Передбачаються наступні наслідки цієї кризи: 1. військова слабкість позбавить Канаду можливості брати участь у переговорах з питань безпеки; 2. Це завдасть серйозної шкоди ЗП Канади, оскільки вона не зможе брати участь у міжнародних операціях; 3. Найголовніше, ця ситуація загрожує серйозними труднощами у відносинах з США. У цьому контексті прогнозують, що «якщо Канада не зможе повною мірою брати участь у реалізації планів США з оборони континенту, то американці можуть закрити кордон і розмістити свої війська на канадській території».
Насправді, нині можна говорити про певну кризу довіри у відносинах Канади і США. Спочатку шукали причину цього похолодання у канадо- американських відносинах в особистнісному факторі. До 12 грудня 2003 року експерти покладали відповідальність за це на колишнього премєр-міністра Жана Кретьєна, який відомий своїм антиамериканізмом. Коли ж новий прем'єр-міністр Пол Мартін, який переміг на парламентських виборах значною мірою тому, що обіцяв покращення відносин з США, заявив у лютому 2005 року, що Канада не братиме учсті у американській НПРО, стало зрозумілим, що причинах не в особистостях, а більш глибші. Це перший подразник у погіршенні стосунків між Канадою і США.
Другий - полягає у тому, що, на думку Білого дому, Канада не тільки запізнилась з усвідомленням післявересневої реальності, але й припустилась низки грубих помилок, відповідальність за які взяв на себе колишній премєр- міністр Жан Кретьєн, який подав у відставку у 2003 році. Найбільшою помилкою, яка межує , на думку США, зі зрадою, булла відмова Канади від участі у війні США проти Іраку (формально через відсутність на цю війну санкції Ради Безпеки ООН). Знервовані Були американці і самою формою відмови - премєр-міністр зробив це перед телекамерами під опллески парламентаріїв (до того, як по дипломатичних каналах повідомив США).
Третьою причиною американського невдоволення стало широке поширення в Канаді антиамериканських настроїв.
Наступним негативним подразником канадо-американських відносин є , на думку Вашингтона, недостатні зусилля Оттави у сфері боротьби з міжнародним терроризмом. Йдеться і про недостатнє фінанасування Канадою оборонних зобов'язань по лінії НАТО; про м'яку політику Канади щодо біженців та іммігрантів, яка може дозволити террористам проникнут з території Канади до США ( американці нагадують, що вбивця Авраама Ліккольна Джон Бут і вбивця Мартіна Лютера Кінга Джеймс Рей прибули з Канади). США зараз надто стурбовані незахищеністю канадо-американського кордону.
Ще однією принципово важливою для США темою - свого роду лакмусовим папірцем - стало ставлення Канади до програми НПРО Дж. Буша. Власне, від Канади практично нічого не вимагалось - ні надання території, ні бюджетних асигнувань - тільки символічної згоди. Дж. Буш з власної ініціативи двічі просив публічно Оттаву про таку підтримку і отримав відмову. Через це Буш скасував свій запланований візит до Канади, як і Кондоліза Райс відклала візит.
Найперше з'ясуємо, що хвилює Оттаву у її стосунках з Вашингтоном: 1) висока економічна залежність Канади від США шляхом укладення двох фритредерських угод: від 1989 року та друга, яка її замінила, тристороння за участю Мексики від 1994 року (про створення НАФТА). Сьогодні на експорт в США направляється понад 80% канадського експорту, близько половини всього промислового виробництва і майже 40% ВВП, а для 9 з 10 канадських провінцій американський ринок є важливішим від внутріканадськього. Більше того, міжпровінційна торгівля у Канаді все більше розвивається по міжконтинентальній вісі південь-північ, а не по вісі схід-захід, яка повинна цементувати федерацію;
2) Канада все більше виказує невдоволення американським протекціонізмом, який з маргінального перетворився завдяки одностороннім діям Конгресу США і різних комітетів в провідний; близько трьох років чинними залишаються антидемпінгові мита на імпорт до США канадських пиломатеріалів і майже два роки діє заборона на ввіз канадської яловичини (через одиничні випадки коров'ячого сказу).
