Крім перелічених ігор-вправ ще граємо на уроці у "Морський бій", "Супутник", "Кеглі", "Баскетбол", "Волейбол", "Футбол". Усі ці міні-ігри розвивають відчуття м'яча, м'якість і точність рухів, допомагають відшліфувати техніку рухів. Дуже важливо, що всі вони виконуються в парах, що влучення в ціль супроводжується сигналом: ударами в долоні, присіданням або іншим рухом [12].

"Морський бій" виконується в парах (відстань у парі до 10 м).

З трьома -- десятьма "Вітрячками" попадають у "кораблик"-ціль партнера (кед, кросівок учня, поставлений профіль). Попадання від землі не враховується, кожне вдале влучення сигналізується, наприклад, трьома ударами в долоні.

"Супутник" -- подібна вправа, але намагаються влучити у долоню високо піднятої руки.

"Кеглі" -- виконується сидячи, ноги нарізно -- котити м'ячик (маленький з ганчір'я) і попасти у "ворота" між ногами напарника.

"Баскетбол" -- відстань у парі близько двох метрів, треба попасти м'ячем у кільце із зімкнених рук напарника, випустивши м'яч по дузі.

"Волейбол" -- підкинувши м'яч. передати його напарнику верхньою або нижньою передачею або подачею.

"футбол" -- підкинувши невисоко м'яч, вдарити його ногою знизу, щоб він полетів напарнику до рук (так, як воротар вибиває м'яч у поле, але не сильно).

Гра "Снайпер" дуже корисна дія закріплення техніки метання, особливо у початковій та середній школі. У середній школі доцільно трохи удосконалити правила відповідно до віку учнів. По-перше, нехай команда хлопців грає проти команди дівчат (у змішаних командах переважно грають більш спритні хлопці, а дівчата простоюють). Кому з гравців попав м'яч, той і метає його, намагаючись влучити у гравця суперників. По-друге, щоб урівняти шанси на перемогу, треба обмежити можливості хлопців, наприклад, дозволивши їм влучати тільки у ноги дівчат, або взагалі нижче колін. Можна ускладнити правила, запровадивши систему штрафів: зробив помилку, порушив правила -- віддай м'яч супернику. Гра стає цікавішою, учні самі виправляють помилки, допомагають один одному.

Описані вправи дають змогу розвинути в учнів рухливість у верхніх кінцівках, навчити повороту тулуба, "проводжанню" снаряда, виконанню руху ліктем вперед і швидким "несіпаним" рухам. Набуті навички закріплюються домашніми завданнями.

1.4 Розвиток рухових якостей на уроках

Враховуючи, що розвиток рухових властивостей є одним з найважливіших компонентів фізичного виховання школярів, учителька Ж. О. Твердохліб на своїх уроках основну увагу спрямовує на вирішення цих завдань.

Для розвитку рухових властивостей важливе значення мають правильний підбір і застосування підготовчих вправ. Учителька добирає такі вправи, які за своєю структурою близькі до дій, що розучуватимуться на уроці. Це рухи типу багатоскоків, біг з високим підніманням стегон, біг з діставанням високо підвішених предметів (для цього використовується висувна перекладина) та інші.

У початкових класах Жанна Олексіївна найчастіше використовує метод поєднаного розвитку властивостей і навчання рухових навичок, а у старших класах старається надати урокам чіткої тренувальної спрямованості і сприяти підвищенню фізичної підготовленості школярів [6].

У 7--11 класах певні труднощі викликає необхідність врахування специфіки фізичного розвитку дівчат. Спеціально для них в структуру уроків включаються вправи, що сприяють зміцненню м'язів живота, формують витонченість, граціозність, пластичність рухів.

Для розвитку сили своїх вихованців Ж. О. Твердохліб широко застосовує динамічні вправи. Якщо у залі немає достатньої кількості наборів гантель, гир, іншого потрібного обладнання, вона знаходить вихід -- використовує комплекси вправ з власною вагою, які є досить ефективними: згинання і розгинання рук в упорі лежачи; підтягування; вправи з опорою; вправи з великою кількістю повторень при середньому і малому навантаженні. Застосовує рухливі ігри типу "Виштовхни із кола", "Бій півнів", "Сильніший і спритніший".

Учителька вважає, що в учнів початкових класів не слід формувати окремі групи м'язів -- їх потрібно розвивати гармонійно, тому не використовує вправ з обтяженнями.

