Незабаром після цієї зустрічі він знову проїжджав тим же парком і на дорозі побачив людину, все тіло якого було спотворено огидною хворобою, і важко стогнали від страждань. Візник пояснив йому, що є хвороба і як всі люди піддаються тому ж. І знову царевич наказав повернути назад. Всі задоволення зблякли для нього, і радості життя стали ненависні.
Інший раз він зустрів хід із запаленими смолоскипами, люди несли носилки й на них щось, закрите білим покривом; жінки з розпущеними волоссями й голосним плачем супроводжували їх - це був труп.. Чандака сказав йому, що всі люди повинні прийти до такого стану. І царевич викликнув: "О, люди! Як згубно ваша зваба! Неминуче ваше тіло звернеться в порох, але ви продовжуєте жити безтурботно, не обертаючи ні на що уваги!" Візник, помітивши, яке враження зробило це видовище на царевича, повернув коней у напрямку до міста.
Отут стався новий випадок, що як би вказав царевичеві дозвіл його питання, що мучило. Коли вони проїжджали повз палаци, що належали представникам знаті з роду Шакья, одна із царівен побачила царевича з балкона свого палацу й привітала його віршами, у яких слово нибутта (Нірвана, звільнення, щастя) повторювалося в кожному рядку, що означали:
"Щасливий батько, що породив тебе,
Щаслива мати, що зростила тебе,
Щаслива дружина, що назве чоловіком
цього прекрасного коханого.
Вона стане вище страждань".
Царевич, почувши слово нибутта, зняв із шиї дорогоцінне намисто й послав його царівні, просячи неї прийняти це в нагороду за те наставляння, що вона йому дала. Він подумав: "
"Щасливі ті, які знайшли звільнення. Прагнучи до спокою розуму, я стану шукати блаженство Нірвани".
У ту ж ніч Яшодхаре снився сон, що царевич покинув її; прокинувшись, вона розповіла йому свій сон: "О, мій коханий, куди ти підеш, дозволь і мені піти за тобою".
І він, маючи намір відправитися туди, де не було страждань (Нірвана), відповів: "Нехай буде так, куди я піду, ти теж можеш іти".
Після повернення Будди Яшодхара разом з його другою матір'ю Праждапати стали його першими ученицями.
Була ніч. Царевич не міг знайти заспокоєння на своєму ложі. Устав і вийшов у сад. Там він сіл під більшим бамбуковим деревом і зрадився міркуванням над життям і смертю, над нещастям розкладання. Він зосередив свій розум і знайшов ясність мислення, і повний спокій зійшов на нього. Перебуваючи в такому стані, розумовий погляд його відкрився, і він побачив перед собою високий і величний вигляд Старця, виконаний спокою й достоїнства.
"Звідки Ти й хто Ти?" - запитав царевич. У відповідь старий вимовив: "Я - шрамана. Пригноблений думкою про старість, хворобу й смерть, я покинув будинок мій у пошуках шляху порятунку. Всі речі спрямовуються до розкладання, лише Істина перебуває у вічності. Все підлягає зміні, і немає сталості, але слова Будди залишаються незмінними".
Сиддхарта запитав: " чи можна знайти спокій у цьому світі горя й страждання? Я подавлений пустотою земних задоволень, і всяка чуттєвість мені ненависна. Все гнітить мене, і саме існування здається нестерпним".
Шрамана відповідав: "Де є спека, там є й можливість холоду. Істоти, піддані стражданням, володіють і здатністю насолоджуватися. Початок зла вказує, що й добро може бути розвинене. Тому що ці речі - відносні. Там, де страждання великі, там і блаженство буде велике, якщо тільки ти відкриєш очі, щоб побачити. Як людина, що впала на купу покидьків, повинен знайти найближчий ставок, покритий лотосами, так само точно повинен ти шукати велике безсмертне озеро Нірвани, щоб очистити скверну. Якщо озеро це не стане предметом шукання, то провина не в озері. Так само, коли існує благословенний шлях, що веде людину, зв'язаної гріхом, до порятунку в Нірвані, провина не в тропі, але в людині, якщо тропа ця залишається осторонь. І коли людина, обтяжена недугою, не скористається допомогою лікаря, що може зцілити його, провина не в лікарі. Так само точно, коли людина, обурена бажанням злісних учинків, не шукає духовного керівництва Осяяння, провина буде не в цьому звільняючому від гріхів керівництві".
