Рефераты. Вивчення пейзажного жанру на уроках образотворчого мистецтва у початковій школі

Вивчення пейзажного жанру на уроках образотворчого мистецтва у початковій школі

40

Вступ

Актуальність дослідження. Залучення молодших школярів до образотворчого мистецтва як до естетичної діяльності, розвиток та виховання учнів її засобами - одна із важливих і складних проблем сучасної школи.

Мистецтво слова дає змогу розкривати перед учнями багаті художньо-пізнавальні можливості, навчати школярів сприймати через образи художніх творів навколишній світ, одержувати від малювання глибоку естетичну насолоду.

Природа є найбагатша скарбниця, з якої видатні художники минулого і сучасності черпали натхнення для своїх художніх творів. Вивчення дітьми на уроках образотворчого мистецтва пейзажного жанру сприяє збагаченню і розширенню формування їх як естетичної культури школярів так і розвитку їхньої особистості, саме вона навчає цілісного бачення предметів та явищ навколишнього світу, вміння виділити основне у явищах буття.

Останніми роками зросла увага до проблем теорії і практики естетичного виховання як найважливішому засобу формування відношення до дійсності, засобу етичного і розумового виховання, тобто як засобу формування всесторонньо розвиненої, духовно багатої особи.

А формувати особу і естетичну культуру, - відзначають багато письменників, педагоги, діячі культури (Д.Б. Кабальовський А.С. Макаренко, Б.М Неменський, В.А. Сухомлінський, Л.Н. Толстой К.Д. Ушинський), - особливо поважно в найбільш сприятливому для цього молодшому шкільному віці. Відчуття краси природи, навколишніх людей, речей створює в школярті особливі емоційно психічні стани, порушує безпосередній інтерес до життя, загострює допитливість, розвиває мислення, пам'ять, волю і інші психічні процеси.

Навчити бачити прекрасне навколо себе, в навколишній дійсності покликана система естетичного виховання. Для того, щоб ця система впливала на школярти найефективніше і досягала поставленої мети, Б.М. Неменський виділив наступну її особливість: "Система естетичного виховання має бути, перш за все єдиною, об'єднуючою всі предмети, всі позакласні заняття, все суспільне життя школяра, де кожен предмет, кожен вид заняття має своє чітке завдання в справі формування естетичної культури і особи школяра" (15, 17).

Але біля всякої системи є стрижень, основа, на яку вона спирається.
Такою основою в системі естетичного виховання ми можемо рахувати мистецтво: музику, архітектуру, скульптуру, живопис, танець, кіно, театр і інші види художньої творчості.

Проблема формування в учнів естетичної культури є і залишається актуальною. Для теоретичного осмислення порушеної нами проблеми важливе значення мають філософські дослідження (Г.З. Аперсян, Ю.Б. Борєв, О.І. Буров, В.О. Василенко, Є.В. Волкова, М.С.Каган, В.С. Корнієнко, М.І. Колесник, Н.Б. Крилова, Л.Н. Столович, А.А. Ткемаладзе). Психологічні засади формування естетичної оцінки охарактеризовані у працях Б.Г. Ананьєва, Л.С. Виготського, В.М. М'ясищева, С.Л. Рубінштейна, П.М. Якобсона. Психолого-педагогічні дослідження М.М. Волокітіної, П.Я. Гальперіна, В.В. Давидова, О.В. Джежелей, Л.В. Занкова, О.В. Запорожця, В.А. Крутецького, Г.О. Люблинської, М.М. Матюхиної, Т.С. Михальчик, Н.Д. Молдавської, Л.М. Рожиної, З.І. Романовської та ін. визначають особливості розвитку художнього мислення в учнів початкових класів.

Педагогічні дослідження вчених (Н.Й. Волошина, Д.М. Джола, Н.В. Ігнатенко, Л.Г. Коваль, І.В. Крицька, Н.Є.Миропольська, Г.М.Недялкова, Л.І. Олефіренко, Л.А. Руденко, О.П. Рудницька, Є.В. Сисоєва-Ляхович, М.М. Шпак, А.Б. Щербо та ін.) підтверджують думку про те, що учням молодшого шкільного віку властиві особливі передумови для активного розвитку естетичного сприймання, оцінок, суджень та естетичних мотивів діяльності.

Проте на сучасному етапі розвитку національної української школи в методичному і науковому арсеналі вчителя відсутні ґрунтовні праці про специфіку оцінної діяльності, недостатньо з'ясовано і проблему вдосконалення оцінних умінь школярів.

Актуальність, недостатня теоретична і методична розробленість проблеми зумовили вибір теми дослідження “ Вивчення пейзажного жанру на уроках образотворчого мистецтва ”.

