У своєму виступі перед послами 27 серпня 2007 року Н.Саркозі критикував Росію, яка, повертаючись на світову арену, «достатньо грубо» використовує «свої нафтові і газові переваги». Цю тему він продовжив у статті, опублікованій у «Российской газете» у жовтні 2007 року, відзначивши, що «коли Росія без попередження припиняє подачу енергії частині Європи, це підриває довіру».
Хоча Франція традиційно проводить політику, спрямовану на диверсифікацію джерел енергії, після приходу до влади Н.Саркозі Париж особливо активізував ці зусилля, що певною мірою не відповідає інтересам Росії, яка розігрує свою «енергетичну карту». Одним з наслідків офіційного візиту Саркозі до Алжиру стало рішення алжирської державної енергетичної компанії «Сонатра» про припинення угоди, підписаної у серпні 2007 року «Газпромом». Таким чином, газовий ОПЕК, першими кроками на шляху створення якого були ці угоди, не відбувся. Спостерігачі відзначили, що Алжир прагне публічно відхреститися від ідеї газового картелю, несхвально сприйнятого у Європі. Натомість алжирці уклали нову угоду з французькою компанією «Газ де Франс», за яким зобов'язались поставляти цій компанії скраплений газ до 2019 року. Одночасно оголошено, що «Сонатра» побудує два нових газопроводи по дну Середземного моря, які дозволять Алжиру на 50% збільшити обсяги газу, який буде поставлятиметься в Європу по трубах. Очевидно, що у цьому випадку дії Парижа певною мірою суперечать політиці Москви, яка прагне створити сприятливі умови для просування російських компаній на світовий ринок.
Разом з тим неправильно було б забувати про існування об'єктивної основи для позитивного розвитку співпраці двох країн. Росія для Франції - важливий фактор міжнародної рівноваги сил. За словами Н.Саркозі, найближчі три-чотири десятиріччя будуть періодом «відносної могутності», коли «економічне і політичне піднесення Китаю, Індії, Бразилії, повернення Росії створюють об'єктивні умови для концерту великих держав і багатополюсного світу, в якому Європейський союз може поступово стати одним з найактивніших полюсів, якщо він тільки цього забажає». Франція використовує зв'язки з Росією як одну з опор для проведення своєї політики з найрізноманітніших аспектів міжнародного життя. Незважаючи на те, що РФ, на відміну від СРСР, не претендує на роль повноцінної противаги США, співпраця з Москвою створює для Парижа додаткові можливості. Очевидно, тому нове французьке керівництво схильне періодично виявляти прагматизм у взаєминах з Росією і прагне уникати в них зайвої ідеологізації.
Важливою віхою на шляху розвитку відносин між двома країнами став офіційний візит до Росії президента Франції у жовтні 2007 року. Він віддзеркалив двоїстість французького підходу до відносин з Росією. Оцінюючи візит на прес-конференції, Ніколя Саркозі особливо виділив свою зустріч з представниками російських неурядових організацій, що мало засвідчити його зацікавленість у захисті прав людини в РФ. Під час візиту виявилася різниця у підходах Росії і Франції щодо іранського ядерного досьє, косовського урегулювання. Прориву у двосторонніх стосунках не відбулося, і французька преса загалом стримано оцінила результати візиту.
Разом з тим він став певним стимулом для подальшого розвитку відносин. З урахуванням того, що загалом французькі компанії зацікавлені у більш активній участі в освоєнні величезного російського ринку, а також у розробці російських копалин, позитивний імпульс отримали франко-російські економічні зв'язки. Він отримав розвиток у середині листопада 2007 року під час відвідин Парижа прем'єр-міністром РФ В.Зубковим. За даними преси, французька сторона пообіцяла Росії сприяння на переговорах з ЄС у новому договорі про партнерство. Натомість Росія запропонувала упродовж двох тижнів укласти низку торговельних і економічних угод. Найважливішим серед них стало підписання документа між «Газпромом» і 2Тоталь» про спільну розробку Штокмановського газового родовища. Росія і Франція також планують співпрацювати в реалізації проектів створення вантажних літаків на базі аеробусів АЗ80 А350. Розглядаються також нові плани запусків ракет-носіїв «Союз» з космодрому «Куру» у Французькій Гвіані, угода про будівництво заводу «Пежо-Сітроєн» в Росії і домовленість про купівлю французьким концерном «Перно-Рікар» одного з російських горілчаних підприємств. У грудні 2007 року підписаний меморандум з французьким концерном «Рено», за яким до 26 лютого 2008 року йому відійде 25% (блок-пакет) акцій «Автоваза».
