Палеографічне дослідження рукопису показало, що перші 24 аркуші своєю каліграфією відрізняються від інших, котрі написані тією ж рукою, що й кінцева приписка Григорія. Також іншим почерком написані заголовки читань. Крім того, три мініатюри, які розміщені в рукопису, виконані в різній манері, що свідчить про творчість декількох художників-мінітюаристів. Українські вчені Р. Логвин, В. Пуцько, П. Толочко, Я. Запаско та ін. вважають, що над книгою працювало декілька художників та переписувачів. Отже, „Остромирове Євангеліє” – колективна праця, а диякон Григорій, очевидно, був головним упорядником і основним переписувачем рукопису.
В своїй приписці диякон Григорій не зазначив місце створення Остромирового Євангелія. Немає сумніву, що саме Київ був місцем, де майстрам – художникам і переписувачам – було на той час під силу виконання такого досконалого твору. Загальновідомо, що в ХІ ст. у Києві при Софійському соборі діяла велика бібліотека, яка налічувала близько 950 томів та великокняжий скрипторій, де працювали кваліфіковані каліграфи-переписувачі, перекладачі та художники. Одні писали книги уставом – красивим парадним шрифтом, інші – ілюстрували їх кольоровими мініатюрами, орнаментальними заставками та ініціалами, і їх майстерність нічим не поступалась візантійським майстрам. Безумовно, що серед книг, укладених у скрипторії, було багато шедеврів, до цієї школи належить і виготовлення Остромирового Євангелія, та й за велику честь було замовити таку ошатну книгу саме в київських майстрів. Однак, російські вчені припускаються різних думок про місце створення цього високохудожнього рукопису – називають або Київ, або Новгород, або придумують компромісне розв’язання: написана киянином в Новгороді. Митрополит Ілларіон (І. Огієнко) вступаючи на захист київського походження Остромирового Євангелія у своїй роботі „Українська культура” К., 1918 р., наводить висновки російського професора Н. Волкова (1897 р.) про те, що в мові Остромирового Євангелія нема новгородських прикмет. Сама форма письма, форма устава Остромирового Євангелія ясно свідчить про його київське походження, а не новгородське – бо тільки в Києві могли написати таку пишну книжку, як це Євангеліє. Література в Новгороді зачалась пізніше і тому до Новгорода везли книжки з Києва. [65, 74] Також відомий український історик І. Крипякевич у праці „Велика історія України” Л., 1935 р. відносить написання Остромирового Євангелія до Києва. Уже в наш час українські історики, зокрема академік П. Толочко відзначає: „Першою, з тих , що дійшли до нас, ілюстрованою книгою є „Остромирове Євангеліє”, виготовлене в Києві дияконом Григорієм і його помічниками у 1056 – 1057 рр. для новгородського посадника Остромира”. [64, 4] Вчений також пише, що за манерою виконання, кольоровим і орнаментальним вирішенням мініатюри рукопису нагадують київські перегородчасті емалі, а художні заставки тексту перегукуються з фресковим орнаментом Софії Київської. Академік Я. Запаско – дослідник давньої рукописної та друкованої книги – подає ґрунтовні висновки на користь київського родоводу Остромирового Євангелія. Він пише: “Щоб визначити родовід книжки, дуже важливо звернутися до її мови, а точніше, до своєрідних помилок, які для нас є ціннішими підказками. Переписувачі, хоча і ретельно дотримувались вже вироблених на той час давньоруських мовно-літературних норм, але вставляли слова тієї місцевості, де писалася книга. Так в мові кодексу не виявлено жодного випадку змішування “ц” і “ч” (“цасть”замість “часть”), тоді як у новгородських мінеях 1096 та 1097 рр. таких замін “цоканій” повно. У свою чергу є помилки південно-руської вимови. Так 82 рази зустрічається своєрідна форма давального відмінку іменників чоловічого роду однини з суфіксами –ови, -єви (“синови”, “Авраамови”, “Господєви”), перетворення «є» в “о” (Єлена – Олена). Іце є поважною підставою міркувань про не новгородське походження кодексу. Але особливо виразно за київський родовід Остромирового Євангелія промовляє його багате і напрочуд високохудожнє оздоблення”.
