8. Дослідити ментальні засади української екософії як джерела розвитку вітчизняної освіти та її роль у вирішенні проблеми виховання національної свідомості.
Методологічні та теоретичні засади дослідження складає філософське синтетичне теоретизування, за допомогою якого різноманітні підходи до дослідження екологічного знання розглядаються не тільки як опозиційні, а й як такі, що доповнюють один одного, демонструючи послідовність і плідність педагогічного дискурсу при вивченні та порівнянні різних концептуальних моделей ноосферизації людського мислення на основі екологічної свідомості, що можна досягнути шляхом екологізації освіти та виховання.
Необхідність дослідження філософських проблем екологічної освіти та екологічного виховання в контексті трансформації екологістських стратегій зумовила пріоритетність основного принципу організації екологічного знання - його етичного, гуманістичного, соціального, філософського, біологічного, психологічного та педагогічного спрямування.
Основною теоретичною базою дослідження стали філософські, етичні, педагогічні, гуманістичні, біологічні та психологічні інтерпретації екологічного знання в працях зарубіжних і вітчизняних вчених, наукові праці з біології, хімії, педагогіки, етики, матеріали науково-практичних семінарів і конференцій, публікації в періодичних наукових виданнях. У роботі широко використовуються методи аналізу і синтезу, дедукції та індукції, спостереження, формалізації, моделювання, порівняння тощо.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у створенні концептуальної філософської моделі розвитку екологічного знання та його методологічного впливу на становлення сучасного освітнього дискурсу. У результаті проведеного наукового дослідження:
· уперше у вітчизняній філософській думці презентована концепція розвитку екологічного знання в докласичний, класичний, некласичний та постнекласичний періоди розвитку науки, визначено його особливості, методи та специфіку пізнавальних відношень між суб'єктом, об'єктом та методами наукового пізнання;
· запропоновано теоретико-світоглядну специфіку розгляду співвідношення суб'єкта й об'єкта пізнання в некласичний період розвитку екологічного знання, що виникає у системі Людина - Природа і проявляється в антропологізації екологічних знань та визначається подвійним статусом екологічного знання як гуманітарного і природничо-наукового;
· аргументовано, що саме екологічна освіта та екологічне виховання відображають нерозривність зв'язку між суспільством і природою, органічно поєднують гуманітарне та природничо-наукове знання. У зв'язку з цим екологічні знання мають реалізовуватися в освіті та вихованні через два взаємопов'язані напрямки: теоретичне знання про природу та практичне знання про межі та наслідки людської діяльності;
· на основі аналізу холістичного, тоталогічного та синергетичного підходів щодо концепції розвитку сучасної системи освіти встановлено їх взаємодоповнення та необхідність комплексного їх впровадження в систему освіти, що сприятиме становленню екологічного світогляду як засновку формування ноосферного мислення;
· уперше доведено, що розвиток екологічного знання в добу постнекласичної науки супроводжується його глобалізацією та етизацією як взаємопов'язаними процесами. З'ясування сутності цих процесів дозволяє розширити етику до рівня макроетики як сучасної трансцедентальної етики науки, що регулює поведінку людини в ноосфері;
· визначено методологічні засади екологічної освіти та екологічного виховання, це:
а) інактивоване і ситуаційне пізнання та інтеграція знань, що будуються на засадах коеволюції та історизму і відповідають концепції універсального еволюціонізму;
б) світоглядний плюралізм, що забезпечує умови для світоглядного самовизначення особистості й зумовлює поліфонію та діалогізацію в стосунках Людина - Природа;
в) гуманістична та моральна спрямованість екологічних знань, що набуває особливого значення за умови трансформації освітньої системи в напрямку формування суб'єкт-суб'єктних відносин;
г) синергетичний підхід як основа інтеграції гуманітарних і природничих наук щодо створення змісту екологічної освіти та екологічного виховання;
· доведено, що кордологізм, є засадничим принципом екологічної освіти та екологічного виховання, який означає певний синтез емоційного і раціонального на ґрунті української ментальності і відображає екофільність українського народу.