У середніх класах кількість вправ з навантаженнями збільшується, вводяться лазіння по вертикальному канату, підтягування, прості й змішані виси, враховується необхідність диференційованого підходу до визначення інтенсивності і обсягу силових вправ для хлопців і дівчат.

Саме у цьому віці серед дітей виділяються лідери, які краще фізично підготовлені, відвідують спортивну школу, гуртки, секції. Виникає можливість застосовувати у залі кругове тренування, коли учні класу тренуються на 4--6 "станціях", це сприяє збільшенню моторної щільності уроків. Жанна Олексіївна контролює роботу дітей на 1 -- 2 "станціях", де виконуються найскладніші вправи, на інших -- роботу учнів, дотримання правил техніки безпеки контролюють призначені вчителькою старші груп з числа активістів, вони ж першими демонструють членам своєї групи виконання вправ, правильні прийоми роботи. Інструктажі для цих дітей вона проводить перед уроком або безпосередньо під час пояснення завдань. Під час підбиття підсумків уроку робота старших груп оцінюється в першу чергу.

У старших класах для юнаків розвиток сили стає найважливішим завданням. Підтягування, вихід силою із вису в упорі на перекладині, підйом ваги -- найбільш ефективні вправи. У залі використовується вісь штанги, гиря вагою 16 кг, включаючи 3 -- 4 серії по 6 -- 12 повторень з інтервалами відпочинку 60 -- 90 с в темпі 12 --15 рухів за хв. Ці вправи поєднуються з біговими навантаженнями середньої і великої інтенсивності протягом 3 -- 6 хв. Для дівчат найбільше підходять вправи, що зміцнюють м'язи живота і спини, малого тазу, але не викликають сильних напружень.

Найсприятливіший вік для розвитку швидкісно-силових властивостей - 9 - 12 років. У 5 - 7 класах учителька використовує такі вправи, як стрибки на одній і двох ногах, стрибки із скакалкою, стрибки в довжину і висоту з розбігу, багатоскоки, метання набивних м'ячів, стрибки з поворотами на 90°, біг з високого старту, вправи з набивними м'ячами, багаторазові стрибки з максимальною висотою підскоку, присідання на одній і двох ногах з акцентом на швидкість, біг на короткі дистанції, метання м'ячів і фанати, рухливі ігри типу "М'яч гравцю", "Перестрілка м'ячем". Рухове навантаження прораховує таким чином, щоб воно поступово зменшувалося під кінець уроку, але перерв більше ніж 1 --1,5 хв. не було.

Витривалість -- базова якість фізичної підготовленості, вона має величезне значення для працездатності організму. З метою її підвищення Ж. О. Твердохліб використовує бігові вправи, кроси, рухливі ігри. Після навантаження протягом 13 -- 14 хв. період відновлення сил складає 3 -- 5 хв., тому на це на уроках відводиться не більше як 16 -- 20 хв. у старших класах, у початкових класах використовуються циклічні вправи протягом 4 -- 6 хв., на початку року -- не більше 1 -- 2 хв., щоб привчити дітей до них.

Приблизно такі ж підходи зберігаються під час розвитку гнучкості та координації рухів [7].

З метою контролю за фізичною підготовленістю у всіх класах весною і восени проводить перевірку рівня розвитку основних рухових властивостей за допомогою таких випробувань, як біг на 30 м, стрибки у довжину з місця, біг протягом 6 хв., підтягування у висі та у висі лежачи, щоб мати змогу оцінити основні рухові властивості.

Протягом чотирьох років такі порівняльні тести вчителька записує у спеціальному зошиті, веде спостереження за розвитком кожної дитини, це допомагає планувати індивідуальний підхід до кожного учня.

Складність навчання на уроках фізичної культури полягає ще і в тому, що школярі виконують запропоновані завдання по-своєму (ведення м'яча, стрибок у довжину, кидок у корзину). Найчастіше такі навички формуються без цілеспрямованого педагогічного контролю, виникає неправильний образ рухів. Ж. О. Твердо-хліб намагається відразу виявити таких дітей, вказати їм типові помилки, при показі декілька разів продемонструвати правильне виконання окремих рухів, поставити школяру конкретні завдання.

Використання роз'єднаного методу розучування складних вправ учителька допускає лише у крайніх випадках (вивчення вправи частинами), вона особливо стежить за тим, щоб не втрачалася інерція частин тіла, або всього тіла, що рухається (щоб не було зупинок перед наступним рухом). На перших етапах навчання вправи, щоб не закріпити неправильні рухи, число повторів є найменшим, а на пізніх етапах -- найбільшим.

