Пік популярності "The Times" припав на події Кримської війни, в період редакторства Джона Ділейна. Освітлювати військові дії був відправлений знаменитий кореспондент "The Times" Уїльям Рассел, перший військовий кореспондент в історії британської преси. Репортажі Рассела з місця боїв надихали поетів, рядки його репортажів ставали крилатими виразами, а його викриття військових і політичних кругів привели до відставки уряду і до зміни військового керівництва.
В середині XIX століття "The Times" отримала прізвисько "Громовержець". Її щоденний наклад досяг 60000 экз., тоді як наклад найближчого конкурента ледве наближався до 6000. Точність і якість репортажів, своєчасність освітлення подій, високий рівень передовиць і аналітичних статей, обізнаність в хитросплетіннях європейської політики зробили "The Times" еталоном європейського періодичного видання. У багатьох європейських столицях власні кореспонденти "The Times" користувалися такою ж увагою, як і посли іноземних держав. Преса в особі "Таймс" ставала справжньою "четвертою владою". Для Абрама Лінкольна "The Times" цього періоду – "одна з найбільших сил в світі", навіть королева Вікторія в одному з листів нарікала на впливовість цієї газети.
Газета завжди була чуйна до технологічних і оформлювальних інновацій. 10 січня 1806 р. в "The Times" вперше з'явилася ілюстрація, присвячена похоронам адмірала Нельсона. "The Times" першою в Європі використовувала можливості парового друкарського верстата, винайденого в 1810 р. саксонським друкарем Фредеріком Кенігом. Новина Кеніга довгий час не знаходила промислового вживання, поки "The Times" не задіяла машину Кеніга у видавничому процесі в 1814 р. І це дозволило лондонській газеті перейти з випуску 300 екземплярів газети в годину на друкарському верстаті на випуск 1100 екземплярів газети в годину за допомогою нової системи.
Важливою комунікаційною інновацією стала поява інформаційних агентств. Перше в світі інформаційне агентство з'явилося в 1835 р. в Парижі. Його засновником став Шарль Луї Гавас, що почав свою діяльність з "бюро перекладів Гаваса", в завдання якого входило оперативне забезпечення перекладів іноземної преси для потреб місцевої періодики. Надалі інформаційне агентство Гаваса отримувало новини із зарубіжних газет, а також від широкої мережі власних кореспондентів, продаючи отриману інформацію в паризькі газети, потім провінційні, а потім і зарубіжні видання. Для швидкого здобуття інформації в період, коли залізниці були ще украй повільним засобом повідомлення, а телеграф лише став входити в газетну і інформаційну практику, агентство Гаваса з успіхом застосовувало голубину пошту. Офіс Гаваса розташовувався на одній вулиці з головним паризьким поштамтом, що прискорювало можливість швидкої відправки пошти. У "Монографії про паризьку пресу" Бальзак згадує пана Гаваса, який "забезпечує всіх одними і тими ж новинами, зберігаючи право першої ночі за тими, хто платить більше".
У агентстві Гаваса отримали перші навики роботи майбутні засновники власних інформаційних агентств – Бернхард Вольф і Пітер Юліус Ройтер. Протягом 1848 р. три найвідоміших в Європі "інформаційника" працювали разом. В кінці 1848 р. Вольф відкрив власне агентство, отримавши посаду виконавчого директора берлінської газети "National Zeitung". Він підключив до редакції телеграф і став поміщати в газеті короткі повідомлення з Лондона і Франкфурту, отримані по новому засобу зв'язки. Ціна на послуги телеграфного зв'язку була високою, а тому Вольф уклав договір з видавцями інших газет і приватними особами про продаж ним біржових новин, отриманих з Парижа, Лондона, Штеттіна, Гамбурга і Франкфурту-на-Майне. Так виникло "Telegrafisches Korrespondenzbuero (Ст Wolff)" ("Телеграфне кореспондентське бюро (Б. Вольф)").
Спочатку передаваємі новини були лише біржовими, але незабаром стали доповнюватися і новинами політичними. Коли був налагоджений телеграфний зв'язок між німецькими містами і Віднем, то Вольф підсилив бюро новин службою внутрішньополітичній інформації.
