Одним з розповсюджених варіантів побудови тренувального циклу є завершення його не одним, а поруч (серією) змагань, що відстоять друг від друга на термін від 1 тижня до 1 -1,5 мес. У цьому випадку немає необхідності і можливості розвертати між змаганнями роботу, типову для підготовчого періоду тренування. У цих умовах будується «здвоєний» або «зтроєний» змагальний період, коли після кожного змагання планується короткий відновний період (кілька днів – тиждень), а далі етап безпосередньої підготовки до наступного змагання (від одного до декількох мікроциклів).
Реальні умови часом такі, що в хід планомірної роботи втручаються різні обставини, аж до випадків участі в небажаних змаганнях. Тренер у цій ситуації повинний особливо наполегливо домагатися реалізації плану і термінів підготовчого періоду [11].
Мікроцикли підготовки. Мікроцикл – структурна одиниця етапу тренування. Найбільш поширені тижневі мікроцикли, хоча вони можуть бути і менше тижня, і більше.
Тимчасові рамки мікроциклу визначаються рамками разового виконання тренувальної роботи, спрямованої на рішення комплексу задач, типових для даного етапу підготовки. Іншими словами, робота у всіх видах багатоборства, фізична підготовка, акробатика і батут, хореографія й інші засоби підготовки і відновлення гімнаста в тій або іншій пропорції укладаються в тиждень. При тренуванні не по двох разу в один день, так до того ж і не щодня, одного тижня вистачить тільки для рішення задач, що коштують перед одним мікроциклом тренування. Якщо ж тренування проводиться щодня, так ще і неодноразово в один день, то аналогічні задачі можна вирішити за три дні. У цьому випадку планується здвоєний тижневий мікроцикл, який прийнято називати також тижневим.
Тижневий мікроцикл більш доцільний у плануванні, тому що дозволяє раціонально сполучити малі, середні і великі за обсяг і інтенсивністю навантаження з розвантажувальними днями, підпорядковувати їх динаміку загальним закономірностям і принципам тренування і загального укладу життя.
Мікроцикл є самою інформативною ланкою планування, якщо зіставити поточний рівень підготовленості гімнаста і задачі даного етапу підготовки. Дійсно, по показниках одного дня не можна судити про готовність гімнаста і спрямованості його тренування. Аналіз змісту тренування по днях мікроциклу дає повне представлення про відповідність тренування поставленим задачам[1].
По ступені відповідності поточним задачам підготовки і стосовно якомусь «цільовому» мікроциклові можна виділити кілька типових мікроциклів тренування.
Типи мікроциклів по відношенню до змагального мікроциклу, протягом якого гімнаст виступає у відповідальних змаганнях. У назві інших типів мікроциклів відбиті основні психолого-педагогічні і фізіологічні особливості тренувальної роботи з урахуванням їх взаємозв'язку з задачами соревновательного мікроциклу.
Модельний мікроцикл. Навантаження і зміст тренування наближені максимально до умов, типовим для майбутніх змагань, сплановані відповідно до їх графіка і регламентом. Це репетиція участі в змаганнях. Планується, як правило, на етапі безпосередньої підготовки до конкретних змагань, за 2–3 тижні до них.
Базовий мікроцикл. Це основний тип мікроциклу, якщо мати на увазі наповнення тренувальною роботою в підготовчому і змагальному періодах. Навантаження оптимальна, що дозволяє проводити тренування з великим її обсягом і інтенсивністю відносно тривалий час (2–4 тижні) без зниження показників працездатності. Це, природно, індивідуальний рівень підтримуючого і розвиваючого тренування [24].
Специфіка гімнастики як виду спорту (по обсязі й інтенсивності тренувального навантаження) у тім, що в умовах тренування гімнасти, що готуються успішно виступити в змаганнях, перевищують показники, що характеризують змагальну діяльність (по кількості виконаних елементів, поєднань, комбінацій). Якщо прийняти за одиницю навантаження показники змагального мікроциклу, то аналогічні показники базового мікроциклу будуть більше одиниці. Виключенням є базові мікроцикли тренування новачків і юних спортсменів, ще далеких від рішення складних задач із приводу виступів у змаганнях.
Ударний мікроцикл. Навантаження в ньому зростає і наближається до межі можливостей спортсменів. Планується для виявлення їхніх можливостей, щоб визначити «базовий» рівень, стимулювати ріст спеціальної витривалості і надійності. Застосовується періодично на етапах підготовчого і навіть змагального періодів підготовки. В останньому випадку часто поєднує задачі двох мікроциклів і планується як ударно-модельний мікроцикл. Перевершує змагальний мікроцикл по обсязі навантаження в 3–4 рази [24].
Відновний мікроцикл. Ставить метою «розвантаження» за рахунок значного зниження обсягу інтенсивності роботи. Істотне зниження навантаження планується після великих напруг, як правило, після ударних навантажень, змагань, у перехідний період підготовки. Природно, загальне навантаження помітно менше одиниці.
Налагоджувальний мікроцикл. Планується безпосередньо перед змаганнями для підведення до них спортсменів у стані оптимальної готовності, у тому числі психічної. Навантаження наближається по обсязі й інтенсивності до змагальної. Часті випадки переїзду спортсменів до місця змагань, навіть в інші країни, зі зміною географічної зони, зміною тимчасових поясів і кліматичних умов [17]. У цьому випадку більш доцільно назвати мікроцикл адаптаційно-налагоджувальним. Звикання до умов, де проводяться змагання, психічна напруженість перед стартом обумовлює необхідність індивідуалізації тренування.