Для створення належного емоційного стану учнів під час заняття фізичною культурою застосовує музичний супровід уроків в період листопада -- березня кожного року. Мажорна музика збільшує м'язову силу і працездатність, тому вона транслюється протягом 30 -- 32 хв. на уроці. головне, щоб її ритм відповідав ритмові рухів дітей. У заключній частині уроку, коли школярі виконують вправи на відновлення дихання, лунає мелодія з м'яким музичним малюнком [7].

Результати роботи Ж О. Твердохліб показали, що застосування таких підходів у роботі дають змогу до 75 -- 80 % збільшити моторну щільність уроків, прискорюють формування швидкісно-силових можливостей дітей на 18 -- 19 %. Постійно зростає кількість учнів, які бажають відвідувати спортивні секції.

Розділ 2. Досвід роботи вчителів у позаурочній та позашкільній діяльності

2.1 Клуб атлетичної гімнастики

Порівняльний аналіз результатів виконання навчальних нормативів юнаками 10 -- 11 класів шкіл м. Кам'янця-Подільського за останні роки показав, що рівень їхньої рухової підготовленості погіршився. Особливо помітно в старшокласників знизилися силова і швидкісно-силова підготовленість й витривалість. Такий стан пояснюється в першу чергу недостатньою увагою вчителів фізичної культури, викладачів допризовної підготовки і керівників шкіл до організації й проведення позакласної фізкультурно-спортивної роботи. Це спонукало нас до пошуку і впровадження в своїй школі нетрадиційної форми позакласної роботи, яка економить час старшокласників, не заважає вчасно виконувати домашні завдання із загальноосвітніх предметів, дає змогу організовувати заняття в звичних для учнів шкільних умовах. Це клуб атлетичної гімнастики, що стала останнім часом популярною серед юнаків [5].

До організації клубу атлетичної гімнастики в середній школі № 14 м. Кам'янця-Подільського ми підходили з таких позицій: виключити примушування учнів займатися силовими вправами; будувати заняття на добровільній основі; застосовувати в клубі такі методи, що викликають у юнаків радість від занять і спортивних досягнень; сприяти постійному поступовому розвитку основних фізичних якостей; забезпечувати виховання в юнаків вольових якостей, почуття відповідальності і віри в подолання труднощів: сприяти прискореному розвитку найздібніших у цьому віці рухової діяльності юнаків; навчити їх аналізу тренувальних занять і спортивних досягнень за певний період: впроваджувати нові форми контролю і підходи до оцінювання успішності: виховувати потребу до здорового способу життя.

Багаторічні спостереження за старшокласниками, вивчення їхніх вікових і психологічних особливостей показали, що залучати 16--17-річних юнаків до регулярних занять фізичними вправами дуже важко. Це можливо лише за умови формування в них досить сильної мотивації, такої як стійке прагнення стати сильним, значно покращити поставу, наростити і зміцнити м'язи тощо. Важливим мотивом до занять фізичними вправами є також бажання юнаків краще підготуватися до життя та армійської служби. І, звичайно, досить сильним мотивом є особистий приклад інших учнів, цікавість до змістовного активного дозвілля, реалізація спільних інтересів з однолітками в атлетичному клубі тощо [8].

Виходячи з цих мотивів, залучення юнаків середньої школи № 14 і учнів сусідніх шкіл відбувалося з урахуванням їхніх вікових особливостей, за участю вчителів, провідних тренерів міста, студентів і викладачів факультету фізичного виховання місцевого педінституту, які виступати перед старшокласниками з роз'ясненням значення занять атлетичною

гімнастикою для життя і майбутньої служби в армії. Учнів також запрошували на тренувальні заняття до міського клубу атлетичної гімнастики, на змагання культуристів тощо. Після значної роз'яснювальної роботи їх було запрошено до шкільного клубу атлетичної гімнастики. Близько 40 юнаків почали відвідувати заняття в ньому.

Крім вищезазначених завдань, в своїй діяльності ми розв'язували й такі, як забезпечення безперервності в реалізації вимог рухового режиму; відвертання юнаків від негативного впливу вулиці; контроль за учнями з боку педагогів школи і викладачів вузу тощо.

Керувала роботою шкільного клубу атлетичної гімнастики рада з п'яти осіб, до якої входили два вчителі фізичної культури, студент IV курсу факультету фізичного виховання і десятикласник. Автор цього матеріалу був обраний головою ради. Рада визначала склад груп, планувала їхню роботу, добирала засоби і методи тренування. Навчальні групи комплектувалися з 5--7 учнів. Тренувальні заняття в кожній групі проводилися вчителем фізичної культури і студентами IV курсу, які мали достатню методичну підготовку і вміли зацікавити юнаків.

