Нефролог (3-й учень). При порушенні відтоку сечі утворюються передумови для приєднання інфекції, що ускладнює перебіг основного процесу. У перебігу запального процесу автор виділяє 4 фази, що розвиваються послідовно залежно від стадії морфологічних змін структури нирок. Окремо виділена 0-фаза — реактивна, яка характеризує реакцію нирки (як і інших паренхіматозних органів) у відповідь на будь-яку інфекцію. Вона визначається тим чи іншим ступенем підвищення ехогенності паренхіми, пов'язаним з інтерстиціальною інфільтрацією: 1-ша фаза — інфільтративна, відповідає гострому серозному пієлонефритові та зумовлена набряком проміжної тканини і лейкоцитарною інфільтрацією. Ехографічно ця фаза проявляється поєднанням транзиторної гетерогенності та підвищення ехогенності паренхіми, зниженням диференцировки пірамід, стовщенням стінок миски та чашок; 2-га фаза — ексудативна — виникнення дрібних гіпоехогенних ділянок (зон гнійної інфільтрації) з тенденцією до їх росту і злиття; 3-тя фаза — гнійно-деструктивна — виявлення зон гнійного роз-плавлення у вигляді анехогенних осередків, відповідних апостемі, карбункулу, абсцесу або екстравазату сечі. Репаративна 4-та фаза характеризується припиненням розвитку та поступовим регресом патологічних змін.
Значним контингентом пацієнтів з обструктивними уропатіями є вагітні. Частота захворювань сечовидільної системи, що призводять до розвитку ГН під час вагітності, досить висока. За даними різних авторів, частота зустрі-чальності пієлонефриту у вагітних становить 11 %, сечокам'яної хвороби — 0,3—0,8 %. Дещо рідше виявляються вади розвитку нирок і верхніх сечовидільних шляхів. Дослідники, які вивчали ренальну гемодинаміку під час нормального перебігу вагітності, вказують на відсутність достатньої різниці у них IR із встановленим у аналогічного контингенту здорових невагітних жінок.
Підсумки уроку.
1. В ході проведення уроку-семінару ми детально познайомилися з особливостями перебігу таких захворювань як негоспітальна пневмонія та обструктивні уропатії.
2. З`ясували, що в процесі лікування захворювань, викликаних вірусами найбільш ефективними являються цефалоспорини ІІІ покоління.
Мета: освітня: формування системи біологічних понять, визначених даною темою, формування вмінь, розглянути особливості використання методів біотехнології, значення біотехнології для сучасного розвитку наукової діяльності, користування оптичними приладами і лабораторним обладнанням, вміння користуватися дошкою, зошитом, робота з підручником та таблицями.
виховна: продовжити формувати науковий світогляд на основі знань про напрямки сучасної біотехнології, особливості застосування біотехнології у виробництві медичних препаратів, можливість використання методів біотехнології в генній інженерії.
розвиваюча: пов`язані з формуванням і розвитком у процесі вивчення даного розділу особистих якостей учнів: тренування пам`яті, розвиток вмінь для здійснення таких розумових операцій, як аналіз, синтез, порівняння, зіставлення, виділення головного, другорядного, узагальнення, висновки.
Література: 11, 24.
Базові поняття і терміни: біотехнологія, генна інженерія, плаз-міди, клітинна інженерія, культура клітин, клон, клону-вання організмів.
Обладнання та матеріали: таблиці зі схемами введення гена до молекули ДНК бактеріальної клітини, методики клонування шпорцевої жаби.
Концепція уроку: спочатку показати традиційні методи використання мікроорганізмів у господарській діяльності людини, а потім підвести до розуміння сучасних біотехнологіч-них методів, розглянути моральні проблеми, що постають перед дослідниками, які займаються генетичною та клітинною інженерією.
Структура і зміст уроку
I. Актуалізація опорних знань і мотивація навчальної діяльності
Запитання до учнів.
1) Що ви знаєте про виробництво: а) хліба, сиру, вина, молочнокислих продуктів; б) антибіотиків?
2) Який зміст ви вкладаєте в слова «генна інженерія»?
3) Що ви чули про клонування?
II. Сприйняття та усвідомлення учнями нових знань
Розповідь учителя.
Досягнення біотехнології та її основні напрямки
Поява нових методів досліджень у генетиці призвела до створення принципово нових методів селекції. Раніше генетичне різноманіття форм рослин і тварин (а це вихідний матеріал для селекції) експериментально створювалося методами гібридизації, поліплоїдії, мутагенезу. Тепер учені можуть досягати ще більшого різноманіття завдяки маніпулюванню окремими клітинами живого організму, окремими хромосомами й окремими генами. З'явилися нові напрямки сучасної генетики: клітинна інженерія, хромосомна інженерія й генна інженерія. Принципова відмінність нових методів від традиційно використовуваних у селекції полягає в цілеспрямованому, а не випадковому розширенні меж мінливості генотипу, у планованому різноманітті вихідного матеріалу для селекції. Треба зазначити, що ці методи більше застосовуються поки що в селекції рослин.