Об'єктом дослідження є процес вивчення пейзажного жанру на уроках образотворчого мистецтва.

Предметом дослідження - методика вивчення в учнів 1-4 класів пейзажного жанру на уроках образотворчого мистецтва та формування естетичної культури.

Мета дослідження полягає у визначенні психолого-педагогічних та методичних передумов формування у молодших школярів естетичного світогляду та дослідити вивчення пейзажного жанру на уроках образотворчого мистецтва.

Метою дослідження обумовлено розв'язання наступних завдань:

1. З'ясувати історію виникнення пейзажного жанру.

2. Визначити види пейзажного жанру

3. Дослідити вивчення в школі пейзажного жанру.

У процесі розв'язання зазначених завдань використовувалися такі методи дослідження: вивчення й аналіз філософської, педагогічної, психологічної та методичної літератури в аспекті досліджуваної проблеми; ретроспективний та прогностичний аналіз літературних джерел, навчальних програм, шкільних підручників з читання та методичних посібників; теоретичний аналіз і синтез під час визначення об'єкта, предмета, мети, завдань дослідження; узагальнення педагогічного досвіду з метою з'ясування стану та основних підходів до розв'язання досліджуваної проблеми в науці й практиці роботи вчителів початкових класів; розробка методики формування в учнів 1-4 класів умінь естетично сприймати художні твори на уроках образотворчого мистецтва; спостереження за навчально-виховним процесом на уроках читання.

Структура дипломного дослідження. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Загальний обсяг роботи 80 сторінок.

Розділ І. Історія пейзажного жанру

1.1 Розвиток та досягнення українського пейзажного живопису

Зважаючи на принцип зв'язку з реальністю при навчанню учнів пейзажному живопису вважаємо за доцільне розглянути становлення та досягнення українського живопису, переконані що це потрібна актуальна і цікава тема.

Український пейзажний живопис розвивався в контексті європейського мистецтва, і кращі твори українських художників-пейзажистів увійшли до скарбниці вітчизняного образотворчого мистецтва, стали його невід'ємною частиною, віддзеркаливши процесії і зміни, що відбулися в часі.

Українська пейзажна школа має яскравих, самобутніх представників, що творили власну стилістику відображення природи, яка ґрунтувалася на народних традиціях, завдяки чому їм вдалося уникнути механічних унаслідувань модних на той час європейських течій. В альбомі представлено більше сімдесяти творів українських художників, які працювали в жанрі пейзажу в XIX - на початку XX ст.

Пейзажний живопис в українському образотворчому мистецтві почав зароджуватися ще в ранніх іконах, настінних розписах, розвинувся в гравюрах та книгодрукуванні Середньовічні майстри-іконописці прагнули передати велич і красу навколишнього світу: умовне небо від землі й був оздоблений ще досить примітивними зображальними елементами -- травами, квітами, хвилеподібними лініями. Трохи згодом, у ХУІІ-ХУШ ст., майстер-іконописець в іконний пейзаж вплітає реальне зображення гір і різнотрав'я на передньому плані, і хоча складові композиції поєднані штучно, проте в них вже помітно спостережливе ставлення митця до навколишнього світу Так поступово формується потреба і необхідність у відтворенні середовища, в якому живе людина, прагнення через усвідомлення цішної картини природи зафіксувати своє особисте відношення до неї.

Майже до самого початку XIX ст. пейзаж в українському образотворчому мистецтві не виокремлювався у самостійний жанр, а слугував лише тлом для фігуративних композицій. Він звучав як архітектурний чи природний стафаж із нагромадженням будівель чи рослинного світу, які не могли ототожнюватись з конкретною місцевістю. Для українського мистецтва ландшафтні мотиви іконостасів стали поштовхом для розвитку пейзажу академічного напрямку.

Початок творчості вихованця Петербурзької Академії художеств Василя Штернберга (1818-1845) якраз і знаменується академічними засадами. Проте у пізніших своїх роботах художник відмовляється від панорамності, його твори наповнюються емоціями, реалістичною передачею стану природи чи побутового мотиву.

З посиленням реалістичних тенденцій відбуваються глибокі зміни \ відтворення природи. Мальовничі українські краєвиди посідають вагоміше місце у творах живописців та графіків, перед якими постало нове завдання: творення природи як джерела естетичної насолоди -- піднесено, поетично, що відповідало тогочасним тенденціям. Таким увійшов пейзаж у XIX ст. -- період розквіту романтизму. Роль культурних центрів у той час здебільшого виконують міста або ж садиби найбільш освічених поміщиків. В мистецьких осередках практикують замовлення, які радше нагадують світський живопис на релігійну тематику.

