Методологічна основа дослідження складає загально наукові методи історизму та об`єктивності у підході до висвітлення явища на основі комплексного використання джерел у поєднанні з методами історичних досліджень, а саме, систематизації, синтезу, порівняльного аналізу, періодизації, класифікації.
Апробація дослідження - здійснена шляхом виступів на звітних-наукових конференціях професорсько-викладацького складу РДГУ. Тема: Формування основ українсько-словацького стратегічного партнерства у 1990-ті роки.
Структура роботи: визначається метою і завданням дослідження, побудована за проблемно-хронологічним принципом. Робота складається зі вступу, основної частини, яка містить 3 розділи, висновків, списку використаних джерел та літератури й додатків.
Мета дослідження – розкрити еволюцію основних напрямів, видів і форм українсько-словацького міждержавного співробітництва на основі конкретно-історичного аналізу процесу становлення і розвитку добросусідських відносин і основ системи стратегічного партнерства між Україною та Словаччиною у 1990- ті роки.
Основними дослідницькими завданнями в контексті головної мети роботи, які автор намагалася вирішити в ході дослідження, є наступні:
- визначити місце і роль українсько-словацького міждержавного
співробітництва в системі міжнародних відносин і зовнішньої політики України та СР;
- простежити передумови і головні історичні чинники становлення відносин співробітництва між Україною і СР;
- виділити етапи і періоди розвитку сучасних українсько-словацьких відносин;
- визначити основні напрямки, види і форми та основні структурні елементи системи міждержавного українсько-словацького співробітництва в 90- ті роки хх століття;
- розкрити еволюцію зовнішньополітичної взаємодії України та СР;
- проаналізувати чинники розвитку зовнішньоекономічних зв`язків між Україною та СР впродовж 1990 х років;
- розкрити українсько-словацькі взаємозв`язки і взаємовпливи 1990-х років у культурно-духовній сфері;
- вказати на особливості підходів сторін до взаємної гарантії прав національних меншин;
- узагальнити досвід українсько-словацького міждержавного співробітництва 90-х років хх століття, виділити його головні завдання із вдосконалення системи партнерських відносин між Україною та СР на початку третього тисячоліття.
Практичне завдання дипломної роботи, полягає в тому, що методологічні підходи, апробовані в роботі, доцільно застосовувати для вивчення проблем співробітництва України з іншими державами Центрально-Східної Європи; а також у навчальному процесі вищих та середніх-спеціальних навчальних закладах, ліцеях, гімназіях та школах.
Джерела, концептуально-теоретичні підходи, методи та інструментарій, які доцільно застосувати для глибокого наукового дослідження новітніх відносин міжнародного співробітництва України і Словацької Республіки в 1990-ті роки, у контексті конкретно-історичного аналізу мають суттєві особливості. По-перше, сучасний незначний часовий відступ від перебігу подій та процесів становлення системи українсько-словацького співробітництва на першому етапі їх розвитку поки що не дозволяє з усією повнотою практично і теоретично осягнути значення здійснених стратегічних кроків, так як їх реальні наслідки проявляються лише в перспективі. По-друге, молоді держави не відразу засвоюють всі принципи і методи відкритості дипломатії та політики, тому рівень інформування громадськості з боку владних і дипломатичних структур України і СР щодо формування зовнішньополітичного курсу і двостороннього співробітництва бажає бути кращим, зокрема, заслуговує публікації хоча б договірна база українсько-словацьких відносин. Вона недостатньо відображена в опублікованих збірках зовнішньополітичних документів України та Словаччини. По-третє, в українській історіографії ще в продовж 70-80-х років хх століття склалася домінуюча заідеологізована методика дослідження міжнародних відносин із сусідніми країнами, які входили до колишнього радянського табору, з акцентом на “інтернаціоналізм” і виключно дружні зв’язки. Певні стереотипи такого дещо спрощеного підходу за інерцією проявляється і в деяких сучасних дослідженнях.
Але системні суспільні зміни і фундаментальна перебудова глобальних і європейських міжнародних відносин з межі 80-90-х років хх століття вплинули на характер і принципи міждержавних стосунків, у тому числі між Україною та СР.
Аналіз становлення і розвитку українсько-словацьких міждержавних відносин 1990-х років потребує розгляду чинників їх еволюції у ракурсі новітніх теорій “конфлікту цивілізацій” і геополітики, позаяк, згідно з їх положеннями, Україна і СР знаходяться на цивілізаційному “розломі” та геополітичному перехресті Сходу і Заходу. Для більш глибокого історичного аналізу розвитку українсько-словацьких відносин доцільно застосовувати синтез стадіального і цивілізаційного підходів. Конкретно-історичне вивчення проблем становлення і розвитку українсько-словацьких стосунків потребує також використання спеціальних науково-історичних методів: історико-генетичного – для вивчення характерних рис попередньої моделі співробітництва і особливостей підготовчого періоду двосторонніх стосунків; історико-порівняльного – для оцінки місця і ролі двосторонніх взаємин у системі міжнародних відносин України і СР; історико-системного – для узагальнення досвіду і уроків функціонування системи українсько-словацького співробітництва.
1.1 Джерельна база дослідження новітньої історії українсько-словацьких відносин
Основною групою джерел для вивчення історії відносин між Україною та СР періоду 90-х рр. хх століття є неопубліковані матеріали з українських та словацьких архівів. Гальмуючим чинником введення в науковий обіг цих джерел є те, що значний масив документального матеріалу з проблем сучасного українсько-словацького співробітництва поки що не систематизований і не сконцентрований у центральних архівних установах. Більшість його перебуває в поточних архівах міністерств і відомств та інших установ і організацій, де знаходиться у непридатному або недоступному для вивчення і використання з науковою метою стані.
