Використання засобів народної педагогіки в естетичному вихованні дітей
Зміст
Вступ
1 Народні погляди на красу та прилучення дітей до прекрасного
2 Засоби виховання естетичної культури в сім'ї
3 Методи та засоби естетичного виховання дошкільників
4 Естетичне виховання учнів
Висновки
Література
Сприйняття і розуміння прекрасного починається у дитинстві. «Все прекрасне, що існує в навколишньому світі і створене людиною для інших людей, повинно доторкнутися до серця дитини і облагородити його», -- стверджував В. Сухомлинський.
Перші кроки у безмежному, складному і загадковому світі дитина робить у дошкільному віці. За словами Януша Корчака, вона прагне створити у ньому свій світ дитинства, добра і краси, своєрідний мікрокосм реального світу. Дорослий допомагає їй знайти, відчути і зрозуміти красу поезії, музики, живопису, а через мистецтво глибше усвідомити все, що її оточує: природу, предмети, працю людини і її духовні надбання. Краса нерозривна з добротою, вона облагороджує життя, надихає людину на добрі справи. Введення дитини в світ краси і гармонії є важливим завданням естетичного виховання.
Краса нерозривно пов'язана з душею людини, її працею, поведінкою, мовою, зовнішністю. Творча душа людства, в тому числі й українського народу, витворила справжні шедеври виховання у дитини почуття прекрасного: від маминої колискової пісні до складних видів мистецтва, якими може оволодіти людина протягом життя, якщо їх основа закладена у дошкільному дитинстві.
Тема дослідження «Використання засобів народної педагогіки в естетичному вихованні» є важливою і актуальною, оскільки основною ціллю сучасної системи виховання є всебічно і гармонійно розвинена особистість - майбутній громадянин держави, а це, в свою чергу неможливо без естетичного розвитку і саме поняття гармонії невідривне від естетики, а становлення громадянина неможливе без знання власних історії, культури, традицій.
Об'єктом дослідження є засоби естетичного виховання.
Предметом дослідження - засоби естетичного виховання народної педагогіки, які використовуються і сьогодні загальноосвітніми школами, дошкільними установами та батьками дітей. Розглянемо засоби естетичного виховання у сімейному вихованні, дошкільних та загальноосвітніх закладах.
Спробуємо довести або спростувати гіпотезу: якщо з раннього віку суспільство буде піклуватись про естетичну вихованість особистості на гідному рівні в гармонії з іншими завданнями виховання, опираючись на досвід народу в поєднанні з досягненнями сучасної науки, то ймовірність позитивного результату виховного процесу значно зросте.
Основними методами, що використовувались для дослідження, є вивчення наукової, методичної педагогічної літератури, опрацювання передового та народного досвіду естетичного виховання та діяльності навчально-виховних установ, сімейного виховання.
Вже було згадано декілька термінів, тому слід визначити понятійний апарат, який дозволить краще розуміти суть проблеми.
Естетика - наука про загальні закономірності художнього створення дійсності людиною, суть і форми відображення дійсності й перетворення життя за законами краси.
Естетичне виховання - формування естетичної культури, освіти, свідомості (почуття, смаки, погляди) з метою формування духовно багатої людини, яка б розуміла, могла та працювала для збагачення культурно естетичного потенціалу народу.
Естетична культура - це здатність особистості до повноцінного сприймання, правильного розуміння, прекрасного в мистецтві і дійсності, потреба вносити прекрасне в оточуючий світ, оберігати природну красу.
Естетична свідомість - форма суспільної свідомості, яка є художньо-емоційним освоєнням дійсності через естетичні сприйняття, почуття, судження, смаки, ідеали і виражається в естетичних поглядах та мистецькій творчості.