Українське образотворче мистецтво не могло розвиватися на рідному ґрунті через відсутність в Україні спеціальних навчальних закладів на зразок, скажімо, Петербурзької Академії художеств. Більшість художників, які малювали українські краєвиди, були мандрівними і мистецьку освіту здобували поза межами країни -- у Петербурзі, Москві, Відні або Кракові.[12,с.162] Завдяки цьому мистецтво піддавалося суттєвим впливам чужоземних течій. Вже в кінці XIX - на початку XX ст. українські міста зосереджували кращі мистецькі сили з відповідним утворенням малярських осередків (Товариство Південноросійських художників) та шкіл (Київська рисувальна школа, Художньо-промислова школа у Львові).

На початку XIX ст, пейзажний жанр розвивається у контексті портретного живопису. У виконанні портретів перед митцями поставали нові завдання -- реалістичне відображення життя, де пейзаж використовувався для підсилення емоційного впливу, поетичної настроєності, що складало нове відчуття природи. Паралельно пейзаж розвивається і як самостійний жанр: інформативно насичені зображення конкретної місцевості детально відображали характерні особливості ландшафту, садиб, околиць, парків, маєтків тощо. Такі видові пейзажі створювалися на замовлення Петербурзької Академії художеств для потреб відповідних державних відомств та власників маєтків. Виконували їх мандрівні художники з Росії, країн Західної та Східної Європи. Так звані краєвиди-ведути мали сухий документальний характер; це був своєрідний "портрет" місцевості, позбавлений емоційності, а споруди, що потрапляли "у кадр", не несли смислового навантаження. З часом документальність відходить на другий ман -- і пейзажі набувають епічності, поетичної настроєності розвиваючись у самостійний жанр, що зайняв у добу романтизму чільне місце. В практиці вивчення природи художники часто зверталися до традицій голландського краєвиду XVII ст., близького їм за романтичним сприйняттям природи, за просторовою та колористичною концепцією. Українська дійсність, зокрема природа, відтворювалась ідеалізовано, інколи в поєднанні вигаданого ландшафту із замальовками реальної природи. Часто такі твори нагадували сцену з вистави на пасторальні сюжети, де високі дерева по боках картини уподібнювались до лаштунків. Згідно з академічними засадами природа передавалась величаво, спокійно, в ній панувало вічне літо, а улюбленими мотивами були сходи та сходи сонця, морська стихія, гірські скелі, водоспади, руїни старовинних замків тощо. Художник Антон Ланге (1779-1844), який прибув до Львова з Відня у 1810 році, вважається родоначальником історичного пейзажу. Чарівні краєвиди Галичини й Волині він відтворював із захопленням іноземець який споглядає екзотику. Твори п зображенням Києва іншого відомого художника -- Генріха Гроте -- ще нагадують ведути, проте їм вже притаманні глибина перспективи та епічність зображуваних мотивів.[28, с.172]

Хоча академічні традиції міцно закріпилися у мистецтві художників, які працювали на Україні поступово починають визрівати нові тенденції подачі природного середовища, що відповідали романтичнім й реалістичним засадам розвитку європейського мистецтва. Митці відмовляються від панорамності, в їхній творчості переважають буденні мотиви. "Героями" сюжетів стають і водяні млини, селянські хати, вулички провінційних міст, тини. А головним є відтворення стану природи, узагальнення, контрастне освітлення.

У другій половині XIX спи український пейзаж набуває самостійного ідейно-естетичного значення і своєрідного образотворчого ладу. Це споріднює його з російською пейзажною школою і творами майстрів пейзажного жанру у світовому мистецтві Розвиток пейзажу свідчить про якісне зростання українського живопису в цілому, про його плідне жанрове розгалуження та емоційну силу, а також про його національні ознаки та високу романтичність у І відтворенні навколишнього світу. Саме тоді в живописі остаточно визначився й закріпився побутовий жанр, який черпав сюжети з навколишнього життя. Художники намагались розкрити правду соціальної дійсності, вселити віру у просту людину, уславити красу своєї батьківщини Такі тенденції особливо помітні у жанрі побутової картини та пейзажу, де сцени з життя народу розгортаються на тлі розкішної української природи, як, наприклад, у ліричних творах Миколи Пішоненка (1862-1912), Володимира Орловського (1842-1914), Костянтина Трутовського (1826-1893), Петра Левченка (1856-1917), Киріака Костанді (1852-1921). Саме в цей період починає формуватися українська національна школа пейзажного живопису, становлення і традиції якої пов'язані з ідеями та настановами передвижників.[45, с.179]

Однією із визначальних ознак українського неоромантизму було звернення багатьох художників до подій часів Козаччини, Запорозької Січі. Характернішим прикладом цього є творчість Сергія Васильківського (1854-1917).Більшість українських митців намагалися вийти з-під важкого крила академізму, який, вимагаючи повернутись до класичного мистецтва, до біблійних сюжетів, відволікав таким чином від ідей сучасності, нових стилістичних віянь, що проникали із Заходу.

