У загальноосвітній школі рекомендується проводити такі народні свята та обряди відповідно до календарної сезонності: навесні - Великодні свята та різноманітні веснянки (свято першого жайворонка, свято тополі та інші); влітку - зелені свята, косовиця, Івана Купала, обжинки, Спаса; восени - Покрова; взимку - Калета, Миколая, Різдвяні свята, Стрітення.
Весняні свята.
У давніх слов'ян рік починався навесні, березневе літочислення зберігалося до 1490 р. (За цим літочисленням Нестор-літописець розпочав „Повість временних літ”). У свідомості давнього землероба новий трудовий рік починався з відродження навколишньої природи і з пробудженням матері-землі від зимового сну, з першою оранкою і сівбою.
Святкування приходу весни поширене у різних народів. Обряди зустрічі весни існували ще у первісно-общинному суспільстві, але особливої уваги вони набули в період бронзи - в епоху інтенсивного розвитку землеробства. Тобто ще в старовину весняні співи та обряди мали магічне значення: усі ритуальні дії сприяли швидкому пробудженню природи.
Якоїсь певної дати зустрічі весни не існує. З самого початку березня починалися весняні співи. Ігри та танці молоді, які закінчувались після Пасхи. У веснянках відсутня християнська тематика. Початок залежав від того, коли з'являлися перші проталини в снігу або коли уперше прокує зозуля.
Важлива риса веснянок - це їх зв'язок із рухом, танцем. На це є своє пояснення: рух в природі, яка оживає, відбивається в танці. Хоровод був не просто уособленням радісного почуття, але й символізував намагання виконавців власними діями сприяти бурхливому розвитку природи. З часом зустріч весни із магічних дій перетворилася у звичайні молодіжні свята з іграми й танцями.
На Україні весняні ігри та пісні побутують у двох різновидах: це веснянки та гаївки (інакше - гагілки, ягілки, маївки, рогульки). Між ними значних відмінностей немає, однак, якщо веснянки - це пісні, які виконуються без руху, то гагілки - це танково-ігрові пісні.
Весняні обряди мають такі різновиди:
1) пантомімічні сценки та ігри;
2) спів весняних пісень та закличок;
3) воління танків та ігор зі співами.
Перші майже не збереглися і зараз вийшли з ужитку. Весну, за уявленнями наших предків, приносили на крилах птахи. Існував звичай випікати з тіста „жайворонків”. Діти, співаючи, носили їх по селу і закликали весну.
Або діти з „жайворонками” вилазили на дерева і кликали весну. Первісно пантоміма виникла як результат відтворення рухів диких тварин. В окремих місцевостях існував звичай палити вогнища на весняне рівнодення, а також робити опудала (Марену, Мару, Кострубоньку), які були символами зими, що відступає. Під співи й танці їх кидали у вогонь або воду.
У березні, коли починав танути сніг, дівчатка збиралися групами і починали співати пісні-заклички. Їх роль та ж сама: прискорити прихід весни, випрохати у природи щедрого літа. Крім цього з'являються нові мотиви: кохання і парування молоді. Дівчата готували ще заздалегідь нове гарне вбрання і прикраси. У призначений час, вдягнувшись, вони виходили на край села, ставали на вишині і співали. Рухами заклички не супроводжувалися.
Найбільша група творів - це весняні танки та ігри. На Східній Україні це веснянки, на Західній - гаївки. Їх типова ознака - нерозривна єдність наспіву, тексту й руху та виконання (сильний звук, строга обрядова манера, колективність). Більшість ігрових веснянок виконуються як кругові та ключові (круг - символ сонця).
Веснянки-заклички виконуються хором в унісон. В деяких невеличких фразах з'являється двоголосся. Здебільшого це короткі пісеньки з інтонацією кличу-гукання. Буває, що співають, перегукуючись, два хори. Звук подається якнайсильніше, щоб було чути аж до сусіднього села. Для цього стають якнайвище, наприклад, вилазять на дахи, виходять на берег річки, озера. Прокричавши свою пісню, строфу чи рядок, хор замовкає і слухає відлуння, або чекає, коли відгукнуться дівчата з іншого кутка села. Закінчуються такі співи глісандуючим вигуком „гу”. Такий спів веснянок має назву „весну гукати”.