Теоретичне та практичне значення роботи. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані в подальшому вирішенні філософсько-екологічних проблем, що стосуються екологічної освіти та екологічного виховання; при викладанні відповідних тем у курсах філософії освіти, концепцій сучасного природознавства, соціальної філософії, етики та педагогіки. Положення дисертації можуть бути використані при розробці програм, написанні навчально-методичних посібників і підручників з філософії та етики для забезпечення вивчення даних предметів у СумДПУ ім. А. С. Макаренка.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дослідження доповідались на науково-практичних конференціях: Міжнародні синергетичні читання пам'яті Іллі Пригожина (Київ, грудень 2003 р.); V Міжнародна науково-практична конференція “Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими проблемами” (Київ, грудень 2004 р.); ІІ Міжнародна науково-практична конференція “Актуальні питання формування особистості сучасного юриста” (Суми, травень 2007 р.); Дні науки: за підсумками науково-дослідної роботи в 2004 р. (Суми, 2005 р.); VІ Міжнародна науково-практична конференція “Людина, культура, техніка в новому тисячолітті” (Харків, квітень 2005 р.); “Наука. Синергетика. Освіта” (Суми, вересень 2005 р.). Всеукраїнські науково-практичні конференції: V Всеукраїнська науково-практична конференція “Біосферно-ноосферні ідеї В. І. Вернадського та еколого-економічні проблеми розвитку регіонів” (Кременчук, квітень 2005 р.); І Всеукраїнська науково-практична конференція “Сучасна молодь: крок у майбутнє”(Суми, травень 2005 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція “Освітні інновації: філософія, психологія, педагогіка” (Суми, квітень 2007 р.); Дні науки: за підсумками науково-дослідної роботи кафедри СумДПУ ім. А. С. Макаренка у 2006 р. (Суми, 2007 р.). Крім того, результати дослідження доповідалися на теоретичних семінарах кафедри філософії та соціології СумДПУ ім. А. С. Макаренка протягом 2003-2007 рр.
Основні ідеї та висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри соціології та філософії Сумського державного педагогічного університету ім. А. С. Макаренка та відділу змісту, філософії та прогнозування вищої освіти Інституту вищої освіти АПН України.
Структура роботи. Проблематика і завдання дослідження визначили структуру роботи, яка складається із вступу, 2 розділів, висновків і списку використаних джерел. Основний зміст дисертації викладено на 197 сторінках. Список використаної літератури містить 293 найменування.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У “Вступі” обґрунтована актуальність теми дослідження, розкрито стан наукової розробки проблеми цілісного дослідження екологічного знання в сучасному освітньому дискурсі, визначено теоретико-методологічні основи роботи, сформовано завдання, методи; визначено об'єкт і предмет дослідження та теоретико-методологічні засади роботи, розкрито її наукову новизну і практичну значущість, подано загальні відомості про дисертацію, наведено дані про апробацію роботи.
Перший розділ “Теоретико-методологічні засади становлення екологічного знання” складається з чотирьох підрозділів. На основі концепцій Т. Куна та В. Стьопіна аналізується становлення екологічного знання, висвітлюються наукові підходи до його вивчення, подаються методологічні засади наукової роботи.
У першому підрозділі “Осмислення духовно-практичного ставлення людини до природи в докласичний період розвитку науки” автор розглядає, яким чином відбувається трансформація гносеологічної проблематики в середині самого екологічного знання.
У докласичний період розвитку екологічного знання відбувалося пізнання природи, накопичення та первинна систематизація цих знань, що ще не стали науковими теоріями. У період античності мислителі через космогонію робили спробу раціонально відобразити об'єктивну реальність і підійшли до визначення місця людини у світі. В цей період використовували такі методи пізнання, як аналогія, диференціація та ідеалізація.