З кінця XIX ст в українському мистецтві значного поширення набуває пленерний живопис, характерний і для більшості європейських шкіл. Ці тенденції відобразилися у творчості цілої низки митців. Пленеризм дав поштовх до імпресіоністичних пошуків. На відміну від тотального захоплення європейських художників імпресіоністичним етюдом, українські митці створюють жанр картини-пейзажу, де навколишня природа і людина перебувають у нерозривній єдності. У пейзажах Івана Труша (1869-1941), де немає зображення людини, майже фізично відчувається її присутність у вибраній перспективі зображення. У творах Абрама Маневича (1881-1942) вирує життя і звучить мелодія елегійного смутку, його картини сповнені яскравого колоризму. З потужною внутрішньою динамікою та пристрасною любов'ю відтворює красу рідної землі Олекса Новаківський (1872-1935).

Пізніше у світовому пейзажному мистецтві стають помітнішими нові зображальні мотиви, виникають новітні течії. Це, в першу чергу, пошуки в напрямку посилення виражальних засобів експресіонізму та неприродних декоративних форм символізму, поява фонізму, з його останньою спробою створити цілісну концепцію пейзажу перед наступом абстрактного мистецтва, яке несе абсолютно нові формотворчі завдання в конструюванні навколишнього світу та розпад реального зображення.[42,с.204]

В цей період художники, в тому числі й українські, шукають абсолютно нових форм та засобів зображення: це було своєрідною реакцією на виклик епохи, коли технічний прогрес вимагав прискорених рішень і конкретних дій. Вдосконалюється техніка живопису, вщент руйнуються усталені композиційні стереотипи, конвульсійні пошуки оригінальних творчих підходів серйозно змінюють фундаментальне поняття зображальності як основи мистецького твору. Пейзаж як жанр перестає бути звичним впродовж віків інструментом впливу на почуття людини, стає своєріднішим посередником між пропозицією художника і сприйняттям мистецького твору глядачем. Українські художники переймають новації опосередковано, через повернення до першоджерел, через глибоке вивчення традиційної народної творчості. Вони шукають національне підґрунтя в розписах, іконописі, народній картині та інших видах образотворчого фольклору, несуть у світ новітнього мистецтва візантійську барвистість, мелодійність вишивок, килимів, писанок і знаходять це.

1.2 Художня своєрідність малювання пейзажу як засобу відображення дійсності

Специфіка реалістичного зображення пейзажу полягає в тому, що творчість ґрунтується на реальній дійсності, а думки і почуття художників передаються через зображення реальної дійсності.

Навчання зображення пейзажу пов'язане з розвитком у студентів уміння правдиво передавати кольором видимі форми за умов реальної дійсності. Воно не лише надає їм професійної грамотності, а й є могутнім засобом естетичного розвитку. Набуття майстерності живопису пейзажу ґрунтується на послідовному й уважному вивченні натури. При цьому важливо розвивати уміння виявляти і передавати характер предметів, їхню будову, розташування в просторі, кольорові й тонові співвідношення, використовуючи теплі й холодні відтінки, матеріальність зображуваних образів пейзажу.

Любов до природи, спостережливість, прагнення правильно передати натуру - це якості, якими має володіти вчитель. Уся навчальна робота з живопису пейзажу нерозривно пов'язана з практичним використанням закономірностей композиції, малюнка, лінійної і повітряної перспективи, розподілу світлотіні на об'ємній формі. Водночас вивчаються закономірності кольорознавства, методика живопису та зразки його класичної спадщини. Заняття з живопису пейзажу органічно пов'язані з практичною роботою з композиції. Знання закономірностей композиції допомагають студентам виконувати поставлені завдання з творчої роботи над пейзажем.

Навчаючись зображувати пейзаж кольором, школярі набувають потрібних умінь грамотно зображувати з натури, з пам'яті та з уяви спочатку окремі образи пейзажу (дерева, будівлі, кущі), потім групи нескладних образів (дерева на фоні неба і землі, будинок на фоні просторового оточення). Працюючи з натурою, школярі розвивають зорову пам'ять і спостережливість, просторове мислення, вчаться передавати колір образів пейзажу, бачити і зображувати типове в навколишній дійсності, використовуючи закономірності композиції. Успіх у навчальній роботі залежить від уважного, глибокого вивчення і зображення натури, її будови, пропорцій, кольору форм окремих частин та взаємозв'язку їх. Вивчати пейзаж означає вміти підбирати головне й найхарактерніше і узагальнювати другорядні деталі, їхній колір. Таким чином, зображення пейзажу з натури розвиває окомір, допомагає засвоїти закони реалістичного зображення й оволодіти технікою акварельного живопису.[33,с.39]

