У роботах третього напряму можна виділити дві групи пошуку.
До першої групи варто віднести виступи редакторів-практиків, які пробують узагальнити свій великий практичний досвід і осмислити природу редагування. Серед виступів у цій групі є й такі, які були схвально зустрінуті не лише в нас, а й за рубежем.
Серед робіт третього напряму окремо стоять праці, в яких дослідники прагнуть осмислити природу редагування шляхом вивчення редакторського досвіду видатних майстрів слова та вчених. Саме в працях цієї групи чи не вперше було зроблено спробу нагромадити матеріал щодо природи редагування.
Автори третього напряму, нехай по-різному, пробують відповісти на одне запитання: чому редактор буває змушений втручатися у виклад тексту?
Втручання, виявляється, найчастіше можна пояснити особливостями природи творчого процесу, специфікою становлення твору. Процес творчості має свої сильні і слабкі сторони.
Справді, чому одні письменники пишуть свої твори, так би мовити, за одним присядом, а інші до остаточного варіанту рукопису приходять, подолавши ряд проміжних етапів? Леся Українка, наприклад, „Лісову пісню" написала, не встаючи з-за столу (доволі часто так писали свої твори М. Коцюбинський та Остап Вишня), а у М. Гоголя становлення остаточного варіанту тексту проходило уповільнено, за свідченням М. Берга, мало кілька етапів. Спершу письменник записував „все якби-як, хоча б і погано, водянисто, але геть все". Потім відкладав написане. Через деякий час повертався до зробленого, правив, вносив зміни і знову відкладав. М. Гоголь вважав, що так треба повторити вісім разів, адже при багаторазовому перегляді написаного та повторному переписуванні „одночасно з кристалізацією задуму аж до деталей проходить і стилістична шліфовка тексту". Автор відчуває, як водночас із мужанням стилю, в ході шліфування фраз немовби міцніє і рука, букви пишуться певніше і рішучіше. Довгими пошуками та ваганнями характеризується процес творчості таких письменників, як Л. Толстой, О. Бальзак, Б. Грінченко. Коректура для них - часто завершальний або один із етапів реалізації творчого задуму. А до цього письменники або „одразу накидають всю чернетку задуманої роботи … не повертаючись до написаного", або спочатку створюють „схему думки, план у деталях" і все перевіряють та переписують, а потім „здійснюють генеральну переробку після закінчення всього твору чи підрозділу…"
Таким чином, виправлення під час шліфовки твору зумовлюється також потребою поглянути на текст не авторським, а стороннім оком і в ході цього погляду переконатися, чи всі складники викладу доступні йому.
У наш час, коли підготовка рукописів до друку вимагає остаточного і сумлінного редагування рукопису з тим, щоб на всіх наступних стадіях він не потребував ніякої авторської та редакторської правки, коли „вичитка коректур має на меті лише виявити, наскільки друкарський набір відповідає оригіналу", дружня співпраця автора і редактора набирає особливої ваги. Не зверхнє редакторське повчання, а співпраця, коли редактор не диктує, а пропонує, радить, переконує, допомагаючи авторові побачити те, що випало з його поля зору, коли редактор не самовільно править текст, а тільки допомагає авторові уникнути несподіваних відкриттів у своїх творах, які в свій час робив Мирослав Ірчан. У статті „Про себе” він визнав, що „дуже часто наші критики тлумачать мої твори так, що я, як автор, читаю - і сам собі не вірю. Бо находять таке, чого я, як писав, не мав на думці. Різні вислови пояснюють по-своєму, і я читаючи, ставлю собі питання: невже я дійсно розумів так ту чи іншу подію? І буває навпаки".
Така критика авторського тексту, така співпраця першого читача і автора, безперечно, піде на користь і творові, і читачеві.
Отже, редакторську роботу повинен проводити читач підготовлений, кваліфікований, озброєний знанням літературної та редакторської техніки. Літературної - щоб уміти виявити причини тієї чи іншої хиби. Редакторської - щоб підказати, як краще виправити допущений огріх. Лише такий редактор зможе „певною мірою вчити автора".
Обсяг редакторської роботи не обмежується опрацюванням мови твору. Саме виклад часто буває і найкопіткішою і найгроміздкішою частиною редакторської роботи. Проте і питання тематики, композиції, авторської позиції також входять у загальний обсяг роботи редактора видавництва.
Трансляція повідомлень полягає в тому, що редактор повинен повідомлення:
а) „перекласти" з внутрішньої мови автора на зовнішню мову реципієнта;
б) проконтролювати на основі нормативної бази;
в) „прив’язати" до конкретних умов акту передачі (часу, місця, обставин тощо);
г) оптимізувати за низкою параметрів.
Трансляція - від латин. мови означає перенесення. Трансляцію здійснюють, вносячи в повідомлення виправлення.
Редактор повинен встановити, в якому відношенні до дійсності перебуває інформація повідомлення;
перевірити істинність тих тверджень повідомлення, значеннями модальності яких є „реальність" (істинність лише найважливіших тверджень).
Редактор повинен досягати вказаної мети шляхом виконання низки завдань. Найважливіші з них:
Адаптація повідомлень (пристосувати мову повідомлення та інформацію до мови тої групи реципієнтів, для якої воно призначене).
(Реципієнт - фізична особа, яка сприймає повідомлення: читачі, слухачі, глядачі).
