Змагання розпочиналися урочистими парадами, релігійними обрядами, посвяченням у ранг олімпійців.

На перших Олімпіадах спортсмени вели боротьбу з бігу на один стадій (звідси -- стадіон). Не у всіх місцях стадії були однакові. Найбільший дорівнював 192,27 метра і практикувався саме в Олімпії. Допускають, що він дорівнював 600 ступеням Зевса і був відміряний самим Гераклом.

Нам нічого невідомо про секунди атлетів під час забігів. Досить було прийти до фінішу першим, щоб одержати лавровий вінок і здобути право запалити священний вогонь.

Літературні джерела розповідають про олімпійців, які бігали швидше від зайця. Спартанець Ладас, наприклад, бігав, не залишаючи на піску слідів. Юний Полімнестор із Мілета легко наздоганяв кіз, яких випасав на горах, і навіть ловив зайців.

З історії ми знаємо довжину відстані від містечка Марафон до Афін -- приблизно 42 кілометри. Першим цю дистанцію подолав відомий з переказів воїн полководця Мільтіада -- Фідіппід. Він повинен був повідомити своїх земляків про блискучу перемогу їхнього війська над персами. Було це у 490 році до н. е. Коли Фідіппід прибіг на міську площу, він зміг вимовити лише двоє слів: «Ми перемогли!» і впав мертвий.

Не злічити кількості спортсменів, які долають сьогодні марафонську дистанцію. Та славнозвісний Фідіппід перед тим, як виконати доручення полководця, збігав через гірський перевалку Спарту і назад, бився на полі бою в перших лавах, де перебували найхоробріші. Саме через це йому й доручили принести радісну звістку до Афін. Не кожному до снаги таке навантаження!

3. Для відзначення героїв змагань існувало багато почестей. На їхню честь встановлювали скульптури, складали вірші, виконували пісні. Експансивні та темпераментні греки над усе цінували благородство та мужність, чесність та відвагу, виявлені у відкритому двобої.

Водночас не дозволялося сміятися над переможеними. Учасникам та глядачам Олімпійських ігор показували статуї, присвячені визначним атлетам. Як було не захоплюватись силою славнозвісного Мілона Кротонського! Він шість разів перемагав на Олімпійських іграх, десять -- на істмійських, дев'ять -- на німейських, шість -- на піфійських. Ще хлопчиком у 532 році до н. е. він здобув свою першу перемогу. А через 20 років, на 63-й Олімпіаді, піддавши на плечі забитого на честь його шостої перемоги здоровенного бика, він зробив з ним коло пошани по стадіону. А ввечері, на бенкеті, він самотужки з'їв засмаженого бика.

Протягом 30 років перемагав у кулачних двобоях атлет Феаген. На Олімпійських та інших іграх тих часів він здобув 1400 перемог. Важко зараз повірити такому досягненню спортсмена.

На 79-й Олімпіаді перемогу серед кулачних бійців святкував Діагор з острова Родосу. Чемпіонами ставали також три його сини та два онуки. Цей рекорд «сімейності» не перевершено й досі.

Одного разу, коли сини Діагора, Дамагет та Акузілай, стали чемпіонами у боротьбі з п'ятиборства, вони поклали свої вінки на голову батька і на руках понесли його по стадіону.

-- Що тобі ще чекати від життя, Діагоре? -- запитували глядачі.

Щасливий батько помер на руках синів від радощів, що переповнили його серце.

Зрозуміла сьогоденна зацікавленість офіційними нагородами, які одержували чемпіони Олімпійських ігор у Стародавній Греції. По-перше, як зазначалося, на всіх чекали почесті та загальне визнання. В перший день перемоги атлет діставав з рук суддів пальмову гілку, а в останній -- оливковий вінок, скріплений стрічкою.

До рідних місць переможців відряджали скороходів або най витриваліших бігунів, щоб повідомити громадянам радісну звістку. Назустріч олімпійському чемпіонові вирушали представницькі процесії. Героя вносили в місто на кріслах-носилках, возили на розфарбованих колісницях.

Усе це супроводжувалось співом величальних гімнів, бенкетами, які тривали по декілька днів. Олімпіоніка нагороджували цінними подарунками, грошовими преміями. Деяким з них міста надавали постійне матеріальне забезпечення та інші блага.

«Олімпійський урок» у Кобеляцькій ЗОШ І - ІІІ ст. №2 ім. О. Гончара

“Олімпійська символіка та атрибутика”

Однією з найвизначніших культурних подій давньої Греції були Олімпійські ігри, форум згоди між усіма грецькими державами, арени чесного змагання найкращих з-поміж спортсменів і митців, вчених і державних діячів, поетів і філософів. Біля підніжжя гори Кронос, у долині древньої річки Алфею видніють залишки стін священного олімпійського осередку. Олімпія - це тепер містечко з двотисячним населенням.

Цвіт молоді суперничав у боротьбі, кулачному бою, в трибках та швидкості бігу. А після перегонів та змагань сходились до розмови. Влаштовували славний бенкет. Участь в Олімпіаді була привілеєм кожного вільного грека. Переможця пробуємо уявити долину Алфею у червні, коли у ній раз на чотири роки збиралися десятки тисяч гостей з усієї Греції. нагороджували вінком з оливкового листя. Для греків це була найвища честь. Звання переможця мало загальногрецьке значення, його ім'ям називали чотирирічний період календаря.

