Лежав Осел у холодочку...
("Осел і Соловей")
Байка - поетичний жанр, але у ній в поетичній формі представлена оповідь. Це і змушує байкарів вдаватися до певної форми початку розповіді. У цьому й виявляється одна з рис поетичної майстерності.
Привертає увагу і така семантично-конструктивна особливість байки, як своєрідне оформлення переходів між частинами творів або між описами окремих частин, тобто специфічні початки нових частин байки. Тут байкарі уживають конструкції з початковими частинами, словами та іншими елементами усної мови типу от, от якось та іншими, що допомагають показати сюжетний злам. Вказують на послідовність дій і залежність їх від початкової дії.
Так, у байці "Троєженець" автор розповів спочатку про вчинок героя, а далі продовжує:
От якось цар про це почув
Та зараз же бумагу й посилає,
Щоб беззаконника такого та схопить,
Приставити у суд - і там його судить.
("Троєженець")
Також до цього оформляється перехід між основною частиною у байці "Деревце":
Тепер само собі стоїть
Деревце молоденьке,
Сміється, шелестить...
Раз якось хмара наступила,
Схопила буря і зломила
Деревце бідне з корінцем
("Деревце")
Частка от іноді вживається при дієсловах з парним сполучником чи-чи, і тоді утворюються стійкі звороти, які характерні для мови оповідача з народу:
От чи пило, чи ні - глядить:
Аж суне Вовк - такий страшенний
Та здоровенний...
("Вовк та Ягня")
Нерідко для показу зміни картин, які становлять окремі компоненти твору, автор використовує дієслова на означення зорового сприймання типу дивиться, глядить, бачить, зиркнув, уздрів, углядів та інші
У такому разі, коли монолог змінюється діалогом, на стиках окремих частин твору виступають структури з різними варіантами дієслів, що означають говоріння: мовляти, казати, говорити, питати тощо. Наприклад:
Раз каже Щука так йому:
Возьми мене мишей ловити.
("Щука і Кіт")
Отже, в цій ділянці будови байки відомі байкарі виявляють певну своєрідність, що вирізняє їх з-поміж байкарів їх часу.
У байках використовуються різні способи уведення чужих думок і висловлень в авторську мову.
а) використання прямої мови;
Письменники-байкарі широко використовують пряму мову як певний синтаксичний засіб, що дає можливість точніше відтворити особливості мови окремих персонажів.
Способи введення прямої мови в загальний текст відіграють важливу роль у створенні уснорозмовного стилю в байках Гребінки, Глібова, Сковороди тощо.
Особливо цікавим у цьому плані є вживання синонімів-вводів, що відзначаються своєю різноманітністю і використовуються нерідко для характеристики дійових осіб. Ці елементи різнять творчу манеру письменників.
Для введення прямої мови є кілька груп дієслів говоріння: додати, твердити, натякати; також складені вводи придумати, що сказати, поважно докладати. Вони взяті з нейтральної лексики, але можуть виконувати й оціночну роль - пов'язують пряму мову з попереднім авторським текстом, розкривають його зміст, вказуючи на місце і роль представленої тут дійової особи.
Для введення речень з прямою мовою використовується багато слів, що вказують психологічний стан мовця та доповнюють змалювання картини, на фоні якої розгортається подія, чим досягається більша яскравість зображення, його драматизація. У цьому плані виступають такі дієслова: голосити, квилити, благати, стогнати, лютувати:
Ягнятко в плач,
А потім на травицю впало:
- Ох, за що ж, за що! - простогнало...
("Гадюка і Ягня")
Трохи осторонь стоїть внутрішня пряма мова, введена за допомогою дієслів мислення: подумати, думати, надумати. Такий спосіб введення мови персонажа де в чому різниться від попередніх, оскільки він може бути використаний лише за певних умов - тоді, коли мовець з певних причин не виголошує своїх думок.
Зовнішньо передача прямої мови такого характеру оформлюється, як звичайна пряма мова:
Згадав [Лев] про Мишу, що вона казала,
Та й дума, плачучи: "Якби вона була,
Загинути б мені, дурному, не дала:
Тенета б всі попрогризала,
І я б гуляв оце в земному маю,
Мов у раю..."
("Лев і Миша")
Специфічним для жанру байки взагалі є персонажі тваринного світу і слова звуконаслідувального походження: загавкати, закувати, мурликати. Наприклад:
- А цур їм, дітям тим, - зозуля закувала, -
Нащо здалось гніздо мені?
Яєчка крадькома я другим підкладала,-
Нехай висиджують, дурні!
("Зозуля і "Горлиця")
З найбільш уживаними й узвичаєними при введенні прямої мови словами автори байок уживають слова оціночного, емоційно забарвленого значення. Це є важливою ознакою індивідуального стилю байкарів.
б) використання вільної непрямої мови.
Найбільш органічне поєднання мовних партій дійових осіб і автора досягається в байках Глібова, Крилова, Гребінки введенням так званої вільної непрямої мови, або невласне прямої мови, якою передаються суб'єктивні уявлення баєчних персонажів:
У темнім лісі, за горами
Зібравсь усякий звір:
Вовки, лисиці з ховрахами,
Зайці дурні, шкідливий тхір,
І ще там деяких чимало
Безпечно в лісі панувало.
Була і пасіка у них...
Нехай, мов, люди не гордують,
Що тільки все вони мудрують
У хуторах своїх.
От радиться громада стала -
Кому б пасічником буть!
("Ведмідь-пасічник")
З цього випливає, що авторська розповідь непомітно переходить у вільну непряму мову, про що свідчить характерна інтонація мовлення і деякі лексичні та граматичні ознаки. Іноді про елементи непрямої мови можна лише здогадуватися, зважаючи на питальний чи окличний характер речень. Наприклад:
Раз якось Лебідь, Рак і Щука
Везти з вагою віз взялись.