У поглядах на красу народна педагогіка глибока й багатогранна. Про це свідчать хоч би ті численні оцінні порівняння, які широко побутують в обігу живого мовного спілкування. В сучасній українській мові слово «краса» виражає властивість, якість гарного, прекрасного; оздобу, прикрасу кого-, чого-небудь; славу; гарну, привабливу зовнішність; вроду. З різноманітними відтінками вживається і слово «гарний»: приємний зовнішнім виглядом, який відзначається гармонією барв, ліній і т. ін.; який має привабливу зовнішність, привабливі риси обличчя; приємний для слуху; милозвучний; блискучий, ефектний; який має позитивні якості або властивості, цілком відповідає вимогам, заслуговує схвалення; який сприяє успіхові, пов'язаний з ним; вдалий; про душевний стан; те, що має позитивні якості, властивості, заслуговує схвалення; з позитивними моральними якостями (про людину); який має досвід, знає свою справу; зразкової поведінки (про молодь, дітей), значний за кількістю або розміром; сильний, значний, уживається для вираження іронічного ставлення до кого-, чого-небудь, зневажливої оцінки кого-, чого-небудь. Згадане слово має ще такі синонімічні розгалуження: гарний -- хороший, (з зовнішнього вигляду) красивий, красний; чепурний; (на вроду -- ще) вродливий, гожий, пригожий; (з лиця) милолиций, миловидний; (що викликає подив, захоплення) прегарний, прекрасний, чудовий, чарівний, розкішний; (про одяг, взуття тощо) елегантний; обл. файний, лепський; добрий -- (з погляду позитивної якості і под.) гарний, хороший; підсил. славний; (доволі добрий) розм. предобрий, добрячий.
Такий розгалужений понятійний апарат народного погляду на красу репрезентує широту цілей і змісту масової практики естетичного виховання, {спрямованого на формування в підростаючого покоління естетичного ставлення до життя -- природи, праці, громадської діяльності, мистецтва, особистої поведінки. Народ споконвіків прагнув за допомогою художніх засобів одухотворити працю, прикрашати побут й облагороджувати взаємини між людьми. Цим зумовилось й основне кредо народної педагогіки в галузі естетичного виховання -- навчити жити за законами краси і благородства.
Народна практика родинного виховання виробила чимало засобів розвитку в дітей емоційних відчуттів, розширення їхнього естетичного світогляду й досвіду з метою вироблення смаку, потягу до прекрасного й негативного ставлення до поганого, пробудження в молоді власних творчих естетичних здібностей у різних видах діяльності.
Народна педагогіка прагне навчити дитину відчувати і розуміти красу, де б вона не виявлялася, забезпечити єдність між естетичним розвитком дитини і її моральним, фізичним вихованням і трудовою підготовкою збудити потяг до художньої творчості, бажання вносити красу в навколишнє життя, працю, поведінку, виробити непримиренне ставлення до потворного, здатність ненавидіти зло і боротися з ним. З цією метою вона мобілізує всі можливі засоби і методи, на які має змогу опертися сім'я, щоб прилучити дітей до прекрасного.
У практиці родинного виховання залучення дітей до прекрасного починається дуже рано, з маминої колискової пісні, в якій народ опоетизовує природу,) любов і ніжність, людяність і добро, а також з ладок-потішок, дитячої іграшки і казки. В українському фольклорі чимало таких дитячих пісеньок, які розвивають у дітей почуття ритму, привчають малят виконувати прості ігрові і танцювальні рухи під мело; дію пісні: плескати в долоні, переступати з ноги на ногу, притупувати ніжкою, помахувати ручкою, повертати долоньки, ставити руки на пояс тощо. І чим далі, тим коло пісень і танцювальних рухів поступово розширюється. Та й ситуацій для їх виконання стає більше, вони урізноманітнюються. Такий спосіб прилучення дітей до пісні і танцю виявився досить результативним і передавався з покоління в покоління. Це й дало підстави одному з мандрівників відзначити особливий нахил українського народу до пісень, музичного і хореографічного мистецтва такими словами: «Танці малоросіян стрункі і прекрасні. Пісні їх ніжні, виразні і здебільшого протяжні. Про голоси їх нема що й казати». Роль батьків у прилученні дітей до пісні велика. Задушевна мамина пісня благословила в світ великого мистецтва не один талант.
Значний вплив на формування естетичних уподобань дітей у сім'ї мають дитячі іграшки, особливо ті, що відзначаються художньою досконалістю. До цього здебільшого й прагнули народні умільці, виготовляючи гарні й привабливі іграшки. Не випадково у розмові, коли хтось хоче підкреслити особливу красу в чомусь, то каже: «Гарна (чи гарний),- як лялька», «одягнулась, як лялька», «чепурненька, як іграшка».
Шляхів залучення молодого покоління до прекрасного в народній педагогіці багато, і всі вони мають одне призначення будувати щирі й доброзичливі взаємини між дітьми.
