Діти, що народилися шляхом операції кесарева розтину, мають потребу в додатковій увазі й ще більш уважному догляді. А подбати про дитину можна ще до його народження. Треба обговорити з доктором, яке знеболювання буде під час операції. Є альтернативний варіант, що має менше негативних наслідків і для мами, і для дитини, - епідуральна, або спінальна, анестезія. Це знеболювання нижньої частини тіла, що здійснюється введенням ліків у хребетний канал.
Хребет дитини надзвичайно чутливий до різних механічних навантажень, що супроводжують процес пологів шляхом кесарева розтину. В цьому випадку ушкодження шийних хребців або їхнього зв'язкового апарата з наступними підвивихами й нестабільністю бувають практично завжди.
Основні прояви порушення розвитку центральної нервової системи:
- затримка моторного розвитку
Дитина значно пізніше починає тримати голову, перевертатися, плазувати, сидіти, стояти, ходити; уповільнено розвивається ручна вмілість.
- затримка розвитку мовлення
Діти починають говорити зі значним запізненням, у них є складний характер порушення мови обумовлений затримкою дозрівання відділів центральної нервової системи, відповідальних за сенсорне сприйняття мови, артикуляційний праксіс, обсяг короткочасної й довгострокової пам'яті й концентрацію уваги. В усному мовленні такі діти при повторенні фраз міняють граматичну структуру пропозицій, порушують узгодження слів, заміняють одні слова іншими й т.д. При освоєнні письмової мови виявляється дисграфія - поганий почерк, “з'їзжання” з рядка нагору або вниз, пропуск букв, заміна одних букв іншими, порушення узгодження слів і ін.
Основні прояви гіперзбудливості частіше доводитися бачити в різних формах рухового розгальмування, що не переслідує конкретні цілі, нічим не мотивована, не залежить від ситуації й звичайно не керована ні дорослими, ні дитиною. Дитина увесь час квапиться, метушиться, приступає до завдання, не дослухавши інструкції, робить багато помилок і не виправляє їх. Цей патологічний стан здобуває особливу значимість у молодшому шкільному й підлітковому віці, коли розвивається шкільна або соціально-трудова дезадаптація.
- порушення росту та розвитку опорно-рухового апарату
Це відбувається через збій нервової регуляції й проявляється:
А. порушенням формування фізіологічних вигинів хребта Оскільки травми шийних (рідше - поперекових) хребців і їхнього зв'язкового апарата ніколи не бувають строго симетричними, те наступна обумовлена порушенням іннервації асиметрія розвитку кістякових м'язів приводить до їхнього різного тонусу праворуч і ліворуч від хребетного стовпа. Таким чином, частина сколіотичних деформацій хребта обумовлена ушкодженнями в процесі пологів.
Важливо враховувати, що всі ці деформації на певному етапі розвитку дитини повністю усуваються грамотним ручним впливом; у противному випадку, вони закріплюються й самі стають причиною наступних розладів.
В. порушенням розвитку зводів стіп
Звичайно зводи стіп формуються до 6-7 років і далі в процесі росту продовжують змінюватися до 17-18 років. Основними причинами розвитку плоскостопості є слабість м'язового тонусу й зв'язкового апарата стіп, що закономірно в дітей з ушкодженням центральної нервової системи.
- вегетативні порушення
Це незмінні супутники травми шийного відділу хребта. Їхні прояви різноманітні:
1. головні болі;
2. нестабільність артеріального тиску;
3. серцебиття;
4. метеозалежність;
5. непритомності;
6. запаморочення;
7. підвищена пітливість;
8. поноси, здуття живота;
9. слабість, швидка стомлюваність;
10. порушення терморегуляції;
11. дисфункція желчевиводячих шляхів.
- енурез.
А.Ю. Ратнер (1995) довів, що в процесі важких пологів, при акушерських посібниках, при тязі плода за тазовий кінець може легко виникнути мінімальна дислокація четвертих або п'ятого поперекових хребців, що приводить до залучення в патологічний процес артерії Депорж-Готтерона. У результаті судинної недостатності спинного мозку, під час сну, відбувається упускання сили, тобто спорожнювання сечового міхура в міру його наповнення.