Царевич слухав мудрим словам і сказав: "Я знаю, що досягну мети, але батько говорить, що я ще юний і пульс мій б'ється занадто повнокровно, щоб вести життя шрамана".
Величний Старець відповідав: "Ти повинен знати, що для пошуків Істини час завжди сприятливо".
Трепет радості простромив серце Сиддхарти: "Саме тепер час шукати Істину. Тепер час порвати всі зв'язки, які можуть перешкодити мені досягти зробленого осяяння".
Небесний Вісник вислухав зі схваленням рішення Сиддхарти: "Іди, Сиддхарта, і виконай своє призначення. Тому що ти - Бодхисаттва вибраний Будда; тобі призначене освітити мир. Ти - Татхагата, Зроблений: тому що ти встановиш праведність і станеш Дхармарадж, царем Істини. Ти - Бхагават, ти - Благословенний, тому що ти покликаний стати Рятівником миру.
Виконай досконалість Істини. І якщо навіть блискавка обрушиться на голову твою, не поступися приваблюванням, що ведуть людей зі шляхи Істини. Як сонце за всіх часів треба своєму шляху й не шукає іншого, так ти не покинеш тропи праведності, ти станеш Буддою.
Будь наполегливий у шуканнях твоїх, і ти знайдеш, що шукаєш. Випливай твоєї мети невідступно, і ти переможеш. Благословення всіх богів, все шукаюче світло буде над тобою, і небесна мудрість направить твої кроки. Ти будеш Буддою, ти освітиш мир і врятуєш людство від загибелі".
Так сказавши, Бачення зникло, а душу Сиддхарти була виконана захвату. Він сказав собі:
"Я пробудився для Істини, і я вирішую виконати моє призначення. Я порву всі зв'язки, що прив'язують мене до миру, і залишу будинок мій, щоб знайти шлях порятунку. Істинно, я стану Буддою".
Царевич повернувся в палац, щоб востаннє глянути на ті, кого любив вище всіх земних скарбів. Він направився в покої матері Рахули й відкрив двері. Там горіла лампа запашного масла. На ложі, посипаному жасмином, спала Яшодхара, поклавши руку на голову сина. Коштуючи на порозі, Бодхисаттва дивився на них, і серце його розривалося від туги. Біль розлуки простромила його. Але нічого не могло похитнути його рішення, і мужнім серцем придушив він свої почуття й відірвався від самого йому дорогого.
Його кінь Кантака був осідланий, і, знайшовши брами палацу широко відкритими, він направив коня в тишу ночі. Вірний візник супроводжував його. Так царевич Сиддхарта відрікся від земних насолод, відмовився від свого царства, порвав всі зв'язки й вступив на шлях безхатченка.
Дотепер чотири місця в Індії викликають паломництво шанувальників навчання Будди. Місце народження - Капилавасту. Місто цей, як уже було сказано, перебував у Північній Індії, у передгір'ях Гімалаїв, у верхів'ях ріки Гондаки, і був зруйнований ще при житті Будди. Місце осяяння - Бодхи-Гайя, де перебував гай, що згадується часто, Урувела, під тінню якої Готама об'єднав всі свої досягнення. Місце першої проповіді - Сарнат (біля Бенареса), де, по вираженню переказу, Будда пустив у хід Колесо Закону. Місце це дотепер зберігає руїни найдавніших гуртожитків. Місце смерті - Кушинагара (Непал).
