Г. В. Кожевников , в свою чергу, визначає поняття «художня література» у більш широкому та доступному значенні: це семіотична система, спосіб комунікації, що відображає певну сферу художньої діяльності, словесну художню діяльність.
Він зазначає, що художня література представляє собою вид літератури, предметом якого є система словесних художніх образів результат словесного художнього освоєння дійсності. «Цільове призначення (соціальна функція) цього виду літератури забезпечення процесу передачі, звернення в суспільстві системи словесних художніх образів, обмін словесної художньої інформації. Читацька адреса спрямованість на задоволення потреби суспільства в літературному художньо-образному спілкуванні» [3: 203-207].
Твір художньої літератури може існувати в суспільстві в різних системах комунікації: книжковій справі, телебаченні, радіомовленні, кінематографі тощо. Саме вони здатні зробити літературно-художній твір дійсно суспільним явищем, включити його в сферу суспільної свідомості.
І як висновок: художня література опосередковується у книжковій справі в літературно-художню книгу [3: 203-216], яку видають у поліграфічних підприємствах, про що далі й піде мова.
2.3 Основні положення видання художньої літератури в СРСР
Після ознайомлення з поняттям «художня література» можна розглядати це явище в процесі його розвитку в історії СРСР. Центральний комітет партії у своїй постанові про видавничу роботі приділяв цьому особливу увагу.
У постанові ЦК йшлося: «Художня література, яка грає величезну виховну роль, повинна набагато більш глибоко і повно відобразити героїзм соціалістичного будівництва і класової боротьби, переробку суспільних відносин і зростання нових людей героїв соціалістичного будівництва.Видання художньої літератури має бути спеціалізовано в ГІХЛ за окремими секторами» [1: 76].
Щоб своєчасно враховувати потребу в книжці з боку різних верств робітників, колгоспників, інтелігенції та учнів різних спеціальностей і кваліфікацій і диференційованого обслуговувати їх, ЦК партії ухвалив виділити із системи ОГИЗ ряд спеціалізованих видавництв (Масспартгіз, Партвидат, Держтехвидат). Поряд з цим ЦК ухвалив також перебудувати справу видання літератури на національних мовах. Для обслуговування національних меншин, які не мають своїх національних видавництв, організовуються у всіх видавництвах національні сектори. З постанови ЦК партії 1931 року: «Вся издательская работа должна вестись под углом всесторонней помощи социалистическому строительству, подъема теории на высшую ступень и сочетания ее с практикой организации и мобилизации масс на построение социализма, разоблачения буржуазных и мелкобуржуазных идеологий, борьбы с ними и с уклонами от ленинской линии. Издательская работа должна исходить также из задач интернационального воспитания масc» [12: 450- 472].
Тепер більш детально.
У 1917-1921 роках В. І. Ленін відводив художній літературі велику роль в ідейному вихованні працюючого нороду. У період громадянської війни її випускали майже всі видавництва. Було розпочато виявлення літературної спадщини письменників, встановлення правильних текстів, звільнення творів від цензурних і редакторських спотворень. Щодо дитячої літератури в ці роки, незважаючи на труднощі воєнного часу Радянська держава піклувалася про видання і таких виданнь. У перші роки Радянської влади отримали розповсюдження серії, призначені для школи і сім'ї. Так, книговидавництво письменників у Москві випускало серію «Народно-школьная библиотека», видавництво «Юнная Росия» - серію «Библиотека для семьи и школы», Держвидат серію «Библиотека детского чтения» [1: 80].
У 1921-1930 роках поліпшенню видання художньої літератури сприяла постанова ЦК РКП (б) про політику партії в галузі художньої літератури, прийнята 18 червня 1925. Таким чином, поряд з «Дешевой библиотекой классиков» широку популярність придбали серії «Универсальная библиотека» (твори радянських та зарубіжних авторів), «Русские и мировые классики»,« Библиотечка Демьяна Бедного». Серед книг для селянства, що випускались Держвидавом, більше 40% займала художня література.
В період Великої Вітчизняної війни основну масу видань художньої літератури складали твори радянських письменників романи, повісті, оповідання, нариси, вірші. Особливо популярний у цей час був нарис, який малвав образ радянського воїна-носія передових ідей, епізоди героїчної боротьби радянського народу з фашизмом, життя і боротьбу партизанських загонів, що оповідає про беззавітної хоробрості людей, що діяли в тилу ворога за завданням партії.
З розпадом СРСР і перетворенням Російської Федерації в незалежну державу починається новий історичний період розвитку вітчизняної видавничої справи, перший етап якого представляє собою бездумне руйнування всієї колишньої (державної планової) системи книговидання. На початку 90-х років приватизація видавництв носить відверто непродуманий і непослідовний характер: зберігши у федеральній власності більшу частину видавництв, формально надавши їм повну свободу у формуванні репертуару, держава практично припинило їх фінансування, але призначила значні податки нарівні з інтенсивно створеними недержавними видавництвами.
Формування недержавного сектору у книговиданні Росії в 90-і роки офіційно починається в квітні 1991 року і набуває стихійного характеру, єдиною регулюючої силою при повному усуненні держави виступають ринкові механізми, коли було прийнято урядову постанову про видачу ліцензій на видавничу діяльність. На початок 1998 року в країні було зареєстровано більше 11100 видавництв і видавничих організацій.
Основними видавничими регіонами в 90-і роки продовжують залишатися столичні; в 1991 році в Москві видавалося 64,3% усіх назв книг і 82,6% сумарного річного тиражу, в Санкт-Петербурзі відповідно 9,2% і 7,2%; в 1997 році в Москві вийшло 55,5% всіх видань за назвами і 79,0% - за тиражами, а в Санкт-Петербурзі 10,0% і 8,5%.
