* спостереження з читанням твору, розглядання ілюстрацій, малювання;
* читання твору, розглядання 1 -2 картин, бесіда, малювання;
* читання твору, бесіда, малювання.
Систематичність і послідовність педагогічної роботи, пов'язаної з розвитком естетичного сприйняття і творчості дітей, сприяє тому, що діти успішно справляються з поставленими перед ними програмними задачами.
Під впливом навчання розвивається творчість і у дітей 8-9 років життя. Накопичення досвіду сприйняття віршів про природу, спостереження явищ, образів, які описані в них, сприяють тому, що діти постійно проявляють особливу чуйність до оточуючий природи, намагаються самостійно знайти поетичну її характеристику.
В цій віковій групі дітей є певний запас естетичних знань. Вони проявляють самостійність у виборі теми, образів. В їх малюнках проявляються узагальнені образи, картини природи. Поруч з цим вони намагаються зобразити індивідуальні якості предмета, тієї чи іншої пори року, які описані в поетичних строках.
Методика використання поезії з метою розвитку виразності малюнків ускладнюється. Як і раніше приділяється велика увага спостереженням, але вони можуть давати узагальненні уявлення про ту чи іншу картину природи, яка описана у віршах.
Постановка теми в цьому віці повинна спонукати дитину до прояву фантазії. Творча уява, яка розвивається у дітей в цьому віці, допомагає уявити надзвичайні образи, обрати оригінальні способи їх зображення.
Яке підсумок попередньої роботи можна провести з дітьми колективне заняття на тему „Зимова казка" або „Золота осінь". Це допомагає повніше дітям виявити свої емоції, почуття. Таку велику роботу слід ретельно підготувати. Бажано спочатку зробити нариси простим олівцем, а вже потім виконувати малюнок у кольорі. Під час творчої колективної роботи діти проявляють активність, взаємодопомогу, зацікавленість в успіху кожного, що сприяє не тільки естетичному та розумовому але й моральному вихованню дітей.
Отже, відображення поетичних образів в малюнках доступно дітям молодшого шкільного віку, воно має велике значення для їх морально - естетичного виховання, для розвитку творчих здібностей.
Поезія і образотворче мистецтво, а також образотворча діяльність самих дітей допоможе вчителю закріпити та поглибити дока елементарні, але дуже важливі знання про рідну природу.
2.4 Передача молодшими школярами простору і обсягу на площині під час малювання пейзажу
За програмою образотворчого мистецтва для молодших класів діти за три роки навчання повинні опанувати елементарними основами реалістичного малюнка, придбати навички передачі об'єктів на площині з натури, по пам'яті і представленню; навчитися виконувати малюнки з урахуванням закономірності перспективного скорочення і виявлення обсягу світлотіні; розрізняти й передавати основні і додаткові кольори і їхні відтінки. Крім того, вони ознайомляться з прийомами й закономірностями композиції (розміщення зображення з урахуванням формату папера, виділення в малюнку головного й ін.). Через усю програму проводиться думка про необхідність емоційного відношення до зображення, передачі образної характеристики об'єкта. Програма торкається і питання теорії образотворчого мистецтва. У методичних рекомендаціях і посібниках ці питання, злиті з матеріалами про методику викладання. Причому основна увага приділяється саме методиці. Недостатнє ознайомлення з теорією мистецтва обтяжує викладання образотворчого мистецтва. Учителя початкових класів відчувають потребу у вивченні елементарних основ теорії мистецтва. Усі навколишні предмети мають три виміри: висоту, ширину й глибину. Зображуються вони звичайно на плоскій поверхні (папері, полотні), що має тільки два виміри - висоту й ширину. Як же передати на площині глибину об'єкта, чи третій його вимір? За період тривалого розвитку образотворчого мистецтва були розроблені різні способи передачі простору й обсягу на площині. Нині діюча програма по образотворчому мистецтву для середньої школи бере за основу один із них - перспективу.[23, с.80]
Перспектива -- точна наука, що є розділом накреслювальної геометрії. Вона визначає основні закономірності передачі третього виміру на площині.
