Заключна частина завершує заняття. Вона найбільш коротка (5 – 10% загального часу), якщо мати на увазі рухові завдання, підведення підсумків заняття в спортивному залі (10 – 15 хв.). Після силових напруг, навантажень ударного характеру на суглоби кінцівок і хребетного стовпа рекомендуються пасивні виси на руках і ногах (краще на спеціальних петлях) у вертикальному і похилому положеннях, провисання лежачи на згині тазостегнових суглобів на м'якій опорі на колоді (до 1 хв.). Застосовуються вправи в розслабленні, прийоми аутогенного тренування (комплекс на релаксацію). Заключна частина занять розглядається як одне з важливих ланок системи відбудовних заходів. У зв'язку з цим можна виділити в ній дві частини: коротку – у спортзалі і більш тривалу – у відбудовному центрі (теплові і гігієнічні процедури, масаж, фізіотерапія, сауна й ін.) [17].

Уважне ставлення до організації і змісту підготовчої і заключної частин занять у цілорічному тренуванні дозволить у більшому ступені зберегти здоров'я гімнастів, уникнути травм, перенапруг.

2.3 Результати дослідження та їх обговорення

В таблиці 1 наведено значення показників фізичної підготовленості та спеціальної працездатності гімнастів віку 6–12 років. Як видно з табл. 1, принципове значення для розробки контрольних показників і кількісних критеріїв оцінки анатомо-морфологічного статусу гімнастів мають дві обставини. По-перше, особливості розвитку тіла гімнастів, що протікають відносно рівномірно на етапі вікового розвитку від шести до десяти років. Після десяти років рівномірно збільшується ширина плечового поясу відносно довжини тулубу і ширини тазу, також змінюється довжина тулуба і ніг. По-друге, на етапі вікового розвитку від десяти до дванадцяти років рівномірність морфологічного розвитку істотно змінюється.

Таблиця 1. Значення показників фізичної підготовленості та спеціальної працездатності гімнастів 6–12 років

Можна припустити, що в пубертатному віці змінюються не тільки тотальні розміри тіла, але й їх пропорційне співвідношення, про що переконливо свідчать дані таблиці 2.

З педагогічної точки зору, отримані данні дозволяють зробити ряд практичних висновків, що мають принципове значення для розробки кількісних критеріїв з метою оцінки анатомо-морфологічного статусу гімнастів.

Для вивчення структури підготовленості гімнастів було застосовано факторний аналіз міри інформативності окремих показників (табл. 3).

Аналіз табл. 3 свідчить, що загальним явищем, не залежно від віку гімнастів, була вища значимість спортивно-технічних показників, які відділилися у всіх матрицях на першому факторі з максимально високими відсотками в загальній виборці – від 23,8% до 36,3%.

Найбільш інформативними в цьому факторі виявилися показники у вправах на коні і в багатоборстві. Цей фактор можна інтерпретувати як фактор, що дає можливість з певністю судити про рівень спеціальної підготовленості і потенціальних можливостей юних гімнастів.

Таблиця 2. Динаміка показників, що характеризують пропорції тіла гімнастів

Таблиця 3. Результати факторного аналізу показників підготовленості гімнастів

Другий фактор у матрицях гімнастів різного віку був менш високим. Його внесок в узагальнену дисперсію вибірки вагався в діапазоні 15,6%-28,3%. Цей фактор можна інтерпретувати як той, що характеризує анатомо-морфологічний статут гімнастів. Тут найбільш високі коефіцієнти виявилися в показниках довжини і маси тіла, ширини плеча, таза, об'єму стегон. Очевидно, що показники найбільш об'єктивно характеризують специфічні вимоги до морфологічного статусу гімнастів.

На третьому факторі, вклад якого в узагальнену дисперсію вибірки виявився найменшим – від 7,2% до 19,0%, відділилися показники гнучкості. Разом з тим чітка інтеграція цього фактора неможлива через дві обставини. Перша зв'язана із тим, що зміст матриць, які розраховані за даними гімнастів різного віку, суттєво відрізнялися. Так, наприклад, в матриці гімнастів восьми років у цей фактор ввійшли деякі показники сили, а у спортсменів дванадцяти років – показники з бігу на 50 м, 600 м, сили кисті та ін. Теж саме, що важко піддається поясненню, зустрічалося в інших матрицях, які розраховувалися за даними гімнастів 6–12 років.

Можна вважати, що це є друга причина, яка вплинула на низький процентний вклад цього фактора в загальну дисперсію.

