Право на здійснення релігійно-освітньої ді-яльності вказаними вище організаціями закріп-лено у ст. 11 Закону [3]. Релігійні управління і центри відповідно до статутів мають право ство-рювати духовні навчальні заклади для підготов-ки священнослужителів і служителів інших необ-хідних їм релігійних спеціальностей. Дані закла-ди діють на підставі статутів, які реєструються у Державному комітеті України у справах релігій. Слід зазначити, що право на створення духовних навчальних закладів мають ті релігійні управлін-ня (центри), у статутах яких містяться відповід-ні положення про право заснувати такі заклади. Право на здійснення культурно-освітньої діяль-ності закріплено у ст. 23 Закону. Під названою діяльністю потрібно розуміти діяльність, спрямо-вану на повідомлення інформації про зміст кон-кретного релігійного вчення з метою формуван-ня у її отримувачів певного ставлення до нього.
Добродійну діяльність можна ототожнити з бла-годійною, оскільки «добродійний» -- це той, хто має на меті давати матеріальну допомогу нужден-ним. Добродіяти -- надавати допомогу, сприяти кому-небудь у чому-небудь. Відповідно до ст. 1 Закону «Про благодійництво та благодійні орга-нівації» від 16 вересня 1997 р.: благодійною дія-льністю визнається добровільна безкорислива діяльність, що не передбачає одержання прибу-тку від неї [6]. При релігійних організаціях можуть утворюватися товариства, братства, асоціації, інші об'єднання громадян для здійснення добродійництва, вивчення та розповсюдження релігій-ної літератури та іншої культурно-освітньої дія-льності. Ці організації діють на підставі зареєс-трованих статутів у порядку, встановленому для громадських організацій. Відповідно їх правове становище буде регулюватися Законом «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р [7].
Слід вказати, що особливістю правоздатно-сті релігійних організацій є їх виключне право засновувати підприємства для випуску богослужебної літератури і виробництва предметів культового призначення (ст. 22 Закону) [3]. Вони також мають право виготовляти, експортувати, імпор-тувати і розповсюджувати предмети релігійного призначення, релігійну літературу та інші інфо-рмаційні матеріали релігійного змісту.
Враховуючи наведене вище, потрібно зазна-чити, що правоздатність релігійних організацій має спеціальний характер, тобто вони мають право на здійснення тих видів діяльності, які закріплені у їх статутах і повинні відповідати цілі створення даних організацій, а саме сповідуван-ня і задоволення релігійних потреб. Щодо здій-снення цими організаціями підприємницької ді-яльності, то вони не мають право здійснювати її безпосередньо, а тільки шляхом заснування юри-дичних осіб, у формах і порядку, встановлених чинним законодавством.
У даному розділі розглянуті деякі аспекти пра-воздатності релігійних організацій, які мають дискусійний характер. Дослідник вважає, що одним з ос-новних питань для вчених у галузі цивільного права є визначення правового статусу релігійних організацій як суб'єктів цивільного права.
Розділ III
ОСОБЛИВОСТІ ПРАВ ВЛАСНОСТІ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
Згідно із ст. 35 Конституції України кож-ному гарантується право на свободу світо-гляду і віросповідання [1]. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправ-ляти релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держа-ви. Відповідно до ст. 13 Закону релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту [3]. Та-ким чином, релігійні організації є суб'єктами права і тому здатні від свого імені здійснюва-ти належні їм права, в тому числі майнові. Основними нормативними актами у сфері регламентації майнових прав релігійних ор-ганізацій є Цивільний Кодекс України, Закон України «Про свободу совісті та релігійні ор-ганізації». Майновий стан релігійних організацій регу-люється також статутами цих організацій.
Слід зазначити, що майно, яке належить релігійним організаціям, традиційно має цільове призначення. Релігійні організації в Україні створюються з єдиною метою: задо-волення релігійних потреб громадян спові-дувати і поширювати віру, а тому відносять-ся до непідприємницьких юридичних осіб, мають спеціальну правоздатність, у межах якої їм належать лише ті цивільні права й обов'язки, які відповідають цілям діяльності, які передбачені у статутних документах У зв'язку із цим майно, яке належить релігій-ним організаціям, повинно використовува-тися ними виключно для досягнення: по-перше, статутних цілей, по-друге, тих цілей, які за своїм характером пов'язані із статутни-ми. Використання манна релігійних органі-зацій в інших, не передбачених статутними документами цілях, не допускається. У цьо-му і полягає певна особливість майнового ре-жиму релігійних організацій.
У зв'язку із цим, досліджуючи право влас-ності релігійних організацій, слід розглянути питання про джерела формування майна, яке знаходиться у власності цих організацій. Відповідно до ст. 18 Закону до таких джерел можна віднести майно, придбане або створене релігійними організаціями за рахунок влас-них коштів, пожертвуване громадянами, ор-ганізаціями або передане державою, а також на інших підставах, передбачених законом. Слід зазначити, що наведений перелік джерел формування майна не є вичерпним, оскільки використання майна можливе і на інших під-ставах, передбачених законом. Як випливає із статутних документів релігійних організацій, джерелами формування майна можуть бути також прибутки від здійснення виробничої та господарської діяльності, членські внески, грошові надходження від здійснення культо-вої діяльності, доходи від реалізації літерату-ри і предметів релігійного призначення.