У записках китайського мандрівника Фа-Сяня (392-414), що відвідав Індію, ми зустрічаємо описи руїн володінь Капилавасту, а також і інших шанованих місць.
Незважаючи на ці факти, незважаючи на древні колони пануючи Ашоки, перебувають аматори зробити з Будди міф і відірвати це високе навчання від життя. Француз Сенар в особливій книзі затверджує, що Будда є сонячний міф. Але й тут наука відновила людську особистість Учителя Готами Будди. Урна із частиною золи й костей Будди, знайдена в Пиправє (Непальський Тераї) і датована написом, а також історична урна із частиною реліквій Учителі, покладена царем Канишкою і знайдена біля Пешавара, свідчать виразно про смерть Первоучителя Світової Громади Готами Будди.
Не потрібно думати, що життя Готами Будди протікала серед загального визнання й спокою. Навпаки, збереглися дані, що вказують на наклеп і всілякі перешкоди, на яких Учитель, як щирий борець, тільки зміцнював, тим збільшуючи значення свого подвигу. Багато даних говорять про ту ворожість, що він зустрічав серед аскетів і брамінів, що ненавиділи його. Перші за осудження їхнього бузувірства, другі за відмову визнати їхні права на соціальні переваги й на знання істини по праву народження.
Першим він говорив: "Якби можна було досягти досконалості й звільнення від уз, що прив'язують людини до землі, тільки відмовою від м'ясної їжі й людських умов, то слон і корова давно досягли б його".
Другим - "По справах людина стає парією, по справах стає браміном. Вогонь, запалений браміном, і вогонь, запалений шудрою, однаково мають полум'я, яскравість і світло. До чого привела ваша відокремленість? За хлібом ви йдете на загальний базар і цінуєте монети з кошеля шудри. Ваша відокремленість просто називається грабунком. І священні речі ваші просто знаряддя обману.
Майно багатого браміна чи не є ганьблення Божественного Закону? Ви вважаєте південь світлом, а північ - тьмою. Буде час, коли прийду від напівночі, і ваше світло померкне. Навіть птаха летять на північ, щоб там принести миру пташенят. Навіть сірі гусаки знають цінність майна на землі. Але брамін намагається набити золотом пояс свій і набрати скарбу під порогом будинку. Брамін, ти ведеш жалюгідне життя й кінець твій буде жалюгідним. Ти перший будеш підлягати знищенню. Якщо піду на північ, то звідти й повернуся". (Зі слів усної традиції буддистів Індії).
Відомі випадки, коли, після проголошення їм мов, величезна більшість слухачів покинуло його, і Благословенний сказало: "Зерно відділилося від полови; громада, що залишилася, сильна переконанням, заснована. Добре, що ці гордії вийшли".
Згадаємо епізод, коли його найближчий учень і родич Девадатта задумав скинути уламок скелі на Вчителя, що проходив, і навіть встиг ушкодити йому палець.
Згадаємо жорстоку долю, що осягла його плем'я й батьківщину від мстивого царя. Легенди розповідають, що Будда, перебуваючи з улюбленим учнем Анандою недалеко від міста в момент нападу на його країну, відчув найжорстокіший головний біль, ліг на землю й накрився плащем, щоб сховати від єдиного свідка скорботи, що опанувала його стоїчним серцем.
Також не був він позбавлений і фізичних стражданнь. Часто згадуються випробовувані їм жорстокі болі в спині, і сама смерть його нібито відбулася від недоброякісної їжі. Всі ці подробиці роблять його вигляд істинно людським і близьким.
Слово "Будда" не є ім'я, але означає стан розуму, що досяг вищої крапки розвитку, у буквальному перекладі "який пізнав" , або той, хто опанував зробленим знанням - мудрістю.