Разом з тим результати вивчення факторної структури спеціальної підготовленості гімнастів дають можливість зробити наступний крок в розробці системи комплексного контролю – обгрунтувати кількісні і якісні оцінки спеціальної підготовленості спортсменів, використавши для цього найбільш інформативні контрольні показники.

Вивчення статодинамічної стійкості спортсменів показало високу варіацію зареєстрованих показників у спортсменів у кожній із вікових груп, і порівняно невелику варіацію між даними спортсменів різного віку. Це дає можливість припускати, що відповідна рухова здібність обумовлена генетичними факторами і мало піддається фенотипним змінам, які настають під впливом спортивного тренування.

Отже, можемо зробити певні висновки:

1. Виявлено факторну структуру спеціальної підготовленості юних гімнастів, яка включає три основні фактори: фактор спеціальної технічної підготовленості, фактор анатомо-морфологічного статуту, та фактор загальної моторики.

2. Перший фактор, вклад якого в матрицях гімнастів усіх вікових груп був від 23,3% до 36,6%, відображає спортивно-технічні показники. Найбільш інформативними з них виявилися показники у вправах на коні і в багатоборстві.

3. Другий фактор, вклад якого в загальну дисперсію вибірки був від 15,6% до 28,3%, забезпечується морфологічними показниками. Найбільш вагомими виявилися показники довжини, маси тіла, ширини плечей і таза, об'єм стегон.

4. Третій фактор, вклад якого в матрицях гімнастів різного віку складав від 7,2% до 19,0%, складається з показників гнучкості і загальної фізичної підготовленості.

Висновки

У періоди підготовки до відповідальних змагань використовуються трохи науково обґрунтованих моделей перед змагальної підготовки, орієнтованих на вид і характер змагань, з урахуванням індивідуальних особливостей та спеціалізації спортсменів. Технологія підготовки передбачає використання спеціальних (по своїй спрямованості) тижневих мікроциклів (початковий, базовий, ударний, відновний, модельний, контрольно-модельний і безпосередньої спрямованості), у яких поетапно моделюються умови майбутнього змагального тижня.

Слід зазначити, що для створення на попередніх етапах підготовки оптимальної надмірності досить в ударно-модельних тренувальних заняттях перевищувати обсяги змагальної діяльності в 1,5- 2 рази.

На підставі цих представлень планування багаторічної цілорічної підготовки гімнастів можна виразити в системі однорідних структурних одиниць – тимчасових інтервалах: від чотирирічного олімпійського циклу підготовки до одного тренувального заняття.

Відповідно до даного підходу визначені типи річних (і піврічних) циклів, періодів, етапів і мікроциклів підготовки, типи тренувальних днів і занять. Орієнтуючись у структурі тренувального процесу, тренер може більш оперативно і раціонально керувати підготовкою гімнастів, вибудовувати в потрібній черговості ті або інші одиниці планування, наповняти їхнім конкретним змістом.

В ієрархії структурних одиниць планування тренувального процесу одне заняття є самим дрібним по масштабах. Однак це і найбільш оперативна ланка (по можливостях передбачати ситуацію і результат роботи). Плани занять розробляються найбільше докладно, хоча і не все задумане відбиває на папері.

Планування підготовки гімнастів в остаточному підсумку зводиться до розробки детальних планів окремих занять. У зв'язку зі складністю виду спорту спектр проблем, що виникають при підготовці класних гімнастів, не може бути розв'язний у заняттях одного плану, одного профілю. Виникла необхідність виділити кілька типів занять. Створено передумови, у залежності від задач, для варіювання і застосування різних типів занять, тобто для керування тренувальним процесом. У практиці плануються серії – «ланцюжка» однопрофільних і разнопрофільних занять, заняття змішаного типу (учбово-тренувальні, модельно-контрольні і т. п.).

Але не повинно бути занять невизначеної структури. Майстерність тренера виявляється в умінні визначати співвідношення засобів підготовки в різних по масштабах інтервалах часу, в умінні варіювати різними типами занять.

Список літератури

1.     Атлетическая гимнастика / В.М. Смолевский, М.Л. Укран и др. – М.: Физкультура и спорт, 1968.

2.     Афонин В.Н. Исследование средств и методов текущего контроля в гимнастике. – М.: ГЦОЛИФК, 1975.

3.     Башкиров В.Ф. Возникновение и лечение травм у спортсменов. – М.: Физкультура и спорт, 1981.

