22 листопада 1918 р. ще не оперена держава зазнала дошкульного удару, коли1400 українських солдатів, в основному сільських юнаків, цілком розгублених у200-тисячному місті, не зумівши придушити повстання поляків, які щойно отрималипідкріплення, були змушені залишити Львів. У січні новою резиденцією уряду ставСтаніслав. Власне тут здійснено перші послідовні спроби створити діючий уряд іефективну армію.
Майже протягом усього свого 8-місячного існування ЗУНР -була державоюз 4-мільйонним населенням, 3 млн якого були українцями. На місце тимчасової влади вона швидко поставила цілком сформований урядовий апарат. 22--26 листопадана підконтрольних українцям землях було проведено вибори до Української Народ-ної Ради, куди входило 150 депутатів і яка мала бути представницьким і законодав-чим органом. За соціальним походженням делегати переважно складалися із інте-лігенції, селян-середняків і духовенства, за поглядами величезна більшість, навітьсоціалісти, займала ліберально-національні позиції. За своїм етнічним складом Ра-да була майже цілком українською, позаяк поляки бойкотували вибори, а євреї знімцями вирішили не брати в них участі, щоб не втягуватися в українсько-пвльськийконфлікт. Президентом республіки автоматично став голова Ради Євген Петруше-вич (юрист і колишній член парламенту у Відні).
На відміну від східноукраїнських урядів ЗУНР незабаром уже мала місцеві орга-ни управління. Вони спиралися на старі австрійські моделі (галичани не займалися поширеними на сході радикальними експериментами) й комплектувалися з ук-раїнців, а також досить часто -- з польських спеціалістів. Незважаючи на запеклувійну, яку нав'язали західноукраїнській державі, їй вдалося забезпечувати на своїйтериторії стабільність і порядок. Надзвичайно швидке й ефективне створення ад-міністративного апарату являло собою досягнення, що його могли повторити рідкоякі з нових східноєвропейських держав, не кажучи вже про уряди Східної України.Великою мірою воно стало наслідком схильності галичан до суспільної організова-ності, що дуже розвинулося у довоєнні десятиліття.
До важливих законодавчих актів Народної Ради належать гарантії нових вибор-чих прав усім громадянам держави, широкі гарантії прав меншостей, включаючинадання їм ЗО % місць у майбутньому парламенті. Ці кроки зустріли позитивнуреакцію єврейського населення: переживши триденний погром, влаштований поля-ками у Львові після захоплення міста, євреї стали схилятися на користь українців.У західноукраїнській армії було утворено тисячний загін, що складався виключно зєвреїв. Без зволікання розв'язувалося й надзвичайно важливе земельне питання: всівеликі приватні землеволодіння, які належали переважно полякам, експропріюва-лися й розподілялися між малоземельними та безземельними селянами. З самого по-чатку було зрозуміло, що ЗУНР об'єднається зі східноукраїнською державою. 22 січ-ня 1919 р. в Києві було проголошено Акт злуки, за яким ЗУНР гарантувалася ціл-ковита автономність.
Чи не найбільш вражаючим організаторським досягненням західноукраїнськогоуряду стала Галицька армія. Знову ж таки на відміну від східних українців галичаницївидко погодилися в тому,;що необхідно створити сильну, ефективну регулярну ар-мію. Оскільки більшість українців, котрі служили в австрійській армії, перебували наіталійському фронті й ще не повернулися додому, відчувалася нестача у навченихсолдатах. Однак загальна мобілізація дала свої результати, й до весни в армії налічу-валося понад 100 тис. чоловік, у тому числі 40 тис. боєздатних. Щоправда, існувалагостра проблема офіцерських кадрів і спорядження. Соціально-економічна відста-лість провінції зумовила те, що в австрійській армії було непропорційно мало офіце-рів-українців. Так, на 1000 офіцерів припадало лише два українці, але аж 27 поляків.До того ж майже всі українські офіцери були молодші від поляків за рангом. ТомуЗУНР звернулася до східних українців, як, наприклад, до генерала Михайла Оме-ляновича-Павленка, та до кількох вищих офіцерів колишньої царської армії з про-позицією зайняти посади командувача та членів Генерального штабу. Для укомп-лектування штабу залучалося також багато безробітних на той час австрійських танімецьких офіцерів. Але більшість офіцерів складали галичани, і знаменно, що в го-дину хаосу й суспільної напруженості між ними та їхніми бійцями розвинулися над-звичайно приязні стосунки,-- ймовірно, тому, що і ті, й інші були або селянами, абож недавніми вихідцями з цього класу. Військове спорядження в основному бралося вавстрійських складах або шляхом роззброєння сотень і тисяч німецьких та австрій-ських військ колишньої окупаційної армії, котрі текли через Галичину по дорозідодому.
Польсько-українська війна. Цей конфлікт можна поділити на три етапи. Протя-гом першого етапу, що закінчився в лютому 1919 р., війна в основному точилася міжукраїнською більшістю та польською меншістю Східної Галичини. Швидка й ефек-тивна мобілізація дала змогу українцям здобути велику чисельну перевагу і змуситиполяків оборонятися. Проте завдяки майстерному керівництву, ефективній такти-ці та заповзятості в бою поляки відбивали в'ялі й позбавлені винахідливості атакиукраїнського командування. На другому етапі -- протягом березня, квітня і трав-ня -- війна переросла у сутичку між галицькими українцями та військами власнеПольщі. З приходом у Східну Галичину підкріплень із Центральної Польщі поляки отримали виріщальну кількісну перевагу. Переломною для цього періоду подією ста-ло розгортання проти українців армії генерала ЙозефаГаллера. Цим сформованим уФранції з польських військовополонених -і чудово озброєним 60-тисячним військомкомандували переважно французькі офіцери. І хоч Антанта направила його до Поль-щі для боротьби з більшовиками, поляки послали це військо проти українців, твер-дячи, що всі українці -- більшовики або щось подібне до них. У квітні й травні по-ляки розірвали українську облогу Львова й відкинули деморалізовану Галицьку ар-мію до річки Збруч.