Згідно Палійським Сутрам, Будда ніколи не затверджував свого усезнання, яким наділили його учні й послідовники. "Ті, хто сказали тобі, Вачча, що Вчитель Готама знає всі, бачить всі, затверджує своє володіння безмежною міццю провидіння й знання й говорить: "чи Ходжу я або нерухомий або сплю, завжди й у всім властиве мені усезнання" , - ті люди не говорять, що я сказав, - вони обвинувачують мене, всупереч усякій істині.
Сили, якими володіє Будда, не чудесні, тому що чудо є порушення законів природи. Вища міць Будди цілком погодиться з вічним порядком речей. Його надлюдські здатності "чудесні" настільки, наскільки діяльність людини повинна здаватися чудесної нижчим істотам. Подвижникам, борцям щирого знання так само природно виявляти свої незвичайні здатності, як птахові літати й рибі плавати.
"Будда, - відповідно до одного тексту, - є лише старший з людей, що відрізняється від них не більше, ніж перше курча, що вилупилося, від інших курчат однієї квочки".
Знання підняло його в іншу категорію істот, тому що принцип диференціації укладений у глибині свідомості.
Особливо підкреслюється людяність Готами Будди в найдавніших писаннях, де зустрічаються вираження: "Готама Будда, це самий досконалий із двоногих".
Палійські Сутри містять багато яскравих визначень високих якостей Готами - Учителя, що вказав шлях. Приведемо деякі з них: "Він - Водій каравану, Він - Засновник,Він - Учитель, Він - незрівнянний Наставник людей. Людство котилося подібно колесу візка по шляху загибелі, що заблудилося без провідника й заступника. Він указав їм вірний шлях.
Він - Владика Колеса Благого Закону. Він - Лев Закону".
"Він - чудесний Цілитель, жалісливими засобами він виліковує небезпечно хворих людей".
"Шанований Готама - Орач. Його рілля - безсмертя".
"Він - Світло Миру. Подібно піднімається із землі, що подібно розкриває що сховано, що подібно несе в темряві світильник, щоб очі, що мають, могли бачити, - так Готама освітив своє Навчання з усіх боків".
"Він - Визволитель. Він звільняє, тому що сам був звільнений". Його моральні й духовні досконалості свідчать істину його навчання, і міць його впливу на навколишнім полягала в прикладі його особистої праці.
Древні писання завжди підкреслюють життєвість його навчання. Готама не відвертався від життя, але проникав в усі будні трудящих. Шукав розташувати їх до навчання, надавав їм участь у своїх громадах, приймав їхні запрошення й не боявся відвідувань куртизанок і раджів, двох центрів світського життя в містах Індії. Намагався не ображати традиційних звичаїв; мало того, він шукав можливість дати їм своє навчання, знаходячи опору в особливо шанованій традиції, не поступаючись при цьому основними принципами.
Не було абстрагованості в його навчанні, він ніколи не протиставляв існуючої реальності ідеал життя містичної й трансцендентальної. Він підкреслював реальність існуючих речей і умов для даного часу. І тому що його діяльність і думка переважно бували в колі життєвих умов, те й зміст своїх мов і притч він черпав з повсякденного життя, користуючись найпростішими образами й порівняннями.
Виходячи з подання паралелізму між природою й людським життям, індуські мислителі думають, що явища природи можуть нам багато чого пояснити в проявах нашого життя. Будда, приймаючи цей метод щасливо зберіг для свого навчання досвід старої традиції. "Я зроблю тобі порівняння, тому що багато розумних людей зрозуміли за допомогою порівняння" , - така була звичайна формула Будди. І цей простій, життєвий підхід повідомляв його навчанню яскравість і переконливість.