Мал. 1. Зображення окремих образів пейзажу

Нарешті, уточнюють все зображення інтер'єра за правилами лінійної та повітряної перспектив Малювання пейзажу є одним з основних завдань у розвитку про сторової уяви та просторового зображення у тих, хто малює Зображення пейзажу розвиває естетичне почуття, навчає спостеріга ти дійсність, знаходити красу в звичайному і виділяти характерне Малювання пейзажу - дуже цікава і потрібна тема її вивчають у шкоіі на уроках тематичного малювання і в інституті, вона має ба гато завдань Але кожне завдання її, залежно від програми, має да вати тим, хто малює, нові, глибші знання і навички Зображення пейзажу потребує найстараннішого вивчення природи та методів передачі її на площині такою, якою ми сприймаємо її (зображення в перспективі).[28, с.114]

Кожна порода дерев, як і кожне дерево зокрема, має не лише свою форму, пропорції, просторове розташування стовбура, гілок, чистя а й своєрідну будову Будову дерев потрібно уважно вивчати До цпьно розпочинати з малювання дерев навесні або восени, коіи чітко видно їхню будову Конструкції різних порід дерев зображують методом порівняння після екскурсії в парк Краєвид із зображенням різних порід дерев допомагає знайти характерні особливості кожного з них. При цьому треба вміти перевіряти правильність їх зображення. Після засвоєння зображення простих елементів пейзажу завдання ускладнюють - компонують кілька елементів пейзажу в просторовому зв'язку їх між собою з композиційним і тоновим вирішенням, наприклад, будинок на просторовому фоні, кілька будинків на вулиці та ін.

Типовою помилкою в зображеннях пейзажів є виконання їх без урахування повітряної перспективи, просторових змін предметів (вони плоскі, нереальні). Тому майбутнім педагогам потрібно протягом усього періоду навчання не забувати про явища повітряної перспективи (при зображенні окремих предметів, пейзажів та виконанні тематичних робіт з перспективним вирішенням їхніх елементів). З явищами лінійної та повітряної перспектив,

особливостями композиції той, хто малює, ознайомлюється на реальних пейзажах, а також на репродукціях картин відомих художників: І. Шишкіна, І. Левітана, Ф. Васильєва, А. Куїнджі, Т. Шевченка, С. Світослав-ського, С.Васильківського та ін.[27,с.166]

Важким завданням є вибір з безмежного простору природи цікавого «мотиву», його композиції. Уявивши композицію малюнка, намічають лінію горизонту та основні елементи пейзажу. Правильно зобразити на малюнку пропорції всіх елементів пейзажу - складне, але посильне й цікаве завдання для майбутніх учителів. Передача пропорцій предметів пейзажу буде набагато активнішою, якщо визначати не лише співвідношення, а й розміри всіх елементів пейзажу, взявши за одиницю виміру розмір одного з них. Так, на схематичному мал. 3 за одиницю взято відстань між рейками залізниці. На нижньому зображенні за одиницю взято розмір висоти будівлі, відносно якої визначено висоту дерев та розміри всіх інших елементів пейзажу.

Мал.4. Особливості композиції

Аналогічні завдання допомагають перевірити й уточнити визначені на око елементи малюнка та позбавитися основних помилок у роботі, особливо з тематичного малювання. Таким чином, спочатку визначають необхідні розміри елементів пейзажу, далі уточнюють пропорції, перспективну побудову і загальну форму предметів, а потім проробляють малюнок детально. Залежно від поставленого завдання дають просторове вирішення пейзажу: злегка виявляють світлотінню його перспективні плани або виконують увесь малюнок в тоні.

Розділ ІІ. Вивчення пейзажного жанру на уроках образотворчого мистецтва в початковій школі

2.1 Вікові особливості та здібності молодших школярів

Крім вікових особливостей образотворчої діяльності молодших школярів, варто враховувати неоднорідність структури їхніх здібностей.

Згідно експериментальних даних, усіх дітей по їхніх схильностях і характеру здібностей до малювання можна розділити на три групи.

До першого - - відносяться діти з вираженою графічною обдарованістю. Вони виконують малюнки контурними лініями, чітко передають форми, рівним тоном заливають зображення по контурі.

До другої групи відносяться діти з превалюванням мальовничим початком. Вони малюють невпевненими плутаними лініями, пишуть плямами, добре почувають колірні відносини, їм важко залити поверхня рівним кольором, дотримати контур.

Діти третьої групи мають в однаковій мірі виражені графічні й мальовничі здібності, і досить успішно справляються з тими й іншими роботами.

