Антибактеріальна терапія

У лікуванні хворого на туберкульоз провідну роль відіграє хіміотерапія. Протитуберкульозні препарати мають бактеріостатичну (туберкулостатичну) дію. Для повного виліковування від туберкульозу потрібна антибактеріальна терапія протягом 1 - 1,5 - 2 років.

Протитуберкульозні препарати поділяють на: 1) основні антибактеріальні препарати; 2) кращі їхні партнери (головні партнери); 3) резервні препарати; 4) слабкі препарати.

Основні препарати високоефективні і малотоксичні, проте до них організм швидко звикає. Препарати — головні партнери І резервні слабші за дією, під час лікування ними частіше виникають ускладнення, проте вони ефективні у хворих, резистентних до основних препаратів.

Принципи лікування хворих на активну форму туберкульозу. Комбіноване лікування проводять трьома-чотирма основними препаратами протягом 6 міс до триразової відсутності БК у харкотинні і закриття каверни, надалі, у період затихання процесу, переходять на терапію двома препаратами протягом 6 — 8 міс. У період переходу затихання в клінічне видужання діти одержують один препарат з групи гідразиду ізонікотинової кислоти (ізоніазид, рідше фтивазид) одноразово на ніч протягом 6— 8 міс.

Протирецидивні курси терапії провадять по 3 міс навесні і восени. При гострих інфекційних захворюваннях (грип, кір, коклюш тощо), при операції, в період приймання преднізолону додатково дають препарати групи ГІНК.

Використовують 4 основних методи хіміотерапії туберкульозу; 1) звичайний триразовий прийом препаратів; 2) одноразовий прийом добової дози; 3) переривчастий — 2-3 рази на тиждень одноразово добова доза для доліковування в амбулаторних умовах і з профілактичною метою; 4) метод внутрішньовенного (краплинного) введення бактеріостатичних засобів.

Дози туберкулостатичних препаратів для лікування дітей і підлітків наведено у табл. 1.

Туберкулостатичні препарати можуть спричинити різну побічну дію. Розрізняють алергічні, токсико-алергічні реакції, можливим є розвиток дисбактеріозу. Поява їх при введенні одного із препаратів потребує його відміни на 3—5 днів з наступним призначенням у зменшених дозах або заміною аналогом.

Нерідкими проявами алергічної реакції є дерматит, головний біль, підвищення температури тіла. При застосуванні ізоніазиду, ПАСК-натрію і етіонаміду, піразинаміду можуть спостерігатися біль у животі, нудота, втрата апетиту, метеоризм, диспепсичні явища, еозинофілія. Стрептоміцину сульфат, канаміцин, віо-міцин зумовлюють порушення слуху, алергічні реакції, мають ототоксичну і нефротоксичну дію.

Специфічна і антибактеріальна терапія поєднується з гіпо-сенсибілізуючою, вітамінотерапією. Кортикостероїди є показаними при інфільтративно-пневмонічних процесах у легенях, ексудативному плевриті, туберкульозному менінгіті, полісерозиті. Призначають преднізолон по 0,5 мг/кг маси тіла на добу (не більше 25 мг/добу) на час від 3 тижнів до 1,5—2 міс. Відмінять препарат поступово, знижуючи дозу протягом 1—2 тижнів.

Таблиця 1

Дози туберкулостатичних препаратів для дітей і підлітків

Примітка. Зменшені добові дози застосовують при хіміопрофілактиці, вищі — при гострому і тяжкому перебігу туберкульозного процесу.

Застосовують гіпосенсибілізуючі засоби у вікових дозах, аскорбінову кислоту всередину або внутрішньовенно, унітіол усередину по 0,5 г 2 рази на день, 1 % розчин глютамінової кислоти по чайній ложці 3-4 рази на день, кокарбоксилазу по 50 - 100 мг на добу, 1 % розчин АТФ по 1 мл внутрішньом'язово протягом 20 - 30 днів, тіамін, піридоксин, нікотинову кислоту всередину.

З метою профілактики дисбактеріозу призначають ціаноко-баламін по 200 мкг 2 рази на тиждень протягом 2 міс, апілак по 0,01 г під язик 2-3 рази на добу, екстракт алое по 1 мл підшкірне протягом 15-20 днів, всередину приймають ністатин по 1 - 2 млн. ОД на добу протягом 3 тижнів або леворин по 500 000 ОД 2 - 3 рази на добу протягом 2 тижнів. У разі розвитку анафілактичного шоку проводять внутрішньовенні краплинні вливання 500 мл 5 % розчину глюкози, 0,5 - 1,0 мл 0,2 % розчину норадреналіну, 100 - 150 мг гідрокортизону, 0,3 - 0,5 мл 0,06 % розчину корглікону. Розвиток бронхоспазму потребує внутрішньовенного введення 3 - 5 мл 2,4 % розчину еуфіліну (повільно, струминне в ізотонічному розчині натрію хлориду). Застосовують по 5 — 10 мл 10 % розчину кальцію глюконату внутрішньом'язово або по 0,5 г 3 рази всередину. Проводять внутрішньовенні вливання гемодезу по 100 - 200 мл.