4.     Бернштейн Н.А. Очерки по физиологии движения и физиологии активности. – М.: Медицина, 1966.

5.     Боген М.М. Обучение двигательным действиям. – М.: ФиС, 1985.

6.     Волков Л.В. Физическое воспитание учащихся: Пособие для учителей. – М., 1988. – 360 с.

7.     Волков В.Н. Спортивна тренированность: парадоксы и диагностика. // Теория и практика физической культуры. – 2002. – №10. – С. 10 – 13.

8.     Гринь Л.В. Травматизм у спортсменов-борцов и его профилактика. // Педагогіка, психологія і медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. – Харків, 2002. – №24. – С. 94 – 98.

9.     Зюзіна І.А. Основи педагогічної майстерності. – Освіта, 1989. – 302 с.

10. Комплексне тестування рухових здібностей людини. За ред. Сергієнко Л.П.-Миколаїв: УДМТУ, 2001.

11. Коренберг В.Б. Твоя гимнастика. – М.: Физкультура и спорт, 1977.

12. Коссов Б.Б., Озернюк А.Г. Произвольность движений у младших школьников: диагностика и способы формирования // Физическая культура в школе. – 1989. – №7. – С. 60–64.

13. Коц Я.М. Основные физиологические принципы тренировки. Учебн. пособ. – М.: ГЦОЛИФК, 1986.

14. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры. – М.: ФиС, 1991. – 543 с.

15. Методика физического воспитания школьников /Под ред. Г.Б. Мейксона, Л.Е. Любомирского. – М.: Просвещение, 1989. – 143 с.

16. Менхин Ю.В. Гимнастические сооружения и оборудование мест занятий: Метод, рекомендации. – Малаховка: МОГИФК, 1988.

17. Менхин Ю.В. Физическая подготовка в гимнастике. – М.: Физкультура и спорт, 1989.

18. Минаев Б.Н., Шиян Б.М. Основы методики физического воспитания школьников. М., 1989. – 320 с.

19. Новосельський В.Ф. Методика урока физической культуры в старших классах. – К.: «Радянська школа», 1989. – 127 с.

20. Озолин Н.Г. Современная система спортивной тренировки. – М.: Физкультура и спорт, 1970.

21. Паукова М.В., Черемисин В.П. Учить оценивать свои движения // Физическая культура в школе, 1984. – №12. – С. 26–29.

22. Сінчаєвський С.М. Фізичне виховання школярів (теоретична підготовка) // Фізичне виховання в школі, 1999. – №2. – с. 25–28.

23. Слупский Л.Н. Волейбол. Активные методы обучения // Физическая культура в школе, 1987. – №11. – С. 23–25.

24. Смолевский В.М., Гавердовский Ю.К. Спортивная гимнастика. – К.: Олимпийская литература, 1999. – 462 с.

25. Спортивная медицина: Учебное пособие. / Под ред. В.Л. Карпманаю. – М.: Физкультура и спорт, 1987. – 304 с.

26. Спортивная физиология: Учебник для ин-тов физ. культуры /Под общ. ред. Я.М. Коца. – М.: Физкультура и спорт, 1986.

27. Уилмор Дж.Х., Костилл Д.Л. Физиология спорта и двигательной активности. – Київ: Олімпійська література, 1977.

28. Уэйнберг Р., Гоулд Д. Основы психологии спорта и физической культуры. – Киев: Олимпийская литература, 1998.

29. Фізіологія людини (За ред. Кучерова І. С. та ін.). – К.: Вища школа, 1981.

30. Физическая культура и спорт в общеобразовательной школе. Пособие для учителя. / Под ред. Д. Рупы. – М.: Просвещение, 1985. – 87 с.

31. Физкультурно-оздоровительная работа в школе: Книга для учителя / Под ред. А.М. Шлемина. – М.: Просвещение, 1988.

32. Цанова Б.Й. Исследование интенсивных режимов тренировки и их влияние на функциональное состояние организма юных гимнасток 11–13 лет. – М.: ГЦОЛИФК, 1976.

33. Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів (Практикум). – Львів: Світ, 1993. – 184 с.

34. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Ч. 1. – Тернопіль: Навчальна книга. – Богдан, 2001. – 248 с.

35. Экология, здоровье, спорт. Под ред. Агаджаняна Н.А., Полатайко Ю.А. – Ив.-Франковск – Москва: Пласт, 2002.

36. Экологическая физиология человека и восстановительная медицина (Под ред. Денисова И.Н.). – М.: ГЭОТАР Медицина, 1999.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6