3) канадські правлячі кола перебувають під негативним враженням того, що США так стрімко перетворились в єдину світову державу. Адже у Канаді очікували , що після розвалу СРСР, роль США у світі буде зменшуватись. Таким чином, Оттава зазнала поразки у своїх намірах знайти в особі інших країн і регіонів ефективні «противаги» впливу США.
4)Канада втрачає ілюзію, що могла у постбіполярний період відігравати роль з'єднувальної ланки між двома континентами - США і Європи, оскільки створення ЄЄ і його розширення призводить до того, що Європа все більше замикається сама в собі.
5) в останні роки статус Канади у Вашингтоні і її можливість впливати на рішення, які приймає Білий дім, зазнали помітної ерозії. У військово- політичному сенсі Канаду як найближчого союзника США обійшла Великобританія; в торговельно-економічному відношенні на американському ринку Канаду витісняють такі нетрадиційні конкуренти, як Мексика, Китай та Індія.
6) не справдились надії на те, що новим каналом канадського впливу стане НАФТА. За оцінками канадців, зв'язки по лінії НАФТА нічого не додали до ваги Канади у американських політичних колах.
7) США у своїй кваліфікації держав і визначення американських пріоритетів та інтересів в цих державах за адміністрації Дж.Буша-молодшого керуються міркуваннями у дусі «реалполітік». Найбільше турбуються США відносинами з такими держава, як Росія і Китай, які можуть корінним чином вплинути на характер міжнародної системи; до другої категорії США відносять регіональні держави, такі як Японія і Бразилія. Канада включена до третьої категорії держав, які не мають великого військового чи регіонального значення, але входять до сфери життєво важливих інтересів США. З цими країнами США передбачають інтенсифікацію торговельних і фінансових зв'язків. До четвертої та п'ятої категорій віднесені «слабкі» і держави, які «збанкрутували» і які заглиблені у свої внутрішні проблеми і тому нічого не можуть запропонувати світовій спільноті. Після подій 11 вересня 2001 року США переглянули свої відносини зі союзниками і противниками по всьому світу. У результаті цього зміцнили свої стосунки з Великобританією, яка є найближчим військово-стратегічним партнером, з Австралією - як надійним регіональним союзником, стратегічним партнером стала Росія, в немилість впала Саудівська Аравія, а інтерес Буша до Мексики і Латинської Америки поступився всепоглинаючою боротьбою проти міжнародного тероризму.
Разом з тим, зростаючий розрив між потугою Канади і США у сучасному світі і відмінності в пріоритетах їхніх зовнішньополітичних установок (США - з акцентом на безпеку, а Канада - з акцентом на економіку), не означає, що у них не залишилось точок дотику або що Канада зовсім позбавлена важелів впливу на США.
Канада є одним з найбільших поставщиків енергетичних ресурсів в США і цим вносить суттєвий вклад в їхню безпеку. Її частка в американському імпорті нафти - 15%, природного газу - 94%, електроенергії - 99%, ядерного палива - 35%>. Окрім цього, по території Канади буде прокладено гігантський газопровід з Аляски - стратегічний проект, з реалізацією якого США пов'язують зміцнення своєї безпеки на середньо- і довготривалу перспективу.
Стратегічне значення має географічне розташування Канади. З цієї точки зору вона може бути як буфером, так і партнером у захисті США від тероризму.
Обидві країни об'єднує інтегрована регіональна економіка, яка дає мільйонам людей роботу по обидва боки кордону. Зокрема, за підрахунками канадського посольства у Вашингтоні, від канадо-американської торгівлі прямо залежать 5 млн.210 тис. робочих місць у США. Загалом, для 37 з 50 американських штатів канадський ринок є найважливішим експортним ринком.