Серед прикрас Остромирового Євангелія особливо виділяються мініатюри з зображенням трьох євангелістів – Іоанна, Марка, Луки, для четвертого, Матвія, залишено чистий аркуш, з якихось причин мініатюра так і не була намальована. Подання в Євангеліях зображень чотирьох її творців – широко поширена візантійська традиція. Готові малюнки підфарбовувалися різними природними барвниками, серед яких червона фарба (сурик або кіновар), золота фарба (порошок золота, який змішували з риб’ячим клеєм), коричнева (порошок руди) і т.п. З плином часу пергамент рукопису погнувся, місцями витерлись і обсипались фарби. Але і в такому стані мініатюри євангелістів світяться духовним осяянням, що свідчить про високу художню майстерність виконавців.
Святкову пишність Остромировому Євангелію надають також заставки орнаментальні композиції, котрі відділяють і прикрашають початок кожного нового розділу книги. В Остромировому Євангелії міститься одна велика та 18 малих заставок, основний їх мотив – великі квіти з п’ятьма пелюстками. Виконані вони яскравими фарбами – червоною, зеленою, синьою і прописані золотом.
Чудовою особливістю Остромирового Євангелія є його витіюваті ініціали (буквиці) – заголовні букви збільшеного розміру майстерно виконані на початку самостійних розділів тексту книги. Майже кожне читання починається зі слів: “Во время оно” або “Руче Господь”. Тому в книзі багато ініціалів “В” та “Р”. Так, наприклад, ініціал “В” повторюється 135 разів, але кожний з них відрізняється від інших. Орнаментальні переплетення вміло поєднані із зображенням казкових птахів, фантастичних звірів, таємничих людських облич, всі вони різнобарвні і надзвичайно красиві.
Історія майже 1000-літнього Остромирового Євангелія має свої величні, сумні і повчальні сторінки. Перший її власник Остромир був невдовзі вбитий у військовому поході. Гадають, що потім Євангеліє було передане в новгородський Софійський собор, де зберігалось на протязі декількох століть. На початку ХVIII ст. Остромирове Євангеліє згадувалось в описі двірцевої Кремлівської церкви, можливо, його вивіз Іван Грозний, який у 1570 р. знищив і пограбував Новгород. В 1720 р. за наказом Петра І рукопис відправили в Петербург. Невдовзі після його смерті книга загубилась. Знайшлась вона через 85 років серед гардеробу покійної імператриці Катерини ІІ, після чого Олександр І звелів зберігати її в Імператорській публічній бібліотеці. Добре, що Остромирове Євангеліє опинилось у Петербурзі, – будь воно в Москві 1812 р., на нього б чекала доля знаменитого неосяжного зібрання А. Мусіна-Пушкіна – згоріти у полум’ї разом з іншими неоціненними старовинними рукописами (серед них було і «Слово о полку Ігоревім»). Ще одне випробування для книги трапилось у 1932 р., коли в залі, де зберігалось Остромирове Євангеліє ремонтували водопровід. Тоді грабіжники розбили вітрину, здерли і вкрали срібний оклад Євангелія, а сам безцінний рукопис закинули за шафу. Його реставрували, але вирішили більше не переплітати. Остромирове Євангеліє, зшите в зошити, зберігається в спеціальному футлярі із старого дуба в Державній публічній бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна в Санкт-Петербурзі.
Остромирове Євангеліє і на сьогодні залишається неперевершеним твором давньоукраїнського книжкового мистецтва. На жаль, цей багатостраждальний і дорогий для нас рукопис, як і багато інших давніх пам’яток української писемності, знаходиться в Росії.