Кожен учитель із практики знає, що одна дитина виконує чіткий контурний малюнок чи узагалі не може його зробити. Для іншого ж це просте завдання. І на основі цих даних багато хто поспішає зробити висновок, що одна дитина здатна до образотворчого мистецтва, а інша - - ні. Справа тут не в загальній обдарованості, а в різній її структурі. Дитина, що не виконує чіткого контурного малюнка, може, наприклад, відмінно підібрати колір, вирішити складну колористичну задачу, що важкіше для першого.[14, с.224]

Роботи, виконані в лінійній манері, простіше оцінювати, чим зроблені в мальовничій. Учителя часом жадають від школярчих робіт тільки чіткості та акуратності. Тому графічна обдарованість як правило високо розцінюється в школі. Мальовничі ж роботи сприймаються часто як мазанина, ляпки і т.п. Звичайно, не кожен учитель може побачити й оцінити мальовничу обдарованість дитини. Однак, перш ніж ставити оцінку, потрібно задуматися над структурою здібностей дитини.

Зараз над цими питаннями працюють багато експериментаторів. Вони індивідуалізують завдання для дітей з різною структурою здібностей, намагаються навчити здатних до графіки почувати й передавати колір, а здатних до живопису учать оволодінню графічними навичками. Робота ця ще не кінчена, але її результати уже свідчать про те, що не можна називати нездатними до образотворчої діяльності дітей з мальовничим типом обдарованості. Ці діти при індивідуалізації завдань дуже часто створюють цікаві творчі роботи.[18,с.126]

Програма по образотворчому мистецтву за довгі роки мало змінилася і трохи випадає із загального напрямку початкового навчання. Усе-таки завдання, пропоновані нею, дають учителю досить велику волю. Наприклад, він може вибрати з переліку завдань яку-небудь одну чи запропонувати свою тему. Учитель сам уводить вправи, що підготовляють дітей до складної роботи ( вправи з кольором, композицією, розвитком просторових уявлень і т.п.). Щоб активізувати творчу й розумову діяльність молодших школярів, деякі завдання програми (наприклад, малювання з натури дерев) можна методично доробити. Усі завдання, вправи, усі роботи з образотворчого мистецтва виконуються в різних техніках і матеріалах: олівцем, гуашшю й аквареллю, восковими крейдами, процарапанням, найпростішими прийомами друкування й ін.

2.2 Специфіка уроків образотворчого мистецтва

Образотворче мистецтво - один із важливих предметів у початкових класах. Однак далеко не всі шкільні учителі вміють малювати. Ні інспектор, ні методист, ні завуч особливих претензій до уроку ніколи не пред'являють. Але недооцінка предмета приводить до серйозних прорахунків у навчально-виховній роботі.

Діти не завжди виявляють цікавість до гарного, нечуйні, нечутливі. Ми погоджуємося з тим, що той, хто по-справжньому почуває красу людських справ і відносин, красу навколишнього світу, не здатний на погані вчинки, але ще занадто мало робимо для того, щоб навчити дітей усьому цьому. Чи учимо ми їхній культурі емоцій? Чи вміє дитина розуміти і переживати навколишнє його прекрасне? Чи не самі ми винуваті в багатьох недоліках дітей, яких ми виховуємо?

У процесі виховання почуттів і творчого розвитку особистості урок образотворчого мистецтва відіграє незамінну роль. Він здатний увести маленьку людину у світ творчості, якоюсь мірою прилучити його до скарбів художньої культури. Урок може принести дитині перші творчі радощі, а радість творчості -- одна з найбільших радощів на землі.

Конституція проголошує право кожної людини на гармонічний розвиток усіх його талантів і здібностей. Це реалізується у творчому вихованні людей у процесі навчання в школі. Не останнє місце у всебічному розвитку займають уроки образотворчого мистецтва, про важливу роль якого в ідейно-моральному і художнім вихованні вже не раз писали і говорили.

Образотворче мистецтво - - це художній предмет. А викладання художнього предмета має свою специфіку. Визначимо деякі особливості уроку образотворчого мистецтва в школі: урок повинний торкатися емоції учнів; у процесі образотворчої діяльності необхідно будити творчі здібності кожної дитини, сприяти їх розвитку; на уроках образотворчого мистецтва учні, крім власної творчості, повинні прилучатися до досягнень світової художньої культури. Ознайомлення зі світом мистецтва збагачує не тільки розум, по й емоції дитини, формує чуйність, уміння розуміти прекрасне. Усі уроки, у тому числі й уроки образотворчого мистецтва, повинні проводитися з урахуванням вікових особливостей школярів. Відомо, що діти дошкільного і молодшого шкільного віку охоче беруться за малювання, користаються фарбами, із задоволенням ліплять. Роботи їх, сміливі, емоційні, але схематичні. Діти не передають об'ємність, реальні пропорції предметів, розташування їх у просторі. Однак їхні малюнки мають щирість, безпосередністю і переконливістю. Ці якості додають школярчій образотворчій творчості незвичайну принадність і дають підстави розцінювати роботи дітей, як своєрідні твори мистецтва.[36,с.188]

