Надсилаючи оригінал на рецензування, видавництво підписує угоду з рецензентом, у якій чітко обумовлює терміни подачі рецензії та ставку винагороди за виконану роботу.
Редактор, приймаючи рецензію, має звернути увагу, наскільки правильно і повно вона оформлена. Як правило, цей жанр складається з трьох частин: загальної, посторінкового розгляду та висновку, Вимогами змістової частини рецензії є обов'язкове окреслення повноти твору за такими параметрами:
місце рецензованої праці серед уже опублікованих на цю тему;
новизна праці;
актуальність теми;
повнота охоплення матеріалу;
відповідність відібраного ілюстрованого матеріалу, темі;
доступність стилю викладу читацькій аудиторії, якій призначатиметься видання.
Якщо в рецензії вказані суттєві зауваження до структури чи змісту, їх доведеться усувати авторові до початку редагування. Зауваження і побажання, які суттєво не впливають на структуру твору, можуть бути враховані у процесі редагування.
У видавничій практиці нерідко зустрічаються випадки, коли видавці ігнорують оцінками рецензентів, які переконливо та глибоко професійно обґрунтують висновок "не рекомендується друкувати" і все ж таке видання випускають у світ. Тут переслідуються передусім комерційні цілі, але грубо порушуються не лише норми видавничої етики, а й авторські права. Так вчинило, зокрема, видавництво "Юрінком Інтер", яке 1999 р. випустило в світ "Українсько-англійський словник правничої термінології", незважаючи на те, що рецензія викладача кафедри англійської мови Київського національного університету імені Тараса Шевченка О. Купрієвич на запропонований для фахової оцінки оригінал словника носила різко негативний характер. Більше того, видавництво без відома рецензентки поставило її прізвище на звороті неякісно підготовленого видання вже як наукового редактора. О. Купрієвич подала позов про захист честі, гідності й ділової репутації та стягнення моральної шкоди. Незважаючи на судову тяганину, спонукану самим юридичним видавництвом (справа дійшла аж до Верховного Суду України), позивачка виграла справу.
Вважатимемо, що в нашому випадку з рецензуванням усе гаразд. Отож, лише тепер за оригінал можна братися редактору. Йдеться про початок редагування.
У зв'язку із суцільною комп'ютеризацією видавництв і перенесенням сюди з поліграфічних підприємств практично усіх-процесів, пов'язаних із складанням, верстанням, макетуванням і виведенням готового оригінал-макета видання, придатного для поліграфічного відтворення, редакційний процес у видавництвах різного типу організований по-різному. У переважній більшості малих видавництв, що лише стають на ноги і випускають у рік від однієї до десяти назв, чи не всі функції підготовки до друку видання (набір, верстання, редагування, включаючи технічне й художнє, коректура) здійснює одна людина. У принципі, суміщення в одній особі кількох важливих функцій редакційно-видавничого процесу можливе. Однак це неминуче відіб'ється на якості підготовки видання.
Практика видавничої справи вже довела, що одна людина не може бути і редактором, і коректором одного й того ж видання. Якою грамотною і досвідченою вона б не була, помилки в оригінал-макеті будуть неминучими. Пояснення просте: при повторному читанні одного й того ж тексту відбувається процес звикання до нього, тому видавничі й коректорські "чортики" вже не так помітні. Потрібна "свіжа голова".
Нині в запалі зробити "революцію" в редагуванні (завдяки появі на столі редактора комп'ютера) деякі вчені та практики поспішили оголосити коректуру зайвою ланкою редакційно-видавничого процесу, а сам цей процес спростити ще й за рахунок ліквідації коректурного обміну версток на папері.
До чого призводить така непрофесійна поспішність - у цьому легко переконатися, коли побіжно переглянути новинки деяких так званих комерційних видавництв нової генерації. Верстку поки що не можна доводити до кондиції лише на екрані - без паперового її варіанту. Ця вимога є особливо актуальною, коли йдеться про серйозні, престижні видання.
Таким чином, не беручи до уваги "новаторства" малих видавництв, зосередимо увагу на одному з оптимальних варіантів порядку проходження оригіналу в редакції середнього чи спеціалізованого видавництва.
1. Перше читання (чи детальний перегляд) оригіналу редактором на екрані комп'ютера або на папері. (Раніше обов'язковою умовою завершення першого читання було складання редакторського висновку і затвердження його головним редактором. Нині переважна більшість видавців цю давню вимогу радянського видавничого процесу ігнорують).
2. Редагування тексту редактором на екрані комп'ютера у форматі А-4. (У ряді випадків, для прикладу, коли у виданні передбачений науковий редактор, таке редагування може здійснюватися на папері, з наступним внесенням оператором комп'ютерного набору виправлень редактора на екрані комп'ютера).
3. Робота з відредагованим текстом технічного і художнього редактора напередодні верстання. (Обумовлюються гарнітури і розміри шрифтів основного, допоміжного, службового текстів, заголовків, а також різноманітні виділення, відступи, спуски; вказуються місця для елементів художнього оформлення, колонтитулів, колонцифр тощо).
4. Верстання відредагованого тексту у конкретному форматі і у відповідності із вказівками технічного та художнього редактора. (Здійснюється оператором комп'ютерного набору або верстальником).
5. Читання першої верстки, звірка редакторських виправлень, внесених у форматі A4. Коректорські процеси зчитування і вичитування. (Ці два процеси важливо розрізняти. Зчитування - є співставленням зверстаного після редагування варіанту видання після редагування з його оригіналом; вичитування передбачає усунення орфографічних, пунктуаційних і буквених помилок, правильне розставлення розділових знаків, дотримання принципів уніфікації й однакового стилю представлення тексту).