Перші Олімпійські ігри тривали один день, пізніше - п'ять. Глядачами могли бути тільки чоловіки. Жінок не допускали через їхнє безправне становище в рабовласницькому суспільстві. Крім того, чоловіки змагалися зовсім голі. Дивитись на ігри дозволялося чужинцям, іноді - навіть і рабам. Керував змаганнями оргкомітет із числа відомих громадян. Під його наглядом за 30 днів до початку Ігор проводилися тренування учасників. Комітет проводив суддівство, оголошував переможців, пильнував за виконанням правил і збереженням священного миру.

До XIV Олімпіади учасники змагалися тільки з бігу на стадію (192,27 метра). Доріжка була посипана чверть метровим шаром піску, учасники бігли групою й босоніж. На XIV Олімпіаді ввели біг на дві стадії, наступної - вже на 12. Згодом і цю дистанцію подвоїли, довівши до 4,6км. Біг був основною дисципліною підготовки воїнів, через що і став головним на Іграх. У результатах до уваги бралася передусім швидкість. Але греки цінували і спритність, і силу м'язів рук, і вправність борця. Тому на XVIII Олімпіаді ввели "п'ятиборство" - комбіновані змагання з бігу, стрибків у довжину, метання диска, метання списа і боротьби. З розвитком олімпійського руху програма Ігор змінювалася. Так, на XXIII Олімпіаді "впровадили бій навкулачки, на ХХУ - перегони колісниць, запряжених четвіркою. Далі з'явилися "бойовий біг" зі щитом, мечем і в шоломі, ще п'ять видів змагань для колісниць. З XXXIII Олімпіади складовою частиною програми став панкратій - вільна боротьба, поєднана з кулачним боєм, під час якої дозволялись усі прийоми й удари, що тільки можливі в боротьбі між неозброєними в межах змагання.

Перед початком Ігор учасники складали присягу, запевняючи, що дотримуватимуть правил і змагатимуться чесно і що вони нічим не заплямували себе в житті. Останню вимогу в наш час не відновлено. Греки ж надавали їй виняткового значення.

Заради Олімпіади греки відкладали війни, а в наші часи було й навпаки.

Але де ж і якими були спортивні й громадські споруди стародавньої Олімпії? Колишній вигляд, розміри і пропорції окремих елементів можемо уявити лише з античних описів, з теперішніх залишків і передусім - за допомогою експонатів

Олімпійського музею, де зібрано значну кількість елементів оздоби. Внаслідок розкопок відтворено план стародавньої Олімпії, відкрито фундаменти і визначено призначення її будівель. Найголовнішими і найвеличнішими будівлями священного олімпійського осередку були храми Зевса і Гери, останній - найдавніший з відомих у Греції. Йому майже 2600 років. Храм Зевса побудований в 468-456 роках до н.е. В його центральній частині стояла статуя Зевса олімпійського, роботи славнозвісного Фідія - одно з семи чудес світу, єдине з них, виконане однією людиною. На кожному камені з олімпійських руїн позначалися думка й уява, міркування і відчуття її геніальних творців, що втілили грецький ідеал краси і гармонії в художні форми. Під аркою, розташованою в північно-східній частині священного осередку, виходимо за його межі. Нам відкривається зарослий травою величезний прямокутник 215 на 31 метр, що притулився до підніжжя Кроноса. Це славнозвісний олімпійський стадіон. Складався він з однієї-єдиної бігової доріжки завдовжки в стадію. З трьох боків стадіон був огороджений пологим насипом, на якому під час змагань розміщувалося близько 45 000 глядачів. Вони сиділи на траві просто неба. За вхід не платили. На південь од стадіону був іподром для кінних змагань і перегонів на колісницях. Його траса дорівнювала чотирьом стадіям. У північно-західній частині осередку розміщувалися будівлі фізкультурного призначення - гімнасій і палестра. Перший призначався для занять гімнастичними вправами. В ньому були також банні приміщення з ваннами і водопроводом. Палестра слугувала для змагань борців і для занять кулачним боєм.

Неподалік олімпійського стадіону, напроти храму Гери декілька ледь помітних у траві каменів нагадують про одне з найпочесніших місць Олімпії.

Тут стояв вівтар Зевса заввишки десять метрів, призначений для принесення жертв богам.

Він служив також джерелом нічного святкового освітлення. Саме на цих вапнякових брилах кожного четвертого року від пучка сонячних променів запалюють вогонь нової Олімпіади.

Поновленням Ігор людство зобов'язане французькому барону П'єру де Кубертену, який наприкінці XIX століття доклав для цього чимало зусиль. Але поновленою, на жаль, лишилась тільки спортивна частина змагань. Олімпія була не лише спортивним і навіть не тільки фізкультурним центром. Вона була найголовнішим центром усієї культури давньої Греції. Відновлення олімпійських ігор відбулося в Афінах, 1896 року. Звідси починається новий відлік Олімпіад.

На цих іграх виступали в основному європейці, за винятком спортсменів США та Чілі. Серед учасників були тільки чоловіки. У змаганнях брало участь 245 спортсменів. До програми Ігор увійшли: греко-римська боротьба, велосипедний спорт, гімнастика, легка атлетика, плавання, стрілецький спорт, теніс, важка атлетика, фехтування. Першим олімпійським чемпіоном став американець Джеймс Коннолі, що виграв змагання в потрійному стрибку. Головним номером програми був марафонський біг по дорозі від містечка Марафон до Афін, по якій у 490 р. до н.е. біг легендарний грецький воїн, що приніс звістку про перемогу греків над персами. Першим фінішував грек Спирос Луїс, що став після цього успіху національним героєм.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6