Клітинна інженерія пов'язана з культивуванням окремих клітин або тканин на спеціальних штучних середовищах. Виявилося, що окремі рослинні клітини (на відміну від клітин,тварин) у таких штучних умовах мають тотипотентність, тобто здатні до регенерації (формування) повноцінних рослин. Ця здатність була використана для селекції.
Хромосомна інженерія пов'язана з можливостями заміщення окремих хромосом у рослин або додавання нових. Отримані таким шляхом форми називаються заміщеними лініями, або доповненими лініями.
Під генною інженерією зазвичай розуміють штучне перенесення потрібних генів від одного виду зайвих організмів (бактерій, тварин, рослин) в інший вид, часто дуже далекий за своїм походженням. Щоб здійснити перенесення генів (або трансгенез), необхідно виконати такі складні операції:
а) виділення з клітин бактерій, -тварин або рослин тих генів, які иамічезд для перенесення. Іноді цю операцію замінюють штучним синтезом потрібних генів, якщо такий виявляється можливим;
б) створення спеціальних генетичних конструкцій (векторів), у складі яких намічені гени будуть пересаджуватися в геном іншого виду. Такі конструкції, крім самого гена, повинні містити все необхідне для керування його роботою (промотори, термінатори) і гени-«репортери», які будуть повідомляти, що перенесення успішно здійснене;
в) інтеграція генетичних векторів спочатку в клітину, а потім . у геном іншого виду і вирощування змінених клітин у цілі організми (регенерація).
Рослини й тварини, геном яких змінений у результаті таких генно-інженерних операцій, одержали назву трансгенних рослин або тварин.
ІІІ. Узагальнення, систематизація й контроль знань і вмінь учнів
Фронтальна бесіда за питаннями:
1) Яким чином можуть бути використані біотехнологічні процеси?
2) На чому засновані методи біологічної оцінки стічних вод?
3) Як називається прикладна галузь молекулярної біології, що розробляв методи перебудови геномів організмів шляхом видалення або введення окремих генів чи їх груп?
4) Що являють собою плазміди?
IV. Самостійна робота учнів в робочих зошитах за дидактичними картками
Картка № 1.
1) Як називається галузь біотехнології, що використовує методи виділення й культивування клітин?
3) Що дозволяє зробити методика клонування?
4) Чим відрізняється генна інженерія від клітинної?
Картка № 2.
1) Що таке клон?
2) Які основні досягнення біотехнології вам відомі?
3) Що таке генна інженерія?
V. Домашнє завдання
§ 53 підручника (с. 242—247).
1. Антибіотики — це речовини біологічного походження, а також їх похідні синтетичні та напівсинтетичні аналоги, які вибірково пригнічують життєдіяльність мікроорганізмів. Джерелами добування антибіотиків природного походження є плісеневі гриби, актиноміцети, бактерії, а також тканини тварин і рослин. Найактивнішими продуцентами антибіотиків є актиноміцети. Відкриття пеніциліну й інших антибіотиків привело до революційного перевороту в лікуванні багатьох інфекційних захворювань. Не менше значення антибіотики придбали і для профілактики інфекцій, особливо в хірургії і травматології.
2. Антибіотики класифікують за такими основними ознаками: за спектром і спрямованістю біологічної дії, хімічним складом та молекулярним механізмом дії на мікробну клітину. За спектром дії розрізняють антибіотики вузького й широкого спектра дії. За спрямованістю біологічної дії антибіотики поділяють на чотири основні групи: антибактеріальні, протигрибкові, противірусні, протипухлинні.
3. Антибіотики здатні формувати алергійний стан. Вживання антибіотиків широкого спектра дії може призвести до дисбактеріозу. Токсична дія виникає при тривалому застосуванні препаратів.
4. Основними методами, які застосовуються для визначення чутливості мікроорганізмів до антибіотиків є: метод дифузії в агар, методом серійних розведень, метод розведення на рідкому поживному середовищі.
5. В результаті бактеріологічного дослідження сечі серед дітей хворих на урологічні захворювання виділено такі мікроорганізми: Pseudomonas aeruginosa, Enterobacter agglomerans, Escherichia coli, Citrobacter freundii, Proteus mirabilis, Staphylococcus epidermidis, Enterococcus faecalis. Мікробіологічне дослідження мокроти хворих дітей на негоспітальну пневмонію (НП) дозволило виявити такі мікроорганізми: Streptococcus рпеитопіае, Haemophilus influenzae, Moraxella catarrhalis.
6. В результаті проведеного дослідження виявлено, що використання для лікування у дітей обструктивних уропатій антибіотику ІІІ покоління лораксону призводить до зниження кількості патогенних мікроорганізмів. Аналіз використання антибіотиків І – ІІІ покоління для лікування негоспітальної пневмонії свідчить, що найбільш ефективними є антибіотики ІІІ покоління.
