Рефераты. Діяльність соціального педагога дозвіллєвої сфери

Далі слід мати уявлення про те, де й коли буде проводитися захід, його тривалість, яка кількість людей буде задіяна, яких фінансових витрат воно зажадає, який потрібен буде реквізит.

Наступний етап роботи над сценарієм - це його композиційне рішення, тобто побудова, розташування складових дії компонентів, установлення між ними смислової й хронологічної залежності - порядок їх включення в дію.

Композиційно сценарій може бути побудований як монтаж окремих блоків, епізодів, кожний з яких сюжетно самостійний і об'єднаний лише місцем, часом і темою.

Окрім загального композиційного рішення, у сценарію розробляються й композиції кожного з вхідних у нього елементів - конкурсів ігор, концертів, вистав, атракціонів, оскільки кожна форма масової дозвіллєвої діяльності є дією організованою, то ця дія будується на основі загальних драматургічних принципів. Сценарій повинен мати зав'язку, розвиток, кульмінацію, яка фактично є фіналом, розв'язкою дії, його вищою емоційною точкою. Окрім опису сюжетного ходу, складових компонентів та їх наповнення, сценарій включає тексти ведучих.

У практиці організації й проведення масової діяльності у створенні сценарію особливо важливий другий етап роботи над сценарієм - розробка постановного плану. Постановний план складається з двох частин. Перша містить розробку структури й змісту вузлових блоків дії, ігрових майданчиків, послідовність епізодів, світла, звукопартітури.

Постановний план будується за такою схемою:

- найменування епізоду;

- перелік учасників;

- місце проведення;

- реквізит;

- художнє оздоблення;

- характер і зміст звукового супроводу;

- відповідальний за проведення [ 25; 48 ].

Друга частина - віддзеркалення загальних, таких, що відносяться до всього вечора в цілому, моментів. До них належать: оформлення приміщення, музичний супровід, розробка запрошень, якщо це необхідно, а також розподіл обов'язків кожного. І при задумі заходу, і при створенні його сценарію необхідно уявляти собі майбутній обсяг роботи й кількість часу, що потрібно витратити на його підготовку. Необхідно врахувати, що той, хто прийшов на вечір, не повинен бути свідком організаційної суєти, доробок. Сприяє цьому монтажний лист, у якому похвилинно розписується хід заходу, тобто скільки часу виділяться на кожен епізод.

У сучасній педагогіці організатори позакласної роботи та соціальні педагоги, організовуючи дозвілля школярів, обов'язково використовують ігрову позицію.

Ігрова позиція педагога тому перетворює гру на виховний чинник, що сприяє гуманізації взаємин "учитель - учень". Це основна функція ігрової позиції педагога, яка сприяє створенню творчої атмосфери [25; 78 ].

Організатор гри - соціальний педагог, здатний регулювати ігрові процеси, - виходить на реальний досвід індивідуальних або колективних переживань, на природжений демократизм дітей, на їх здатність або нездатність прояву організаторських даних, особисту ініціативу, уміння стримувати свої егоїстичні пориви, поступатися партнерам по грі, на самовладання, солідарність, відповідальність за свої дії й дії товаришів. Керівництво грою, перш за все, є управління ставленням дітей до дійсності.

Завдання соціальних педагогів, організаторів полягає в тому, щоб не стримувати емоції дітей під час гри, а управляти вміло, не нав'язуючи при цьому своєї думки громадській думці колективу.

Необхідно враховувати й віковий склад тих, хто грає. В одних випадках спілкування дітей молодшого і старшого віку необхідне для підтримки ігрової атмосфери, розвитку міжколективних зв'язків, в інших - небажане, оскільки заважає розвитку духу змагання, творчої розкутості.

Щоб соціальному педагогу "ввійти" до значення "Стати близьким" у колективі, у його неформальну сферу спілкування, а неформальна сфера - свого роду святая святих дитинства, їх інтимний світ, у цій сфері групуються й зберігаються моральні цінності дітей, їх правила життя, їх дійсне ставлення до себе, товаришів, до дорослих, необхідна взаємна довіра.