Експерти вважають, що під час жовтневого візиту закладено основи порозуміння на новому рівні між двома керівниками. Воно проявилось після того, як Н. Саркозі перший серед лідерів поздоровив російського президента з успіхом «Єдиної Росії» на парламентських виборах у грудні 2007 року. Цей жест викликав критику як у Франції, так і за її межами. У зв'язку з цим Н.Саркозі назвав у своєму інтерв'ю від 8 січня 2008 року дивною логіку, за якою треба було спочатку образити В.Путіна, назвавши перемогу його партії на виборах нелігітимною, а потім звернутися до нього за допомогою в урегулюванні значних міжнародних проблем, зокрема, іранського ядерного питання. Подібні висловлювання свідчать про те, що нове французьке керівництво прагне відійти від вузько-ідеологічного підходу у відносних з Росією і має намір шукати можливості співпраці з широкого кола проблем, не замикаючись на питаннях демократії і прав людини. Все це, проте, не означає, що Франція повністю і назавжди виключає цю риторику зі свого зовнішньополітичного лексикону.
3. Ядерна стратегія Франції: історія і сучасність. Трансформація національної військової доктрини
Становлення Франції як ядерної держави зазвичай пов'язують з президенством генерала де Голля (1958-1969). Насправді; жоден з політичних лідерів Четвертої і П'ятої республік не був таким палким й послідовним прихильником набуття Францією власного ядерного щита. Щоправда, генерал отримав у цьому контексті гарну спадщину. У 1903 році Анрі Беккерель став лауреатом Нобелівської премії за розкриття природної радіоактивності. У 1911 році П'єр Кюрі і Марія Склодовська-Кюрі відкрили радіоактивні елементи - полоній і радій, так само як радіоактивність торія. У 1935 році Нобелівську премію отримали Ірен Жоліо-Кюрі в Фредерік Жоліо- Кюрі за відкриття штучної радіоактивності. Наприкінці 1930-х років спочатку італієць Енріко Фермі, а згодом і інші відомі науковці, у тому числі і І.Жоліо-Кюрі, домоглися поділу урану - 235. Ґрунтуючись на отриманих результатах, Ф.Жоліо-Кюрі одним з перших дійшов висновку про можливість ланцюгової реакції і приступив до проектування ядерного реактора на важкій воді. У роки Другої світової війни Ф.Жоліо-Кюрі вивіз запаси важкої воли і технічну документацію до Великобританії.
Після визволення Франції Ш.де Голль заявив, що провідним чинником національної безпеки країни має бути наявність у неї сучасних засобів стримування, тобто тактичної і ядерної зброї. «Неможливо уявити собі незалежну країну, яка не володіє ядерною зброєю. Тоді вона вимушена покладатися на інші держави у питаннях власної безпеки, а отже залежати від інших держав політично».
У 1945 році де Голль, очолюючи Тимчасовий режим, створив Комісаріат з атомної енергетики. Через три роки з допомогою Ф.Жоліо-Кюрі було створено атомний реактор. Але Жоліо-Кюрі був категорично проти створення ядерної зброї. Проте у 1952 році було прийнято закон, який дозволяв розробку плутонія для ядерної зброї.
Водночас у роки Четвертої республіки реалізація ядерної проблеми була загальмована політичною нестабільністю (помінялося понад 10 урядів), хоча з 1955 року у військовий бюджет закладалися кошти на створення ядерної зброї.
У 1958 році напередодні падіння Четвертої республіки прем'єр-міністр Фелікс Гайар прийняв рішення про випробовування у 1960 році власної ядерної бомби (Ф.Жоліо-Кюрі помер у 1958 році).
Де Голль, повернувшись до влади у 1958 році, отримав можливість реалізувати свою ідею-фікс - перетворити ядерну зброю у засіб безпеки і незалежності Франції.