Розглянемо детальніше наявні на території Радянського Союзу видавництва художньої літератури.
2.4 « Художественная литература», «Советский писатель», «Радуга» центральні видавництва художньої літератури в СРСР
Найбільш спеціалізованим на випуску творів світової художньої літератури було видавництво радянського періоду «Художественная литература». Засноване у 1930 році на базі цілого ряду видавництв і редакцій: московської та ленінградської літературно-художніх редакцій Держвидаву, видавництва «Земля и Фабрика» та Державного видавництва художньої літератури (ГІХЛ). У 1934 році перейменовано в Держлітвидав, у 1937 році до нього приєднано видавництво «ACADEMIA». У 1963 придбало остаточну назву «Художественная литература» та відкрило відділення в Ленінграді [7]. З метою популяризації випускало найбільш значні класичні твори світової художньої літератури, що одержували широкий громадський резонанс, твори сучасних вітчизняних та зарубіжних авторів, літературні мемуари, літературознавчі та літературно-критичні видання, журнали «Москва», «Звезда» та інші. Видова структура репертуару була надзвичайно широка, зокрема, видавництво регулярно і масштабно випускало масові коментовані (рідше науково-масові) зібрання творів класиків світової художньої літератури. Репертуар видавництва традиційно включав велике число різноманітних, ретельно продуманих («програмних») серій; деякі з них випускалися десятиліттями [10: 275]. Серед найбільш значних видань післявоєнного часу можна виділити наступні:
«Библиотека всемирной литературы» (200 томів) видавалася у 1967-1977 роках, розповсюджувалася за передплатою.
Складається з трьох відносно самостійних підсерій (передплата проводилася окремо на всі підсерії):
1 Література Стародавнього Сходу, Стародавньої Греції та Риму, середньовічна література до XVIII століття включно (64 томи);
2 Література XIX століття (63 томи);
3 Література XX століття (73 томи).
Загальний задум серії в руслі традицій видавництва «Всемирная литература» (1918-1924 роках) був визначений як створення коментованого зводу видань кращих творів світової художньої літератури («всіх часів і народів») і виконаний повністю. У складі 200 томів опубліковано більше 26 тисяч творів, обсяг супровідних статей понад 270 друкованих аркушів, коментарів більше 450 друкованих аркушів [7]. Всі видання супроводжуються оригінальними ілюстраціями сучасних вітчизняних художників і класичними роботами минулих історичних періодів. Серія представлена окремими виданнями одного твору, авторськими підсумковими і колективними збірками різних модифікацій, у тому числі антологіями. Тип серії науково-масовий [7].
«Библиотека классики» заснована у 1977 році примикає та неформально продовжує «Библиотеку всемирной литературы».
Серії однотипні, тільки склад останньої обмежений чіткими хронологічними рамками: XIX-XX століття. «Библиотека классики» була покликана не тільки використовувати досвід, накопичений у процесі видання свого попередника, а й певною мірою заповнити суттєві прогалини у віддзеркаленні історії розвитку світової літератури в радніших літературних виданнях. «Библиотека классики» видавалася в 70-80-ті роки, поширювалася в роздріб, її попередній план, що включав 147 видань, не був до кінця реалізований [7].
«Классики и современники» - масова за типом серія, продовжувала просвітницькі традиції вітчизняного книговидання, була заснована в 1930 році під назвою «Народная библиотека» та у 1977 році отримала своє теперішнє ім’я .
Серія видавалася без будь-якого плану, її завдання популяризація творів світової класичної літератури всіх історичних періодів і національних шкіл. У складі «Классиков и современников» виділялися три підсерії:
1. «Отечественная литература»;
2. «Зарубежная литература»
3. «Поетическая библиотека».
Видання виходили в м'якій обкладинці і були надзвичайно дешеві, тиражі окремих видань перевищували мільйон примірників. Тип серії з часом мінявся від масового не коментованого до масового коментування. Видовий склад залишався незмінним: у видання входили авторські (найчастіше жанрові) і колективні збірки (у тому числі антології), окремі видання одного твору [10: 308].
Відповідно до традицій видавництва «ACADEMIA» «Художественная литература» випускала серії (бібліотеки) національних літератур, частина яких давала уявлення про найбільш значні твори певних історичних періодів (зародження або розквіту національної літератури):
«Библиотека античной литературы» масова коментована серія , що видавалася з 1963 року
«Библиотека литературы Древней Руси» науково-масова серія, яка виходила з 1978 року з ініціативи академіка Д.С. Лихачова. Інша частина включала найбільш значні твори всіх основних періодів розвитку національної літератури. Багато творів серії представляли собою міжвидавничі проекти, в реалізації яких, крім видавництва «Художественная литература» брали участь «Прогресс» (пізніше «Радуга»), «Искусство», «Молодая гвардия» [7].
У репертуарі видавництва завжди були присутні поетичні серії, серед яких: «Русская муза» (заснована в 1985 році, включала переважно авторські збірки лірики російських поетів XIX-XX століть), «Библиотека советской поэзии» (заснована в 1957 році) , «Сокровища лирической поэзии» (існувала з 1963 року) у завдання якої входила популяризація кращих зразків світової ліричної поезії від античності до XX століття включно.
У групі жанрових серій виділялася серія «Зарубежный роман XX века», що виходила з 1957 року і більше трьох десятиліть знайомила вітчизняного читача з видатними творами ключового для світової літератури XX століття жанру.
Страницы: 1, 2, 3, 4
