Буддизм
Говорячи про основи буддизму, не можна зупинятися на пізніших ускладненнях і розгалуженнях. Важливо знати, що ідея очищення навчання завжди жива в буддійській свідомості. Незабаром після смерті Вчителя почалися відомі собори в Раджагрихє, потім у Вайшалє й у Патнє, повертаючи навчання до його первісної простоти.
Головні існуючі школи буддизму - Махаяна (Тибет, Монголія, Росія - калмики, буряти, Китай, Японія, Північна Індія) і Хинаяна (Індокитай, Бірма, Сіам, Цейлон і Індія). Але у всіх школах однаково пам'ятають про якості самого Вчителя.
Якості Будди: Шакья Муні - мудрий з роду Шакья; Шакья Синха - Шакья Лев; Бхагават - Благословенний; Саттха - Учитель; Татхагата - Минулий Великий Шлях; Джина - Переможець; Владика Благого Закону.
Пізнаючи навчання Будди, розумієте, звідки йде твердження буддистів: "Будда - людина". Його навчання життя - поза всякими забобонами. Храм для нього не існує, але є місце зборів і будинок знань, тибетські дуканг і цуглаканг.
Будда заперечував існування особистого Бога. Будда заперечував існування вічної й незмінної душі. Будда дав навчання життя кожного дня. Будда дієво виступав проти власності. Будда особисто боровся проти бузувірства каст і переваги класів. Будда затверджував досвідчене, достовірне знання й цінність праці. Будда заповів вивчати життя миру в повній його реальності. Будда заснував громаду, передбачаючи торжество Громади Миру.
Сотні мільйонів шанувальників Будди поширені по усьому світі й кожний затверджує: "Прибігаю до Будди, прибігаю до Навчання, прибігаю до Громади".
Буддійська письмова традиція й сучасні нам дослідження встановлюють ряд подробиць життя Готами Будди. Кончина Будди ставиться більшістю дослідників до 483 р. до нашої ери. Згідно сингальським хронікам, Будда жив з 621 по 543 р. до н.е. А китайські хроніки фіксують народження Будди в 1024 р. до н.е. Зазначено вік Учителя - біля вісімдесятьох років (усні традиції затверджують сто років). Відоме місця народження Вчителі - Капилавасту, розташоване в Непальському Тераї. Відомий царський рід Шакья, з якого відбувався Готама.
Звичайно, всі біографії великого Вчителя сильно прикрашені сучасниками й послідовниками, особливо в пізніших писаннях, але для збереження колориту й характеру епохи доводиться певною мірою користуватися традиційним викладом.
Відповідно до переказів, у шостому столітті до нашої ери в Північній Індії, у передгір'ях Гімалаїв, існувало володіння Капилавасту; воно було населено численними племенами Шакья, нащадками Їкшваку, сонячного роду кшатрієв. Вони управлялися старшим плем'я, і глава плем'я жив у місті Капилавасту, від якого в цей час не залишилося слідів, тому що ще при житті Будди він був зруйнований сусіднім ворожим царем. У той час у Капилавасту царював Шуддходана, останній прямий нащадок Ікшваку. Від цього царя і його дружини Майї породжений був майбутній великий Учитель, що одержав ім'я Сиддхарта, що означає - "той, хто виконав своє призначення".
Бачення й пророцтва передували його народженню. Чимало легенд про його чудесне зачаття. Так, по одній легенді, Бодхисаттва, обравши царицю Майю своєю матір'ю для своєї появи на землі, прийняв образ чудесного білого слона й увійшов у її черево; по іншій - це був сон, що бачила Майя. По древньому переказі, бачення слона завжди означає втілення божественного Аватара. Саме народження його в день травневої повні супроводжувалося численними сприятливими знаменнями на небесах і землі. Так, великий Риши Атиша, що перебував у Гімалаях, як відлюдник, почувши про народження в гаї Люмбини (поблизу Капилавасту) Бодхисаттви, майбутнього Будди, що пустить у хід Колесо Навчання, негайно зібрався в шлях для шанування майбутньому Вчителеві людства. Прийде в палац Шуддходани, він виразив бажання побачити немовля Бодхисаттву. Цар наказав принести дитину, очікуючи благословення від великого Ришу. Але Атиша, побачивши дитини, спочатку радісно посміхнувся, потім заридав. Стурбований цар запитав про причину його горя й чи не бачить він дурних ознак для його сина. На це Ришу відповів, що ніщо не загрожує дитині. Він радується, тому що Бодхисаттва досягне повного осяяння й стане великим Буддою, але він уболіває, тому що не доживе до його днів і не почує Великий Закон, що буде сповіщений у порятунок миру.