1.2 Пересопницьке Євангеліє 1561 р
Пересопницьке євангеліє 1556-1561 рр. - переклад на “просту мову” канонічного євангелія - є найважливішою пам‘яткою української книжної і народної мови XVI ст., а також незрівнянним зразком українського живопису та рукописної книги незадовго до початку друкарства на Україні (Додаток №3)
Мова пам‘ятки, гранично зближена з живою народною мовою, дає повну можливість відтворити стан одного з двох типів старої української літературної мови (так званої “простої мови”) і визначити фонетичне, граматичне і лексичне обличчя самої народної української мови в другій половині XVI ст. Пересопницьке євангеліє є свідченням завершення процесу формування української народності. Як твердить академик В.І. Пічета: «На Україні пам‘яткою української мови … є Пересопницьке євангеліє 1556-1561 рр.»
На думку багатьох дослідників (П.Житецький, П.Владимиров, В.Перетц, О.Грузинський і ін.), переклади священного письма на “просту мову” виникають на Україні і в Білорусії з середини XVI ст. Під впливом ідей церковної реформації, що проникли з Західної Європи в Литву та Польщу, до складу яких входили тоді українські і білоруські землі. Але, на думку П.П.Плюща, цей вплив не був єдиною причиною згаданих перекладів, бо спроби таких перекладів відомі на Україні і в XV ст. (Четья-мінея 1489 р., «Ізмарагд» XV ст.). Ці спроби, очевидно, відображають тенденцію до створення самостійної книжної української мови в зв‘язку з пробудженням національної самосвідомості в середовищі деяких представників тогочасного українського духовенства, близьких до народу. Наступне XVI ст. лише закріпило цю тенденцію в нових історичних умовах.
Найважливішими питаннями вивчення Пересопницького євангелія з цього погляду є:
1. Висвітлення неясних питань походження, створення і відкриття пам’ятки.
2. Всебічне, вичерпне дослідження мови пам‘ятки.
3. Пересопницьке євангеліє в його зв‘язку з канонічним церковнослов‘янським оригіналом, з одного боку, і чеськими та польськими перекладами - з другого (на підставі свідчення мови пам‘ятки).
4. Зв‘язок Пересопницького євангелія з мовою більш ранніх спроб перекладу священного письма на “просту мову”.
5. Зв‘язок Пересопницького євангелія з мовою інших українських пам‘яток, зокрема мовою Учительських євангелій, писаних “простою мовою”.
6. Мова Пересопницького євангелія і мова пам’ятки - ровесниці його - Крехівського апостола.
7. Мова Пересопницького євангелія і мова українського ділового, актового письменства.
8. Видання пам’ятки, без чого не можливе дальше успішне вивчення її мови.
Датування пам‘яткине викликає ніяких суперечок, бо творці євангелія точно зазначили час початку й закінчення своєї велетенської праці. У приписках до пам‘ятки вони підкреслили: “Почалося есть писати сіє євангелїє року тысяча пятьсот пятьдесят шестого, месяца августа пять на десятого”; закінчено “в лето тысячное пятьсот шестьдесят первое, августа двадцать девятого дня”. Отже, праця над євангелієм тривала цілих п‘ять років. Дивуватися цьому не доводиться, враховуючи значний обсяг пам‘ятки (960 сторінок рукопису) і високохудожнє оздоблення його заставками, мініатюрами та орнаментами, що затримували роботу писця необхідністю координувати її з працею митця-живописця (навряд писець євангелія був водночас і живописцем, причетним до ілюстрування Перпесопницького євангелія). Пересопницьке євангеліє являє собою наслідок творчої праці - перекладу з іншомовного оригіналу на так звану “просту мову”, надзвичайно зближену з українською народною мовою середини XVI ст. І зрозуміло, що переклад є процесом незрівнянно тривалішим, ніж механічне копіювання.
Слід зауважити, що хронологічна беззаперечність створення українського євангелія звільняє науковців від важких і часто безплідних спроб точного датування пам‘ятки, дуже важливого для дослідника її мови. Це тим цінніше, що мова Пересопницького євангелія цікавить нас не тільки сама по собі, а й як новий, епохальний етап в загальному розвитку старої української літературної мови та як яскраве відображення живої української мови середини XVI ст.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11
