Порівняно часто з явищем відчуження дітей і батьків доводиться зустрічатись у сім'ях неповних, таких, де немає когось із батьків, здебільшого тата. Пояснюється це тим, що в подібних випадках послаблюється сімейний контроль і виховний вплив батьків на дитину. Цього може не трапитись, якщо життя в сім'ї упорядковане, і в ній уже склалися певні традиції, режим і порядок, якщо між дитиною і матір'ю існують контакт і заєморозуміння.
Життєва практика, однак, показує, що досить часто одинока мати не може замінити вплив батька. Переживання, викликані залишенням сім'ї одним із батьків, травмують психіку дитини. Через недостатній життєвий досвід дитина не завжди спроможна дати правильну оцінку тому, що діється навколо, розпад сім'ї викликає у неї образу, невіру в людей, певний скептицизм, переконання, що кожний думає лише про себе, про своє благополуччя. В такій ситуації у її діях легко порушується правильне співвідношення між особистим і громадським - особисте починає переважати, домінувати. У дитини з'являється тенденція протиставляти себе колективу. Виникає сприятливе тло для появи різноманітних конфліктів, і як наслідок -- дитина остаточно виходить з-під виховного впливу дорослих, що, як відомо, таїть в собі неприємні наслідки: у сукупності з іншими причинами це може сприяти виникненню педагогічної запущеності.
Слабке спілкування з дорослими членами сім'ї і фактичне випадання з внутрішньосімейних відносин згубно позначаються на дітях. Вони втрачають почуття відповідальності стосовно близьких, не враховують і не бажають враховувати інтереси людей, що оточують їх, перетворюються на запеклих егоїстів, які в ім'я задоволення своїх потреб або просто примх легко йдуть на порушення норм моралі, поведінки і навіть на злочини.
Це відбувається також і тому, що в процесі сімейного виховання у таких дітей не виробляється необхідний для кожної людини моральний імунітет -- здатність протистояти поганим впливам, з якими вона може зустрітись і зустрічається в житті. Але моральний імунітет є продуктом тривалого виховного впливу сім'ї. Якщо ж близьких контактів між людьми й батьками не існує, якщо немає доброго прикладу і позитивного впливу батьків -- моральний імунітет не виробляється. Саме це спостерігається у деякої частини підлітків-правопорушників із зовні благополучних, але за своєю суттю неблагополучних сімей.
Відсутність позитивного впливу батьків, пристосовництво до норм моралі часто доповнюються у них найрізноманітнішими і чисто випадковими впливами, які хоч і короткочасні, але, накопичуючись, можуть готувати грунт для легкого сприйняття майбутніх поганих впливів.
Щоб цього не трапилось, треба серйозно поліпшити постановку сімейного виховання, і тому в першу чергу слід розв'язати проблему педагогічного всеобучу батьків. «Жодного батька та матері без мінімуму педагогічних знань!» - цей лозунг потрібно всюди втілювати у життя.
Увага суспільства повинна бути спрямована на подолання деяких характерних для сьогоднішнього дня труднощів сімейного виховання. Однією з таких труднощів для багатьох батьків є дефіцит часу. Велика зайнятість на роботі залишає деяким із них дуже мало часу для щоденного глибокого спілкування зі своїми дітьми, які ростуть і поступово стають дорослими. Дефіцит часу призводить до дефіциту спілкування і тому сприяє відчуженню дітей від батьків, втраті взаєморозуміння і, зрештою, може, і навіть дуже суттєво, змінити родинну атмосферу: створити непотрібну і здебільшого шкідливу дистанцію між дітьми й батьками. Наслідки такої ситуації очевидні, бо виховання не терпить ні відокремлення, ні нейтралітету.
Взаємозв'язок старшокласника з дорослим
Не дивлячись на уявлення про старшокласників, що укорінились, як про людей, які повністю обернені в майбутнє, можна віднайти немало свідчень їх поглиненості теперішнім. Навіть самовизначення, хоч і направлене всіма своїми цілями, очікуваннями, надіями в майбутнє, здійснюється все ж, яксамовизначення в теперішньому - в практиці живої реальності і з приводу поточних подій. З цих позицій слід оцінювати і значення спілкування - діяльності, яка займає значне місце в житті старших школярів і яка представляє для них самостійну цінність.
