Основу видавничої діяльності складає видавничий процес, який включає чотири етапи:
1-й етап - підготовчий;
2-й етап - редакційний;
3-й етап - виробничий;
4-й етап - заключний.
видавничий авторський оригінал видання
Цей етап починається задовго до тієї миті, коли редактор за допомогою електронного чи механічного пера розпочне працювати з авторським оригіналом. Створений конкретним автором, такий оригінал ще потрібно віднайти. Видавцеві також необхідно впевнитися в тому, що саме цей оригінал відповідає профілю видавництва, що, будучи перевтіленим у книжкове видання, він знайде споживача, окупить понесені затрати.
Таким чином, пошук потрібного автора та оригіналу є чи не найважливішою справою а цьому етапі дій видавця чи редактора.
Термін "авторський оригінал" прийшов нещодавно на заміну терміна "рукопис", оскільки писані тексти від руки нині до видавництв уже ніхто не подає. Авторським оригіналом є створена автором і подана для редакційно-видавничої обробки творча чи наукова праця з усіма її необхідними компонентами (основний, допоміжний та додатковий тексти, а також оригінали ілюстрацій до них з необхідними підписами). Натомість видавничим оригіналом називається той же авторський оригінал після його опрацювання у видавництві аж до. готовності виведення оригінал-макета на плівках з доданими оригіналами зовнішнього оформлення.
Як потрапляють авторські оригінали до видавництва? Назвемо кілька найпоширеніших шляхів:
"самопливом";
за посередництва літературних агентів;
через виставково-ярмаркові та інші книговидавничі тусовки;
через індивідуальні замовлення авторам.
"Самопливні" авторські оригінали в досвідчених видавців особливої довіри не викликають. Передусім тому, що ті не раз упевнювалися на власному досвіді в справедливості народного прислів'я "До нашого берега нічого хорошого добровільно не припливе". У недавні радянські часи робота з такими рукописами відбирала багато дорогоцінного часу. Адже, за вимогами директивних органів, видавці змушені були детально розглядати всі без винятку, (надіслані поштою чи передані власноруч) рукописи й готувати в установлені терміни обґрунтовані відповіді найчастіше вони були негативними, бо самоплив представляв, як правило, авторів маловідомих, проте амбітних, нерідко із замашками графоманів. Нині автори, що пропонують свої "однозначно прибуткові шедеври" відразу багатьом потенційним видавцям, пристосувалися до реалій всуціль комп'ютеризованої видавничої системи: до видавництв розсилаються не лише звичайною, а й електронною поштою повні (скорочені) варіанти оригіналів або окремі їх розділи з інтригуючими анотаціями. Донедавна не замовлені оригінали практично не потрапляли до новоутворених або маловідомих видавництв. Проте із щорічним випуском Книжковою палатою України довідника "Видавництва, видавничі та книгорозповсюджуючі організації" цей сегмент видавничого ринку став доступним для авторів.
Шлях від автора до видавця нерідко пролягає через літературного агента. Останніми роками в розвинених країнах Заходу вже стало правилом: відомий і поважаючий себе автор ніколи не буде виконувати сам усю "чорнову" роботу прилаштування і видання власного твору. Такі працюють лише через літературних агентів. На Заході виконання цих функцій уже поставлено на професійну основу - їх готують на відповідних факультетах університетів. Ряди літературних агентів поповнюють високопрофесійні фахівці видавничої справи та авторського права, які добре обізнані з літературно-науковою тусовкою, тенденціями книжкового і мультимедійного ринків. Вони виступають своєрідними посередниками між видавцем і автором, хоча однозначно представляють інтереси останнього. Завданням літагентів є відбір з наявних пропозицій або пошук такого оригіналу, який можна вигідно запропонувати до видання й отримати свій відсоток від обумовленої суми авторської винагороди. На жаль, у країнах з нерозвиненим книговидавничим бізнесом, до яких належить і Україна, редакторові рідко коли доводиться працювати з літературними агентами.
Натомість спосіб виходу на майбутнє видання через. Виставково-ярмаркові та інші книговидавничі тусовки стає нині результативнішим. На міжнародних виставках-ярмарках уже віддавна успішно працюють своєрідні авторські майданчики. У Москві навіть виходить періодичне видання, що має назву “Біржа авторських прав”. Вміщувані тут матеріали поділяються на такі рубрики: "Каталог" (пропозиції видання книг за тематичним принципом), "Проекти серій", "Знайомство з автором", "Представляємо видавництва", "Ярмарки, семінари, тусовки". Матеріали "Біржі" стали поширюватися каналами Інтернету. В Україні щось подібне намагалася свого часу робити "Літературна Україна", періодично знайомлячи своїх читачів з ненадрукованим доробком письменників. Однак, до широкого кола видавців така інформація поки що не доходить.
Вірогідніше з точки зору доцільності й ефективності виходу на реалізацію конкретного видавничого проекту виглядає четвертий із запропонованих шляхів одержання кондиційного авторського оригіналу - через індивідуальні замовлення авторам. Відповідно до профілю видавництва І розробленої видавничої програми редактор сам шукає такого автора й запрошує його до видавництва. Очевидно, що видавець, який передусім з економічного боку дуже зацікавлений у реалізації такого замовлення, постане перед необхідністю не лише укласти угоду з автором ще до написання оригіналу, а й виплатити йому певну суму авансу. В іншому випадку такий автор просто зігнорує замовлення або після його виконання запропонує твір іншому видавцеві, на вигідніших для себе умовах.
Наступною складовою підготовчого етапу видавничого процесу є приймання авторського оригіналу.