Планування тренування на кожнім етапі можна представити як визначення черговості мікроциклів різних типів. Знаючи загальні закономірності в плануванні навантаження і зміст окремих типів мікроциклів, можна більш раціонально й оперативно керувати тренувальним процесом.
Мікроцикли (тижневу або здвоєну тижневий) мають також свою структуру. Основний елемент цієї структури – тренувальний день, а один день може містити не одне, а два і навіть три заняття.
Кожний із днів мікроциклу має так само, як і мікроцикл у цілому, свою спрямованість. Тренувальний день по характері навантаження може бути що втягує, що підводить до більш високого по навантаженню дням мікроциклу. День основний (базової) навантаження характерний середнім для даного мікроциклу значенням. У день ударного тренування навантаження досягає найбільших величин. День коригувального тренування може займати проміжне положення між що втягує й основний, між основним і ударним тренуваннями, виконуючи як би роль «довіску» до запланованого загального обсягу й інтенсивності навантаження в мікроциклі. Відновлювальний день мікроциклу присвячений активному відпочинкові або тренуванню з малими навантаженнями [32].
Динаміка тренувальних навантажень у мікроциклах залежить від планування черговості днів тренування, їхньої спрямованості. Ще великі можливості регулювання навантаження створюються при кількаразових заняттях в один день.
При педагогічній оцінці спрямованості окремих занять правомірно кілька підходів:
· за ознакою відповідності головним задачам етапу або мікроциклу підготовки виділяються основні і допоміжні (додаткові) заняття;
· за ступенем навантаження розрізняють заняття з оптимальної для даного спортсмена навантаженням (ординарні), ударні і розвантажувальні;
· за ознакою спеціалізації і вузької прикладності виділяються типи занять: навчальної, тренувальної, модельне, загальної фізичної підготовки, спеціальної фізичної підготовки, контрольне, розминкове і відновне. Уявлення про характер і структуру окремих типів занять дозволяє тренеру легше керувати тренувальним процесом у цілому.
Виділення окремих типів занять і детальна розробка їхні структури викликані заглибленою спеціалізацією підготовки гімнастів. Мабуть, тільки на початкових етапах заняття з новачками, що не володіють великим обсягом гімнастичних навичок, носять універсальний комплексний характер [12]. У тренуванні кваліфікованих гімнастів вирішується більш широке коло задач, не «вміщуючихся» в одне заняття. Заняття стають вузько прикладними з чіткою спрямованістю. Зміст виділення й удосконалювання структури окремих типів занять зводиться до того, щоб вирішувати все різноманіття педагогічних задач не одночасно, а послідовно, концентруючи увагу і сили на відносно малій групі задач і досягаючи при цьому відчутних результатів.
Структура мікроциклу й етапу тренування дає тренерові можливість вибору найбільш підходящих типів занять, що в остаточному підсумку дозволяє вирішити весь комплекс задач.
У загальному виді задача навчального типу занять зводиться до здійснення ідеї відновлення гімнастики, «уречевлення» її творчої суті. Завдяки подібним до занять гімнасти опановують всім обсягом доступних їм вправ [12].
У масштабі окремих навчальних занять вирішуються задачі, зв'язані з оволодінням вправами конкретного спортивного розряду.
У зв'язку з цим, зміст і організація навчального заняття підлеглі створенню сприятливих передумов для процесу навчання. Це значить, що тренер повинний спланувати освоєння «ланцюжків» родинних за структурою елементів, ґрунтуючись на принципі приступності й ефекті позитивного переносу навичок [11].
Незважаючи на удаване розходження й оригінальність кожного виду багатоборства, багато елементів близькі по технічних діях і навчальні «ланцюжки» на різних снарядах можуть стулятися в багатьох місцях. Це привід для міркування й ухвалення рішення: чи планувати в одному занятті рівнобіжне освоєння родинних елементів або йти шляхом «контрасту», пропонуючи учням несхожі за структурою елементи. Найчастіше тренери випливають першим шляхом, полегшуючи гімнастам задачу оволодіння школою розмахувань, акцентованими діями («темпами») на маху вперед або на маху назад, спадами з упора у вис і т. п. Але бувають ситуації, коли необхідно скористатися другим шляхом. Приміром, у роботі з чоловіками тренер проходить тему «сальто вперед». Пропонує освоїти зіскоки сальто вперед на поперечині, брусах, кільцях, так ще додає аналогічні елементи у вільних вправах і опорних стрибках.
При удаваній повній подобі цих елементів, виконуваних у різних видах багатоборства (ефект спостереження польотної безопорної фази), маються багато тонкостей техніки, що відрізняє елементи один від іншого. Це специфіка опори об снаряд, деталі відходу з опори, швидкість обертання в польоті й ін. Гімнаст, перевантажений інформацією з теми «сальто вперед», перестає розрізняти нюанси техніки, часом буквально переносить частини навички з одного снаряда на іншій. Приміром, починає притягатися руками до поперечини перед відходом на маху назад у зіскок сальто вперед, що характерно для зіскоку з кілець. У цьому випадку від подібних помилок можна піти, розосередивши аналогічні по техніці елементи за часом, освоюючи їх не одночасно, а послідовно, пропонувати гімнастам контрастні завдання, переключати них на координацію рухів іншого типу [11].
Інша складна проблема – визначення кількості нового матеріалу, планованого на одне заняття. Навчання проходить успішно при гарному емоційному стані учнів, на «свіжі» сили, не в стадії фізичного і психічного стомлення. У зв'язку з цим тренер повинний представити, яку труднощі складає новий матеріал для конкретного учня, який коефіцієнт новизни пропонованих для освоєння вправ.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
