Наталія Усова у статті «Такі різні ігри» розкриває питання особистісно орієнтованого навчання, за яким однією з важливих умов формування пізнавального інтересу до предмета є стосунки вчителя і учнів: взаємний інтерес один до одного, уміння і бажання вчителя бачити в кожному учневі неповторну особистість. Звичайно, в арсеналі вчителя мають бути різноманітні творчі методичні «дрібнички» -- ігрові «домашні заготовки», які допомагають вивченню програмового матеріалу. Наталя Усова наводить приклади таких ігор як «Ходіння за азимутом», «Вода з річки Дністер», «Гра-п'ятихвилинка», яка на думку Наталі Усової дасть змогу перевірити знання і створити емоційну розрядку в класі, а також зацікавити дітей з різними темпераментами.
Але Наталя Усова уникає проведення уроків-КВК. На її думку класичний КВК -- це насамперед змагання в дотепності (за умови, що гравці, глядачі і журі добре обізнані з предметом жартів чи пародіювання). Що ж до уроків-КВК, то вчителі найчастіше ставлять за мету перевірити, закріпити й узагальнити знання учнів з певної теми. Практика показує, що експромтом дотепно і тактовно жартувати взагалі нелегко, а на конкретну (обмежену вимогами) тему тим паче. А як розробити критерії оцінювання? Припустімо, на запитання «Що таке глобус?» одна команда пригадає, що це куляста модель Землі..., а друга відповість, що це наша планета, примусово зменшена, але зате піднята на п'єдестал. Чи перевірить вчитель, наскільки друга команда знає чіткі наукові формулювання? А чи була відповідь першої команди веселою, дотепною? Без сумніву, правильно спроектований КВК привчає гравців швидке мислити, миттєво реагувати, примушує уникати повторень... (№; ст.57)
Валерія Новикова каже, що вчителі, які викладають географію у 8-х класах, знають, що обсяг матеріалу курсу «Географія України» дуже великий, а на вивчення його навчальним планом передбачена лише 1 година на тиждень. Це створює значні труднощі, тому щоб восьмикласникам все ж дати певні знання найкраще застосовувати таку форму роботи на уроці, як конференція. (№; ст.57)
На думку Євдокії Ліскович активними формами навчання, що збуджують творчу діяльність учнів, є застосування дидактичних ігор, уроки-заліки, уроки-семінари, конференції, уроки-КВК. Звичайно, форми роботи визначають, виходячи з проблем даного курсу, рівня знань учнів. Окремі ігрові моменти доцільно використовувати в 6--8 класах на кожному уроці під час закріплення вивченого матеріалу, на підсумкових уроках, уроках контролю знань. Шкільний семінар -- одна з колективних форм роботи. До нього учні готуються заздалегідь: використовують різноманітну додаткову літературу, інші джерела інформації. У 8 класі можна використати прийом рольової гри. Цей прийом навчить майбутнього члена суспільства приймати самостійні рішення, робити й відстоювати свій вибір з точки зору господаря країни. (№; ст.57)
Діана Яценко і Галина Леонтьєва стверджують, що особистісно орієнтоване навчання включає також використання нестандартних типів уроків або ігрових моментів на традиційних уроках. Цій технології навчання сприяє й тематичний контроль знань школярів, який передбачає можливість кожному учню поліпшити результат вивчення теми. За такої організації навчальної діяльності спостерігається висока активність школярів, особливо із середніми й слабкими навчальними можливостями. (№; ст.57)
Наталія Бєскова, начальник відділу суспільно-гуманітарної освіти Міністерства освіти і науки України і Ганна Уварова, директор коледжу економіки, права та інформаційних технологій Університету економіки та права «КРОК», кандидат педагогічних наук, доцент.
