Дипломна робота на тему "Дизайн-освіта майбутнього вчителя трудового навчання"
Зміст
Вступ
1. Дизайн - як реальна потреба та закономірність
1.1 Історія становлення дизайну. Еволюція предметного світу
1.2 Дизайн як філософія творення гармонійного середовища людини. Краса і користь
1.3 Функціональна роль творчого складу мислення у становленні особистості. Дизайн, як школа творчого мислення
2. Інтеграція дизайну та мистецтва в розвиток художньо-естетичної культури школярів
2.1 Теоретичні засади довузівської дизайнерської освіти. Зв'язок дизайну із шкільними дисциплінами
2.2 Декоративно-ужиткове мистецтво та дизайн на уроках трудового навчання як засіб творчого розвитку учнів
3. Мистецтвознавчо-педагогічний аспект дизайну в системі вищої освіти
3.1 Зв'язок дисциплін інженерно-технологічного спрямування і дизайну
3.2 Культурно-естетичне значення дизайну одягу для підготовки майбутніх педагогів
Висновки
Список використаної літератури
Протягом всієї історії розвитку культури людина прагнула прикрасити своє життя, зробити гарними всі необхідні для неї речі - одяг, житло, посуд, засоби виробництва. Прекрасне є могутнім джерелом морального розвитку, духовного багатства, фізичної досконалості. Одним із найважливіших завдань вчителя трудового навчання - навчити дитину бачити в красі навколишнього світу, в красі людських стосунків духовне благородство, доброту, сердечність і на цій основі утверджувати прекрасне в самій собі, щоб у створювані цінності кожний учень вкладав свої кращі духовні якості, "опредмечував" себе в праці, щоб він любив сам процес праці і відчував красу творчості.
Актуальність роботи: в наш час великого значення набуває виховання у школярів художньо-естетичної культури, розвиток творчого мислення, формування художнього смаку і саме мистецтво дизайну приховує в собі величезні потенційні можливості для морально-естетичного росту, духовного розвитку. Людина завдяки сприйманню мистецтва та власній художній творчості активізує емоції, викликає до життя творчу уяву, стимулює фантазію, пробуджує духовне відчуття, формує образне мислення. Нагромаджений емоційний досвід пробуджує в людині художника з високою культурою і гамою відчуттів, веде до удосконалення інтелекту.
Мета роботи: дослідити умови та ефективність залучення засобів дизайну в навчально-виховний процес, визначити шляхи реалізації умов, проаналізувати вплив основ дизайну на гармонійний розвиток особистості.
Об'єкт дослідження: трудова підготовка.
Предмет дослідження: вплив і значення засобів дизайну на формування вчителя трудового навчання та особистості учня.
Завдання дослідження:
1) дослідити еволюцію предметного світу та історію становлення дизайну;
2) проаналізувати стан сучасної трудової підготовки;
3) вивчити умови розвитку гармонійної особистості вчителя та учня;
4) дослідити вплив мистецтва та основ дизайну на розвиток особистості;
5) визначити роль дизайну у формуванні вчителя трудового навчання.
Для реалізації завдань ми використовували такі методи дослідження: спостереження за ходом навчально-виховного процесу; вивчення та аналіз літературних джерел; бесіди з учнями, вчителями, батьками; вивчення передового педагогічного досвіду.
Практичне значення роботи: розроблення практичних завдань з основ дизайну та методичних рекомендацій щодо їх проведення;
Гіпотеза: дизайн може справляти значний вплив на формування художньо-естетичної культури вчителя трудового навчання і є потужним інструментом інтелектуального розвитку.
Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, бібліографії та додатків.
На протязі всієї історії розвитку культури людина прагнула прикрасити своє життя, зробити гарними всі необхідні для неї речі - одяг, житло, посуд, засоби виробництва.
В стародавньому світі, коли виробництво предметів споживання було справою виключно ручної роботи, ремесло і мистецтво складали єдине поняття. Ремісник суміщав в своїй особі одночасно і художника, і техніка, і винахідника. Ремеслове виробництво, будучи в ті далекі часи основним видом виробництва, проіснувало без особливих змін до кінця середніх віків. Поєднання краси з утилітарними якостями протягом багатьох століть залишалось основною властивістю будь-якого ремесла.[7]
Коли на зміну ремеслового виробництва прийшло виробництво машинне, єдність краси і користі порушилось. Зважаючи на особливості і складності нової машинної техніки вироби стали втрачати свої естетичні якості, які вже здавались не тільки необов'язковими, але й навіть зайвими. Вважалось навіть, що поєднання красивого і корисного просто суперечить сутності машинного виробництва. Правда, деякий час багатьом речам, особливо побутового призначення, ще намагались за традицією надавати якихось художніх якостей, але все-таки це було далеко від тієї своєрідної гармонії краси і користі, яка відрізняла вироби ремісника.
Будь-який промисловий виріб має свою історію, для нього характерна певна еволюція зовнішньої форми, і ми можемо прослідкувати, які фактори і як саме вони впливали на зміну форми, конструкцію та інші властивості того чи іншого предмету.[7]
Візьмемо, наприклад, такі сучасні промислові вироби, як електрична праска, швейна машина, пральна машина, магнітофон, автомобіль і т. п. Ці предмети мають різний вік, але кожен з них переніс значні метаморфози, поки придбав той вигляд, який надає сьогодні конструктор чи художник.
Автомобіль, телефон, магнітофон змінювали свою зовнішню форму під впливом розвитку науки і техніки, які безперечно відігравали провідну роль в еволюції того чи іншого предмету. Але істотний вплив на зміну форми надавали і багато інших факторів - історичні, соціально-економічні, політичні, психологічні.