7. Результати дослідження можна впроваджувати для розширення змісту навчального матеріалу шкільного курсу біології в 11-ому класі.
1. Албинская А.С. Микробиология с техникой микробиологических исследований. – М.: Медицина, 1978. – 392 с.
2. Антибиотики. / Под ред. Кашкина П.М. – М.: Медицина. 1970. – 240 с.
3. Атабеков И.Г. Практикум по общей вирусологии. – М.: Из-во Московского университета, 1981. – 191 с.
4. Борисов Л.Б., Козьмин-Соколов Б.Н., Фрейдлин И.С. Руководство к лабораторным занятиям по медицинской микробиологии, вирусологии, иммунологии. — М.: Медицина, 1993. - 232 с.
5. Бугринский С.Г. Антибиотики и их применение. // Медицина Украины. - 1995. - №3. - С.43 – 45.
6. Васильева В.С, Комар В.И., Цыркунов В.М. Практика инфекциониста. — Минск: Вышэйш. шк., 1994. — 324 с.
7. Ватутин Н.Т. Повреждения сердца результат применения антрациклинов. //Український кардіологічний журнал. – 1998. - №2. - С.72 – 77.
8. Векірчик К.М. Практикум з мікробіології: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001. – 144 с.
9. Вершигора А.Ю., Бранцевич Л.Г., Василевская И.А. и др. Общая микробиология. - К.: Вища шк. Головное изд-во, 1988. - 342 с.
10. Генкель Л.А. Микробиология с основами вирусологии. - М.: Просвещение, 1974. - 270 с.
11. Герасименко В.Г. Биотехнология. - К.: Вища школа, 1989.- 343 с.
12. Герольд М. Антибиотики. - М.: Медицина. 1966. – 284 с.
13. Гусев М. В., Минова Л. А. Микробиология. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1992. - 448 с.
14. Дмитриева Н.В. Превентивное применение антибиотиков в терапевтической клинике. // Антибиотики и химеотерапия. - 2000. - т. 45. - № 9. - С. 20-25.
15. Домникова Н.П. Предшествующее назначение антибиокальных препаратов - фактор развития низкоминальной пневмонии. // Пульматологоия. – 1998. - № 1. – С. 23 – 27.
16. Егоров А.М. Антибиотики и проблемы формакоэнзимологии. // Антибиотики и химеотерапии. - 2000. - Т.5. - №9. - С. 3-6.
17. Западнюк И.П. Лабораторные животные, их разведение, содержание и использование в эксперименте. – К.: Госмедиздат УССР, 1962. - 200 с.
18. Каплін М.М. Імунна система: фізіологія і патологія. – Суми: СумДУ, 2002. - 131 с.
19. Коротяев А.И., Бабичев С А. Медицинская микробиология, иммунология и вирусология. – СПб.: Специальная лит., 1998. – 592 с.
20. Ланчини Антибиотики. – М.: Мир, 1985. - 272 с.
21. Либов А.Л. Побочное действие антибиотиков. - Л.: Медгиз, 1958. – 187 с.
22. Мікробіологічні та фармакологічні основи раціонального застосування антибіотиків. // К.А.Посохова, С.І. Климнюк. – Тернопіль: Укрмедкнига, 1998. – 131 с.
23. Медицинская микробиология. / Под ред. В.И. Покровского. – М.: Медицина, 1998. - 1200 с.
24. Микробиология, вирусология, иммунология. / Под ред. Л.Б. Борисова, А.М. Смирновой. — М.: Медицина, 1994. - 528 с.
25. Мишустин Е.Н., Емцев В.Т. Микробиология. – М.: Агропромиздат, 1987. – 368 с.
26. Планельс Х.Х. Побочные явления при антибиотикотерапии бактериальных инфекций. – М.: Медицина, 1965. – 124 с.
27. Покровский В.И., Пак С.Г., Брико Н.И., Данилина Б.К. Инфекционные болезни и эпидемиология. – М.: ГЭОТАР «Медицина», 2000. - 380 с.
28. Пяткін КД., Кривошеїн Ю.С. Мікробіологія з вірусологією та імунологією. – К.: Вища шк., 1992. - 431 с.
29. Санитарные правила по устройству, оборудованию и содержанию экспериментально-биологических клиник (вивариев). – М.: Медицина, 1973. – 160 с.
30. Черкес Ф.К., Богоявленская А.Б., Вельская И.Л. Микробиология. – М.: Медицина, 1987. – 512 с.
31. Черномордик А.Б. Рациональное применение антибиотиков. - К.: Здоровье, 1973. – 332 с.
32. Яковлев С.Н. Современный взгляд на приминение антибиотиков в стационаре. //Инфекционный контроль. - 2003. - №1. - С. 49 – 52.
33. Яковлева О.А. Действие антибиотиков и муколиитческие средства при респираторных инфекциях. //Украинский пульмонологический журнал. - 1997. - №2. - С. 57 – 60.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