Старший шкільний вік - це вік формування власних поглядів і відносин, пошуків свого самовизначення. Саме в цьому визначається зараз самостійність старшокласників. Якщо підлітки бачать прояви своєї самостійності в справах і вчинках, то старші школярі найбільш важливою сферою прояву своєї самостійності вважають власні погляди, оцінки, точки зору: “ніхто не може наказати думати так, а не інакше, нав'язати свою думку”; “у мене є свої переконання, і я можу їх відстоювати, спорити через них”. Старшокласники претендують на самостійність в більш відповідальних сферах життя, ніж підлітки [13;с.49].
Прагнення самому в усьому розібратись сприяє формуванню моральних поглядів та переконань. Але не завжди це досить зрілі і вірні погляди. Часто можна зіштовхнутись з помилковими, незрілими переконаннями. В.А. Крутецький приводить такі висловлюванні дівчинки-дев'ятикласниці: “Я знаю, що таке впертість, і сама я надто вперта. Але боротись мені з цим надто важко. Якщо навіть я неправа, думаю: “Як же так? Невже чужа думка буде перемагати мою власну?” [26;с.13].
Прагнення до самостійності, однак, не виключає потреби в спілкуванні з дорослими. Така потреба старшого школяра навіть вище, ніж в інші вікові періоди. Вже молодші школярі тягнуться до однолітків, але їх дружні зв'язки багато в чому визначаються вчителями і батьками: їх очами діти часто дивляться на однокласників і товаришів. У підлітків на першому плані - однолітки.
В юнацтві картина значно змінюється. За даними одного дослідження, біля 2/3 старшокласників вказували на актуальність потреби в спілкуванні з дорослими.
Така потреба, мабуть, пояснюється тим, що в ранньому юнацтві у весь ріст стають проблеми самосвідомості і самовизначення, вирішити які самому буває надто складно. Ці проблеми живо обговорюються в колі однолітків. Але життєвий досвід малий у всіх. І тут на допомогу приходять дорослі. Одна з самих важливих потреб перехідного віку стає потреба у звільненні від контролю і опіки батьків, вчителів, старших взагалі, а також від встановлених ними правил і порядків. Як же з'являється ця вікова тенденція у відносинах старшокласників з найбільш визначними для них конкретних дорослими, які є не лише старшими за віком, але й повноважними представниками суспільства дорослих в цілому, - батьками і вчителями?
Немає практично жодного соціального чи психологічного аспекту поведінки юнаків, які б не залежали від їх сімейних стосунків в теперішньому або минулому. Хоча змінюється характер цієї залежності. Так, якщо в минулому шкільна успішність дитини і строк її навчання залежала головним чином від матеріального рівня сім'ї, зо зараз цей фактор менш впливовий. Проте велику роль відіграє рівень освіти батьків. Окрім освітнього рівня батьків, завдає значного впливу на долю юнаків стан сім'ї і характер взаємовідносин між її членами. Неблагоприємні сімейні умови характерні для переважної більшості так званих важких підлітків.
Значний вплив на особистість підлітків завдає стиль його взаємовідносин з батьками, який лише частково визначений їх соціальним станом. Існує декілька відносно автономних психологічних механізмів, через які батьки впливають на своїх дітей. По-перше, підкріплення: заохочуючи поведінку, яку дорослі вважають вірною, і наказують за порушення встановлених правил, батьки впроваджують в свідомість дитини певну систему норм, дотримання яких поступово стає для дитини звичкою і внутрішньою потребою. По-друге, ідентифікація: дитина імітує батьків, орієнтується на їх приклад, намагається стати такою же як вони. По-третє - розуміння: знаючи внутрішній світ дитини і чутливо відкликаючись на її проблеми, батьки тим самим формують її самосвідомість і комунікативні якості [27;с.7].