Діапазон „гуканок” - в межах квінти - октави. Вони, на думку наших далеких предків, проганяли, відлякували зиму.
Танкові та ігрові веснянки діляться на кругові та ключові. Кругові виконуються так: утворивши коло, дівчата ідуть (по сонцю), співаючи. Одна дівчина знаходиться в середині кола і пантомімою відтворює зміст веснянки.
Най поширений з ключових танків - „кривий танець”: 10 - 15 дівчат їдуть одна за одною, тримаючись за руки. Веде „ключ” - „царівна”, або „ведений”, та старанно обходить намічені точки - камені, деревця, маленьких дівчат. Грають в такі ігри: „Просо”, „Вербова дощечка”, „Довга лоза”. Узявшись за руки біжать по дорозі, співаючи жартівливий текст. Це гра на фізичну витривалість. Іноді бігли по 2 - 3 км.
На закінченні весни молодь співала звичайні гуртові ліричні пісні.
У веснянках відображено ставлення до природи та втілення аграрної тематики. До весни ставились як до живої істоти. В приспівах вживаються слова: Ладо, Лель, - це імена двох жінок - старої і молодої, матері і дочки. Поширеною була веснянка під назвою „Кострубонько”, де Кострую - образ зими або старого нелюбого чоловіка.
Культ природи широко відроджено в назвах танців: „Мак”, „Льон”, „Грушка”, „Журавель”, „Зайчик”, „Горобчик”, „Перепілонька”.
У ряді веснянок збереглися спогади про життєвий уклад Київської Русі. Згадуються „городи турецькі”, „замки німецькі”, війна і облога. Відтворюються картини середньовічних фортець з мостами, воротами, мурами, що служили перепонами, які учасники гри „завойовують”.
Однак більша частина веснянок має любовні мотиви: вибір пари, залицяння, сватання, сімейні стосунки, символічні подарунки, жарти, - вічні теми, які хвилюють кожну молоду людину.
Від танцювальних та ігрових рухів залежать музичні особливості:
1) поширені форми типу заспів-приспів;
2) на відміну від танків, веснянки-заклички приспіву не мають, вони переважно одно - дворядкові;
3) у веснянках панує моторний тип мелодики;
4) у веснянках мажор і мінор має відносне поняття (терція);
5) невеликий діапазон (квінта);
6) використання терцового двоголосся.
Великодня обрядовість має в Україні давні традиції і різноманітну регіональну специфіку. На пам'ять про цю знаменну подію у наших храмах освячують вербові гілочки, прикрашені квітами, стрічками, а в південних країнах святять пальмові віти.
Є кілька традицій, пов'язаних із Вербною неділею. Так, великими галузками легенько б'ють знайомих, промовляючи: „Баська б'є, а за тиждень паска є”, „Верба красна - б'є даремно, верба біла - б'є за діло”, „Будьте дужі, як вода, родючі, як земля, веселі, як весна, а красні, як сонце”.
Інша традиція: після освячення верби кожен член родини повинен з'їсти один вербовий котик, що ніби дасть здоров'я. В деяких регіонах України вербові гілочки використовували згодом для вигону худоби на пасовиська, застосовували як ліки.
За народною традицією вважається, що Чистий четвер - це день весняного очищення. В Україні до цієї дати обов'язково вичищали оселі, мастилися, розмальовували хати та печі.
Багато уявлень про паску пов'язували з городніми роботами. Наприклад, коли паску садили в піч, треба було садити в землю цибулю, бо добре вродить. Одну паску тримали на столі цілий тиждень - до Проводів, „щоб добре родила пшениця і всяка пашниця”. За П'ятницею надходить Великодня субота - день виготовлення крашанок і писанок.
В Україні яйця не лише фарбують (крашанки), а й розписують (писанки). Крашанки красять переважно у червоний колір - колір вогню, життя, крові Спасителя. Крім писанок і крашанок у деяких регіонах України виготовляли мальованки, шкрабанки, крашанки, з якими пов'язувалось багато вірувань і повір'їв. Наприклад, вважалося, що писанка гасить пожежу, відганяє нечисту силу, зцілює від хвороб. На Великдень і в наступні дні всі вітали одне одного яйцями.
