Межі поширення

Нижче подано дані про кількість віруючих у різних країнах.

Європа: Великобританія - 450 тис. (у Великому Лондоні - 280 тис.), Італія - ЗО тис., Франція - 535 тис. (у Парижі - 300 тис.), Австрія - 8 тис., Нідерланди - ЗО тис., Швейцарія - 21 тис., Німеччина - 20 тис., Греція - 6 тис., невеликі групи по кілька тисяч у Польщі, Чехії, Словаччині, Болгарії, Румунії, на території кол. СРСР.

Азія: Іран - ЗО тис., Турція - 40 тис., Ліван - 3 тис., невеликі групи майже у всіх країнах Південно-Західної Азії (Йемен, Саудівська Аравія, Оман, Афганістан, Пакистан, Ірак, Кувейт, Сита ін.). В Ізраїлі більша частина населення сповідує іудаїзм, де він оголошений державною релігією.

Африка: Марокко - 48 тис., у Ефіопії один із народів агау - фалаша або так звані “чорні євреї” додержуються іудаїзму - ЗО тис.

Північна Америка: Канада - 280 тис. (у Монреалі - 110 тис., у Торонто - 88 тис.). Більше всього іудеїв у США - 5,7 млн. (у Нью-Йорку з передмістями - 2,4 млн., у Лос-Анджелесі - 535 тис., Філадельфії - 330 тис., Чікаго - 270 тис., Бостоні - 175 тис., Майамі - 140 тис., Вашингтоні - 100 тис.).

Південна Америка: Аргентина - 500 тис. (у Буенос-Айресі - 360 тис.), Бразилія - 50 тис., Уругвай - 55 тис., Мексика - 49 тис., Чілі - 35 тис., Венесуела - 12 тис., Колумбія - 10 тис.

Австралія -120 тис.

Іудейська Біблія

Вся історія і теорія іудаїзму знайшли своє відображення у Старому завіті Біблії. Хоча Біблія, як сума священних книг, стала складатися ще на межі ІІ-І тис. до н.е. , основна частина текстів, і, напевно, редакція загального зібрання датується періодом Другого храму. Вавілонський плен лише прискорив написання цих книг: жреці, що знаходилися у полоні, мали багато вільного часу і могли зосередитися на переписуванні та редагуванні свитків, написанні нових текстів. Після повернення з полону ця праця була продовжена і, нарешті, закінчена. Згідно традиції Старий Завіт поділяється на три частини:

Перш за все це книги закону (по-єврейські “Тора”), або так зване “П'ятикнижжя Моїсея”, - книги, складання яких приписується легендарному-міфічному Моїсею. В п'ятикнижжі викладені основні постулати іудаїзму.

Перша біблейська книга п'ятикнижжя у євреїв називається “В начале” або книга Буття. Ця книга - це розповідь про створення Богом світу, про життя перших людей в Раю і про їхнє вигнання з раю, про розмноження людства і про його стародавню історію, про всесвітній потоп і про врятувавшогося Ноя з сім'єю, про патріархів-родоначальників єврейського народу - Авраама, Ісаака, Іакова, Іосіфа з братами, про поселення євреїв у Єгипті.

Друга книга називається “Ісход” (по-єврейські “Ізмена”) - книга, котра розповідає про про життя та діяльність законодавця євреїв Моїсея та про визволення євреїв з єгипетського плену. Ця книга містить відомі 10 заповідей та інші релігійні приписи.

Третя книга - “Левіт” (“І воззвал”) - книга релігійного законодавства.

Четверта книга - “Числа” (“В пустелі”) розповідає про законодавство та історію євреїв після виходу євреїв з Єгипту і до завоювання Палестини.

П'ята і остання книга - “Другозаконня” (“Слова”) - книга релігійного законодавства.

Другу групу біблейських книг устворюють”історичні” книги або “писання”. В цю групу входять: книга причей Соломонових, книга Пісні Пісень, збірка псалмів Давида (“Псалтирь”), книги царств.

Третю групу утворюють пророцькі книги: книги пророків Данііла, Черекііля, Іерімія та книги 12 “малих пророків”: Авдія, Аггея, Осія, Амоса та ін.

Відомі дві редакції Старого Завіту - масоретська і септуагинта.

Масорети - це єврейські рабини, які остаточно відредагували Старий Завіт у ІІ ст. до н.е. , а септуагинта - це переклад староєврейського тексту на грецьку мову. Останній текст успадкований християнством і є найбільш розповсюдженим.

Новий Завіт євреями не визнається.

