Кожний з компонентів, що складають в цілому ВКХ, вносить свій вклад у феноменологію та механізм психологічного реагування, адаптації до хвороби. Дослідниками була виявлена певна динаміка змін структури ВКХ в залежності від тривалості і важкості перебігу захворювання та комплексу особистих особливостей кожної хворої дитини.
Водночас з сенситивним, одержував розвиток і емоційний рівень ВКХ, спрямований на суб'єктивно-емоційне сприймання астми. Інтелектуальний рівень у хворих на БА дітей відповідав за уяву дитини про суттєвість захворювання і застосовані в зв'язку з цим засоби терапії.
Іншою особливістю формування даних рівнів ВКХ є схильність хворих змінювати критерії самооцінки за зміною свого стану і самопочуття. Для цього характерно використання хворими дітьми як «вигідних», так і «невигідних» критеріїв самооцінки свого соматичного статусу, вибір яких здійснювався ними в залежності від кожної конкретної ситуації.
Так, за подальшим прогресуванням захворювання та його лікуванням, домінуюче положення в структурі ВКХ займає мотиваційний рівень. Це був, по суті, процес перетворення ситуаційно зумовлених соматичних, емоційних і інтелектуальних рівнів в головний, психологічно зумовлений мотив необхідності збереження здоров'я, як на соматичному («тілесному»), так і на психологічному («духовному») рівнях. Ми відзначали наявність деяких закономірностей у формуванні ВКХ при БА: структура і співвідношення її рівнів залежали від тривалості захворювання, етапу і вигляду антиастматичної терапії, та рівня знань хворих про астму. Найбільш динамічним формування мотиваційного рівня ВКХ спостерігається у дітей, які одержували курс комбінованої медикаментозно-психологічної терапії, коригованої спеціальними навчальними програмами, ніж серед хворих, в терапії яких використовувалося тільки базисне східчасте лікування БА. Водночас з формуванням структури ВКХ у хворих на БА дітей відбувалося і формування образу власного «я», що являє, з позицій сучасної психосоматики, структурне утворення самосвідомості, образно кажучи, «залишковий продукт» діяльності всіх його сторін. Спостерігаються зміни в структурі «я» хворих дітей, пов'язані з тяжкістю перебігу БА, що змінює всю соціальну ситуацію розвитку, знижує рівень психологічних можливостей та психічного захисту хворих дітей, обмежує контакти з перевесниками і т. п.
Величезний вплив на формування та становлення образу власного «я» виявляла і викривлена соціальна і родинна ситуація. Дослідники вважають, що причиною початку захворювання в 50 % випадків є психоемоційні перевантаження в родині і школі та психотравмуючі чинники (сварки з батьками, відхилення перевесниками і т. п.), що в кінцевому підсумку також призводило до зміни структури і появі образу «я», відмінного від образу у здорових дітей аналогічного віку і статі.
У формуванні кашлевого рефлексу бере участь кора головного мозку. Унаслідок цього кашель може бути довільним або, навпаки, стримуватися зусиллям волі. Індуктивний кашель частіше спостерігається при зниженні емоційного впливу. Вольове стримування кашлю лежить в основі виховання кашлевої дисципліни в осіб, що страждають туберкульозом або хронічними неспецифічними захворюваннями легень.
Різноманітні варіанти нервового кашлю, тобто кашлю, викликуваного емоціями. Відомий кашель у страждаючих неврозом під час тривожного чекання, через побоювання куди-небудь спізнитися, перед майбутнім публічним виступом, на висоті психічного ефекту. Кашель нерідко спостерігається в осіб, нездатних повно виражати свої почуття словами (алекситимічні пацієнти; алекситимія - від грецького вираження, що означає "немає слів для почуттів"). Рідше зустрічається демонстративний голосний кашель з навмисним виділенням мокротиння як еквівалент істеричної реакції.
Кашель може бути способом виведення агресивних тенденцій при утрудненні їх вербалізації („протестний кашель”) [5].