У Середньовіччі на основі релігійного світогляду відбулося виокремлення людини з природного середовища, переорієнтація дослідження з розгляду природи на внутрішній світ людини, пізнання її сутності, її духу. Об'єктом вивчення став не Всесвіт, а Людина як Всесвіт.
У період Відродження увага дослідників сконцентрувалася на Людині, яка стала для них центром та вищою метою світоустрою. У цей час до зазначених методів додався ще й експеримент, який був запропонований Р. Бойлем. Об'єкт та методи дослідження розглядалися уособлено на каузальній основі, що надалі проявилося в концепції плаского детермінізму як монологу людини по відношенню до природи.
У другому підрозділі “Філософсько-методологічні концепції розуміння природи в класичний період розвитку науки” розглядається розвиток екологічного знання в класичний період. На класичному етапі розвитку екологічних знань, який обмежується рамками Нового часу, панувала механістична картина світу. В цей період людина з пасивного спостерігача перетворюється на хазяїна та володаря природи, а сама природа використовується для задоволення зростаючих потреб людини. Природа постає як об'єкт або система об'єктів для дослідження, що в свою чергу обумовило розвиток природничих наук.
Через весь класичний період розвитку екологічного знання, починаючи з ХVІІ століття, проходить ідея про те, що об'єктивність та опредметнення знання досягаються лише тоді, коли з опису та пояснення вилучається все те, що має відношення до суб'єкта та процедур, способів та операцій пізнавальної діяльності. Ці процедури, способи та операції сприймалися дослідниками як споконвічно надані та незмінні. Ідеалом у пізнанні класичного періоду вважалося створення абсолютно істинної картини природи та будови Всесвіту. Велика увага приділялася пошуку очевидних, наочних, отриманих з досвіду онтологічних принципів, на основі яких можна побудувати теоретичні узагальнення, які пояснюють та підтверджують дослідні факти. На основі механістичної установки розуміння природи пояснення тлумачилося як пошук механічних причин і субстанцій - носіїв сил, які детермінують аналізовані явища. Під поняттям обґрунтування розумілася ідея редукції знань про природу щодо функціональних принципів та уявлення світу.
У другій половині ХІХ століття виникає парадигмальна несумісність між еволюційною теорією Ч. Дарвіна та другим началом термодинаміки. “Пізнавальна сила” класичного підходу стала недостатньою. Таким чином, на класичному етапі розвитку екологічного знання увага дослідників була зосереджена, здебільшого, на об'єкті пізнання, а суб'єкт і засоби діяльності залишалися поза увагою.
У третьому підрозділі “Антропологізація екологічних знань некласичного періоду” зазначається, що в некласичний період механістичну картину світу Нового часу змінила квантово-релятивістська картина фізичної реальності. В цей період природознавство стало досліджувати сутність, нелінійність, самоорганізацію динамічних багатофакторних систем. Виникла нова наука, якій Е. Геккель дав назву - екологія. В. Вернадський пов'язав геологічну історію Землі з розвитком живого світу, заклав основи вчення про біосферу та її еволюцію, ввів і дослідив поняття “жива речовина”, вивчаючи антропний вплив на природу. Суб'єкт пізнання розглядається вже не як дистанційований щодо світу, який вивчається, а як той, що знаходиться всередині його, детермінований ним. Об'єкт дослідження сприймається вже не як собі подібна річ (тіло), а як процес, який відтворює деякі стійкі та мінливі стани серед інших характеристик. У некласичний період розвитку екологічного знання поняття “еволюція”, “ноосфера” та “епоха ноосфери” трактувалися з позиції технократизму. Вже тоді ставало зрозумілим, що невідворотно настає такий час, коли генерувати еволюційні процеси на нашій планеті стане, перш за все, людська діяльність. Тому її вивчення стає центральною науковою проблемою сучасності. Зростання антропологічного фактора та входження його до складу екологічного знання призвело до формування екології як науки, яка має подвійний статус гуманітарного та природничого знання.
Страницы: 1, 2, 3, 4