Біблія - це перш за все церковна книга, що виховує у читача сліпу віру у всемогутність бога, але в біблійських текстах також пристутньо багато роздумів про світостворення і першооснови буття, про відносини між людьми, про моральні норми, соціальні цінності і.т.п. , що зазвичай зустрічається в кожній священній книзі.

Іудейські обряди та свята

Значна частина всіх іудейських обрядів має собі за мету відокремити євреїв від не євреїв.

Чи не найбільш відомим серед них є обряд обрізання. Згідно з біблейськими легендами Бог подарував єврейському патріарху Аврааму землю ханаанську, а вдячні євреї повинні за це у всьому йому підкорятися і на знак союзу з ним у всіх хлопчиків на восьмий день після народження відбувається обряд обрізання. Талмуд вважає, що це повинно бути символом незалежності до богообраного народу.

На житлі віруючого єврея прибивається коробочка з молитвами на пергаменті, щоб до будинку не проникла нечиста сила (медуза - кусок пергаменту, на якому написані вірші з Тори). Такі ж амулети(філактерії) прикріплюються на лоб і на ліву руку під час молитви.

Не останнє місце в іудаїзмі займає ритуальний обряд обмивання. Рабини приписують віруючим напередодні суботи та інших релігійних свят здійснювати обмивання рук в мікві - спеціальному басейні з дощовою або джерельною водою - перед кожною молитвою.

Релігійні свята іудаїзму тісно пов'язані з культом Яхве. Головним з них є Судний день. В цей день Бог вирішує долю кожної людини на майбутній рік. В це свято віруючі повинні виявити найбільшу покірність і смиренність, повинні розкаюватись у гріхах і просити у Бога прощення. Свято обов'язково супроводжується жертвоприношенням. За чоловіка - білого півня, а за жінку - курку.

За дев'ять днів до цього свята відмічається запозичене у вавілонян свято, яке у сучасному іудаїзмі перетворилося у свято нового року. Згідно з вченням іудаїзму в цей день бог Яхве нібито все підраховує, щоб через дев'ять днів винести вирок.

Значне місце в іудейському релігійному календарі займає свято Суккот (кучки). У давніх євреїв його святкували щорічно після жнив і збору винограду. На святі глава сім'ї приносив жертву, частина якої йшла священику, а іншу частину з'їдали чисті. Вісім днів продовжувалися молебни, під час яких древні євреї розмахували на честь Бога зеленими гілками, благали дати хороший врожай, а також проводили обряд водовиливання з метою забезпечити своєчасні дощі. Це давнє свято в сучасному іудаїзмі набуло іншого вигляду і присвячене спогадам про міфічний вихід євреїв з Єгипту. Як і колись свято продовжується вісім днів, під час яких віруючий повинен щоденно вранці та увечері відвідувати синагогу. Рабини у ці дні закликають повернутися до землі батьків, до Ізраїлю - духовного центру іудаїзму.

Віруючі під час свята махають над головою правою рукою з лулавом (своєрідний букет з верби, мірти і пальмових листів), в лівій тримають етрог (плід одного з різновидів лимона). При цьому обов'язково згадують Всевишнього. На шостий день лулавом стукають об підлогу, поки з нього не опаде листя. На восьмий день - з ним танцюють навколо синагоги на знак того, що закінчилося читання останнього розділу П'ятикнижжя Мойсея.

В танці беруть участь всі присутні в синагозі - бідні та багаті. Церковне духовенство трактує цей обряд як прояв єдності та класового миру серед єврейського народу.

В дні зимового сонцестояння також вісім днів відзначається свято Ханука - освітлення будинку божого. Воно повинно нага дувати про запалювання перших свічок в Єрусалимському храмі, надаючи виключного значення цій події як врятуванню релігії євреїв. Головне в обряді - запалювання ханукальних свічок, додаючи щовечора по одній свічці. Нагадаємо, що це свято дуже даввнє і також відмічалося багатьма народами, як день світла. Наприклад, єгиптяни присвячували його богу Осірісу, вавілоняни - богу сонця Шамашу, греки - Діонісу. Іудейські землероби охоче запозичили його у сусідів, але жреці з часом прибрали до рук і цс свято.