Усі ми знаємо особливості сприйняття глибини об'єкта нашим зором. В міру видалення від нас предмети зменшуються, а рівнобіжні лінії, що йдуть до обрію, сходяться. Чим далі розташований від нас предмет, тим меншим він нам здається; наступить такий момент, коли він перетворюється в крапку. Якщо дивитися на вулицю, що вдалішу йде, чи рейки залізниці, ясно видне зближення рівнобіжних ліній при їхньому видаленні. Перспектива визначає закономірності зменшення предметів і зближення рівнобіжних ліній у міру видалення їх від ока.
У початкових класах, відповідно до програми, закономірності перспективи діти вивчають тільки шляхом спостереження її у натурі. Для того щоб організовувати такі спостереження і навчити дітей передавати третій вимір на площині, учитель повинен знати основні поняття перспективи.
Одне з основних умов для перспективного малювання - - наявність фіксованої точки зору. Точка зору в даному вішалку -- це те місце, із якого спостерігають предмет. Під час малювання з натури по принципах лінійної перспективи точку зору змінювати не можна, тому що предмет з іншої крапки буде виглядати інакше. Простір перед нами, на який ми, малюючи, дивимося з фіксованої точки зору, називається полем зору. Не всі ділянки, полючи, зори рівноцінні; найкраще видно предмети, розташовані в його центрі.[38, с.135]
Для виконання малюнка з натури необхідно, щоб модель була щонайкраще видна. Недостатньо, щоб вона потрапила в центр нашого поля зору, необхідно, щоб був дотриманий ще і кут зору, тобто, щоб відстань до моделі була найбільш вигідною. Якщо предмет розташований занадто далеко, його погано видно. Але якщо він розташовується надто близько, розглянути його так само складно (у шкільних умовах про це нерідко забувають). У перспективі площина зображення називається картинною площиною. Вона розташовується між оком і предметом, що малюється, і мислиться завжди перпендикулярної до предметної площини, тобто площини, на якій знаходиться людина, що малює.
Малюючи з натури, необхідно визначити лінію обрію, рівень очей дитини, що малює. Це роблять таким чином: горизонтально розташований лист папера підносять до очей. Папір буде видно як лінію, це і є лінія нашого обрію. Вона поділяє видимий нами простір на дві частини: верхню - - вище лінії обрію, нижню - - нижче лінії обрію; предмети, що знаходяться на лінії, розташовуються на обрії.
Неважко помітити, що лінія обрію змінюється в залежності від того, сидимо ми чи стоїмо. Предмети також виглядають по-різному, якщо вони знаходяться нижче цієї лінії, чи вище на ній. Отже, точка зору, поле зору, кут зору, картинна площина і лінія обрію - основні поняття перспективи. Не всі ці поняття потрібно пояснювати учнем, але вчитель повинний їх знати.
Принципи лінійної перспективи склалися в XV сторіччі, тобто в епоху Відродження. А як передавали просторову інформацію доти? Це питання для вчителя не вирішене, оскільки молодші школярі в малюнках з натури, по пам'яті і представленню використовують до перспективні прийоми. Ніхто дітям цих прийомів не показував і не пояснював. Але, намагаючись передати в малюнку обсяг і простір, вони самі додумуються прийомів, що збігаються зі способами передачі просторової інформації, розробленим і в образотворчому мистецтві за його довгу «до перспективну» історію.
На мал. 15 ми бачимо малюнок учня другого класу, він намалював пейзаж із річкою.
