Далі підключаються електроди в гніздо для електродів і потім вибирається тренований м'яз. Електроди накладаються на активні, “робочі” точки. Активні точки - це ті крапки, які знаходяться у місці виходу нерва і як правило вони співпадають з точкою максимальної напруги м'яза при виконанні руху, виходячи з її біомеханіки. Активні точки вибираються стандартно або шляхом пальпації максимально напруженої мускулатури.
Після обробки шкіри і електродів спиртів для кращої електропроводимості слідує контакти змазати електропровідною пастою. Заземляющий електрод розташовується ближче до робочого місця. Шия дуже чутлива до здавлення. Особливо реагують на це діти, тому електроди кращі закріплювати пластиром. На нижче трапецієвидного м'яза (міжлопаткова область) останні можна фіксувати гумовим бинтом.
Обстеження і лікування проводяться в положенні пацієнта - сидячи. Дитина повинна бути роздягнений до пояса. Роботу слід починати тільки коли хворий спокійний і розслаблений. Електроміограма знімається зі всіх м'язів спочатку з одного, потім з другого боку. Для отримання або порівняння результатів в динаміці датчики повинні кріпитися кожного разу на одні і те ж крапки. Для цього точки прикріплення позначаються фломастером. Здібність до розслаблення після статичної напруги м'яза, рівного 2/3 від максимального її скорочення, так звана залишкова м'язова напруга.
Електрична м'язова активність - відтворення мишцей активності мотонейронів спинного мозку. Сила м'язів залежить ось зовнішнього силового поля, фізичних чинників: електропровідності, кількості поту, що виділяється, а головне, від активності мотонейронів (кількості мотонейронів, що включаються в цю роботу). При патології зменшується кількість мотонейронів, що включаються в роботу. Таким чином, за показниками роботи можна судить про кількість мотонейронів.
Для оцінки одержаних даних важливі наступні показники:
1. Стан м'язів в розслабленому стані;
2. Показники динамічної роботи;
3. Показники статичної роботи;
4. Витривалість м'язів.
Роздільна здатність приладів від 01 і вище. Чим менше напружений м'яз, тим відповідно, буде нижчий показник. Ідеальний стан розслабленого м'яза 01/02; задовільне 03/04; вище - м'яз напружений. При вищих значеннях проводиться тест на здатність м'яза до розслаблення Для цього пацієнт протягом 5-6 з утримує статичну напругу м'яза і фіксуються показники розслаблення. Зменшення останніх в порівнянні з початковими цифрами говорить про хорошу здібність м'яза до розслаблення.
Якщо м'яз знаходиться у спокої” в розслабленому стані, то здатна провести динамічну роботу з високою амплітудою. В тому випадку, якщо м'яз знаходиться в стані постійної м'язової напруги (високого м'язового тонусу), її здібність до довільного скорочення слабшає унаслідок чого, гіпотрофія переважає у фазних (швидких) м'язових волокнах. Тому робота знижується в порівнянні з нормальними м'язами в аналогічних умовах.
Статична робота - це ізометричний режим скорочення м'яза без зміни суглобового кута. По максимальній відмітці виявляється сила статичної напруги. Оскільки статичне (ізометрична) навантаження припускає оцінювати по 2/3 амплітуди максимального скорочення м'яза, то дуже важливим критерієм буде з'являтися здібність м'яза до утримання напруги на одному рівні. Інакше кажучи, в кількісній формі оцінювалася її працездатність або витривалість.
Для оцінки стану симетричності тонусу до і після лікування як у спокої”, так і при здійсненні роботи нами був введений термін “показник асиметрії” - ПА. ПА - різниця показників, взятих з симетричних точок однойменних м'язів. Його слід враховувати у всіх параметрах. Зменшення показника асиметрії в процесі лікування свідчитиме про позитивну динаміку.
Оцінка динамічної роботи задньо-шийної групи м'язів проводиться при функціональному навантаженні - нахилі голови назад і при поворотах. Для оцінки м'язів міжлопаткової області - при зведенні лопаток. Робота трапецієвидного м'яза оцінювалася у момент підняття надплечий, а грудино-ключично-сосцевідной - при бічних згинаннях голови (латерофлексія).
Дослідження резервних можливостей м'язів при роботі в статичному і динамічному режимі проводилося в пробі з опором.
Проведені дослідження м”язів 45 дітям від 5 до 15 років,показали наявність не тільки асиметрії м”язового тонусу в шийному відділі хребта,але і підвищення його в стані відносного спокою на одній із сторін, в залежності від положення голови, наявності сколіозної дуги і нахилу тазу.
Розділ 2 Особливості фізичної реабілітації при захворюванні невриту лицьового нерва
2.1 Адаптаційні можливості організму людини до занять фізичною культурою
Фізична культура - єдиний засіб для оздоровлення організму і позбавитись хронічних захворювань.
ЛФК– складова частина медичної реабілітації хворих. Метод комплексної функціональної терапії, що застосовуються фізичні справи як засіб збереження організму в діючому стані, стимуляції внутрішніх резервів, запобіганню виникненню хвороб, викликаних вимушеною нерухомістю. Фізична активність одна з необхідних умов життя, яка має біологічне, а й соціальне значення. Вона є важливим чинником корекції способу життя людини.
Засоби ЛФК не тільки лікувально-профілактичний, а й лікувально-виховний процес.
Використання ЛФК формує у хворого свідоме ставлення до фізичних вправ. Основними принципами використання лікувальної фізичної культури є цілісність організму, єдність середовища і організму (соціального і біологічного), єдність форми і функції, загального і місцевого лікування. Процес відновлення здоров’я у хворих називається медичною реабілітацією.