Інший механізм енурезу полягає в тім, що в результаті травми шийного відділу хребта в родах і супутніх цьому мікроушкодженнях посудин спинного мозку, можуть страждати провідні шляхи від коркового центра довільного сечовипускання.
- системні алергічні реакції
Зустрічаються практично у всіх дітей, перенесших травму шийного відділу хребта й можуть проявлятися:
1. нейродермітом
2. алергодерматозом
3. екземою
4. бронхіальною астмою
5. харчовою алергією й ін.
Отже, прояву родової травми різноманітні, але їх поєднує одне: можливість зворотного розвитку при своєчасній ручній корекції патологічних змін у хребті.
Зверніть увагу, яке величезне число хвороб викликане ушкодженням шийного відділу хребта.
Класифікація ушкоджень цієї локалізації загальновідома. Що стосується вивихів шийних хребців, те найбільш зробленої є класифікація, запропонована В.П. Селивановим і М.И. Нікітіним (1971). Вона дає повне подання про різні види й варіанти вивихів за рівнем, ступеню зсуву, поразці корінців і спинного мозку. Із практичної точки зору доцільно визначати ковзні й перекидні види згибальних вивихів (Я.Л. Цив'ян, 1971), по давнині травми - і свіжі (до 10 днів), несвіжі (до 1 місяця) і застарілі (понад 1 місяць).
Діагностика ушкоджень шийного відділу хребта представляє складне завдання, що зв'язано, в основному, з недостатнім знанням цієї патології. Діагностичні помилки зустрічаються частіше, ніж при ушкодженні хребта на інших рівнях (до 54% - Е.А. Савченко, 1956; 50% - У.П. Селиванов, 1970). Особливо важка діагностика при множинних і сочетаних ушкодженнях. Невірна інтерпретація симптомів ушкоджень, труднощі в трактуванні рентгенограм, недостатнє обстеження хворих і слабка підготовка лікарів, несвоєчасний обіг хворих за допомогою - от основні причини діагностичних помилок. Діагностика подібного виду ушкоджень повинна бути комплексної й у цьому комплексі провідне значення має рентгенологічне дослідження.
Лікування навіть неускладнених ушкоджень шийного відділу хребта усе ще залишиться складним завданням. Консервативний метод лікування, навіть при педантичному виконанні всіх деталей, часто приводить до розвитку посттравматиного остеохондрозу, вторинному зсуву хребців, явищам нестабільності, мієлопатії й т.д. (А.Ю. Ратнер, 1965; Г.С. Юмашев; М.Е. Фурман, 1973). Тяжкий режим при лікуванні витяжінням петлею Гліссона або кістякової тракцієй, підбор вантажів, періодичний рентгенологічний контроль, здійснення тривалої й високоякісної іммобілізації нерідко переростає в складну проблему, рішення якої не завжди буває можливим. Спірним є питання про одномоментне ручне вправляння вивихів шийних хребців.
Питання про необхідність оперативного лікування неускладнених підвивихів, вивихів і переломо-вивихів шийних хребців вирішений по-різному, хоча протягом останніх декількох років все більше число травматологів віддають перевагу передній стабілізації, уважаючи, що дискектомія й передній спонділодез при травматичних ушкодженнях тіл хребців, суміжних дисків і явищах нестабільності є методом вибору, тому що скорочують строки лікування, іммобілізації гіпсовою пов'язкою, є профілактикою посттравматичного остеохондрозу. Деякі автори рекомендують робити передню стабілізацію якомога раніше.
Саме раннє первинне оперативне лікування сприяє успішному результату, тому що аналогічна операція в пізній термін уже може не запобігти швидкого розвитку й наростання дегенеративно-дистрофічних змін на інших рівнях хребта.
Проаналізувавши роботи травматологів-ортопедів (А.Н. Горячов, Л.С.Попов, В.Ф.Сидоров, 1982), варто зробити висновок, що при виборі методу лікування ушкоджень потрібний диференційований підхід. Свіжі підвивихи вивихи потрібно вправляти одномоментно або тракційним способом. Одномоментне вправляння виконується в тих відділеннях, де травматологи володіють методикою операцій на середньому й задньому відділах хребта й де є умови для подібних операцій.