Цариця Майя, давши народження Бодхисаттве, на сьомий день умерла, і місце її зайняла сестра її, по ім'ю Праджапати. В історії буддизму вона відома як перша учениця Будди і як фундаторка й перша ігуменя жіночої буддійської громади.
За звичаєм того часу на п'ятий день після народження Бодхисаттви сто вісім брамінів, з найбільш знаючих у Ведах і пророкуваннях, були скликані в палац Шуддходани, щоб дати ім'я новонародженому царевичеві й прочитати й визначити його життєвий шлях у приреченнях світил.
Вісім із самих учених сказали: "Маючий такі знаки, як царевич, зробиться світовим монархом - Чакравартин, але якщо він вийде від миру, він стане Буддою й зніме завісу неуцтва з око миру".
Восьмий, наймолодший, додав: "Царевич покине мир після того, як він побачить чотири знаки, - старого, хворої людини, труп і пустельника".
Шуддходана, бажаючи удержати сина-спадкоємця, прийняв всі міри до тому. Оточив його розкішшю, всіма задоволеннями, які могла надати царська влада. Знаючи, що син його буде піднятий до зречення й відходу зазначеними чотирма зустрічами, цар видав указ спостерігати за тим, щоб царевич не міг побачити жодного із зазначених явищ. В усі чотири сторони на відстані чверті милі від палаців була поставлена надійна варта, що нікого не повинна була пропускати. Але визначене здійснилося.
Є багато даних, що вказують, що царевич Сиддхарта одержав прекрасну освіту, тому що знання в ті часи було у великій повазі й, відповідно до примітки в Буддхачарита Асвагоши, саме місто Капилавасту був названий так на честь великого Капили, засновника філософії Санкхья. Відзвуки цієї філософії можуть бути знайдені в навчанні Благословенного.
У Каноні для більшої переконливості у вуста самого Будди вкладений опис розкішного життя при палаці Шуддходани. "Я був вихований у витонченості, у надзвичайній витонченості. У володіннях мого батька ставки лотосів, синіх, білих, і червоних, були зроблені для мене. Я вживав сандалове масло тільки з Бенареса, і всі мої одяги привозилися з Бенареса. День і ніч біла парасолька тримали наді мною, щоб ні спека або холод, ні пил або дощ не торкнулися мене. Я володів трьома палацами - один для зими, іншої для літа й третій для дощового періоду. У продовження чотирьох дощових місяців я був оточений музикантами, співаками й танцівницями й не залишав палацу. І тоді як в інших володіннях відрубай рису давалися в їжу рабам і працівникам, у мого батька раби й працівники одержували рис і м'ясо в їжу".
Але ця розкіш і щасливе безтурботне життя не могли приспати великий дух, і в найдавніших традиціях ми зустрічаємо вказівку, що пробудження свідомості до страждань людства й до проблем існування відбулося набагато раніше, ніж це прийнято пізнішими писаннями.
У тієї ж Ангуттара-Никая наведені й наступні слова, нібито самого Будди: "И мені, породженому в такій розкоші й вихованому в такій витонченості, з'явилася думка: "Істинно, неосвічена, звичайна людина, будучи сам підданий старості, без можливості уникнути її, засмучується, коли він бачить, як старіють інші. Я теж підданий старості, і не можу уникнути її. І якщо я, будучи підданий всьому цьому, побачу старезний старого, що хворіє й страждає, то важко буде мені". (Те ж повторюється й про хвороби, і про смерть). Продовжуючи так міркувати, вся моя радість юності зникла назавжди".
Так, по цих традиціях, Бодхисаттва із самого раннього років проявляв надзвичайний жаль і зірку спостережливість до навколишніх явищ. Сказання буяють зворушливими епізодами з дитячого життя Бодхисаттви. Приведемо деякі з них.