До групи опублікованих джерел відносяться насамперед офіційні видання національних законодавчих і зовнішньополітичних актів, які регулюють співробітництво між Україною та СР. Крім комплексу дво- і багатосторонніх договорів, угод, протоколів, конвенцій та ряду інших документів, які були укладені в 1990-ті роки між двома державами, сюди входять також рішення українського і словацького парламентів з ратифікації таких міжнародно-правових актів, закони і програмні документи, зокрема, урядові програми і заяви стосовно принципів зовнішньої політики як України, так і СР. Основні з цих нормативних документів опубліковані в 1990-ті роки в офіційних виданнях – “Відомостях Верховної Ради України” та “Зводі законів СР”. В якості джерел заслуговують особливої уваги документи головних інституйованих суб`єктів міждержавного українсько-словацького співробітництва як міжнародного – договори, угоди, протоколи, програми, плани, концепції, так і внутрішнього характеру – розпорядження, постанови й інші матеріали кабінетів міністрів, відповідних міністерств і відомств України та СР, спрямовані на реалізацію досягнутих двосторонніх домовленостей. Більшість з них публікується в офіційних урядових і відомчих виданнях.
Критичного підходу потребують матеріали преси, як джерела з вивчення процесу розвитку співробітництва між Україною та СР у досліджуваний період. У 1990-ті роки в обох країнах суттєво змінився характер преси – навіть існуючі ще з минулого режиму щоденні і тижневі видання в більшості втратили офіційно-заполітизоване обличчя, стали більш-менш об`єктивними та інформаційно-плюралістичними. Разом з тим, як результат становлення багатопартійності, з`явилося маса нових видань – різноманітних за ідейною спрямованістю та партійною приналежністю. Трансформація преси в Україні, порівняно із Словаччиною, в 1990-ті дещо затягнулася через більш загальмований характер українських реформ. Значна частина особливо регіональних українських газет залишилися фактично офіційними виданнями місцевої влади, виходячи за її фінансової підтримки. А офіційними друкованими органами центральної влади України стали газети Урядовий кур`єр” та Голос України”. Тому матеріали щодо українсько-словацького співробітництва, які друкувалися у цих виданнях, відображали у більшості позицію української влади і мають переважно офіційний характер.
У Словаччині впродовж 1990-х років центральних видань такого характеру уже майже не було. Уряд СР не має і не мав власної газети. Правда, з 1993 р. почав виходити журнал Національної Ради – “Parlamentny Kurier”. До кінця 2000 р. побачили світ майже 80 його номерів. Причому на сторінках цього парламентського видання міститься матеріал переважно політико-публіцистичного і аналітичного характеру. Законодавчі матеріали там не публікуються. Є лише рубрика про хроніку парламентських подій. Більш конкретні офіційні матеріали щодо проблем українсько-словацького співробітництва публікуються на сторінках центральних партійних видань СР.
З середини 1990-х років конкурентна боротьба на ринку щоденних і тижневих видань СР значно загострилася. У неї втрутилися зарубіжні медіальні концерни, насамперед німецькі та австрійські. Вони активно скуповували контрольні пакети акцій газет та журналів СР. І на кінець десятиріччя більшість словацької центральної та регіональної преси знаходилася уже в руках іноземних видавців. Це не могло відбитися і на характері самих видань та матеріалів, які публікуються в них. Занадто спрощено було б говорити, що іноземні тримачі контрольних пакетів акцій провідних словацьких газет диктують редакціям та журналістам – що і як потрібно писати. Свобода слова діє і в ринкових умовах. Але нові власники газет зацікавлені, щоб їх справа була прибутковою. Тому обсяг внутрішньо політичної і міжнародної інформації значно скорочений, зрозуміло, що зменшилась і кількість інформації про Україну та українсько-словацьке співробітництво.
Повертаючись до українських видань, слід зазначити, що більшість українських видань мають проблеми такого ж характеру, проте є ряд видань які висвітлюють політичну хроніку необмежено і тому, на мою думку, було доцільно використати при написанні дипломної роботи. До таких видань насамперед я хтіла б віднести, періодичні видання: “Нове життя”; “Політика і час”; “Український історичний журнал”; “Науковий вісник Дипломатичної Академії України”; “Дукля”; “Політична думка”. В цих видання увага була сконцентрована насамперед на питаннях економічного характеру, введення візового режиму для українських громадян в 2000 році на територію СР, питання розвитку культурних зв`язків між Україною та СР, офіційні зустрічі глав і прем`єр-міністрів держав, входження СР до складу ЄС та НАТО.
Ці матеріали української преси і за період 1990-2004 рр., з критичною оцінкою їх змісту і спрямованості, склали важливу частину джерельної бази дипломної роботи.
Наступним важливим джерелом висвітлення українсько-словацьких відносин є упорядковані збірники документів; “Україна на міжнародній арені”, “Статистичний щоденник”, “Зібрання чинних міжнародних договорів України. Офіційне видання (видання публікується спеціальними томами за кожен рік). Проте, слід зазначити, що ці видання мають також свої недоліки, насамперед документи не повністю висвітлюють зміст угод і договорів, відсутні коментарі і тлумачення упорядника до більшості з наведених документів.
Частково заповнюють прогалину в справі видання зовнішньополітичних документів щодо розвитку міжнародно-правової основи українсько-словацьких стосунків періоду 1990-х років публікації міжнародних договорів і угод та хроніки співробітництва України з іноземними державами у спеціальних рубриках друкованого органу МЗС України – журналу “Політика і час”. Водночас, доступ через мережу Інтернет до текстів основних міжнародно-правових документів, які регулюють українсько-словацьке співробітництво, забезпечено через розміщення їх на сайті “rada. кiev”.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14