Що характерно для цієї роботи? Насамперед ріка. Так водойми зображують на географічних картах
Мал.15. Пейзажний малюнок учня 2класу
Дитина ототожнила площину землі з картинною площиною - - листом папера. У малюнку немає верха й низу. Подивитеся, як намальовані дерева. Вони розкладені по обох сторони ріки, так само, як чагарники та квіти. А от праворуч людина, зображена не перевернутою, саме так ми бачимо людей, коли стоїмо на землі і дивимося на них. У малюнку немає єдиної точки зору, про яку ми говорили, розглядаючи основні закони лінійної перспективи. Коли людина стоїть на землі (предметної площини), то завжди правильно визначить, де верх, де низ у предметів, що від неї далі, а що ближче. На цьому малюнку немає ні верха, ні низу, немає поняття далі і ближче. Усі ці поняття мають сенс тільки тоді коли є фіксована точка зору спостерігача.
Дитина малює так тому, що не може зображувати видимий простір, як ми його бачимо, і намагається малювати не те, що бачить, а те, що знає.
Наявність фіксованої точки зору вимагає визначеного рівня осмислення зорового сприйняття. Стадії цього тривалого процесу зараз вивчаються віковою й історичною психологією, теорією образотворчого мистецтва й інших наук. Пам'ятники образотворчого мистецтва свідчать про те, що передача простору на площині до додавання основ лінійної перспективи була дуже різноманітна. Однієї з найбільш розповсюджених схем у древньому (до перспективному) мистецтві була передача загального простору в плані, із зображенням окремих предметів в анфас чи у профіль.[38, с.137]
Розташування предметів у просторі на площині можна передавати за допомогою перекривання близьким предметом далекого, чи, уживаючи термінологію методистів образотворчого мистецтва, через загородження. Однак, діти молодшого шкільного віку намагаються уникати загородження одного предмета іншим, і малювати всі предмети повними . Відбувається це тому, що загородження, на думку дитини, порушує цілісність форми предмета і заважає його розпізнаванню, Таке ж негативне відношення до загородження ми зустрічаємо у творах образотворчого мистецтва, створених до додавання лінійної перспективи. Психологи, що вивчають закони зорового сприйняття, прийшли до висновку, що при розпізнаванні предметів на зображеннях велике значення має контур. Причому, якщо око недостатньо треноване і не має досвіду, усяке часткове перекриття контуру сприймається як «зоровий шум» і утрудняє розпізнавання образа.
Мал. 16. «Пальми коло ставка».
У процесі розвитку образотворчого мистецтва поступово засвоювалися можливості заслонений одного предмета іншим і використовувалися для передачі простору на площині. Дуже цікавим прикладом до перспективної передачі розташування предметів у просторі є давньоєгипетське зображення
З його схеми (мал. 16) зрозуміло, що ставок обсаджений з двох сторін пальмами, можна визначити ближні дерева. Зроблено усе це за допомогою «загородження» ставком вилучених пальм.
У картинах, гравюрах, книжкових ілюстраціях багато сучасних художників передають простір у плані, розміщують в одній композиції предмет, побачений з різних точок зору (зверху, збоку, попереду і т.д.). Усе це робиться аж ніяк не тому, що вони не знають перспективи, але, тому що перспектива не є єдиним способом зображення простору на площині. Художник, вільний використовувати будь-який спосіб зображення, щоб повніше втілити ідейний задум витвору, створити образ, що максимально впливає на розум і емоції глядачів. Деякі ілюстратори школярчих книг застосовують до перспективні прийоми, щоб створити більш зрозумілі дітям зображення.
Шкільна програма вимагає вивчення тільки лінійної перспективи. Це, безсумнівно, позитивно: дитина учиться спостерігати й усвідомлювати зорову інформацію, тренує око. Навчальні малюнки з натури в початкових класах потрібно виконувати з урахуванням закономірностей перспективи, але при створенні творчих композицій за уявою, чи уяві при ілюструванні літературних творів, здається, цілком можливе застосування різних прийомів передачі простору на площині, особливо тоді, коли вони сприяють більшої виразності роботи. Утім, проблема ця досить складна, потребує спеціального вивчення, а можливо й експериментальної перевірки. Однак ми точно знаємо, що перспектива склалася в струнку систему тільки до початку XVI століття, але і до неї широко використовувалися спеціальні прийоми передачі простору, що володіють найвищою виразністю і величезною художньою цінністю.[26, с.208]
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