У Махавасту розповідається, як один раз малолітній Бодхисаттва із царем і в супроводі придворних перебував у парку. І тому що він міг уже самостійно ходити, то пройшов непомічений у напрямку до місцевого селища, і отут на поле він побачив змію й жабу, убитих плугом. Жаба була взята в їжу, змія ж викинута. Видовище так уразило Бодхисаттву, що він сповнився великого суму й відчув надзвичайний жаль. І, бажаючи усамітнитися для міркування над тільки що побаченим, він направився до квітучої яблуні, що стояла у відокремленому місці. Тут, сидячи на землі, покритої сухими листами, він зрадився своїм думкам. Тим часом цар, стурбований його відсутністю, послав придворних на його розшуки. Один з них знайшов його під тінню яблуні, зануреного в глибоке міркування.
Інший раз він побачив орачів. Вони були брудні, не чухані, боси й по тілу їх котився піт. Вони поганяли биків залізними прутами. По спинах і бокам тварин струменіла кров. Вони були поїдені мухами й комахами й покриті що кровоточать і гнояться ранами від ударів залізними прутами; обтяжені своїм ярмом, вони ледь переводили подих, надриваючись у страшних зусиллях. Ніжне серце Бодхисаттви сповнилося гострого жалю.
"Кому належите ви?" - запитав він орачів.
"Ми власність пануючи", - відповідали вони.
"Від цього дня ви більше не раби, ви більше не будете слугами. Ідіть, куди хочете, і живете в радості".
Він також звільнив биків, сказавши їм: "Від цього дня пасіться на волі й пийте саму чисту воду, і нехай благодатний вітер із чотирьох сторін світла обвіє вас".
Потім, побачивши тінисте бамбукове дерево, він сіл у його підніжжя й зрадився міркуванню.
Девадата, побачивши гусака, що летить над своєю головою, пустив стрілу, і поранений птах упав у сад Бодхисаттви. Бодхисаттва підняв його й, вийнявши стрілу, перев'язав рану. Девадата послав за птахом, але Бодхисаттва відмовився віддати її посланцеві, сказавши, що птах належить не тому, хто хотів позбавити її життя, але тому, хто врятував його. Так відбувся перший розлад з Девадатой.
Коли царевичеві здійснилося шістнадцять років, за звичаєм його країни він повинен був обрати собі дружину після того, як з'явиться переможцем на змаганнях у військовому мистецтві й в іграх. Вибір царевича впав на царівну Яшодхару з того ж роду Шакья. Вона стала матір'ю Рахули, що згодом зробився учнем свого батька й досяг Архатства.
Але особисте щастя, як би не було воно велике, не могло задовольнити вогненно спрямований дух Бодхисаттви. Серце його продовжувало відзвучати на кожне людське горе, і розум його, споглядаючи мінливість і швидкоплинність усього існуючого, не відав спокою. Він нудився в розкішних приміщеннях свого палацу, і, подібно леву, простромленому стрілою, у стражданні викликував: "Мир повний неуцтва й страждання, немає нікого, хто б міг зцілити недуги існування!"
Це стан його духу символічно описане в чотирьох зустрічах, що запам'яталися в розумі царевича свідомістю страждання й тлінності всього сущого. Після них він залишив своє царство в пошуках звільнення миру від страждання.
По древніх текстах, рішення Будди піти від миру виникло з його внутрішнього потяга, але пізніші тексти приписують це впливу Богів, які спонукали його до цьому й послали йому чотирьох ангелів, що прийняв образи старезного старого, хворого, трупа й анахорета. Так, у древній біографії у вірші, що випливає після третьої зустрічі, є примітка, що тільки Бодхисаттва і його візник бачили труп, що переносили через дорогу. Відповідно до цієї Сутри, царевичеві деяким менш двадцяти років. Так легенда говорить:
Один раз царевич сказав своєму візникові Чандака, що він бажає проїхатися по парку. На шляху їм зустрів старезний старий. Візник пояснила царевичеві, що є старість і як всі люди піддаються їй. Глибоко вражений царевич велів повернути назад і повернувся додому.
Страницы: 1, 2