І в нього троє всі мерщій впряглись,
Щосили смикають - та ба, немає ходу!
("Лебідь, Щука і Рак")
Маючи своїм початковим ґрунтом живу розмовну мову, для якої змішування ознак прямої і непрямої мови є звичайним явищем, такі конструкції під пером відомих авторів перетворюються в спеціальний стилістичний засіб художнього відтворення думок і висловлень персонажів.
Отже, на синтаксисі байок великою мірою позначилися особливості оповідної манери, яка панувала в українській літературі 40-60-х років ХІХ століття і завдяки якій мова художніх творів збагачувалася різними народно-розмовними елементами. Саме динамічність розвитку подій, жвавість діалогу, багатство і емоційність мови, дотепність вислову, влучність характеристик, прекрасні замальовки картин природи роблять байки високохудожніми творами.
Отже, байки це своєрідний літературний жанр і завдання вчителя - донести це до учнів і виразним читанням тексту, і зосередженням уваги на тих образних прийомах, які використовує байкар для характеристики своїх героїв.
Увага до байки в школі обумовлена поруч її достоїнств.
а) Байка містить у собі більші можливості для морального виховання учнів. Кожна байка - влучно намальована сценка з життя, на прикладі якої письменник учить мудрості народної, просто й жваво розповідаючи про різні пороки людей. Позитивна спрямованість того або іншого осуду завжди присутнє в байці й при правильно організованій класній роботі добре усвідомлюється школярами (що засуджує байка? Чому вчить?).
б) Лаконізм, картинність і виразність описів, влучність і народності мови надзвичайно багато дають для розвитку мислення й мови учнів. Розмір байки звичайно не перевищує 20-30 рядків, але по змісту це - п'єса зі своєю зав'язкою, кульмінаційним пунктом і розв'язкою. Для учнів байка - чудовий зразок гранично короткого за формою і ємного по змісту опису якого-небудь випадку. Образні вислови з байки, що стали згодом прислів'ями, залучають рівною мірою як глибиною укладеної в них думки, так і яскравістю її вираження в словах. Не випадково, що з байок образні вислови широко застосовуються в мовній практиці людей до різних випадків життя.
Жанр байки в читанках представлений декількома зразками.
Коли мова йде про вивчення українських байок на уроках рідної мови в початковій школі, то таку роботу треба розпочинати з вивчення окремих творів виданого українського байкаря Леоніда Глібова (1827 -- 1893), де - які із байок котрого вже доступні до сприйняття молодшими школярами.
Байки Глібова були оригінальними творами ("Вовк і Вівчарі", "Вовк та Ягня", "Лящі" та ін.), в яких він, використовуючи сюжет байок Крилова, докорінно переробляв, змінював ситуації, вводив ліричні відступи (що стало однією з особливостей Глібова-байкаря), пейзажні зарисовки, по-новому формулював мораль, в інших - творчо використовував лише криловську тему, окремі мотиви, образи тощо.
Такою є, наприклад, байка Глібова "Вовк та ягня".
В цій байці сатиричне вістря його байок спрямовувалось проти насильства й деспотизму поміщиків, проти несправедливості й беззаконня. В яскравих алегоричних образах вовка та ягня розкрито взаємини між поміщиками й кріпаками.
Ця байка написана за фабулою відомого криловського твору "Волк и Ягненок", байка Глібова в умовах посилення поміщицького гніту набувала більшої антикріпосницької загостреності, дієвості.
Характеризуючи Вовка як соціального хижака, Глібов наділяв його й відповідними визначеннями: "страшенний", "здоровенний". В алегоричному образі Вовка втілено всевладдя пана, нелюдськість вчинків, брутальність, безправність, а Ягняти підкреслював емоціональними епітетами: "сердешне", "бідне".
З цією ж метою - глибше відтінити гірке становище людини - в заключній частині твору, після того як Вовк "Ягнятко задавив", додано характерний ліричний акорд:
Нащо йому про теє знати.
Що, може, плаче бідна мати
Та побивається, як рибонька об лід:
Він Вовк, він пан... йому не слід...
Лейтмотив байки сформульований у вступі:
На світі вже давно ведеться, Що нижчий перед вищим гнеться. А більший меншого кусає та ще й б'є - Затим що сила є...
Байка "Цуцик" відноситься до другого періоду творчості Глібова, в якому порушувалися переважно морально-етичні проблеми. Перо сатирика байкар спрямував на висміювання паразитизму, лакейства, лицемірства, прислужництва, егоїзму. Байка "Цуцик" - кращий твір цього періоду. Вона побудована на діалозі двох собак - Бровка та Цуцика.
Цуцик - кімнатна собачка. Нероба, прислужник, він з гордістю вихваляється перед Бровком своїми лакейськими здібностями, умінням вислужуватися. Сите благополуччя отруїло Цуцика чадом погорди, він тепер зверху, спесиво дивиться на всіх, бо дуже запанів, байдужий до страждань свого колишнього друга. Бровко - дворовий пес. Він стереже добро хазяїна вдень і вночі, за це змушений терпіти знущання, їсти що прийдеться, спати під парканом. Він усвідомлює своє рабське становище, якому не може зарадити, але з огидою ставиться до панського лакея. Бровко справедливо називає своє життя "собачим", бо воно повне приниження, голодування, побоїв та тяжкої праці, але це не вбиває в ньому гідності. Перед Цуциком він не запобігає, не лащиться до нього, а навпаки, сміливо нагадує, що той колись був звичайнісіньким щеням.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
