Зміст
1. Управління процесом проектування операційної системи
2. Сутність та етапи розробки операційної стратегії організації
3. Опишіть систему контролю якості на Вашому підприємстві та розробіть план заходів її вдосконалення
Список використаних джерел
Метою проектування будь-якої операційної системи є максимізація ефективності, тобто одержання максимального ефекту від використання на одиницю використаних ресурсів. Під ефектом для операційної системи розуміється ступінь досягнення поставлених перед системою цілей, у якості яких може виступити ряд необхідних властивостей [2, c. 25].
Для однієї конкретно спроектованої операційної системи групи її властивостей є взаємозалежними і змінюються узгоджено. Виходить, що у загальному випадку у разі, коли п < т, досліджувані групи властивостей можуть бути оцінені одним синтетичним окремим критерієм. Відомо, що операційну систему з заданими властивостями можна побудувати лише тільки на масі елементів і відносин між ними. A для досягнення необхідних і бажаних властивостей в операційну систему необхідно докласти деякий "обсяг" різнорідних ресурсів (матеріальних, трудових тощо) необхідних для реалізації елементів і відносин (зв'язків) між ними.
Таким чином, можна припустити, що на абстрактному рівні існують певні (задані) узагальнені оцінки ефекту операційної системи та ресурсовитрат (їхньої вартості) В
Е = ФЕ(Р*).
В = ФС (У),
де Ф£, Фс — оператори згортки, ідентифікація яких і є суттю проблеми багатокритеріального оцінювання.
Визначивши узагальнені оцінки Е і С операційної системи, можна вважати, що її ефект у загальному випадку є не-убутна функція її вартості
Е = F(3),
де F - оператор перетворення.
Функціональна залежність показує, що кількісні і якісні характеристики операційної системи залежать від виду оператора перетворення F, що визначається припустимими множниками функціональних елементів, принципів побудови, структур і технологій функціонування операційної системи
F= F'F"F'"
де F' — число допустимих структур системи;
F" — маса допустимих топологічних реалізацій структур
F'"— безліч допустимих технологічних реалізацій топологічних структур F".
Якщо операційна система будується на умовах достатності ресурсів, то теоретично можна прогнозувати можливість необмеженого зростання ефекту. Однак, перед операційним менеджером у будь-якому випадку буде поставати завдання оптимізування ефективності так званих науково-технічних (галузевих) рішень за критерієм "ефект — вартість"
K = optG[E,c] f,c
У більшості випадків операційним менеджерам у процесі проектування систем доцільно користуватися критеріями наступного виду:
Рішення оптимізаційного завдання проектування операційної системи за наведеними критеріями дає можливість операційному менеджерові визначати стратегію розвитку визначеного класу систем, зокрема, обґрунтовувати економічно доцільний рівень ефекту системи Е і оцінювати раціональність рівня витрат В.
Операційні системи, якими доводиться керувати операційним менеджерам, здебільшого належать до категорії складних. Розглянемо їхні характерні особливості.
1. Операційні системи, в першу чергу — промислові, фінансові, освітні, технічні, транспортні, складаються з великого числа підсистем і елементів. Разом з тим кожна з них є єдиною системою, що складається з технічних засобів, програмно-обчислювального та інформаційного забезпечення, персоналу, який обслуговує систему під час її функціонування [5, c. 47].
До перерахованого нами складу слід також додати менеджерів і вище керівництво. Тому узагальнений аналіз операційних систем вимагає врахування стану і зв'язків усіх їхніх складових, особливо — впливу "людського чинника" та стратегії функціонування і розвитку в заданому сегменті ринку.
Операційні системи вирішують комплекс різноманітних функціональних завдань, до яких можуть входити:
- керування підготовкою виробництва;
- техніко-економічне постачання;
- оперативне керування виробництвом;
- керування кадрами;
- керування фінансами тощо.
Операційні системи залежно від типу і структури побудови мають складну мережу передання інформації: проста кільцева, радіально-кільцева, проста ґратчаста, складна ґратчаста, місткова, з перехресними зв'язками.
Схема підпорядкованості ланок операційних систем, як правило, ієрархічна, тобто в системі існують верхні, нижні та проміжні ланки.
Операційні системи мають загальну мету: створення "продукції" з одночасним представленням послуг на ринку споживачів.
В основу побудови операційних систем закладено виділення основної ланки (технології).
Технологія — це прийнятий для даного бізнесу метод з'єднання економічних, людських та інформаційних ресурсів, коли створюється товар чи надається послуга споживачеві.
Виділення основної ланки операційних систем означає введення принципу ієрархії в керуванні операціями. У цьому випадку ієрархічний принцип є вихідним у побудові операційного менеджменту. Усі ланки, елементи і процедури субординовані.
Керування операціями — традиційно авторитарний процес, що припускає ланцюг команд. В основі ієрархічної побудови операційних систем — переважання ролі базової технології. Найбільш прийнятно цей принцип реалізує функціональний підхід. Основа побудови операційної системи — вертикаль. Ця технологічна ієрархія в керуванні операціями повинна обов'язково відбиватися в ієрархіях відповідальності, посад, обов'язків і технологій [3, c. 85].
Горизонтальні зв'язки в керуванні операціями відіграють дуже важливу роль, але вони вторинні стосовно ієрархічних, субординованих законів.
Особливо важливі горизонтальні зв'язки у керуванні операціями в багато профільних та адаптивних структурах.
