- правова пропаганда;
- юридична практика державних органів та інших організацій (наприклад, правовиховна діяльність суду, прокуратури, органів внутрішніх справ, юстиції, адвокатури і т.д.);
- правомірна поведінка громадян, їх особиста участь у здійсненні (реалізації) та охороні правових норм;
- самовиховання.
Засоби правового виховання:
1) нормативно-правові акти, акти застосування норм права;
2) ознайомлювальні і роз'яснювальні матеріали про правові акти в пресі (у кожній газеті мають бути рубрики типу «Правова освіта», «Юридичний всеобуч», «Консультує юрист», «Запитуйте - відповідаємо»);
3) правові радіо- і телевізійні журнали типу «Право», «Закон» та інші у республіканському (Автономна Республіка Крим), обласних, міських і районних центрах, які систематично інформують про законодавчі та інші нормативні акти України, діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади, органів юстиції, а також про стан правопорядку, боротьби з правопорушеннями тощо;
4) юридичні газети, метою яких є поширення правових знань;
5) організаційно-освітні: прес-конференції [1, 5], брифінги [2, 12], зустрічі [3, 7], лекції, бесіди, семінари, вечори питань і відповідей, консультації та ін.
Заслуговує на увагу пропозиція про створення довідкової інформаційно-правової телефонної служби для оперативних відповідей на запитання індивідів, які відчувають потребу у виборі лінії своєї поведінки з погляду її відповідності нормам права, закону.
Механізм правового виховання - це порядок перенесення правових ідей і настанов, що містяться в суспільній правосвідомості, у свідомість виховуваних (особи, громадської групи).
Функціональними елементами механізму правового виховання є такі:
1) суспільна правосвідомість;
2) система норм права;
3) способи і засоби правового виховання;
4) правосвідомість виховуваних, яких необхідно збагатити правовими ідеями і настановами, що містяться в суспільній правосвідомості.
Стрижневою ниткою, яка пов'язує усі ланки (структурні елементи) механізму правового виховання, є правова інформація, яка на рівні перших трьох елементів виступає як оповіщувальна (дескриптивна), а на рівні четвертого елемента - як командна (перскриптивна) інформація.
Суспільна правосвідомість і правосвідомість виховуваних - це внутрішня, духовна частина механізму правового виховання, а система норм права, способи і засоби правового виховання - його зовнішня, інструментальна частина.
Механізм правового виховання особи в духовному внутрішньому зрізі (правовиховний процес особи) можна зобразити у вигляді таких стадій:
1) накопичення правових знань, правової інформації;
2) перетворення накопиченої інформації на правові переконання, звички правомірної поведінки;
3) готовність діяти, керуючись цими правовими переконаннями, тобто поводитися правомірно, відповідно до закону.
Результатом дії механізму правового виховання є рівень правової вихованості особи, її правова культура.
Отже, правова вихованість це внутрішній духовно-правовий стан, у якому перебуває особа в момент прийняття рішення про те, як поводити себе у тих чи інших обставинах. Це стан правосвідомості особи, рівень її правової культури, готовність до правомірної або протиправної поведінки. Рівень правової вихованості - це не тільки знання права і розуміння необхідності виконувати правові розпорядження. Він визначається ступенем сформованості ставлення до права і правового закону як до цінностей, що існують в демократичному суспільстві поза конкуренцією.
1.3 Особливості правосвідомості у молодшому шкільному віці
Правове виховання молодших школярів є необхідним компонентом ранньої профілактики відхилень у їх поведінці, тобто проведення виховної роботи на стадії формування основних рис характеру, відношень із середовищем. Спостереження класних керівників переконують, що «у переважної більшості важких учнів і правопорушників четвертих-восьмих класів середньої школи несумлінне ставлення до навчання і відхилення у поведінці були помітно виражені вже у початковій школі, вчителі якої не змогли виправити їх поведінку» [36, 71].
За даними спеціальних досліджень, збільшується число учнів початкової школи справи яких розглядають служби у справах неповнолітніх. Окрім того, на думку педагогів, сьогодні до першого класу приходить значна кількість дітей, які мали відхилення у поведінці в дитячому садку, не бажають учитися, тобто недостатньо підготовлені до школи. За даними вибіркових досліджень вони складають 6-8 відсотків. На час закінчення початкової школи кількість важких учнів складає 10-12 відсотків [56, 19].
Рання профілактика викликана тим, що спостерігається такий тривожний симптом, як омолодження дитячої злочинності. Сьогодні на обліку в правоохоронних органах питома вага молодших школярів складає 6-8 відсотків [40, 69].
Зроблений В. Оржеховською аналіз 4500 негативних проявів поведінки, з яких 3400 межували з правопорушеннями (ситуація ризику), показав, що 10,1% вчинків скоєно учнями 7-10 років (початкових класів і молодшими підлітками), 13% - учнями 11-12 років, 22% - 13-14 років, 44,9% - 15-16 років [56, 20].
Загальновідома першопричина порушень поведінки учнів - втрата інтересу до навчання. Нерідко в його основі лежить затримка чи порушення розумового, психічного розвитку, педагогічна занедбаність тощо. Як наслідок, уже в третьому класі третина учнів відвідує школу без інтересу, кожен десятий не любить школу, кожен п'ятнадцятий її ненавидить [18, 46].