Цікавим є досвід, що грунтується на особистісному підході до навчання географії. Проблема розвитку особистості учня засобами географії висвітлена, в досвіді Наталії Анатоліївни Галалюк, Ольги Іванівни Максименко, Тамари Василівни Побережник, Валентини Миколаївни Слотюк, Тетяни Костянтинівни Сокол, Віталія Івановича Шандри, Анжеліки Василівни Шпак. вони Одне з найважливіших завдань навчання географії цих учителів -- формування творчої особистості, здатної самостійно добувати знання й уміння та вільно їх використовувати у своєму житті та майбутній діяльності. Тому в центрі навчального процесу вони бачать особистість учня, якого спонукають до самоактуалізації свого творчого потенціалу проведенням дидактичних ігор, вікторин, КВК, уроки-заліки, уроки-семінари та інші розвиваючі засоби. (№; ст.57)
В.І.Шандра проводить уроки, спираючись на свій досвід. Зокрема, аналізуючи складний і часто «сухий» матеріал про економічне районування території України й Донецький економічний район, він з метою формування пізнавального інтересу учнів пропонує їм цікаву інформацію, загадки, казуси, наводить приклади різноманітних життєвих ситуацій, проводить міні-ігри, застосувує метод групової роботи. (№; ст.57)
Любов Вішшкіна вважає, що сучасний етап розвитку географічної освіти в Україні характеризується новими вимогами до навчального процесу. Ці вимоги передбачають обов'язкове формування географічних компетенцій, навичок самостійної пізнавальної діяльності учнів та розвиток їх критичного мислення.
Сучасні дидактичні умови організації навчального процесу визначаються технологізацією процесу навчання, особистісно орієнтованим підходом до учнів, раціональним застосуванням методичного апарату навчення географії та чіткою регламентацією навчальної діяльності на уроці.
Сучасний етап розвитку методики навчання географії можна назвати періодом накопичення та аналізу практичного досвіду. Про це свідчить той факт, що авторами багатьох статей у фахових виданнях є вчителі-практики. Вони презентують педагогічні знахідки, які, на їхню думку, мають високу ефективність. Це, найчастіше, сценарії або розгорнуті плани-конспекти уроків, які є продуктом індивідуальної творчості й відбивають педагогічну особистість учителя, його талант і персоніфікований професіоналізм. Інші вчителі сприймають такі публікації як прямі рекомендації до діяльності, намагаються їх відтворювати у своїй практиці. Таке механічне запозичення чужого педагогічного досвіду, найчастіше, не сприяє професійному зростанню.
Учителі географії наполягають на тому, що їм не вистачає рекомендацій спеціалістів з фахової методики практичного спрямування. На нашу думку, це свідчить про необхідність інтенсифікації теоретичного аналізу накопиченого досвіду та створення нових моделей навчання географії, які б мали універсальний характер. Уніфіковані навчальні моделі можуть застосовуватись учителями незалежно від специфічних особливостей 'їх практичної діяльності та накопиченого досвіду. (№; ст.57)
На думку Євдокії Ліскович у зв'язку з переходом на семестрове навчання та 12-бальну систему оцінювання знань та вмінь учнів, великого значення надається повторенню й перевірці навчального матеріалу з визначеної теми. Ефективність такої перевірки залежить від того, як учитель організує урок і як учні застосують набуті знання й уміння. На уроках узагальнення знань та вмінь учнів можна успішно застосовувати ігри. Використовуючи ігрову форму уроку, можна перевірити знання всього класу щодо засвоєння номенклатури, розуміння зв'язків і географічних закономірностей, уміння використовувати знання на практиці (№; ст.57)
Оксана Малая говорить, що географія, як шкільний предмет має бути зорієнтована на формування широкого спектра світоглядних знань, а знання -- сприяти соціологізації особистості, пiдготовцi її до життя, раціональної, продуктивної, творчої дiяльностi. На сучасному етапi навчання до географічної освiти в загальноосвiтнiй школi висуваються специфічні вимоги: на основі вивчення фiзико-географiчних, соцiально-економiчних об'єктiв і явищ сформувати в учнiв особистiсне ставлення до навколишнього середовища, науковий свiтогляд i глибоке переконання в перевагах демократичної системи; забезпечити розвиток в учнiв пiзнавальних iнтересiв до географiї і сформувати в них географiчний аспект мислення, щоб кожне фiзико- або економiко-географiчне явище (об'єкт) учень мiг розглядати комплексно та встановлювати взаємозв'язки з iншими природними явищами (об'єктами), умiв пов'язати їх з картою (територiєю) і дати вiдповiдну оцiнку з господарської та соцiально-полiтичної точки зору.