13 лютого 1960 року буда підірвана перша французька атомна бомба 60-70 кілотонн потужністю. Цей вибух відбувся у пустелі Сахарі. Так Франція стала четвертою ядерною державою (США у 1945 році, СРСР - у 1949, Великобританія - у 1953 році). З 1961 по 1966 рік Франція здійснила 13 підземних випробувань атомної зброї ( до 1962 року - в Алжирі, а після підписання Евіанських угоді - на атолі Муруроа і Фангатауфа у південній частині Тихого океану). Загалом, за експертними даними, Франція станом на 1995 рік здійснила 210 ядерних вибухів, що у чотири рази більше ніж Великобританія та КНР разом узяті (США - 1051,СРСР - 715).
У 1964 році Франція вже мала ядерну авіацію; у 1971 році були поставлені на бойове чергування ракети наземного базування; у 1972 році -перший атомний ракетоносець. Отже, у Франціх з'явилась класична ядерна тріада. У 1972 році був прийнятий перший стратегічний документ, який визначив пріоритети, цілі і засоби національної оборонної політики Франції -«Біла книга з питань оборони». Політика стримування за цим документом базувалася за моделлю «стримування слабким сильного».
До початку 1 років ядерні сили Франції проіснували без особливих трансформацій. Кардинальні зміни характеру зовнішніх загроз зі завершенням «холодної війни» привели до трансформації французької національної оборони, у першу чергу тісно пов'язаної зі створенням спільної зовнішньої і оборонної політики ЄС.
Вже плани Ф.Міттерана вписувались у класичний голлістський курс на створення колективної європейської потуги, головною військовою силою якої прагнула стати Франція. Прихід до влади Ж.Ширака зміцнив цю традицію.
У 1991-1992 роках французи досягли стелі у 538 ядерних боєголовок. Після цього почалося зменшення кількісних показників французького ядерного потенціалу. Були демонтовані всі ракети «земля-земля», як і 18 стратегічних ракет наземного базування; Франція — єдина серед ядерних держав - закрила центр ядерних досліджень, потужності зі збагачення урану. У 1992 році Франція запровадила мораторій на ядерні випробовування. Водночас до 1991 року Франція не була учасницею Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). У 1991 році Франція приєдналася до ДНЯЗ.
Причини цих кроків видаються зрозумілими: найголовніше не стало СРСР, який сприймався як військова загроза національної безпеки Франції. Разом з тим з'явилися нові виклики: загроза розповсюдження ядерної зброї, міжнародний тероризм, нестихаючий близькосхідний конфлікт тощо.
Це підштовхнуло нового президента Ж.Ширака до припинення мораторію на ядерні випробовування. Першою важливою міжнародною акцією Ж.Ширака стало відновлення влітку 1995 року французьких підземних ядерних випробовувань на атолі Муруроа в Тихому океані. Незважаючи на протести держав Тихоокеанського регіону і світової спільноти, президент Франції заявив, що його країна повинна завершити серію робіт з модернізації атомної зброї, для цього необхідно провести ще декілька експериментальних вибухів. На початку 1996 року Ширак оголосив про припинення ядерних випробовувань. Зрозуміло, що зроблена після цього Ж.Шираком пропозиція про те, щоб зробити французькі ядерні сили основою автономної європейської оборони була відхилена членами ЄС, громадянам якого будь-яка атомна зброя, застосована у Європі, видавалася більш небезпечною, ніж будь-яка інша загроза.
На той час Франція мала 348 ядерних боєголовок: 288 морського базування (на 2004 рік - три атомні ракетоносці) і 60 - військово-повітряного (80 літаків) - так звана діада замість тріади. Наземні ракети були демонтовані.
Водночас у 1994 році у результаті дискусії довкола проблеми можливості застосування ядерної зброї з'явився другий офіційний доктринальний документ - «Біла книга з питань оборони». Найперше у цьому документі визначалися загрози: 1. оголошувалося, нова всю свою багатовікову історію Франція не має прямої загрози своїм кордонам; 2. також акцентувалася увага на нових ризиках загрозах економічного та соціокультурного характеру (певна дезорієнтація після розпаду СРСР; диференціація суспільств всіх континентів на бідних і багатих; демографічна проблема; регіональна нестабільність); 3. у документі пропонувався термін «невійськові загрози» - організована злочинність, наркотрафик, злочинність та тероризм, релігійний та націоналістичний екстремізм.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