У деяких випадках на фоні неврозу формується різка гіперестезія слизової оболонки гортані, коли який-небудь запах, домішка пилу або просто холодне повітря викликають приступи сухого надсадного кашлю. У свій час Шарко помітив: "Іноді зустрічаються такі хворі, що кашляють не перестаючи з ранку до вечора; їм ледь залишається небагато часу, щоб що-небудь з'їсти або випити". Ослер указував, що невротичний кашель - звичайно голосний, гавкаючий, частіше сухий, хрипкий, "надзвичайно монотонний і неприємний для слуху". Невротичний кашель, як правило, супроводжує відчуття неповноти вдиху, почуття скутості в грудях („дихальний корсет”), незадоволеність своїм диханням [4]. Відомо, що жінки в порівнянні з чоловіками рідше виділяють мокротиння, вони звичайно проковтують її. У нашій культурі головними достоїнствами жінки вважаються м'якість, терпимість, поступливість. Вираження ними гніву, люті й інших агресивних імпульсів не заохочується, вони „проковтують” і їх.
Психотерапевт, що проводить групову психотерапію, при судженні про емоційний стан учасників групи використовує серед багатьох інформативних ознак частоту і характер кашлю. При цьому пропозиція відкашлятися можна використовувати як психотерапевтичний прийом, що допомагає знизити внутрішнє напруження і розслабити підвищений тонус м'язів („м'язовий панцир”). Разом з тим у психотерапії важливе значення надається усвідомленню відповідальності пацієнтів за свій кашель, необхідності контролювати і попереджати його.
Психогенна афонія - досить часте захворювання, що виникає переважно в жінок після емоційних стресів і порушення, що має у своїй основі, коркову регуляцію голосоутворення. Старі назви "функціональна" або "неорганічна", на думку багатьох авторів, не відбивають повної суті захворювання [1]. Афонія буває двох типів: гінефункціональна і гіперфункціональна [3]. Найбільш часто зустрічається перший тип захворювання. У цьому випадку ларингоскопія виявляє гарну рухливість обох половин гортані. При фонаціонних рухах унаслідок зниженого тонусу внутрішніх м'язів гортані голосові складки стуляються неповністю, залишаючи між собою щілину різних розмірів. При другому типі афонії рухливість гортані також добре збережена. Під час фонації голосові складки надмірно щільно стуляються, що пояснюється підвищеним тонусом внутрішніх гортанних м'язів. Вестибулярні складки мають тенденцію до зближення й іноді цілком закривають голосові.
У хворих афонією відзначається повна втрата голосу, спілкування здійснюється за допомогою шепотної мови. Звучний кашель і/або сміх звичайно збережені. У деяких пацієнтів з'являється дуже високий „писклявий” голос. Багато хто скаржаться на загальну слабість, головний біль, дратівливість, відчуття важкості в області гортані. Нормальний голос може з'явитися спонтанно, але при його відсутності хворі протягом двох тижнів і більше мають потребу в лікуванні фоніатра або логопеда-фонопеда. Сполучення афонії з іншими захворюваннями іноді приводить до неадекватних дій з боку лікарів різних спеціальностей.
Порівняння даних сучасних літературних джерел дозволило зробити наступні висновки:
На стан протікання хвороб дихальної системи впливають психологічні та соматичні чинники. Динаміка формування мотиваційного рівня, що є, по суті, основним мотивом необхідності збереження здоров'я на соматичному та психологічному рівнях, залежить від важкості перебігу захворювання, його тривалості, вигляду здійснюваного лікування і рівня знань хворих про свою патологію.
Структура образу власного «я» у дітей, хворих БА, істотно відрізнялася від структури образу «я» здорових дітей, що було пов'язано з порушеннями нормальних умов його формування; причому головними чинниками, що впливають на його формування, були важкість і тривалість захворювання, соціальна обстановка навколо дитини, рівень її знань про свою патологію та вигляд лікування.