Реалiзовуючи цi завдання в практицi роботи, потрібно організовувати нанчально-виховний процес таким чином, щоб вiн був зорiєнтований на особистiсть учня. Застосовуючи такi форми i методи навчалъної дiяльностi, метою яких є постiйне накопичення досвiду творчостi та формування механiзму самоорганізацiї й самореалiзацiї особистостi. За такого пiдходу кожен учень розвивається як носiй творчого досвiду, сприймає навколишнiй свiт через цей досвiд. Таким чином здiйснюється формування соцiально значуших цiнностей, що є головним завданням. При цьому великого значення надаю проблемним ситуацiям, якi б мiстили iнформацiйно-пiзнавальну суперечність або створювали умови для її виникнення, мали достатню позитивну мотивацiю у навчальнiй дiяльностi учнiв та вiдповiдали їхнiм iнтелектуальним можливостям. З цiсю метою застосовую завдання проблемного характеру: навчальні задачi, практичнi завдання.
Переконана, що саме iгровi та iнтерактивнi форми навчання дають змогу виявити i розвинути здiбностi чи нахили. У процесi навчання з використанням iгрових методiв i форм вiдображаеться хiд педаготiчної взаємодiї, який характеризуеться постiйною змiною дiяльностi вчителя та учнiв. Вiн зумовлює змiну якостей особистостi кожного школяра завдяки власнiй дiяльностi, спрямованiй на засвоєння певного обсягу матерiалу. (№; ст.57)
1.2 Навчальна гра як дидактична категорія
К.Д. Ушинський застерігав від формального заучування готових правил, вимагав, щоб учні пояснювали всі свої дії з дидактичним матеріалом, робили висновки. За вмілого використання гра стає незмінним помічником педагога. Бо у грі діти перевіряють свою силу, спритність, у них виникає бажання фантазувати. Гра дарує щохвилинну радість, задовольняє потреби, а ще спрямована в майбутнє, бо під час гри у дітей формуються вміння, здібності, необхідні їм для виконання соціальних, професійних функцій у майбутньому. У скрізь, де є гра панує радісне дитяче життя.
Сучасне дидактика, звертаючись до ігрових форм навчання на уроках географії, вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагога й учнів, продуктивної форми їх спілкування з властивими їх елементами змагання, непідробної цікавості.
У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні.
Використання на уроках дидактичних ігор та дидактичного матеріалу робить процес навчання цікавим, створює у дітей бадьорий настрій, полегшує засвоєння навчального матеріалу. Різноманітні ігрові дії, за допомогою яких розв'язується те чи інше розумове завдання, підтримують і посилюють інтерес до навчального предмета. Отже дидактична гра на уроці - засіб навчання.
Сам термін “дидактична гра” підкреслює її педагогічну спрямованість та багатогранність застосування.
Дидактична гра - це практична групова вправа з вироблення оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовних, що відтворюють реальну обстановку. Під час гри в учня виникає мотив, суть якого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль. Отже, система дій у грі виступає як мета пізнання і стає безпосереднім змістом свідомості школяра. Все, що допомагає успішному виконанню ролі, має для учня особливе значення і якісно ним усвідомлюється.
А.С. Макаренко писав: “... Треба зазначити, що між грою і роботою немає такої великої різниці, як дехто думає... В кожній гарній грі є насамперед робоче зусилля та зусилля думки. Дехто гадає, що робота відрізняється від гри тим, що в роботі є відповідальність, а в грі її немає. Це неправильно: у грі є така ж велика відповідальність, як і в роботі, - звичайно, у грі гарній, правильній”.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