У перший клас діти приходять вже з розумінням особливостей образотворчих («намалюй») і графічних («напиши») прийомів кодування інформації на листі. І хоча надалі ці прийоми будуть переплітатися, впливати один на іншій (не завжди благотворно), усе-таки діти повинні будуть чітко відрізняти малювання від інших способів графічного закріплення інформації.

Малюнки молодших школярів завжди несуть змістовне навантаження, пояснюють щось. Часто вони бувають схематичні. Спостережливість у дитини в цей час слабко розвита, але вона уже знає істотні ознаки предметів і намагається закріпити їх у малюнку. Діти, як прийнято зараз говорити, дають «відкритий» колір, тобто користаються чистою фарбою, що, звичайно, передає не конкретний відтінок, а колір у принципі (червоний, жовтий і т.д.). Просторові ж відносини на площині передаються за допомогою до перспективних прийомів. При малюванні по пам'яті і представленню діти можуть легко переходити від одного сюжету до іншого, змінювати задум.

Усі ці особливості образотворчих робіт порозуміваються: недостатніми знаннями дитини, хитливою його увагою, невмінням цілеспрямовано спостерігати, а також швидкою стомлюваністю.[40, с.251]

Одна із загальноосвітніх задач уроків образотворчого мистецтва навчити дітей спостерігати навколишню дійсність, усвідомлювати зорові враження і розвивати спостережливість. Усе це дуже важливо і для загального розумового розвитку людини. Хочеться особливо підкреслити значення розвитку зорової системи дитини, оскільки, згідно даним науки, понад 90% інформації про навколишній світ ми одержуємо саме через неї.

Образне мислення, розвиток якого стимулюється заняттями образотворчим мистецтвом, сучасна наука розглядає не як нижчу ступінь мислення, а як найважливіший компонент вищої інтелектуальної діяльності.

Особливості школярчої образотворчої творчості необхідно враховувати в процесі викладання. Крім того, тією ж мірою, як і на інших уроках, учитель повинен враховувати особливості розумового й фізичного розвитку дітей даного віку. Саме знання психології молодших школярів, уміння знайти підхід до дитини і допомогти їй перебороти виниклі труднощі дають учителям початкових класів незаперечні переваги перед фахівцями-художниками, що не одержали спеціальної психолого-педагогічної підготовки, у справі навчання образотворчому мистецтву.

Емоційність, зацікавленість, захопленість - - обов'язкові компоненти уроків образотворчого мистецтва. Але, захоплюючись, дитина часто не може стриматися; малюючи, вона щось розповідає про себе, сміється, радується, дивується. Що у таких випадках робити вчителю? Звичайно, дисципліну необхідно дотримувати. Але необхідно усе-таки відрізняти робочий шум від порушень дисципліни. Якщо ж хто-небудь, захоплюючись, заважає товаришам, йому потрібно нагадати, що працює він не один. Однак, у цьому випадку треба бути гранично делікатним, щоб не перервати хід думок дитини. Найкраще спочатку тихенько запитати учня, що він малює, як посувається робота. Дати пораду і тільки після цього нагадати, щоб він не шумів. Часто тихий голос учителя, неголосна бесіда з учнем про його роботу самі по собі впливають на дитину: він переходить на шепіт і поводиться більш стримано.[21,с.128]

Захоплена робота дітей додає урокам образотворчого мистецтва свою специфіку. Діти почувають себе розкутими, впевненими. Не треба їх стримувати, коли, дивлячись на комічну ілюстрацію, вони дружно сміються. Учитель повинен у подібних випадках пам'ятати -- найближча мета досягнута, витвір вразив учнів, і подальшою задачею буде більш повне ознайомлення з ним, формування усвідомленого відношення до нього, включення художнього твору в духовний світ дитини.

Зоровий образ, який формується в процесі зображення, має тенденцію до зміни, доти, поки він не буде максимально повно відображати реальну дійсність, тобто доти, поки малюнок не стане найкраще відображати зображувальний предмет.

Кінцевою метою в процесі зображувальної діяльності є такий розвиток пам'яті, при якому один раз спостерігавши змогло б міцно закріпитися у пам'яті і за надібністю бути відображеним з абсолютною точністю.