Проблема діагностики, лікування, реабілітації хворих на бронхіальну астму (БА) в теперішній час є вельми актуальною завдяки високому рівню поширеності захворювання, зростанню інвалідності та летальності [1]. Важливим етапом у розв'язанні проблеми контролю БА став Наказ МОЗ України № 311 "Про діагностику, клінічну класифікацію та лікування БА" [2]. Однак, не дивлячись на досягнення в діагностиці та лікуванні БА, стримати її прогресування поки що не вдається [10]. Очевидно, це пов'язано з неоднорідними етіопатогенетичними аспектами БА, особливо з боку так званих міжорганних та міжсистемних взаємодій при ініціації та перебігу захворювання [13]. Тому важливим науковим та практичним завданням сучасної пульмонології є оптимізація надання медичної допомоги хворим на БА.
Особливу проблему складає ведення хворого із так званою терапія-резистентною БА, концепція якої включає саме хворобу та її важкість, особу самого хворого, його психологічні та психоемоційні характеристики по відношенню до перебігу хвороби, реакції на лікування та якість життя, а також особливості ведення хворого, включаючи лікування [13]. Суттєва роль при цьому надається різноманітним психологічним та психопатологічним реакціям хворого на саме захворювання та методи що до його лікування [8]. Одним з невирішених питань сучасної астматології є вивчення особливостей перебігу БА у хворих із супутніми патологічними зсувами у психоемоційній сфері. Тому психологічне обстеження пацієнтів для виявлення і можливої корекції психоемоційних та патопсихологічних факторів, як причин важкокурабельного перебігу захворювання є доцільним та необхідним.
Незважаючи на актуальність психіатричного та психологічного аспектів БА, особливості психічних порушень за цієї патології вивчені недостатньо та не знаходять точки реалізації в повсякденній лікарській діяльності. Психічний та психологічний стан хворого визначається багатьма факторами, такими як преморбідні особливості особистості, соціальні умови, стать, вік, перебіг захворювання та ефективність лікування тощо. У цьому зв'язку безсумнівно важливим представляється з'ясування відносин між певними характеристиками особистості хворих та якістю життя (ЯЖ), оскільки саме вони інтегрують соматичну та психоемоційну складові БА [12]. БА в значному ступені знижує практично всі показники ЯЖ, що є причиною погіршення не лише фізичного стану, але й в більшості випадків суттєво впливає на загальний стан здоров'я, життєздатність, психоемоційний стан пацієнтів. В доступній літературі ми не знайшли відомостей що до вивчення показників ЯЖ у хворих БА за супутніх психоемоційних станів, що і обумовило актуальність нашого дослідження та визначило мету роботи.
Психічні характеристики досліджували на підставі діагностичної співбесіди, верифікацію проводили з використанням стандартизованих експериментально-психологічних методик визначення рівня невротичних змін за Васерманом, рівня реактивної та особистої тривожності за Спілбергом-Ханіним, рівня самооцінки депресії за Зунге та типи акцентуації особистості (характер-темперамент) за Леонгардом-Шмішеком [3]. За високий, тобто клінічно значимий, рівень невротизації приймали показники - 60 % та вищий. Рівень тривожності до 30 балів вважається низьким, 31—45 балів — помірним, 46 та вище балів — високим. Високий рівень реактивної тривожності вважали клінічно значимим показником. За встановлення показника 50 балів та нижче відповідно методики Зунге діагностували стан „без депресії”, за 51—59 — легку дегресію, за 60 — 69 — „масковану депресію” (субдепресивний стан) та за наявності 70 балів та більше — істинну депресію. Легку, "масковану" та істинну депресію вважають клінічно значимими станами для перебігу БА.
При дослідженні типу акцентуації особистості за встановлення суми балів менше 12 констатували відсутність акцентуації особистості, 12—16 — легку ступінь акцент-ації (тенденція до акцентуації), 17—20 — середню ступі-: та 21—24 — високу ступінь акцентуації особистості [5].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