Канада має спільну з США інфраструктуру у низці важливих галузей - на транспорті, включаючи автомобільні дороги і залізниці; інтегровану систему нафто- і газопроводів; спільний річковий шлях по річці Святого Лаврентія і Великим озерам; у сфері енергетики та телефонного зв'язку . Через Канаду до США йдуть важливі вантажопотоки з Свропи, тоді як через територію США до Канади - вантажі з Мексики і латиноамериканських країн. Так само по території США прокладена частина канадських трубопроводів, по яких перекачується енергоресурси з однієї частини Канади до іншої.
Канада тісно пов'язана зх США і по лінії неурядових організацій, регіональної співпраці, професійних асоціацій, родинних та дружніх контактів. Досить сказати, що в США на постійній і на непостійній основі проживає 100 тис. канадців, а у Канаді - 600 тис. американців, не враховуючи людей з подвійним громадянством.
Отже, події 11 вересня нанесли старій моделі канадо-американських відносин відчутного удару і на порядку денному цих двох держав постало питання перегляду і реформування двосторонніх взаємин.
3. Біла книга зовнішньої політики Канади 2005 року: нова спроба перегляду зовнішньої політики у XXI сторіччі
19 квітня 2001 року канадський уряд подав на розгляд парламенту і громадськості так звану Білу книгу з зовнішньої політики Канади під досить претензійною назвою «Впливова роль у світі, яка викликає почуття гордості». Традиція публікації Білих та Зелених книг прийшла до Країни кленового листя з Великобританії. Вони отримали назву за кольором обкладинки і представляють собою офіційні урядові документи. Білі книги представляються у Палаті громад парламенту для ознайомлення, а Зелені - для обговорення).
Варто зазначити, що, починаючи з 1970 року, тобто з прем'єрства Пьєра Трюдо, коли було видано офіційний урядовий документ «Зовнішня політика для канадців», робляться спроби перегляду зовнішньополітичного курсу країни, які вже стали традицією. Така спроба, хоча і незавершена, відбулась в 1979-1980 роках за консервативного уряду Дж.Кларка; у 1985 році інший консервативний прем'єр Б.Малруні передав у парламент Зелену книгу під назвою «Конкурентність і безпека». У 1995 році Жан Кретьєн випустив Білу книгу» у формі урядової заяви «Канада у світі». Доля цих переглядів різна. Але важливо те, що Білі книги репрезентують офіційну політику і є важливими віхами дипломатичної історії Канади.
Підсумковий документ містить чотири розділи: «дипломатія», «оборона», «розвиток», і «торгівля». Перша особливість полягає у тому, що вперше цей документ є інтегральним, його готували чотири відомства МЗС,
МО, Агентство з розвитку і міністерство міжнародної торгівлі. Тоді як раніше його готувало переважно МЗС (раніше Білі книги з оборони - МО).
Друга - що у документі простежується дві тенденції: реалістична і романтична. «Реалісти» вважають головним завданням ЗП відстоювання національних інтересів, а «романтики» акцентують на розповсюдженні канадських цінностей та ідеалів у світі.
Незважаючи на пишномовну назву, у Білій книзі 2005 року вперше офіційно визнається факт зменшення зовнішньополітичного впливу Канади у світі. Зокрема, мовиться, що «Канада послабила увагу до своєї міжнародної політики...Канада повинна робити набагато більше, якщо хоче зберегти позиції у світі...»
У документі стверджується, що довготермінові цілі зовнішньої політики Канади не піддаються швидким і кон'юнктурним змінам. Тим самим забезпечується спадковість урядового курсу і пріоритетність двох з трьох проголошених цілей - досягнення «економічного процвітання» і «забезпечення безпеки». Що стосується третьої цілі - розповсюдження у світі канадських цінностей і культури, то її місце зайняв «обов'язок захищати». Це найновіша канадська концепція, яка сформульована три- чотири роки тому.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