Якщо неформальна сфера спілкування дітей створюється тривалим спільним спілкуванням або єдністю уявлення про світ, про речі, єдністю ставлення до того, що оточує, то ігрова сфера спілкування є результатом об'єднання неформальної сфери спілкування з формалізовано-ігровою.

Характер взаємодії дітей і дорослих у грі визначається самою її природою як діяльності самостійної, добровільної, творчої. Тут виключена авторитарна форма спілкування й показана спільна, колегіальна діяльність, співпраця.

Відзначимо деякі особливості взаємодії, обумовлені ступенем включеності педагогів у гру.

У вільних іграх, де діти самі вибирають гру, самі організують, самі забезпечують її процес, результат, вихователь займає головним чином непряму позицію: дипломатично впливає на вибір гри, її етичну атмосферу, в іграх не беручи участь. Цю позицію можна було б назвати позицією дистанції.

Для ігор, здійснюваних у межах організованого виховного процесу, найбільш типові позиція часткової включеності, ігрова позиція й позиція колективного прикладу.

Що ж означає часткова включеність педагога в гру? Це такий рівень взаємодії, коли дорослі допомагають дітям порадою, безпосередньо організаторською роботою або обговоренням "на рівних" - не на всіх етапах гри, а лише на якомусь одному: або спочатку, коли йде вибір гри або народжується задум нової, або в ході її організації, у посередництві, у суддівстві, або на час підбиття підсумків.

Необхідно відзначити, що ступінь включеності вихователів у гру багато в чому обумовлений підготовленістю вихованців, їх досвідом участі в колективних справах, рівнем їх самостійності. Залежно від цих параметрів педагоги, більшою чи меншою мірою, включаються в гру як наставники й організатори.

Ігрова позиція найбільш ефективна. Між дітьми й дорослими, які грають рівнозначні ролі, виникають або стосунки ігрового суперництва, або стосунки координації. Проте, при зовнішній рівності ролей і позицій у дорослого в грі завжди залишається педагогічне надзавдання.

Позиція колективного прикладу заснована на психологічному механізмі наслідування: педагогічний колектив або група його представників як самостійна команда включається в дитячі конкурси, змагання або бере на себе виконання частини сюжету, театралізації у творчій рольовій грі [ 27; 87].

Таким чином, вони прикладом свого ставлення до справи, один до одного впливають на дітей, на виховуючу атмосферу в грі. Цінність такого підходу до педагогічного керівництва грою полягає в тому, що дорослі можуть дати дітям наочний зразок досить високого рівня, а це - найважливіше завдання виховання в будь-якій діяльності, у будь-якому педагогічному процесі.

Ігрова діяльність, усвідомлено змодельована її організатором, тоді залишається грою самобутньою, комплексною, профорієнтаційною, терапевтичною, коректувальною, тобто розвивальною, коли її організатори дотримуються таких принципів:

1.Відсутність примушення будь-якої форми при включенні дітей у гру - вільне й абсолютне залучення дітей у гру гарантує збереження їх ігрового настрою.

2. Принцип розвитку ігрової динаміки - він реалізується через правила ігор, які відпрацьовувалися сторіччями. Ведучий гри покликаний, зберігаючи нормативну її схему, стимулювати творчість тих, хто грає, що підтримує динаміку. Саме різний творчий почерк гравців надихає на продовження гри, її розвиток.

3. Принцип підтримки ігрової атмосфери - це підтримка реальних відчуттів дітей. Способи підтримки ігрової атмосфери різні: стимулюючий ефект суперництва; умови ігрового спілкування, зняття всіх моментів, що провокують на конфлікти, розробка нових ігрових сценаріїв і т.п.