Організований 8 червня новим командувачем -- генералом Олександром Гре-ковим -- несподіваний контрнаступ українців започаткував останній етап війни. ПідЧортковом, мобілізувавши останні фізичні, матеріальні та духовні ресурси, галича-ни кинулися на переважаючі польські сили. Наступ українців трохи не сягнув Львова,але його затримали не стільки підсилені польські війська, скільки брак боєприпасів.Маючи на кожного бійця від 5 до 10 набоїв, сили Грекова були знову змушені від-ступити, поклавши цим кінець найславетнішим дням в історії Галицької армії. Досередини липня поляки вдруге окупували майже всю Східну Галичину, знову притис-нувши західноукраїнську армію до Збруча.
У цій катастрофічній ситуації державне керівництво (9 липня для ефективнішогоуправління президент Петрушевич за одностайною згодою був призначений дик-татором) виступило з пропозицією перейти на румунську територію. Однак арміянаполягала на тому, щоб продовжувати змагання за українську державу, вступити уСхідну Україну {з'єднатися з Петлюрою у боротьбі з більшовиками. 16 липня 1919 р.Галицька армія й тисячі цивільних західних українців під обстрілом польської арти-лерії переправилися через Збруч у Східну Україну. Так закінчилася збройна бороть-ба за Східну Галичину, що коштувала 15 тис. вбитих для українців і 10 тис. для по-ляків.
Дипломатична діяльність ЗУНР. Протягом усього цього збройного конфлікту йнавіть після його закінчення західноукраїнський уряд плекав великі надії на між-народне визнання своєї справи. Його оптимізм пояснювався тим, що переможна Ан-танта прийняла знамениті «чотирнадцять пунктів» президента Вільсона, один із якихгарантував усім народам право на самовизначення. Проте якщо політичні принципиАнтанти співпадали з позиціями українців, то політичні інтереси провідного учасни-ка цього союзу -- Франції -- перегукувалися з польськими планами. Пройнятіідеєю не допустити відродження могутньої Німеччини, французи намагалися запобіг-ти цьому, створивши на східному кордоні Німеччини сильну польську державу. Іякщо Польща вимагала приєднання Східної Галичини, то так і мало статися.
Хоч східні та західні українці вирядили на Паризьку мирну конференцію (яказібралася, щоб накреслити нову політичну карту Європи) об'єднану делегацію, напрактиці західні українці у здійсненні своїх цілей діяли окремо. Вони, наприклад,домагалися визнання їхньої державності та допомоги Антанти на переговорах ізполяками про врегулювання конфлікту. Проте обидві українські делегації зустрілимало симпатії та Паризькій конференції. Лише Англія, в якої польські плани фран-цузів не викликали захоплення й яка була заінтересована у галицькій нафті, протя-гом нетривалого часу підтримувала українців. Але з поразкою на виборах урядуЛлойд Джорджа й ця підтримка випарувалася. Тим часом, зав'язавши прекрасніконтакти із західними державами завдяки зусиллям свого лідера Романа Дмов-ського, що вирізнявся запеклим націоналізмом (і антиукраїнськими переконаннями)поляки, як могли, старалися дискредитувати західних українців.
Поляки твердили, що українці надто відсталі, аби мати власну державу, щоїхня осібність як нації -- «вигадка німців» і що вони схильні до пробільшовицькихтенденцій. Польська пропаганда виявилася ефективною, оскільки європейці майже нічого гіе знали про Україну та українців. Отже, не було несподіванки ц тому, що25 .червня 1919 р. Рада послів Антанти визнала за Польщею право на окупацію Схід-ної Галичини, «щоб захистити цивільне населення вад.неоезпеки більшовицькихбанд», ґіроте Рада не погодилася на включейня Східної Галичини до складу Польщі.Вона дозволила полякам правити у краї тимчасово за умови, що вони шануватимутьправа населення й нададуть йому певну автономність. Остаточно доля Східної Га-личини мала вирішуватися у майбутньому.
З огляду на історичні умови невдача західних українців у досягненні своїхцілей не була чимось несподіваним. У Східній Галичині, де українці вирізняли-ся високою організованістю й національною свідомістю, проблема насамперед малакількісний характер: 3,5 млн галицьких українців просто не могли протистояти по-лякам, які в шість разів переважали їх чисельно й були розвиненішими у гіолітичномуі соціально-економічному відношенні. Розпочавши боротьбу, галичани- розрахову-вали на допомогу з двох джерел: із Східної України, яка мала надати збройну й ма-теріальну підтримку, що зрівноважила б перевагу поляків, і від Антанти, яка гучнозобов'язалася поважати принципи самовизначення й від якої вони сподівалися, при-наймні, визнання законності українських прагнень.
Сталося так, що Захід віддав перевагу Польщі, поступившись принципами, асхідні українці не змогли вберегти власної держави, вже не кажучи про те, щоб до-помогти галичанам. Тому галицькі українці, які яскраво продемонстрували здатністьдо самоуправління, з не залежних від них причин не змогли здобути державності. Цене означає, що вони діяли бездоганно: їхні зусилля підривалися недіяльнимкерівництвом, бездарним стратегічним плануванням і запізнілою дипломатією наЗаході. Однак, якби не величезна перевага поляків, не підлягає сумніву, що Західно-українська Народна Республіка посіла б своє місце серед інших нових національ-них держав Східної Європи.
7. Розв'язка
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