У тому ж 1848 р., коли Бернхард Вольф приступив до створення свого інформаційного агентства, в "вільне плавання" в світі інформаційного бізнесу відправився і уродженець німецького міста Касселя Пітер Юліус Ройтер. На початку 1849 р. Ройтер, користуючись відсутністю в Парижі податку на друк, заснував газетний листок, що представляв збори всякого роду новин, – від світської хроніки до біржових зведень. Дружина Ройтера перекладала інформацію з французької мови на німецьку, і газета розсилалася підписчикам до Німеччини. Ідея була хороша, але у фінансовому відношенні програшна. Газета була закрита за борги, але ця обставина не бентежила Ройтера.
Він перебрався до Німеччини в місто Аахен, яке через своє географічне положення було найважливішим "комунікаційним перехрестям" між Бельгією, Нідерландами і Німеччиною. У цьому місті Ройтер відкрив свою першу інформаційну контору, використовуючи новини, що проходять по телеграфних лініях "Берлін-Аахен" і "Паріж-Аахен". Телеграфна лінія між Брюсселем і Аахеном ще не була прокладена, і ліквідовувати комунікаційну відстань довжиною в 90 кілометрів взялася контора Ройтера. Згодилися навики, придбані в бюро Гаваса, – Ройтер використовував голубину пошту, яка була набагато швидша за передачу інформації за допомогою залізниці. Незабаром на здобуття інформації від контори Ройтера підписалися крупні німецькі і бельгійські газети, і це була перша перемога нового інформаційного агентства.
Великі перспективи в розвитку інформаційного ринку Ройтер бачив в Англії, але домовитися з головним редактором газети "The Times", який бачив в німцеві єврейського походження агента іноземної розвідки, не удалося. До того ж "The Times" мала свою мережу кореспондентів практично по всій Європі, в США, Китаї, Індії і на Близькому Сході. Та все ж літом 1851 р. Пітер Юліус Ройтер переїхав до Англії, аби стати Джуліусом Рейтером і заснувати 4 жовтня того ж року компанію під назвою "Підводний телеграф".
Багато дослідників вважають цю дату датою заснування агентства Рейтер. До цього часу в Рейтера було досить засобів, а головне – у нього були багаточисельні зв'язки в головних європейських центрах. Офіс нової компанії Рейтера розташувався в одній з будівель Лондонської фондової біржі. Рейтер підписав з нею контракт на доступ інформації самої біржі і на постачання даних з європейських бірж. Агентство Рейтера, користуючись послугами телеграфного кабелю, прокладеного через протоку Па-де-кале, двічі в день забезпечувала біржовиків і торговців найсвіжішою інформацією про ціни і котирування. Навіть фінансова імперія Ротшильдов вважала за краще підписати контракт з Рейтером.
У 1853 р. Рейтер змінив назву своєї компанії на "The Continental Telegraph" ("Континентальний телеграф") і спробував вийти за межі чистий біржовій інформації. Довгий час йому не удавалося вийти на газетний ринок, багато в чому із-за протидії впливової "The Times". Але коли "The Continental Telegraph" випередила "The Times" в повідомленні про падіння Севастополя, то відбувся прорив в світ політичних новин. Англійські газети одна за одною стали укладати договори з агентством Рейтера. А в 1858 р. здалася і "The Times", яка з відміною гербового збору в 1855 р. втратила своє монопольне положення в англійській пресі і була вимушена публікувати телеграми не лише від власних кореспондентів, але і від агентства "The Continental Telegraph". На початок 1860-х рр. Джуліус Рейтер придбав такий величезний вплив, що Карл Маркс в листі до Фрідріха Енгельса від 12 квітня 1860 р. був вимушений задаватися питанням: "Як ти думаєш, хто стоїть за цим неписьменним євреєм Ройтером?" І так же, як і лондонська "The Times", приходив до думки про розвідувальну діяльність, але чомусь з боку Росії.