Велику користь приносить малювання по пам'яті чи за уявою, коли заздалегідь проводяться спеціальні спостереження предмету що зображується на протязі якогось часу (1-5 хвилин).

У молодшому шкільному віці пам'ять розвивається в умовах систематичного цілеспрямованого навчання, це значно прискорює та підвищує рівень розвитку пам'яті дітей. Участь у грі, порівняно тривалі заняття малюванням, ліпленням потребують постановки певних цілей, у відповідності з якими школяр повинен планомірно запам'ятовувати те, що пов'язано зі змістом гри, чи заняття.

Малювання по пам'яті та за спостереженням, дуже важливі види тематичного малювання для молодших школярів. Під час їх застосування розвиваються такі психологічні механізми дитини як пам'ять, спостереження. Діти також вчаться не тільки спостерігати та запам'ятовувати певний об'єкт, а й аналізувати його, порівнювати його характерні властивості.[15,с.151]

Дітей треба не тільки вчити створювати нові зображення, але й озброювати досвідом творчої діяльності. Для цього потрібні спеціальні методи. Розглянемо декілька з них - евристичний та дослідницький методи. Ці методи спрямовані на навчання пошукам самостійного рішення зображувальної задачі, можливих варіантів, розвиток творчого мислення, уяви. Ці методи можна використати, коли вчитель пропонує дітям виконати якесь творче завдання, створити щось по своєму замислу.

2.3 Види тематичного малювання на теми пейзажу

Робота по розвитку образотворчої діяльності в малюванні природи повинна будуватися у відповідності з вимогами програми виховання і навчання в школі, які націлюють на формування в кожної дитини морально-естетичні почуття при зустрічі з прекрасним у природі та мистецтві, при знайомстві з подією та пейзажами.

Програма ставить задачу розвитку поетичного слуху і естетичного сприйняття школярів, вміння розрізняти та розуміти своєрідне використання тих чи інших художніх засобів у витворах мистецтва.

Однією з форм систематичної роботи по естетичному вихованню є заняття сюжетно-тематичним малюванням. Основною метою яких є - розвиток розумової активності і творчої уяви дітей.

Ці заняття включають і малювання творів про природу, тобто пейзажу.

Педагог вчить дітей відображати на папері побачене, почуте, т.т. відомий зміст у новій трактовці. Без допомоги дорослого у дітей часто виникають труднощі у визначенні художнього засобу, який поет використовує при описі природи, або не приділяє їм належної уваги, що у свою чергу призводить до невиразності образів. Іноді діти навпаки, відчувають і розуміють, що і як хотів показати поет, але у них немає достатнього досвіду в передачі вражень у своєму малюнку, часто вони просто погано володіють засобами зображення описаних в стилі картин природи.

Існують основні методи якими педагог користується для розвитку естетичного сприймання і школярчої творчості.

До них належать:

1. спостереження явищ та об'єктів природи, які описані в поетичному витворі; бесіда о поетичних образах; розглядання відповідних ілюстрацій та картин о природі;

2. показ декількох прийомів зображення;

3. аналіз малюнків які виявляють степінь творчості дитини при передачі поетичного образу.

Роздивимося специфіку кожного методу.

Спостереження природи здійснюються не тільки для отримання дітьми знань про неї, для розвитку естетичного сприйняття, але й з метою порівняння пейзажів, які описані в поетичному творів, з існуючими у природі. Методика проведення спостережень ускладнюється в залежності від досвіду дітей та задач кожного заняття. Починати треба з розглядання окремих образів природи, які описані в творі: ялинка, кульбабка і т.д. при цьому треба максимально активізувати мову дитини питаннями, які допомагають розкриттю образу, збагачувати її поетичними виразами, порівняннями. Наприклад, одуванчик можна порівняти з сонечком, кулькою, сніжинкою, лист одуванчика - з ялинкою.

Потім вчитель намагається забезпечити рухову і словесну діяльність дітей: на основі розуміння твору діти повинні знайти об'єкти, які описані у ньому, поторкатися, роздивитися їх, прочитати строки вірша, які відображають відповідну картину природи, спостереження сприяють розвитку чуттєвості, сприйманості до поетичного опису пейзажів.

"Художник за допомогою створюваних ним образів бачить в житті важливе, істотне, значне і уміє яскраво, образно показати це невидиме, разом з тим важливе всім. Це збагнення вже відкритого художником - складний і багатоступінчастий процес. Глибоко зрозуміти його суть, уміло відібрати витвори мистецтва для збагнення їх дітьми, врахувати у зв'язку із специфікою мистецтва специфіку форм і методів учбової роботи в школі -- все це необхідно для підвищення ідейно-естетичного виховного впливу літератури і мистецтва на дітей" [15; с.14].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.