Велику силу в народному уявленні мають слова „Христос Воскрес!”. Існує цікава народна легенда, що від дня свого Воскресіння, Спаситель посадив у підземелля під тією скалою, де був його гроб, головного сатану і наказав йому гризти 12 залізних ланцюгів, 12 залізних дверей і 12 залізних замків. Якщо сатана перегризе все це від одного Великодня до другого, буде кінець світу. Сатана спочатку перегриз замки, потім двері і ось-ось мав перегризти останній ланцюг - ще тільки один раз треба було стиснути зуби. А тут як заспівали люди „Христос Воскрес!”, так всі замки, двері і ланцюги відразу поновилися, і нечистий мусив гризти все з початку. А якщо настане такий час, коли люди перестануть співати „Христос Воскрес!”, тоді сатана перегризе останній ланцюг і буде кінець світу.
Літні свята.
Між весняними та літніми святами важко знайти межу.
Першим літнім святом вважають день Святого Юрія (6 травня). Святий Юрій - це мученик за Христову віру в перших віках християнства. Легенда розповідає про його переможну боротьбу зі змієм-людоїдом та визволення прекрасної царівни. Святий Юрій захищає тварин, купців, військо, всю молодь, вважається її опікуном.
У народному календарі відбувалося багато обрядів: на Юрія у Карпатах виганяли худобу на полонини. Господар повинен був ранком у це свято викачатися у росі на своєму полі, щоб був добрий врожай цього року. В наш час збереглася тільки легенда про Святого Юрія, як переможця в боротьбі за добро проти зла.
Зелені свята або русальні, чи П'ятидесятниця припадають вже на початок літа. Назва ця походить від того, що у це свято „маїли” - прикрашали - оселі, церкви, двір зеленню. Наші предки це вважали потрібним проти ворожи сил природи: мавок, русалок, утоплеників. Найкращу охорону давали, за старовинними віруваннями, широколисті дерева: клен, липа, дуб, ясень. По підлозі хати завжди було розкидане пахуче листя очерету, лопуха. Цей звичай - прикрашати свій будинок зеленню, - мав ще одну назву: клечання, та відповідав натхненному радісному настроєві.
Маїння хат на Зелені свята належить до циклу русальних святкувань, які тривають перший тиждень червня. В ці дні відбуваються обряди: „Куст”, „Проводи русалок”, „Водження тополі”. Взагалі це дівоче свято. „Тополя” чи „Ляля” - це найкраща дівчина села. Її прикрашають квітами, віночком, танцюють кругом неї, співаючи пісень. Ляля роздає дівчатам вінки та різні страви.
Під час Зелених свят відбувався обряд топлення, спалення або закопування опудала з соломи. Якщо його називали Морена, то вдягали як дівчину, якщо Коструб, Ярило чи Купало - вбирали як хлопця.
Русальні пісні виконуються під час обрядів, пов'язаних з Зеленими святами або Клечальною неділею (перший тиждень червня). Самі епітети „зелений”, „клечальний” вказують на особливість цього свята - вшанувати зелений світ рослинності, яку наші предки одухотворяли. За стародавніми уявленнями люди після смерті могли стати рослинами або рослиноподібними духами, котрі знаходили собі притулок у лісах, полях, водах. Свято називалося ще „русальний”, „мавський”, „навій” тиждень, під час якго перед селянами розігрувалися фантастичні історії.
Віра в русалок, яких народна фантазія наділила надзвичайною красою і підступним характером, була досить стійкою. Серед багатьох народів Європи залишилися балади, легенди, перекази, обрядові пісні, в яких згадуються мавки, русалки - стрункі, зеленоокі, русокосі дівчата у легкому прозорому вбранні, уквітчані водяними лілеями. Вони можуть допомагати або шкодити людині в її господарських справах. Їх улюблене заняття - водити танці, а побачивши необережних юнака чи дівчину, що опинилися серед них, втягувати їх в свої ігрища та залоскочувати до смерті. Через те русалок звали ще „лоскотухами”, „лоскотарками”. Проти них були відомі обереги - деякі види зілля (часник, полин), яких русалки не переносили й тікали.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