4. Принцип взаємозв'язку ігрової й неігрової діяльності - перенесення педагогом основного сенсу ігрових дій у реальний життєвий досвід дітей. Співвідношення ігрового й неігрового спроектоване на поступову заміну гри працею.

5.Принцип переходу від простих ігор до складних ігрових форм - пов'язаний з поступовим поглибленням різноманітного змісту ігрових завдань і правил - від ігрового стану до ігрових ситуацій, від наслідування до ігрової ініціативи, від локальних ігор до ігор-комплексів, від вікових ігор до безповоротних, "вічних" [ 22; 89 ].

Таким чином, головний статус будь-якого педагога в дитячій грі - партнер, означає прямий або непрямий учасник по відношенню до тих, хто грає - дітей. Гра компенсує неопрацьованість творчих форм узаємодії вихователів і вихованців, виводить на дійсну співпрацю, на "суб'єкт-суб'єктні" способи взаємодії, на партнерство.

Турбота про збереження ігрової ситуації - одне з творчих обов'язків педагога-організатора гри.

Основні умови збереження стійкого інтересу в дітей до гри:

- використання умовної ігрової термінології;

- введення романтичних ситуацій;

- використання всіх видів педагогічного впливу в ігровій формі;

- використання елементів колективного змагання між малими групами.

Дотримання цих умов дасть можливість педагогу на тривалий час зберегти атмосферу, активізувати діяльність дітей.

Завершення гри логічно організувати двома шляхами:

1) у методичній розробці гри попередньо передбачати її фінал;

2) завершення гри припадає на час перерви у спілкуванні з дітьми. Підсумки гри підводять за традицією урочисто, вручають пам'ятні знаки, оголошують подяки тощо.

Необхідно відмітити, що гра стане виховним чинником тільки за таких умов:

- педагоги користуються ігровою позицією;

- у колективі створений оптимістичний "ігровий" стиль;

- центральне місце в житті школяра займає праця (навчання), яка находиться в діалектичній єдності з грою [ 24; 98 ].

Уміле педагогічне керівництво іграми забезпечує їх максимальний ефект.

Отже, система підготовки й підвищення кваліфікації кадрів сфери дозвілля повинна забезпечувати необхідні умови неперервної освіти, постійного поповнення знань про нові напрямки культурно-дозвіллєвої діяльності, нові форми й методи роботи закладів, які займаються організацією дозвілля учнівської молоді.

ІIІ. Проблематика організації дитячого та підліткового дозвілля

Серед окремих категорій з якими ведеться дозвіллєва робота можна виділити такі категорії населення: підлітки та молодь, дорослі люди похилого віку, інваліди та сім'ї. Робота з підлітками й молоддю становить чітку систему взаємодії дитячих, підліткових і молодіжних організацій, громадських центрів, бізнесових кіл, культурно-мистецьких і релігійних інституцій. Соціопедагогічним пріоритетом у роботі з підлітками та молоддю має бути індивідуальний підхід, адресна спрямованість дозвіллєвих заходів, орієнтація та акцентуацію внутрішнього світу особистості. Такий підхід забезпечується створенням необхідного простору для неформального спілкування, взаємодії представників різновікових груп, підготовки культурно-дозвіллєвих програм, що не лише відповідають новітнім технологіям, а й відрізняються творчою конструктивністю, належним естетичним рівнем та емоційним забарвленням, позитивно впливають на духовний світ особистості. В умовах дозвіллєвої діяльності використовуються різні форми виховання підлітків та молоді. Вони визначаються постійністю та систематичністю у вихованні; диференційованим підходом до різних соціально-демографічних угрупувань та осіб, залученням підлітків та молоді до активної суспільно корисної та особистісно-значущої діяльності; стимулюванням та регулюванням самовиховання і саморозвитку молоді, вирішенням її соціально-культурних проблем, реалізацією соціальних та економічних ініціатив, розкриттям творчого потенціалу особистості; оптимальним поєднанням отриманих теоретичних знань з практичною діяльністю [1; 113].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.