4.3 Профілактика туберкульозу

Профілактика туберкульозу має соціальний, санітарний і специфічний аспекти. У плані соціальної і санітарної профілактики загальнодержавні заходи спрямовані на підвищення життєвого рівня населення, забезпечення житловою площею і створення культурно-освітніх закладів, розвиток спорту, мережі санаторіїв, захист водоймищ і атмосфери від забруднення токсичними речовинами. Вживаються широкі загальнооздоровчі заходи в дитячих колективах і сім'ях, мета яких полягає у зміцненні імунної реактивності хворої дитини, поліпшення її побутових умов, ізоляції від хворих на туберкульоз.

Профілактичні заходи включають раннє виявлення інфікованих і хворих дітей, оберігання їх від контактної додаткової інфекції, організацію диспансерного спостереження за хворими, які інфіковані туберкульозом, і контактними.

Специфічна профілактика туберкульозу полягає у проведенні специфічної вакцинації БЦЖ і хіміопрофілактики. Вакцинація БЦЖ здійснюється дітям 4 — 7-денного віку в пологовому відділенні.

Протипоказаннями до вакцинації є виражені клінічні симптоми родової травми, диспепсія, шкірні захворювання, отит, грип, пневмонія, різка жовтяниця, недоношеність з масою меншою за 2500 г (недоношеним з масою тіла 2300 г і вище роблять БЦЖ-М). Вакцинація сприяє зниженню інфікованості, захворюваності дітей на туберкульоз, запобігає розвитку гострик інфільтративних і генералізованих форм. Захворюваність на туберкульоз серед вакцинованих дітей у 8—10 разів нижча, ніж серед нещеплених. В основі протитуберкульозної вакцинації лежить набутий імунітет. Імунологічна перебудова організму внаслідок вакцинації БЦЖ супроводжується появою позитивної туберкулінової проби.

Ревакцинації підлягають усі клінічно здорові неінфікованї діти у віці 7, 12 і 17 років і вакциновані діти при відсутності поствакцинального рубчика. З метою відбору дітей і підлітків для ревакцинації БЦЖ проводять пробу Манту з 2 ТО.

При негативному результаті або інфільтраті не більше 4 мм у діаметрі здійснюють ревакцинацію. Проміжок між пробою і ревакцинацією повинен становити не менше 3 діб і не більше 2 тижнів. Інші профілактичні щеплення можна проводити з інтервалом у 2 міс (до і після специфічної ревакцинації).

Протипоказаннями до ревакцинації є позитивна внутрішньошкірка проба Манту (інфільтрат 5 мм і більше), захворювання на туберкульоз, гострі і хронічні інфекційні процеси, включаючи період реконвалесценції, не менше 2 міс після зникнення клінічних симптомів, шкірні захворювання,, схильність до кровоточивості (ревматизм у гострій і підгострій фазах, бронхіальна астма та інші алергічні стани, спазмофілія, харчова ідіосинкразія, перенесений енцефаліт, менінгіт, епілепсія, гіпотрофія II—III ступеня).

Вакцину для внутрішньошкірного введення випускають в ампулах, які містять 1 мг культури БЦЖ, що становить 20 доз по 0,05 мг. Суху вакцину розводять ізотонічним розчином натрію хлориду. Одна прищепна доза міститься в 0,1 мл розведеної вакцини і становить 0,05 мг культури БЦЖ.

Місцеві реакції після щеплення, у новонароджених дітей появляються: через 4—б тижнів на місці введення вакцини:, інфільтрат має розміри 4—15 мм у діаметрі із вузликом у центрі (пустуляція) з утворенням кірочки, некрозу з незначним серозно-гнійним виділенням. Ці реакції зберігаються 2—3 міс і більше. Можуть бути виразки, холодні абсцеси в шкірі, лімфаденіт, бецежит. Місцеве застосовують присипки ізоніазиду, рифампіцину, примочки стрептоміцину, 2 % гідрокортизонову мазь.

Після ревакцинації місцеві патологічні реакції можливі протягом першого тижня після щеплення, розвивається пустула, іноді некроз з серозно-гнійним виділенням. Місцеві реакції зазнають зворотного розвитку протягом 3—4 міс, залишаючи після себе рубчик або пігментацію.

Протягом 2 міс дитина, вакцинована внаслідок туберкульозних контактів, повинна бути ізольована від хворих, що виділяють мікобактерії. Дітям, які народилися від хворих на туберкульоз матерів, треба зробити вакцинацію з наступним роз'єднанням їх на 3 — 12 міс.

Другим методом специфічної профілактики туберкульозу у дітей є хіміопрофілактика — призначення туберкулостатичних препаратів здоровим дітям, щоб запобігти захворювання на туберкульоз. Вона не потрібна дітям безпосередньо після вакцинації.

Розрізняють первинну хіміопрофілактику (проводять у не інфікованих раніше дітей з негативною туберкуліновою пробою);і вторинну (проводять у інфікованих дітей, але без клінічно-рентгенологічних проявів захворювання).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9