Нова форма організації спортивної роботи, що найповніше задовольняла бажання і потреби старшокласників, логічно вписалася в систему фізичного виховання в школі, заповнила важливу прогалину в позакласній роботі з молоддю. Проведений у цей період аналіз результатів фізичної підготовленості учнів загальноосвітніх шкіл міста лав змогу, з урахуванням відстаючих і випереджаючих фізичних якостей, скласти для груп атлетичної гімнастики науково обґрунтований тижневий руховий режим. До нього входили щоденне самостійне виконання комплексів ранкової гігієнічної гімнастики, шкільні динамічні перерви з цілеспрямованими фізичними навантаженнями, два уроки фізкультури за тиждень і регулярні заняття в атлетичному клубі за спеціальною програмою (триразові на першому і чотириразові на другому роках) [7].

Ранкова гігієнічна гімнастика виконувалася щоденно групами по 3--5 юнаків за місцем проживання. Учням рекомендувалося дотримувати визначеної послідовності у виконанні комплексів вправ: ходьба; біг підтюпцем (3--5 хв.); повільний біг (3--5 хв.); вправи на гнучкість і рухомість у суглобах рук, шиї, тулуба, ніг; силові вправи без обтяжень і з обтяженнями (для рук, тулуба, ніг); згинання і розгинання рук в упорі лежачи; вправи з гантелями масою 3--5 кг, з еспандером, скакалкою; вправи на розслаблення з глибоким диханням тощо. Кожні 2--3 тижні вносилися зміни до комплексу фізичних вправ з урахуванням індивідуальних можливостей юнаків витримувати фізичні навантаження. Виконання комплексів ранкової гімнастики періодично контролювалося вчителями і студентами.

Динамічні перерви організовувалися чотири рази за тиждень у дні, коли не було уроків фізичної культури, і проводилися вони в присутності вчителя або студентів за таким принципом: понеділок -- силова підготовка (підтягування. згинання і розгинання рук в упорі на брусах, вправи з гантелями, гирями); середа -- швидкісна підготовка (стрибки через скакалку, човниковий і естафетний біг, біг лабіринтом); четвер -- вправи на витривалість (кросовий біг до 15 хв. з переходом на ходьбу); п'ятниця -- розвиток координації (комплекс загально розвиваючих вправ на координацію, вправи на перекладині, рукоходах, на рівновагу тощо).

Були внесені деякі зміни в методику організації уроків фізкультури, які проводилися за чинною навчальною програмою. Виходячи з поставлених завдань, наприкінці основної частини кожного уроку (за методикою В. Ф. Новосельського) виділявся час для розвитку рухових якостей. Це досягалося завдяки виключенню з підготовчої частини уроку переклички, з основної частини двосторонніх ігор, раціональнішого розподілу часу в основній частині уроку і почергового використання чотирьох комплексів загально розвиваючих вправ, з яких два були з "Порадника фізичної підготовки для воїнів армії і флоту". Зазначені зміни дали змогу виділяти на кожному уроці фізкультури по 18 хв. для розвитку в старшокласників основних рухових якостей: сили, швидкості, витривалості. Проведені організаційні зміни в режимі життя старшокласників дали змогу збільшити кількість часу на щоденні самостійні заняття ранковою гімнастикою до 210 хв., чотириразові динамічні перерви -- до 80 хв., заняття в клубі атлетичної гімнастики: в перший рік -- до 270 хв., у другий -- до 360 хв. за тиждень. Отож нам удалося довести контрольований учителем тижневий руховий режим учнів разом з уроками фізкультури до 650 хв. (1-й рік занять) і 740 хв. (2-й рік занять),-- що відповідало, за А. Г. Сухарєвим (1972), середньому рівню рухової активності і біологічній потребі юнаків. Така рухова активність старшокласників певною мірою сприяла вдосконаленню фізичних якостей, прогресивно зросли їхні індивідуальні спортивні результати. Такі наслідки роботи вплинули на формування позитивного ставлення учнів до регулярних занять фізичними вправами в клубі атлетичної гімнастики і самостійних занять за місцем проживання.

Таблиця 1. Тижневий обсяг рухової активності учнів, які займалися в клубі атлетичної гімнастики середньої школи № 14 м. Кам'янця-Подільського

Страницы: 1, 2, 3, 4