Ідеї богообраності єврейського народу підтримуються і розповсюджуються і під час свята Пурим. Воно святкується в березні і являє собою підготовку до весняного свята - Паски. Дуже значним щорічним святом іудейської релігії є Паска Коли давні єврейські племена займались тваринництвом, існувало весняне свято, пов'язане з вигоном тварин на пасовище - Песах. Під час цього свята приносились жертви (ягнятко або козеня) духам плодючості, з метою отримати приплід від худоби і збереження їх молодняка. З часом, головним заняттям древніх євреїв стало землеробство. Тоді свято Песах перетворилося у свято зем леробства Мацуот, яке проходило під час жнив в Палестині (весною). В жертву приносився перший сніп, з якого випікали священні коржики, котрі отримали назву маци. Пізніше Песах і Мацуот злилися в одне свято Паску, але його вже стали пов'язувати з біблейським міфом про вихід євреїв з Єгипту. Жертовні церемонії під час Паски повинні віддячити богові за те, що він зробив древніх євреїв обраним народом. Потім рабини, котрі прийшли на зміну жрецям, розробили церемонію святкування Паски, пов'язавши її ще й з вірою в прихід месії, перетворили її в сімейне свято. В одну з пасхальних ночей, проповідують богослови, прийде предтеча месії - Ілля, а за ним сам месія, і поверне бог Ягве обраному народу його колишню силу і славу.

Ця ідея знайшла своє відображення серед обрядів, котрі винайшли та застосували рабини. За Їх вказівкою двері приміщенння, де відбувається пасхальна вечеря, повинні залишатися відкри-тими, щоб Ілля міг вільно увійти туди. Для нього заздалегідь накривають стіл, наповнюють бокал вином, до якого ніхто не .має права доторкнутися. Перед розчиненими дверима проголошується: «Благословен той, хто повинен прийти». До молитви рабини додали ще й побажання: «В майбутньому році в Єрусалимі», - то була віра в те, що очікуваний прихід месії здійсниться протягом наступного року.

Згідно з нововведенням, заборонялось приносити в жертву тварин, але мацу потрібно було вживати обов'язково. Замість ритуальної проби жертовного м'яса під час пасхальної вечері (сейдера) рабини пропонували вживати страви із смаженого м'яса, риби, яєць, овочів. В такому вигляді Паска, що склалася ще від сьомого століття до нашої ери, дійшла до наших днів. Але ще й тепер в неї вносяться корективи.

Потрібно також сказати і про щотижневе свято суботи (Шабат). Про значення цього свята свідчить те, що в Талмуді про порядок його проведення записано таке: не можна в суботу здійснювати 39 дій - їхати, залазити на дерево, їсти яблуко, зірване в суботу, пити видоєне в суботу молоко, їсти яйце, знесене в суботу, запалювати вогонь і т.ін. Біблія висуває такі причини святкування суботи: Бог створював світ шість днів, а на сьомий відпочивав, тому в останній день тижня треба відпочивати; субота святкується на ознаменування союзу Яхве з іудейським народом; суботнє свято відбувається на знак виходу євреїв з Єгипту.

Але відомо, що суботу святкували багато народів Сходу, святкували її і давні євреї. Це було свято на честь місяця. В ті часи віруючі люди вважали, що в темноті злі духи особливо активні, а коли світить місяць, їм немає такої волі. Тому потрібно йому поклонятися, задобрювати його жертвами, танцями, молитвами. Це відбувалося в дні змін фаз місяця, тобто щотижневе, і такий день став називатися Шабат. Шабат цілком присвячується місяцю. Того дня не можна запалювати вогонь, працювати, навіть залишати житло. При створенні культу Яхве свято було присвячено новому богу. Шабат у первісних євреїв був замінений суворим святом з великою кількістю заборон, порушення яких суворо засуджувалося.

Висновки

Іудаїзм як монотеїстична релігія, як розвинена культурна традиція відіграв надзвичайно важливу роль у розвитку світової культури, і перш за все релігії. Беручи свій початок з Єгипту культурно-релігійна спадщина іудаїзму проникла і на захід і на схід. Залишається незрозумілим, чому іудаїзм у своїй першотворній формі не розповсюдився так, як, скажімо, християнство чи іслам. Причиною цього стало те, що іудаїзм поступово все більш замикався в рамках своїх общин і відокремлювався від оточуючих його релігій. Можливо, якби іудаїзм “поглинав” інші релігії, зазнаючи при цьому невеликих трансформацій, то зараз би ця релігія претендувала б на звання світової. Але більш розвинені монотеїстичні релігії випередили іудаїзм. Тому ми можемо визнати надзвичайно важливий вплив іудаїзму на розвиток світової культури і релігії, але сучасний іудаїзм не є впливовою релігією.

Список використаних джерел

Васильев Л.С. “История религии востока». 1988 р.

Лубський В.І. “Релігіознавство”. Видавництво “Вілбор”, 1997 р.

“Большая енциклопедия Кирила и Мефодия”, 1998р.

Біблія, Старий Заповіт

Страницы: 1, 2