Досвід оперативного лікування дозволяє затверджувати, що відкрите вправляння й задня стабілізація вивихів не завжди усували нестабільність, обумовлену ушкодженням дисків.
Дискектомія й передній спонділодез дозволяють надійно стабілізувати ушкоджений сегмент хребта й досягти гарного функціонального результату.
Таким чином, ушкодження шийного відділу хребта, особливо підвивихи, вивихи й переломо-вивихи, є важкими й небезпечними ушкодженнями. Вони можуть вести до важких наслідків.
Значна роль у комплексному лікуванні дітей і підлітків з поразкою органів опори й рухів належить ЛФК, що застосовується у діагностичних режимах.
Розрізняють наступні завдання ЛФК при порушенні постави:
1. нормалізувати трофічні процеси м'язів тулуба;
2. створити сприятливі умови для збільшення рухливості хребта;
3. здійснювати цілеспрямовану корекцію наявного порушення постави;
4. систематично закріплювати навичка правильної постави;
5. виробляти загальну й силову витривалість м'язів тулуба й підвищити рівень фізичної працездатності;
6. поліпшення й нормалізація плину нервових процесів, нормалізація емоційного тонусу дитини;
7. стимуляція діяльності органів і систем, підвищення неспецифічної опірності дитячого організму.
ЛФК показана всім дітям з порушенням постави, тому що це єдиний провідний метод, що дозволяє ефективно зміцнювати м'язовий корсет, вирівнювати м'язовий тонус, передньої й задньої поверхні тулуба, стегон. Сприятливий вплив на нервову систему виражається в поліпшенні самопочуття й сну, стійкості настрою. Сила, рівновага, рухливість і пластичність нервових процесів здійснюється на більше високому рівні. Удосконалюються регулююча й координуюча роль нервової системи [16,28,31].
На заняттях з дітьми, що мають порушення постави, необхідно дотримувати дві обов'язкових організаційно-методичних умови. Перша наявність гладкої стіни без плінтуса (бажано на протилежну від дзеркала стороні), що дозволяє дитині, уставши до стіни, маючи п'ять точок дотику, відчути правильне положення власного тіла в просторі, виробити пропріоцептивне м'язове почуття, що при постійному виконанні передається й закріплюється в ЦНС за рахунок імпульсів, що надходять із рецепторів м'язів. Згодом навичка правильної постави закріплюється й у ходьбі, і у виконанні вправ. Друге: у залі для занять повинне бути велике дзеркало, щоб дитина могла бачити себе в повний ріст, формуючи й закріплюючи зоровий образ правильної постави.
Основним засобом ЛФК, використовуваним при порушеннях постави в дітей, є фізичні вправи, а масаж і лікування положенням - додатковим.
Загальнорозвиваючі вправи - це такі вправи, завдання яких полягає в тому, щоб досягти загальної фізичної підготовки організму. Використаються при всіх видах порушень постави й викликають поліпшення кровообігу й подиху, поліпшують трофічні процеси.
Коригуючі фізичні вправи - провідний засіб усунення порушень постави. Фізичні вправи підбираються відповідно до видів порушень постави. Коригуючими вправи називаються так тому, що за допомогою їх прагнуть досягти корекції неправильних положень хребта, грудної клітини й інших частин тіла. Головним чином, це вправи для спинної, грудної й черевної мускулатури, коли необхідне виправлення положення хребта або грудної клітини. При корекції хребта використають спеціальні вправи, до яких ставляться наступні: 1) вправи для розвитку рухливості хребта; 2) вправи для розвантаження хребта; 3) вправи на витяжіння хребта(активної й пасивні); 4) вправи на рівновагу, координацію й збереження правильної пози тіла; 5) дихальні вправи; 6) вправи для активної гіперкорекції. При порушеннях постави використаються тільки симетричні вправи. Виконання даних вправ сприяє серединному положенню лінії остистих відростків. При порушеннях постави у фронтальній площині, виконання даних вправ вирівнює тонус м'язів правої й лівої половини тулуба, відповідно розтягуючи напружені м'язи й напружуючи, розслаблені, що повертає хребет у правильне положення. Вправи виконуються у вихідних положеннях: лежачи на спині, животі, без і з обтяженням для м'язів спини, черевного преса, верхніх і нижніх кінцівок [25,26].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12