Найкращі взаємовідносини старшокласників з батьками складаються, як правило, тоді, коли батьки дотримуються демократичного стилю виховання. Цей стиль в більшому ступені сприяє вихованню самостійності, активності, ініціативи і соціальній відповідальності. Поведінка дитини спрямовується в цьому випадку послідовно, і поруч з цим гнучко і раціонально:
батьки завжди пояснюють мотиви свої вимог і заохочує їх обговорення підлітком;
влада використовується лишу по мірі необхідності;
в дитині цінується як слухняність, так і незалежність;
батьки встановлюють правила і твердо проводить їх в життя, але не вважають себе безгрішними;
вони прислуховуються до думки дитини, але не виходить лише з її бажань.
Крайні типи стосунків все рівно, чи йдуть вони в бік авторитарності, чи в бік ліберальної всетерплячості, дають негативні результати. Авторитарний стиль викликає в дітей відчуження від батьків, почуття свої незначності і небажаності в сім'ї.
Щоб зрозуміти відносини старшокласника з батьками, необхідно знати, як змінюються з віком функції цих стосунків і пов'язаних з ними уявлень. В очах дитини мати та батько виступають в декількох іпостасях:
як джерело емоційного тепла і підтримки, без яких дитина відчуває себе беззахисною і безпорадною;
як влада, директивна інстанція, розпорядник добробуту, покарань і заохочень;
як зразок, приклад для імітації, втілення мудрості та кращих людських якостей;
як старший друг і порадник, якому можна довіряти все.[27;с. 16].
Стосунки батьків і дітей асиметричні, нерівноправні, багато з батьків, звикнувши розпоряджуватись дітьми, хворобливо переживають послаблення своєї влади. Крім того, діють певні культурні заборони. Наприклад, у нас не звично обговорювати сексуальні проблеми з представниками інших вікових груп. Це робиться лише з однолітками. В результаті найважливіша сфера інтимних переживань підлітка із спілкування з батьками “викидається”. При опитуванні 402 пар молодих москвичів, які подали заяву про вступ у шлюб, 85% дівчат і 80% женихів відповіли, що ніколи не обговорювали з батьками проблеми шлюбу і сім'ї (з матерями - відповідно 35 і 63%). Надзвичайно важливі для перехідного віку і раннього юнацтва- “етапи статевого визрівання” і “інтимні стосунки” - займають останні місця в розмовах з батьками [34].
Ті ж труднощі, що і батьки, переживають вчителі. Робота вчителя ускладнилась, причому особливо складно мати справу зі старшокласниками. І не тому, що учні і вчителі стали гірше, а тому, що вимоги до тих і інших стали більш суперечливим.
Статус сучасного старшокласника в школі неоднозначний. З одного боку, стан старшого накладає на юнака додаткову відповідальність, перед ним ставляться більш складні задачі, з нього більше вимагають. З іншого боку, за своєю натурою, він цілком залежить від вчителів і шкільної адміністрації. Він зобов'язаний безперешкодно виконувати всі вимоги вчителів, не має права критикувати їх, учнівські організації функціонують під контролем і керівництвом класного керівника і шкільної адміністрації, и це керівництво часто переростає в особову опіку.
Внутрішня позиція старшокласника по відношенню до школи складається з його відношення до школи як до установи, до процесу навчання і знання, до вчителів, до співучнів. Молодший школяр і навіть підліток ще не розрізнюють цих моментів, вони просто “люблять” або “не люблять” школу. Установки старшокласника більш диференційовані. Його відношення до школи в цілому характеризується зростаючою свідомістю і одночасно поступовим “виростанням” зі школи.
Навчання - провідна діяльність старшокласника. Але мотиви навчання з віком змінюються. За даними Л.І. Божович, Н.Г. Морозової і Л.С. Славіної (1951), які стосується повоєнних років, в 1-2 класах дитина ще не усвідомлює самого змісту освіти і орієнтується, головним чином, на оцінку, за якою для неї стоїть певне відношення вчителя. В 3-7 класах освіта стає, насамперед, засобом завоювання престижу однолітків, завоювання репутації гарного учня. Для старшокласників все це вже менш важливо. Навчання, набуття знань стає тепер, насамперед засобом підготовки до майбутньої діяльності. Але далеко не у всіх.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