Адвербіалізація повідомлень - пристосувати інформацію до того місця, часу, ситуації, в яких реципієнти сприйматимуть повідомлення.
Нормалізація повідомлень - привести норми повідомлення, реалізовані автором, у відповідність до тих норм, якими користується реципієнт (лінгвістичні, орфографічні, орфоепічні, граматичні, пунктуаційні).
Рецепціація повідомлень - реалізувати в повідомленні лише механізми сприйняття інформації, відкинувши норми її породження.
Інтерпретація повідомлень - (тексти класиків, тексти деяких документів) - дати коментарі до повідомлення, щоб пояснити незрозумілі речення. Редактор не має права вносити виправлень у сам текст.
Уніфікація - для понятійних повідомлень. Дати елементи повідомлення згідно зі стандартами.
Політизація - надати або усунути певне політичне забарвлення.
Естетизація - привести у відповідність із нормами прекрасного.
Етизація - узгодити повідомлення з нормами моралі, нормами професійної етики.
Мімізація - зменшити кількість відхилень у повідомленні.
Завдання
Підготувати повідомлення на тему „Роль Івана Франка як редактора".
Назвати періоди функціонування редагування як науки.
З’ясувати предмет, об’єкт і мету редагування.
Відомо три типи загальноприйнятої класифікації повідомлення.
Образні (художні) повідомлення - у них як основний спосіб опису і пізнання дійсності використовують художні образи. Класичний приклад - художня література.
Понятійні (науково-технічні) повідомлення - як основний спосіб використовують поняття та їх лінгвістичні позначення - терміни. Типові приклади - технічна, ділова та наукова література.
Образно-понятійні (публіцистичні) повідомлення - як спосіб опису та пізнання дійсності використовують одночасно і художні образи, і поняття (терміни). Приклади - повідомлення для масової аудиторії.
Згідно зі сказаним можна виділити три галузі редагування: редагування науково-технічних, художніх, публіцистичних текстів.
Але такий поділ, на думку Партика З.В., автора навчального посібника „Загальне редагування”, враховує не
всі особливості процесу редагування. Тому пропонується виділяти галузі редагування на основі поділу літератури за соціальним і функціональним призначенням та читацькою адресою. Згідно з цим поділом повідомлення можна класифікувати на такі види:
1) художні;
2) публіцистичні;
3) ділові (офіційні);
4) наукові;
5) популярні;
6) інформаційні;
7) виробничі (технічні);
8) навчальні;
9) довідкові;
10) рекламні;
11) дитячі.
На основі перелічених видів виділяють окремі галузі редагування: редагування художньої, публіцистичної, ділової, наукової, популярної, інформаційної, виробничої, навчальної, довідкової, рекламної, дитячої літератури.
Спірним залишається питання про виділення як окремих галузей редагування збірників документів та перекладів.
У наш час виникає нова підгалузь - редагування повідомлень для комп’ютерної мережі Internet, яка одночасно включає особливості як друкованих, так й електронних ЗМІ.
Слід зауважити, що редагування публіцистичних повідомлень (друкованих) суттєво відрізняється від редагування для радіо й телебачення. Тому його ділять на дві підгалузі: редагування повідомлень для друкованих і для електронних (радіо й телебачення) ЗМІ.
У друкованих ЗМІ відредагований матеріал потрапляє на етап конструювання. Конструкцію видання задають також для web-сторінок, які призначені для розташування в базах даних Internet. В електронних ЗМІ (у радіотелевізійному процесі) після редакційного етапу видавничий оригінал передають послідовно на етапи постановки й монтажу.
Вивченням галузей редагування займається навчальна дисципліна „галузеве редагування".
Аспекти редагування
Редагування повідомлення на основі якогось одного чи одночасно кількох видів норм називається аспектом редагування.
Процес виділення аспектів редагування триває до цього часу.
На американському континенті виділяють такі аспекти редагування:
смислове (перегляд тексту щодо ступеня організованості й послідовності);
політичне (слідкування за дотриманням видавничої політики);
профілактичне (виправлення грубих помилок);
мовне (виправлення граматичних, пунктуаційних і синтаксичних помилок);
об’єднувальне (зв’язування посилань у тексті з відповідними додатками);
форматувальне (задання підпорядкованості для рубрик, шрифтів);
стильове (задання підпорядкованості для цитат, чисел);
роз’яснювальне (задання інструкцій для конструктора й художника);
координаційне (полягає в редакційній діяльності).
Є думка, що в майбутньому кожен вид норм редагування буде утворювати свій окремий аспект.
В Європі найчастіше виділяють наступні аспекти редагування:
літературне (здійснюють одночасно на основі кількох видів норм: композиційних, інформаційних, лінгвістичних, психолінгвістичних та логічних);
технічне (виконують на основі поліграфічних норм);
політичне (використовують політичні норми);
художнє (здійснюють на основі естетичних норм).
Виділяють також наукове редагування, коли повідомлення контролюють на основі норм тієї науки, фактичний матеріал якої описують у повідомленні. Як правило, науковим редагуванням займаються фахівці в тій чи іншій галузі знань, а не професійні редактори.
Комп’ютерне редагування має особливості, які відрізняють його від традиційного. В ньому виділяють такі ступені автоматизації:
Комп’ютеризоване редагування (операції контролю і виправлення здійснює людина; комп’ютер використовують лише як „електронне перо”).
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20