6. Виведення підписної верстки на папір. Остання звірка попередніх виправлень.
7. Виведення оригінал-макета на плівки.
8. Виготовлення, редагування, звірка і виведення на плівки художнього оформлення зовнішньої та внутрішньої частин видання (здійснюється спільно редактором і художнім редактором або художником).
Виробничий етап видавничого процесу починається з вибору видавництвом поліграфічного підприємства та укладання угоди з ним на друкування видання та передачі оригінал-макета з усіма необхідними документами (лист видавництва, комплектний оригінал, технічна видавнича специфікація та договір з поліграфічним підприємством).
З цієї миті вся подальша робота з перетворенням оригінал-макета в конкретне видання здійснюється поза межами видавництва. І хоч серйозне поліграфічне підприємство найперше зацікавлене в якісному виконанні замовлення видавця (адже від цього залежить подальша співпраця партнерів), на цьому етапі є кілька важливих процесів, які не можуть завершитися без участі редактора.
1. Звірка й підписання до друку відбитків художнього оформлення, зроблених після кольороподілу.
2. Звірка й підписання до друку чистих аркушів внутрішньої частини видання перед формуванням книжкового блоку.
3. Звірка й підписання до друку сигнального примірника.
Видавнича практика засвідчує, що редакторський контроль на цьому, завершальному, відрізкові складного шляху проходження видавничого оригіналу таїть у собі немало прикрих несподіванок. Наведемо деякі з них, які змусять насторожитися видавця.
Можливі помилки в художньому оформленні;
невідповідність гами кольорів, запропонованих у макеті художника видавництва, та реальним друкарським
відбитком (певний колір може зникнути або замінитися на інший у результаті якогось дрібного втручання оператора-комп'ютерним на етапі кольороподілу після підписання макету художнього оформлення до друку);
літерні помилки у прізвищ авторів та заголовків видань, які запрограмовані були поверховим читанням редактора (скажімо, Маренко замість Макаренко, "гігієна" замість "гігієна", "англійською" замість "англійською"),
літерна чи й текстова розбіжність між написами на обкладинці і корінці видання;
розбіжність у назвах розділів змістової частини видання і шмуцтитулів.
Можливі помилки в книжковому блоці:
численні випадки літерних помилок (культура видання потребує спеціальної вклейки перед кінцевим форзацом із зазначенням виявлених на етапі звірки сигнальних примірників помилок та правильного варіанта прочитання);
незаповнені текстом суміжні сторінки якогось аркуша;
невідповідність ілюстрації змісту текстівки;
перевернута сторінка (а то й цілий аркуш).
Як бачимо, якісне завершення виробничого етапу, як і в цілому видавничого, значною мірою залежатиме від того, наскільки злагоджено попрацювали всі служби видавництва на двох попередніх етапах. Я що не враховувати технічних вад друку - що інколи трапляються з вини друкарні, витоки всіх інших, явних і прихованих, помилок, які стають помітними вже після виготовлення готового накладу, беруть початок все ж у видавництві. А якщо користуватися давнім визначенням редактора як директора конкретного видання, тоді зрозумілою стає роль і відповідальність представника цієї професії в створенні й подальшому побутуванні будь-якого видавничого продукту.
Непросто визначити, від якої межі бере початок цей етап. У переважній більшості середніх І великих видавництв він настає після одержання редактором первинних документів від автора. Адже чим раніше буде продуманий і організований комплекс заходів, спрямованих на промоцію (просування на книжковому ринку) конкретного видавничого продукту, тим успішніше можна його реалізувати.
Завданням редактора на цьому етапі написання такого рекламного тексту, який би відразу "запрацював" на створення високого іміджу майбутнього видання. Нерідко буває, що слабкий зміст книги компенсується успішною рекламою та іншими маркетинговими акціями. І, навпаки, прекрасне за змістом видання раптом "залягає" на складі, бо і каталожна картка, і анотація, і рекламні тексти для преси зроблені бездушно, не професійно, без живої іскрини.
Одне суттєве зауваження щодо форми реалізації редакторських виправлень і вказівок на всіх етапах видавничого процесу. Будь-які письмові вказівки редактора іншим учасникам видавничого процесу (оператору комп'ютерного набору, автору, технічному чи художньому редактору) є недоречними, оскільки на книжкових шпальтах для цього немає місця. Видавничо-поліграфічна практика віддавна виробила цілу серію простих, доступних для розуміння новачка, знаків, які стали називатися "коректурними". Побутують вони вже протягом століть і дійшли до сучасної, всуціль комп'ютеризованої, видавничої справи практично без суттєвих змін. До того ж, коректурні знаки, як і знаки для дорожнього руху, дуже схожі між собою і в інших країнах. Незнання цих знаків, чи невміння ними користуватися (незалежно від того, є у видавництві коректорська служба чи немає) однозначно характеризуватиме професійний рівень працівників такого видавництва, загальну культуру організації видавничого процесу.
Отже видавничий процес - це сукупність обумовлених практикою книговидання послідовних дій видавничих працівників, спрямованих на підготовку і випуск у світ того чи іншого виду видавничої продукції.
Головною метою видавничої діяльності будь якого видавництва є підготовка і випуск у світ видавничої продукції, тому основу видавничої діяльності складає видавничий процес.
A
Страницы: 1, 2