Вплив його на людей було пропорційно його вірі в себе, у свої сили й у свою місію. Завжди входив він у положення кожного учня й слухача, даючи їм саме необхідне із їхнім розумінням. Не обтяжував учнів і слухачів, що не мала необхідної підготовки до засвоєння вищого знання, непосильним для них розумовим процесом. Також не заохочував до відверненого знання й не застосували в житті його високо етичне навчання. Коли один з подібних, Малунка, запитав один раз Благословенного про початок всіх речей - Благословенний зберігав мовчання, тому що він уважав, що найголовніше завдання було у твердженні реальності навколишнього нас, тобто бачити речі, як вони існують навколо нас, і намагатися колись поліпшити їх, сприяти їхній еволюції й не витрачати час на інтелектуальні спекуляції.
Безсумнівно, знання його перевищувало Навчання, що дається їм,, але обережність, що підказується великою мудрістю, утримувала його від видачі понять, які могли бути не засвоєні свідомістю слухачів і, із цієї причини, стати руйнівними.
"Один раз Благословенний зупинився в бамбуковому гаю в Косамби. Взявши пригорщу листів, Благословенний запитав учнів: "Як думаєте, учні мої, що більше: чи ця пригорща листів у моїй руці або ж листи, що залишилися на деревах цього гаю?".
"Листи в руці нечисленні; незрівнянне число листів у всім гаї".
"Істинно так, і те, що я пізнав і не повідав вам,набагато більш того, що я передав вам. І чому, про учні, не повідав я цього вам? Тому, що не було б користі вам від того, тому що воно не сприяло б вищому життю. Воно не веде до розчарування в цьому земному світі, до знищення всякої чуттєвості, до припинення бажання, до миру, до вищого знання, до пробудження, до Нірвани. Тому я й не передав цього вам. Але що ж повідав я вам? Те, що є стражданням, джерелом страждання, припиненням страждання, і вказав шлях, що веде до припинення страждання".
І настільки навчання його було індивідуально в кожному окремому випадку й практично, що встановилася традиція трьох кіл навчання: для вибраних, для общинників і для всіх.
Засновуючи свої громади, Будда прагнув створити найкращі умови для тих, хто твердо вирішив працювати над розширенням своєї свідомості для досягнення вищого знання, і потім посилав їх у життя вчителями життя й провісниками світової громади.
Постійний контроль учинків, слів і думок, що він жадав від своїх учнів і без якого не може бути успіху на шляху до вдосконалювання, майже не доступний для, що перебувають у звичайних умовах життя, де тисячі зовнішніх обставин і дрібних обов'язків постійно відволікають прагнучого до мети. Але життя серед людей, об'єднаних одним устремлінням, загальними думками й звичками, була великою допомогою, тому що давала можливість без втрати енергії розвиватися в бажаному напрямку.
Будда, що вчив, що в усьому світі існує лише кореляти, взаємини; що ніщо не існує поза співробітництвом; що егоїстичний гордій не може будувати майбутнє, тому що, у силу космічного закону, він виявиться поза потоком життя, що несе все суще до вдосконалювання, - терпляче закладав зерна, засновуючи свої осередки общинного початку, передбачаючи в далекому майбутньому здійснення великої Світової Громади.
Сучасне розуміння громади дає прекрасний міст від Будди до наших днів. Вимовляємо цю формулу не для звеличування, не для применшення, але як факт очевидний і непорушний.
Закон безстрашності, закон відмови від власності, закон цінності праці, закон достоїнства людської особистості поза класами й зовнішніми відмінностями, закон реального знання, закон любові на основі самопізнання роблять завіти Вчителя безперервною веселкою радості людства.
Побудовані основи буддизму в його завітах. Навчання простої, рівне по красі Космосу, видалить усякий натяк на ідола, невартий великого Вчителя народу.
Знання було провідною стежкою всіх великих Учителів. Знання дозволить підійти до великих навчань вільно, життєво, як життєво реальна сама велика матерія.
Література
1. Угринович Д.М. Введение в религиоведение. - М., 1985
2. Вебер М. Хозяйственная этика мировых религий. - М.,1991
3. Яблоков І.Н. Соціологія релігії. - К., 2004
4. Уледов А.К. Духовне життя суспільства. - К., 2000
Страницы: 1, 2