У різних виробів еволюція форми протікає по різному. У деяких за короткий термін форма переносить великі зміни, в інших - довгий час взагалі не змінюється.
Вироби, функція яких століттями залишається незмінною, майже не змінюють і свою основну форму. Це перш за все відноситься до предметів побуту.
Незначну зміну форми ми можемо спостерігати на прикладі багатьох інструментів, які безпосередньо пов'язані з рукою людини: молоток, сокира, ножиці, коса і т. п. Вдосконалювався спосіб виготовлення, змінювався в деякій мірі матеріал, але, оскільки майже не змінювалась функція, форма змінювалась мало. Але ,звичайно, бувають і вийнятки.
Якщо ж прослідкувати еволюцію форми того чи іншого станка, то тут спостерігається інша картина. Швидкий розвиток техніки одразу відображався на його зовнішній формі. В залежності від виду енергії, що застосовувалась для роботи станка, змінювався його зовнішній вигляд і конструкція. Весь час паралельно із зміною принципу приведення станка в дію (мускульна енергія, енергія вітру, води, пари і, накінець, електрика), що впливає на механічні і пластичні властивості, змінювалась і його форма.
Швидка і закономірна зміна форми станка підчинялась, в основному, вимогам технічного прогресу. Причому змінювався не тільки станок, але разом з ним і весь інтер'єр цеху.[7]
Розвиток архітектури станків, машин завжди був тісно пов'язаний з архітектурними стилями відповідної епохи, хоча самі архітектори до будівництва машин чи станків ніякого відношення не мали. Зв'язок архітектури з "малою" архітектурою машин можна наглядно прослідкувати з початку 18 століття аж до сьогоднішнього дня.
Звичайно, що для тієї епохи подібні явища були в якісь мірі закономірні, так як ці машини і станки не тільки виконували виробничі функції, але і були предметами інтер'єру багатого житлового будинку чи ремісничої майстерні. Багаті вельможі і навіть короновані особи в той час захоплювались токарним мистецтвом.
Підпорядкування існуючому стилю архітектури тоді ще носило відбиток хорошого смаку і такі машини не втратили ще тієї чарівності, тих високих художніх якостей, якими відрізнялись вироби, виконані рукою ремісника-художника. Пізніше до початку ІX століття, детальне перенесення архітектурних форм в машинобудуванні у зв'язку із бурхливим розвитком техніки набуло зовсім нестримний характер, втрачаючи будь-який зв'язок з логікою і призначенням виробу.
Еклектика, тобто змішування стилів, яка панувала в той час в архітектурі, найшла своє яскраве відображення в "оформленні" машин. Часто станини для різних станків виливались з архітектурними деталями, акантовими листами, різьбою та іншими прикрасами, і наївно вважалось, що це надає станку більш привабливого вигляду. [4]
Одним з найбільш наочних прикладів такого еклектизму - мальовничо описані Марком Твеном пароплави, що ходили по Міссісіпі, з їх височенними димовими трубами, оформленими у вигляді увінчаних коринфськими капітелями колон, з палубними надбудовами, виконаними в стилі "одного із Людовиків".
Перші залізнодорожні вагони в тої час носили на собі сліди пануючого стилю. Їх площадки оформлені у вигляді балкончиків з балюстрадою з балясин, тай сам вагон всередині і ззовні нагадували будинок поставлений на колеса.
Перші телефони, цікаві зразки яких можна побачити тепер тільки в музеї зв'язку, хоч і являлись в свій час зовсім новими апаратами, що не мали ніяких прототипів у минулому, також не уникнули цих еклектичних прикрас у вигляді металевих візерунків, густо накладених на дерев'яний футляр. Подібних прикладів такого фальшивого і часто без ніякого смаку оздоблювання можна навести багато.
Першим, хто поставив питання про форму машин був теоретик машинобудування Франц Рело (1829-1905р), який пройшов шлях від учня на заводі до директора Берлінської ремісничої академії. Як творець теорії кінематичних пар, він не міг не торкнутися питання про форму машин. Своє завдання він бачив у виявленні і систематизації найбільш загальних законів і правил формоутворення і намагався показати що машина може бути і повинна бути красивою. [7]
На думку Рело, машинобудування повинно наслідувати архітектуру там, де мова йде про формоутворення машин. Взагалі, виходячи з положення про те що машина є деяким архітектурним цілим Рело вимагав ясності і чіткості у співставленні окремих частин, причому підкреслював функціональне значення кожної деталі. Він передбачав, що в майбутньому обов'язково появиться вчення про форму машин, що дозволить в кожному окремому випадку знаходити оптимальні рішення.
Рело дивився на техніку перш за все з точки зору інженера, але інженера широкого профілю, який глибоко вивчає всі області машинобудування, інженера, який дивиться далеко вперед, володіє великими здібностями і схильного до узагальнень.
Велику увагу приділяв він ритму і пропорціональності, які за його переконаннями, закладені в природі і в людській натурі та властиві всім людським витворам - від творів мистецтва до машин. Ритмічна і пропорційна форма не може бути не доцільною, і відповідно не може суперечити принципам функціонального формоутворення.
Якщо в транспортному машинобудуванні еклектика давала про себе знати, якщо вона ще процвітала в масових виробах народного вжитку, то в загальному машинобудуванні і особливо в станкобудуванні до самого кінця ІX і початку XX століття проявилась інша крайність. Традиції кустарного ремеслового виробництва при виготовленні машин зовсім забуваються. Машини починають випускати в тому вигляді, в якому вона вийшла з рук винахідника, конструктора. До питання її зовнішнього вигляду, естетичної привабливості навіть не торкаються.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15