У методичних матеріалах радянської доби, адресованих редакторам, наводився досить немалий перелік вимог, яких мали дотримуватися автори, подаючи оригінали до видавництв. Для авторів видавалися навіть спеціальні інструкції, Існував окремий галузевий стандарт, яким установлювалися значні нормативні вимоги до оригіналів. З переходом видавничо-поліграфічної галузі на ринкові умови розвитку більшості вимог перестали дотриматися обидві сторони. І все ж, незважаючи на те, наскільки "просунутими" в технічному оснащенні є сучасні видавництва, ігнорувати рядом вимог, вироблених досвідом попередників, не рекомендується. Насамперед з тієї причини, що таке ігнорування несподівано негативно може позначитися згодом на одному з етапів редакційно-видавничого процесу.
Правильно роблять у тих видавництвах, де поряд з електронною версією оригіналу вимагають представлення варіанту тексту, виведеного на папері. Перше знайомство з "плюсами" і "мінусами" оригіналу все ж краще з паперового варіанту. Що ж до самої електронної версії, то редактору на етапі приймання оригіналу важливо з'ясувати, у якій програмі здійснювався набір, чи стикуватимуться надані автором дискети з комп'ютерними програмами, "прописаними" у видавництві. Особливої уваги заслуговують електронні версії текстів, набраних за рубежем. Початкуючий видавець нерідко не відає, що переважна більшість текстів, скажімо, у Канаді чи США набирається на комп'ютерах у системі Macintosh, тоді як у Європі надається перевага системі Windows. Невміле поводження редактора з такими дискетами може призвести до автоматичного стирання записів. Хоча "перекомутувати" текст з однієї системи в іншу можна, але це мають зробити професіонали.
Серед вимог, які має поставити редактор перед автором під час прийняття оригіналу, обов'язковими залишаються дві:
оригінал має бути підписаний автором із зазначенням дати подання його до видавництва;
оригінал має бути комплектним і повністю закінченим.
Кілька зауважень щодо цих вимог. Підпис і дата, зазначені рукою автора, можуть бути важливими під час визначення термінів підготовки оригіналу та інших умов договору.
Комплектність оригіналу передбачає наявність у ньому усіх його складових: змісту, анотації, бібліографічних посилань, передмови (післямови), покажчиків, додатків та інших елементів, у залежності від виду і складності видання, а також ілюстративного матеріалу (штрихового та тонованого). Повністю викінчений автором твір - гарантія того, що у процесі редакційної підготовки не виникнуть проблеми із дотриманням графіків проходження на різних стадіях підготовки оригінал-макету у видавництві та випуском готового видання у світ на поліграфічному підприємстві. Поспішність, обіцянка автора донести останні розділи "ближчими днями", або зробити необхідні вставки вже у верстці видання можуть дорого обійтися згодом самому видавництву. На практиці не раз бувало, що такі "міни", закладені ще під час приймання оригіналу, несподівано вибухали згодом у залі судового засідання, де інколи вимушено з'ясовують свої стосунки посварені сторони.
Щоправда, бувають випадки, коли видавництво свідомо приймає "сирий" оригінал. Це коли тема є явно "гарячою", сенсаційною, а автор, володіючи фактажем, не здатен надати йому прийнятної літературної форми. Або ж коли замовник щедро й сповна фінансує витрати, але вимагає своїх, часом не реальних за звичайного "проходження" оригіналу, термінів виходу його в світ. Трапляється це і з виданнями до ювілеїв чи інших пам'ятних дат. У таких випадках видавництво гарячкове шукає "співавтора", яким, як правило, виступає досвідчений і надійний редактор.
І, нарешті, редактор на цьому етапі готує первинні документи для заведення "Облікової картки видання". Такими є:
творча заявка від автора, написана на ім'я керівника видавництва;
розгорнута анотація або план-проспект видання;
інформація про самого автора, включаючи точні паспортні дані.
Ігнорувати на початку такими, на перший погляд, дрібницями не можна. Адже наявна в цих документах інформація необхідна для складання проекту угоди з автором, підготовки матеріалів для розгортання промоції майбутнього видання, початку редакторської роботи з оригіналом.
Із полагодженням усіх питань підготовчого етапу (пошук потрібного автора, прийом авторського оригіналу та збирання первинних документів для оформлення облікової картки видання) розпочинається новий етап-видавничого процесу, який ми назвали редакційним.
Перед тим як поставити одержаний оригінал на конвеєр редакційної обробки, редактору в деяких випадках доведеться вирішити ще одне питання, пов'язане з рецензуванням.
У яких випадках рецензування майбутнього видання є обов'язковим? Тоді, коли готуються до друку:
підручник або навчальний посібник з грифом міністерства освіти та науки;
будь-який вид навчального видання з рекомендацією навчального закладу чи наукової установи, якщо це видання здійснюється не на замовних засадах;
довідкове, енциклопедичне видання;
наукове, науково-популярне видання.
Питання спрощується, коли до видавництва надходить оригінал уже з рекомендаційним грифом. Виходить, що непросту процедуру рецензування взяв на себе автор або навчальний заклад, де "він працює. Як правило, це буває з нормативними підручниками, авторами яких є відомі в своїй галузі фахівці. У більшості ж випадків "пробиванням" грифів займаються самі видавці. Для цього слід упевнитись, що запропонований до видання оригінал є в усіх відношеннях якісним. Такої певності можуть додати (або розвіяти) рецензії фахівців.
Рецензією прийнято називати критичний твір, у якому розглядається й оцінюється опублікований твір (зовнішня рецензія, призначена для публікації у пресі) чи оригінал майбутнього видання (внутрішня рецензія, виконана на замовлення видавництва чи навчального закладу).
Страницы: 1, 2