Виходячи із засад краси, народна педагогіка привчає дітей бути чемними. Вона з великою наполегливістю виробляє в дітей звичку бути ввічливими під час мовного спілкування. Головним орієнтиром тут є мовленнєвий етикет -- установлені норми поведінки мовців, правила ввічливості мовного спілкування, вироблені в живій мовній практиці народу. Народна педагогіка дуже багата на цінні поради щодо мовленнєвого етикету. Вони здебільшого виражені в афоризмах: «Що маєш казати, то наперед обміркуй», «Дав слово -- виконай його», «Слухай тисячу разів, а говори один раз», «Говори мало, слухай багато, а думай ще більше».
Народна педагогіка дуже вимоглива щодо додержання мовного етикету, бо розглядає його як ознаку людської краси. Це яскраво видно хоча б на прикладі української народної пісні «Ой у полі нивка». Козак, який їхав з «України», зустрівши дівчину, яка жито жала, «мусив шапку зняти», привітатися і побажати їй успіху в роботі: «Помагай біг, дівча моє, тобі жито жати!». Увагу дітей до мовного етикету постійно, закріплюють народні казки, де зустрічі, як правило, супроводяться етикетом вітання.
Народна педагогіка має чіткі правила мовленнєвого етикету, хто з ким, коли і як повинен першим вітатися: молодший першим вітається з людиною старшого віку, чоловік -- із жінкою (чи юнак з дівчиною). А в приміщенні першим вітається той, хто заходить («добрий день», «добрий вечір», «доброго ранку») чи виходить («до побачення», «будьте здорові»). Гарна традиція в селі, де вітаються з усіма односельцями і навіть з незнайомими.
Основна вимога мовленнєвого етикету -- ввічливість, статечність, пристойність, уважність і чемність співрозмовників. Справді вихована людина поштиво розмовляє завжди, всюди і з усіма. Народна практика живого спілкування дуже багата на слова ввічливості, їх справедливо називають чарівними.
У народній практиці родинного виховання не допускається, щоб діти вживали грубі й лайливі слова. Засуджуються ті батьки, які лаються в присутності дітей, що породжує потворність у взаєминах («Як батько кричить, то син гарчить, а як батько лається, то син кусається»). У мовному спілкуванні красивим є тільки те, що вкладається в рамки пристойних людських відносин. А тому (негарно мовчати, коли треба говорити, і говорити, коли треба мовчати. Про мовчунів у народі кажуть: «Мовчить, як пень», «Мовчить, як води в рот набрав». Схвалюючи людей, які добре володіють мовою («За словом у кишеню не полізе»), народна педагогіка водночас засуджує порожню балаканину, виступає проти зайвих, фальшивих прикрас у мові («Красно говорить, а слухати нічого»). Та найбільше дістається тут базікам: «Язиком сяк і так, а ділом ніяк», «Базіка -- мовний каліка», «Бесіди багато, а розуму мало». Випробуваними засобами прилучення дітей до прекрасного, як і при здійсненні всіх інших напрямів родинного виховання, є природа і праця. Правильно роблять ті батьки, які розвивають у дітей любов до краси Радянської Батьківщини, її міст і сіл, перетворених й оновлених працею радянських людей. Завжди під час перебування з дітьми на лоні природи трапляється нагода хоча б побіжно привернути їх увагу до краси лісу і саду, до життєдайної сили сонця, всеоживляючого впливу дощику, помилуватися житами, що половіють, чи золотистою пшеницею на полі, невтомною працею бджілки на пасіці. Такі бесіди про прекрасне дуже корисні. Дитина стає спостережливою. Вона бачить, як змінюється вигляд поля і саду кожної пори року, водночас не залишається байдужою і до тих гарних змін, які тут відбулися завдяки праці. Мало того, вона сама теж охоче прилучається до праці й захоплюється її результатами разом з дорослими. Дитина переживає різні настрої, наприклад, навесні, коли оживає природа і перелітні птахи повертаються в рідні краї, і восени, коли в бездонній блакиті курликає ключ журавлиний. Для допитливого ока буде цікавим і миле ластів'ятко, яке виглядає з гнізда, і лелеки, які оселились недалеко й турботливо годують своїх малят, і котик, і собака, якщо вони є в дворі. Сім'я, особливо якщо вона живе в селі, повинна вирощувати свійських тварин. Відсутність тварин у господарстві вважається крайньою безгосподарністю («То такий двір, що й собака не держиться»). Як бачимо, вражень від природи й естетичних переживань, пов'язаних з її впливом, у дітей багато. Значення їх в естетичному вихованні немале. Особливо, якщо ці дитячі переживання доповнюються співпереживаннями дорослих, мають добру опору в домашній атмосфері й побуті.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