Що стосується такого джерела форму-вання майна релігійних організацій, як прид-бане або створене за рахунок власних коштів, то воно є досить поширеним майже для будь-якого з видів релігійних організацій (ре-лігійної громади, управління (центру), релі-гійного братства, монастиря, місії, духовних навчальних закладів). Так, зусиллями вірую-чих релігійної громади можуть проводитися роботи з будівництва тих чи інших примі-щень, створення будь-яких предметів, які ви-користовуються при проведенні богослу-жінь, здійснення реставраційних робіт тощо. Право власності на майно, набуте за рахунок власних коштів, виникає у релігійних орга-нізацій на підставі укладення таких цивіль-но-правових договорів, як купівля-продаж, міна, поставка.
Серед релігійних організацій досить по-ширеним джерелом формування майна є по-жертвування майна громадянами, організа-ціями або передача його державою. До цього джерела можна віднести як добровільні внес-ки засновників, так і добровільні пожертву-вання фізичних чи юридичних осіб будь-якій релігійній організації. Пожертвування можуть мати і цільовий характер, визначати-ся окремими особами, відповідною програ-мою чи конкретною вказівкою ними особами на мету використання майна. Так, пожертву-вання з конкретним призначенням, у біль-шості випадків на користь релігійних ор-ганізацій, здійснюються юридичними особами. При цьому цілі використання пожертву-ваного майна пов'язані з відновленням неру-хомості релігійних організацій.
Істотним джерелом формування майна будь-якого з видів релігійних організацій є прибутки, які отримують ці організації від здійснення виробничої та господарської діяль-ності. Слід зауважити, що чинний Закон не містить визначення поняття виробничої або господарської діяльності релігійних органі-зацій, а лише розкриває юридичні межі здійснення такої діяльності, а саме вона по-винна бути спрямована на виконання статут-них цілей. Здійснювати таку діяльність релі-гійні організації можуть лише шляхом заснування видавничих, поліграфічних, рестав-раційно-будівельних, сільськогосподарських та інших підприємств, а також добродійних закладів (притулків, інтернатів, лікарень), які мають права юридичної особи. Аналізую-чи дану норму, слід зазначити, що чинний Закон не закріплює за релігійними організа-ціями право на підприємницьку діяльність, а встановлює лише право на здійснення ви-робничої або господарської діяльності. Відповідно до ст. 86 Ци-вільного кодексу України непідприємницькі товариства нарівні із своєю основною діяль-ністю можуть здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено зако-ном і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені [2]. Як бачимо, чинне законодавство містить певні обмеження що-до здійснення непідприємницькими товари-ствами, в тому числі релігійними організа-ціями, підприємницької діяльності. По-пер-ше, така діяльність повинна відповідати цілям створення цих організацій, а також сприяти їх досягненню, по-друге, прибуток від такої діяльності не може бути розподіле-ний між учасниками цих організацій.
Що стосується такого джерела формуван-ня майна, як сплата членських внесків, то во-но має місце лише в окремих видах релігійних організацій. Наприклад, таке джерело формування майна передбачається статутни-ми документами релігійного братства. Пи-тання про розмір і порядок сплати членських внесків чітко не встановлений у статуті, оче-видно, що такі внески робляться добровільно і не мають встановленого фіксованого роз-міру У статуті, зокрема, закріплюється поря-док вступу і виходу з членів братства. Так, у разі виходу з членів релігійного братства по-винно бути виконано щонайменше дві умови: по-перше, подання заяви про вихід з релігій-ного братства на ім'я голови братства і отри-мання резолюції засідання ради братства, а також дозвіл контрольно-ревізійної комісії щодо відсутності майнової чи фінансової за-боргованості.
Одним із поширених джерел формування майна, яке поступає у власність релігійних ор-ганізацій, є доходи від здійснення культової діяльності. Так, відповідно до розділу 11 п. 10 Статуту про управління Української Право-славної Церкви Московського Патріархату одним із джерел формування майна є грошові надходження від здійснення богослужінь, таїнств, обрядів [20, с.93]. У більшості випадків куль-тові послуги, перелік яких затверджений пос-тановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку культових послуг та предметів культового призначення, операції з надання і продажу яких звільняються від обкладання податком на додану вартість» від 12.09.1997 р. № 1010, здійснюються як на безоплатній основі, так і за певну плату.
До джерел формування права власності на майно релігійних організацій можна віднести і доходи цих організацій, які вони одержують у результаті здійснення культурно-освітньої діяльності, а саме: проведення виставок, семі-нарів, організації паломницьких поїздок; ос-вітньої, видавничої діяльності.
Слід звернути увагу на те, що об'єкти права власності релігійних організацій ма-ють певні особливості. Перелік таких об'єк-тів закріплений в нормах законів України «Про свободу совісті та релігійні організації» (ст. 18), «Про власність» (ст. 29) [8]. Відповідно до ст. 18 Закону у власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, со-ціального і добродійного призначення, тран-спорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності [3]. Перелік об'єктів права власності не є вичерпним, тому релі-гійні організації можуть мати у власності й інше майно, необхідне для здійснення їх ста-тутних цілей. Майно, яке знаходиться у власності релігійних організацій, можна кла-сифікувати за різними критеріями:
на рухоме і нерухоме;
залежно від цільового призначення: намайно релігійного призначення й інше майно;
майно, яке вноситься до пам'яток icтоpii та культури й iнше майно.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