Основу правової свідомості особи становлять правові уявлення та ставлення до них - переконання. Зміст правових уявлень і понять визначається правом, загальнолюдською мораллю та національною приналежністю людини, особливостями суспільних відносин, життєвою практикою. У процесі формування правової культури здійснюється усвідомлення людиною себе як особистості і свого місця в правовій суспільній діяльності людей.
На цьому етапі в людини виховується схильність до самоконтролю, вона може постійно спрямовувати і контролювати власні вчинки і поведінку [45, 4]. У контексті правового виховання учнів мова йде про усвідомлене сприйняття учнями основ права, перетворення їх на міцні правові знання, які базуються на відповідних особистісних поняттях, ставленнях і переконаннях, які в кінцевому результаті є основою вмотивованої правомірної діяльності.
Саме в процесі правової поведінки вробляються правові цінності особистості. Наступним компонентом формування правової культури є вироблення правового досвіду особистості. Суб'єкти права реалізують правові норми і далі відтворюють певні правила у правовому середовищі, набувають власного досвіду поваги до цінностей права.
Іншими словами, «основою правового виховного процесу є знання школяра - результат розвитку його інтелектуальної сфери (здібностей, чуттєвого пізнання, відчуття, сприйняття, уяви, мислення), формування поглядів, відношень, переконань і набуття відповідного правового досвіду» [5, 49].
Цілеспрямована, повсякденна, систематична діяльність людини з оволодіння юридичними знаннями, формування в її свідомості позитивних правових настанов, моделей поведінки, що відповідають чинним нормам права, маже здійснюватися лише за наявності активного вольового аспекту, який означає самоорганізацію і стриманість прояв активності й витримку, рішучі дії за екстремальних обставин, здатність керувати своїми діями чи утримуватися і від дій не правового характеру, коли це необхідно. Вольова людина вміє стримувати власні інтереси й потреби та діяти так, як цього вимагають правові норми в суспільстві.
Побудова суверенної, демократичної, правової держави України зумовлює зростання ролі людини, її духовних якостей у здійсненні цих перетворень. Особливої уваги заслуговує проблема формування правосвідомості молоді, - з рівнем якої безпосередньо пов'язано створення високо цивілізованого суспільства - суспільства Права і Закону [50, 8].
Настав час розуміння дійсної цінності юридичної форми суспільних відносин, всебічного розвитку і ефективного використання гуманістичного і високоморального потенціалу права, спрямованого на утвердження загальнолюдських цінностей. Ось чому не випадково нашу увагу привертає становлення, формування правосвідомості молоді вже під час її навчання в початковій школі.
У комплексі різноманітних форм і методів правовиховної роботи суттєве значення має викладання правового предмета. Формування правових знань досить часто має стихійний характер. Між іншим, формування правосвідомості вимагає продуманої, цілеспрямованої роботи педагогів щодо засвоєння учнями системи правових знань, а, отже, основних, фундаментальних ідей (принципів) права, які втілюють головне і вирішальне у його змісті [51, 36]. Для формування правосвідомості недостатньо понятійного рівня засвоєння правових знань, необхідні більш значні «вузли» їх систематизації, які сприяють структуруванню знань у певній послідовності, оцінюванню окремого з позиції загального.
Провідні начала - принципи права, які проходять через всю правову дисципліну, сприяють, таким чином, формуванню пізнавально-ціннісного ставлення учнів до знань, ціннісних орієнтацій особи, які регулюють її поведінку. Такими ідеями, що пронизують, проймають увесь курс правової дисципліни є, зокрема, принципи: законності, справедливості, рівноправності, єдності прав і обов'язків, відповідальності за вину [49].
Бачиться доцільним, з метою підвищення ефективності процесу навчання, посилення виховної функції права, зупинитися на питанні формування в учнів цих основоположних провідних ідей під час вивчення такої його важливої галузі, як конституційне право. Даний підхід зумовлюється тим, що конституційне право охоплює не яку-небудь одну сферу суспільних відносин, а визначає докорінні підвалини державного і суспільного устрою країни. Це головна галузь права, основа всієї правової системи.
На досвіді ми переконалися у тому, що з метою прилучення учнів до гуманістичної світоглядної і практичної цінності принципу законності як найбільш всеохоплюючого, важливо пояснити їм його сутність, виховуючи усвідомлення законності як центральної ідеї права. Здійснюючи формування даного правового принципу, педагогам важливо враховувати, що законність - це глобальний визначальний принцип [79, 52]. Усі інші принципи немовби конкретизують, підкріплюють його, обґрунтовуючи доцільність дотримання законності.
Важливо акцентувати увагу молоді ні необхідності зміцнення законності, роль якої у зв'язку із подальшим розвитком нашого суспільства дедалі більш зростає. Наголошуємо на органічному взаємозв'язку законності і демократії, підкреслюючи, що законність є найважливішою передумовою існування і розвитку будь-якої держави взагалі і України зокрема. Без неухильного додержання законів демократія неможлива, бо демократія без законності існувати не може, тому що справжня демократія - це висока дисципліна, неухильне дотримання норм поведінки в суспільстві [69, 4]. Педагогу доцільно також враховувати: якщо на різні суспільства ідея законності є провідною ідеєю правової ідеології, то на особистісному рівні вона є основною правовою властивістю, яка цементує індивідуальну правосвідомість, бо становить внутрішній критерій істинної цінності правових поглядів, почуттів і установок особистості.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11