Ставлення до занять фізичними вправами бажано бути кращим, ніж він є на сьогоднішній день.
Недостатня рухова активність - гіпокінезія, що є передумовою найбільш масових захворювань, уражує не лише молодь, а й старші, свідоміші контингенти дорослих. Рух - це запорука життя, низький рівень оздоровчої рухової активності населення стримує підвищення життєдіяльності систем і функцій організму людини - фундаменту профілактики захворювань.
Недостаток руху і пов’язана з нею недостатність м’язової діяльності має негативний вплив на організм.
Фізично навантажено 80-90 %(відсотків) працюючого населення. Найбільшим показником, який регулює навантаження, є самопочуття. Фізичні вправи приносять задоволення.
Завдання реабілітаційної дії лікування - зміцнити здоров’я, формувати поставу, рухові навички, вміти володіти своїм тілом, керувати рухами, вести здоровий спосіб життя.
При розробці основних форм занять, їх структури, класифікації фізичних вправ, необхідно звернути увагу на загально-розвиваючі і спеціальні вправи, правила дозування і навантаження, механізми лікувальної дії фізичних вправ.
ЛФК використовує майже всі засоби фізичної культури - гімнастику, прикладні вправи, ігри, загартовування сонцем, повітрям і водою. Вправи підбирають виходячи з медичних показань і протипоказань, певним дозуванням. За характером дії розрізняють вправи:
- загально-розвиваючі, що діють на весь організм;
- спеціальні, мета яких - лікування і відновлення функцій ушкодженого
органа;
Рухова активність - загальна невід’ємна властивість усіх форм живої матерії. Регламентована рухова активність - важливий фактор корекції способу життя.
Біологічною основою моторної діяльності є природжена потреба в рухах, яка закладена в мозку й виявляється у вищій і нищій нервовій діяльності. Руховий режим - це регламентоване за інтенсивністю фізичне виховання, яке повністю забезпечує біологічну потребу в рухах і відповідає функціональним можливостям систем організму що росте.
Уведення режимів рухів у лікувальних установах дає змогу організувати та уніфікувати фізичне навантаження, що дуже зручно для призначення засобів лікувальної фізкультури.
Захисний вплив фізичними вправами згідно із сучасними уявленнями необхідно розглядати як вплив важливого оздоровчого ефекту – поповнення дефіцитів життєвих впливів рухової активності.
Лікувальна фізкультура є складовою частиною загальної фізкультури і одним з найважливіших методів комплексного лікування хворих, а також ефективний засіб попередження загострень при правильній побудові занять і всього комплексу. Використання коригувальної гімнастики в період росту і розвитку дітей дає можливість усунути виявлені вади, збагатити рухову культуру, поліпшити координацію рухів і будову тіла, сформувати правильну поставу.
Нервова система протягом життя організму терпить складні морфо-функціональні зміни і перетворення. Життєдіяльність організму нерозривно пов’язана з процесами обміну речовин, які регулюються нейрогуморальними механізмами. В цьому процесі значну роль відіграє система кровообігу.
Адаптація – це пристосування організму до умов існування в зовнішньому середовищі. Проблема адаптації до фізичних навантажень або проблема тренованості є однією з центральних в теорії і практиці фізичного виховання і спорту.
Функціональна система, що відповідає за процес адаптації до м’язової роботи, складається з:
1. Аферентної ланки (рецептори);
2. Центральної регуляторної ланки (центро - нейрогуморальної регуляції)
3. Еферентної ланки (скелетні м’язи, органи дихання, кровообігу, тощо)
Центральна регуляторна ланка містить в собі дві частини:
1. Нейрогенну, яка викликає рухову реакцію і вмикає мобілізацію кровообігу, дихання та інших компонентів функціональної системи, яка забезпечує виконання даної роботи:
2. Гуморальна частина центральної ланки, внаслідок активізації гіпоталамо – гіпофізарно - адренокортикальної та симпатоадреналової систем, мобілізує роботу органів і тканин функціональної системи на клітинному та молекулярному рівнях (енергетичні і пластичні ресурси клітини).
Розвиток адаптації до дії будь - якого чинника відбувається у дві стадії (див. у табл. № 3.1).
Таблиця № 3.1
Ланки функціональної системи, що відповідають за адаптацію
Тривала стадія
1. Центральна керівна ланка
Недосконалість центральної керівної ланки.
Мобілізація функціональної системи до максимального можливого рівня вираженого стрес-реакцію.
Ефективне і досконале функціональне функціонування центральної керівної ланки.
2. Руховий апарат
Рекрутування лише частини моторних одиниць (30-50%). Генералізоване скорочення “зайвих” м’язів, недосконалість координації рухів.
Мобілізація більшості кількості моторних одиниць при навантаження. Вдосконалення координації рухів. Точна і економічна рухова реакція.
Розвивається робоча гіпертрофія м’язів на основі активізації синтезу нуклеїнових кислот і білків.
3. Система дихання
Максимальна мобілізація зовнішнього дихання за рахунок зростання частоти, а не глибини дихання. Незбігадання між кровотоком у легенях і вентиляцією відповідних ділянок легень та між диханням і рухами.
Збільшення потужності і економічності функціонування апарату зовнішнього дихання. Стійка координація між рухами і диханням, між легеневим кровотоком і вентиляцією різних відділів легень. Зростання ЖЄЛ і коефіцієнта утилізації кисню.
4. Система кровообігу
Значне або недостатнє збільшення ХОК за рахунок зростання ЧСС. Збільшення СО серця обмежене.
Збільшення потужності і економічності функціонування апарату кровообігу. Зростання кисневої ємності крові. Помірна гіпертрофія міокарда. Збільшення СО серця і ХОК, максимальної швидкості скорочення розслаблення серця.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15