Співвідношення між горизонтальними і вертикальними зв'язками в побудові операційної системи змінюється у разі кризи і швидких зрушень.
За таких умов вертикаль повинна на певний час бути самодостатньою. Це забезпечить необхідну концентрацію операційного керування, але в той же час перевантажуватиме вертикальний рівень керування і робитиме його негнучким, не адаптивним.
В аналізі й описі операційної системи ми завжди будемо зіштовхуватися з деякими неформалізованими умовами і чинниками.
Наразі відомі три підходи до побудови операційних систем:
- функціональний;
- галузевий;
- організаційний.
Функціональний підхід побудований на основі виділення і формалізованого опису послідовних чи рівнобіжних функцій, необхідних для одержання заданого результату.
Найчастіше функціонування операційних систем будують як сукупність:
1) забезпечувальних процесів;
2) основних процесів;
3) оформлювальних процесів.
Такий підхід деякою мірою може розглядатися як найбільш доступний і відносно надійний. Найчастіше функціональний підхід використовують як первинну чи навіть тимчасову конструкцію операційної системи. Нерідко у менеджера відсутня необхідна інформація про детальні вимоги щодо завершального результату, особливо коли мова йде про новий бізнес. У цьому випадку варто будувати операційні системи у прямій послідовності від попередніх і підготовчих функцій до результативних [1, c. 25].
Елемент, що забезпечує виконання основних функцій, називається "процесором операційної системи".
У даному випадку систему можна звести за аналогією, використовуючи вже наявні операційні моделі. Тоді менеджер страхує себе від занадто серйозних помилок і втрат, але в той же час обмежує можливості підйому ефективності.
Функціональна операційна система може розглядатися як особливий тип побудови системи операційного менеджменту й одночасно як вихідна управлінська модель, на основі якої можна конструювати більш конкретні й адаптивні моделі керування.
Функціональний підхід дає змогу в наочній формі реалізовувати методику "вхід-вихід".
Функціональний підхід посідає особливе місце в ряді інших підходів формування операційних систем ще й тому, що на його основі можна формувати більш витончені, адекватні й адаптивні операційні системи.
Галузевий підхід припускає, що операційні системи будуються на підставі максимального обліку і відображення галузевої специфіки діяльності.
Головний критерій складання галузевої операційної системи — це критерій керованості основною технологією. Цей підхід більш ризикований, тому що він істотно підвищує потенційні втрати від хибних рішень, але і сприяє істотному підвищенню ефективності керування операціями. Наочний приклад галузевого підходу — операційні методи керування в галузях з безперервним виробничим циклом, на машинобудівних підприємствах.
Галузева операційна система, з одного боку, максимально прив'язана до конкретних технологій і операцій і тому дуже ефективна, але, з іншого, вона не допускає змін і тому не є адаптивною, отже, така операційна система вимагає обов'язкових зовнішніх операційних демпферів.
Організаційний підхід допускає, що технічні, функціональні та галузеві чинники вже враховані у вигляді деяких операційних констант. З використанням цих операційних блоків будується система, що уможливлює оптимізування і відбір процесів підготовки інформації і прийняття рішень.
Організаційний підхід є найбільш адекватними і гнучким, оскільки налагоджує керування операціями виходячи з власне інформаційних критеріїв ефективності керування, але все це допустимо тільки при безумовному врахуванні операційних констант [1, c. 45].
Ці три підходи при уважному розгляді не є альтернативними. Розумна побудова операційного менеджменту передбачає послідовне застосування функціонального, галузевого й організаційного підходів.
Дана класифікація підходів до побудови операційних систем є незавершеною і відкритою, поява принципово інших підходів цілком імовірна в зв'язку з інформатизацією технологій і керування.
Операційна система в будь-якому своєму вигляді і формі, освітня чи інформаційна, має дві тенденції свого існування:
- функціонування;
- розвиток.
Функціонування — це підтримка життєздатності, збереження функцій, що визначають цілісність операційної системи, якісну її визначеність і характеристики сутності її.
Розвиток — це придбавання операційною системою нової якості, що зміцнює життєздатність за умов змін у зовнішньому середовищі.
Функціонування і розвиток найтіснішим чином взаємозалежні і відбивають єдність основних тенденцій операційних систем будь-якого виду і топології. Цей зв'язок забезпечується режимом функціонування ("режим" — установлений розпорядок роботи).
Під "режимом функціонування" розуміється сукупність параметрів і умов функціонування, що забезпечують передбачуване за технологією створення продукту, а також збереження й поточне відтворення елементів операційної системи. Поняття "режим функціонування" не включає корінних інновацій, капіталовкладень й інвестицій, бо ці процеси обов'язково викликають істотні взаємні відхилення основних параметрів операційної системи і тим самим породжують принципово інше управлінське завдання. Поняття "режим операційної системи" тісно зв'язане з технологією, яка задає умови і конкретні значення найважливіших параметрів системи. Розходження між технологією і режимом як об'єктами керування полягають у наступному:
1. Технологія виявляє себе через прямі і непрямі параметри функціонування. У керуванні технологією безпосереднім об'єктом керування є прямі параметри (наприклад, напруга в мережі та сила струму, енергоємність процесу, сировинні нормативи). Непрямі параметри керуються лише настільки, наскільки вони здатні впливати на основні. А режим як об'єкт керування в однаковій мірі охоплює і прямі, і непрямі параметри. Більш того, в окремих випадках непрямі параметри можуть бути більш важливим об'єктом керування.
Страницы: 1, 2, 3, 4