Так або інакше, три ведучих інформаційних агентства не могли не вступити в конкурентну боротьбу. У 1864 р. Рейтер відкрив філію в німецькому місті Ганновері і спробував витіснити Вольфа, який через посередників звернувся до Вільгельма I з проханням про допомогу. У результаті в травні 1865 р. Бернхард Вольф продав своє бюро за узгодженням з урядом континентальної телеграфної компанії, яка зберегла його назву "Wolf’ sches Telegrafenbuero (W.Т.В.)". Аби конкурентна боротьба не виходила за цивілізовані рамки, в 1870 р. всі три агентства підписали Картельний договір, розподіливши сфери впливу. Згідно з цією угодою Рейтер поширював свою інформацію у Великобританії і Східній Азії, Гавас – у франкомовних країнах, а Вольф – в Північній і Східній Європі, в Німецькій імперії і її колоніях. Технологічні новини у видавничому процесі, в інформаційних технологіях і введення в європейських країнах в широких масштабах початкової освіти стимулювали появу "масових", недорогих періодичних видань, розрахованих на смаки малоосвіченої, але великої читацької аудиторії.
Лідером французької "Penny press" був Еміль де Жірарден – один з найцікавіших журналістів і редакторів Франції XIX ст, що уловило тенденції розвитку сучасною йому журнальної політики. Він починав з випуску журналу мод "La Mode" (1829–1854). Журнал "La Mode" спочатку виходив як чисто великосвітський журнал. Незабаром Жірарден додав йому риси політичного видання, але зберіг розділ мод з картинками з життя вищого світу, враховуючи інтереси круга читачів, що склався. Найуспішніший видавничий проект Жірардена – підстава ним в 1836 р. нової політичної газети "La Presse" ("Преса"), підписна ціна якої (40 франків) була удвічі нижча за всі інші подібні видання. Жірарден вірно розрахував, що "газета робиться не редакторами, а підписчиками" – при великому числі підписчиків оголошення друкуватимуться саме в його газеті, а плата за них покриє низьку підписну ціну. У рік створення в газети Жірардена було 10000 підписчиків, а реклама приносила газеті до 200000 франків в рік. Нова газета Жірардена залучила читачів не лише низькою підписною ціною, але і блискучими журналістськими іменами (наприклад, Теофіля Готье, що вів розділ художньо-критичного фейлетону).
Жірардену удалося перетворити свою газету в незалежне видання, і публікації в "La Presse" незрідка викликали роздратування властей. У 1848 р. Жірарден був арештований по розпорядженню Ежена Кавеньяка, а видання "La Presse" було припинене. Випущений на свободу після 11 днів висновку Жірарден став на сторону принца Луї-Наполеона і помстився Кавеньяку, зробивши запеклу боротьбу проти його кандидатури на пост президента республіки. Проте, ставши членом законодавчих зборів, він став противником бонапартизму. Як депутат Жірарден постійно виступав в захист повної свободи друку.
З ім'ям Жірардена зв'язується і перша поява в європейській періодиці "прихованої реклами". Поява подібної реклами наголошується фахівцями ще в газетах XVIII століття, але подібні повідомлення приватних осіб було легко відрізнити від редакційного тексту, хоч би по місцю публікації в газеті і по спеціальних позначеннях-маркерах типа "N.В." або "P.S." Проте на початку XIX століття стали з'являтися такі повідомлення рекламного характеру, які важко було відрізнити від редакційного тексту. "Оскільки до редакційної частини публіка, що читає, відноситься з великою увагою і довірою, ніж до відділу оголошень, то такі оголошення для того, що рекламує мають велику цінність. Жірарден враховував це і брав за рядок повідомлень значно дорожче, ніж за рядок оголошень. Ці повідомлення бувають двоякого роду: у одних в кінці замітки, цікавої самій по собі, наводиться фраза або декілька фраз рекламного характеру, в інших немає навіть натяку на рекламу, хоча фактично вся замітка поміщена в цілях реклами".
Видавнича модель газети Жірардена виявилася вельми привабливою. У 1848 р. у Відні Август Цанг заснував австрійський аналог жирарденовской газети – "Die Presse".
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
