ЗМІСТ
Сторінки
Вступ
Розділ 1. ДЖЕРЕЛА, ІСТОРІОГРАФІЯ І МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ СТОСУНКІВ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА СЛОВАЦЬКОЮ РЕСПУБЛІКОЮ У 90-ТІ РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ
1.1 Джерельна база дослідження новітньої історії українсько-словацьких відносин
1.2 Рівень вивчення проблеми і методологія засади конкретно-історичного аналізу українсько-словацького співробітництва
Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК СИСТЕМИ УКАЇНСЬКО-СЛОВАЦЬКИХ МІЖДЕРЖАВНИХ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИХ ТА ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН
2.1 Українсько-словацькі політичні контакти; формування основ українсько-словацького стратегічного партнерства у 1990-ті роки
2.2 Чинники розвитку українсько-словацьких зовнішньоекономічних зв’язків
2.3 Проблеми інвестиційного співробітництва України і Словацької Республіки
Розділ 3. УКРАЇНСЬКО-СЛОВАЦЬКІ ЗВ`ЯЗКИ І ВЗАЄМОВПЛИВИ В ГУМАНІТАРНІЙ І КУЛЬТУРНО-ДУХОВНІЙ СФЕРАХ
3.1 Українсько-словацькі культурні, наукові і освітні взаємозв’язки
3.2 Проблеми гарантії прав національних меншин в українсько-словацьких стосунках
Висновки
Список використаних джерел і літератури
Додатки
ВСТУП
Актуальність теми: Завдяки зваженим скоординованим і цілеспрямованим спільним зовнішньополітичним діям Україна і СР сформували впродовж 90- х років хх століття не тільки стійкі двосторонні міждержавні зв`язки на різних рівнях, але й основу цілісної системи стратегічного партнерства. Вона охоплює весь комплекс українсько-словацького співробітництва і базується на збігу головних національно-державних інтересів наших країн та погодженій реалізації їх через механізми координації діяльності двох суверенних держав на міжнародній арені.
Розвиток двосторонніх міждержавних відносин визначений Постановою Верховної Ради України “Про основні напрями зовнішньої політики України” від 2 липня 1993 р. першим з-поміж головних напрямів української зовнішньої політики [74.- с 40] У цій парламентській постанові пріоритетними стратегічними напрямами у сфері двосторонніх міждержавних відносин вказано розвиток політичних, економічних, науково-технічних, культурних та інших стосунків насамперед з так званими прикордонними державами в тому числі Центрально-Східної Європи, до яких належать і Словаччина [74.- с.41] З часу схвалення вищим законодавчим органом України основоположного документу зовнішньополітичної діяльності держави пройшло майже десятиліття. Це дозволяє підвести певні підсумки реалізації його положень на практиці. Тому актуальним є наукове дослідження процесу становлення і розвитку системи і механізму функціонування міждержавного партнерства України і СР в 1990-ті роки з метою подальшого зміцнення двосторонніх стосунків та позицій української держави в Європі.
Зміна геополітичної ситуації на європейському континенті в перші роки третього тисячоліття внаслідок розширення трансатлантичних і загальноєвропейських структур на Схід, згідно з рішенням Паризького саміту НАТО (листопад 2002 р.) та Копенгагенського саміту Європейського Союзу (грудень 2002 р.) потребує, однак, серйозного переосмислення стану і перспектив стосунків між Україною і державами Центрально-Східної Європи. У цьому контексті назріла необхідність і глибокого наукового аналізу українсько-словацьких відносин. Словаччина, разом із 7-ми країнами регіону включена до чергової хвилі розширення НАТО і в групі 10-ти європейських держав до розширення ЄС. Україна залишилася поза євроатлантичними структурами, зберігши партнерство з НАТО і набуваючи статусу безпосереднього сусіда ЄС. Центрально-Східна Європа новими східними кордонами ЄС поступово сегментується на дві частини. Майбутній шенгенський режим на цих кордонах, несе в собі ризики виникнення жорстких бар`єрів, які суттєво ускладнять і українсько-словацьке співробітництво. З огляду на такі зміни в геополітичному становищі України і СР, актуальними є узагальнення досвіду їх міждержавного співробітництва впродовж 1990-х років для збереження і розвитку найбільш ефективних його напрямків, видів і форм на двосторонньому рівні і адаптації українсько-словацьких стосунків до нової системи взаємодії України з державами-членами ЄС.
Новітня історія становлення і розвитку українсько-словацьких відносин ще не стала предметом і об`єктом спеціальних наукових досліджень як в українській, так і в словацькій історичній науці. Тому актуальним і важливим з науково-теоретичного і практичного погляду є конкретно-історичний, комплексний аналіз процесу формування системи співробітництва між незалежними українською та словацькою державами впродовж 1990-х років, що дозволяє підсумувати як позитив співпраці, так і розрити гальмуючі чинники двостороннього співробітництва.
Джерельну базу дипломної роботи складають:
1. Комплекс опублікованих джерел складають, зокрема, договори, угоди, протоколи та інші міжнародно-правові документи, які регулюють українсько-словацьке міждержавне співробітництво, вміщені в офіційних публікаціях законодавчих актів України і СР і спеціальних збірниках документів.
2. Опубліковані офіційні статистичні матеріали, зокрема, статистичні щоденники України і СР, матеріали загальнодержавних переписів населення Словаччини в 1991 р. та 2001 р., України – в 1989 р. і 2001 р., зовнішньоекономічна і регіональна статистика.
3. Преса та періодичні видання.
4. Монографічні видання.
5. Підручники, довідкова література.
Історіографічний огляд: Висвітлення теми дипломного дослідження в українській історіографії залишається поки що недостатнім. Вагомих спеціальних праць монографічного характеру з комплексним аналізом проблем історії українсько-словацького співробітництва 90-х років хх століття в Україні до теперішнього часу не опубліковано. Загалом тематика становлення і розвитку взаємин незалежної України із Словаччиною та іншими країнами Центрально-Східної Європи значно поступається за рівнем уваги з боку вітчизняних істориків і спеціалістів-міжнародників, порівняно із пріоритетним висвітленням ними еволюції, наприклад, українсько-російських стосунків або відносин із США та великими європейськими державами. До середини 1990-х років з`являлися лише окремі наукові розвідки щодо джерел формування зовнішньополітичних стосунків між Україною та Словаччиною, процесу усамостійнення СР і її розвитку та окремих аспектів українсько-словацького співробітництва [16;47;56;57].
У другій половині 1990-х років кількість публікацій, що торкалися тим чи іншим чином проблем українсько-словацького, суттєво зросла. Побачили світ видання загального характеру про зовнішню політику України та місце незалежної української держави в глобальній системі міжнародних відносин, де українсько-словацькі стосунки розглядалися у загальноєвропейському і регіональному контексті [10;27]. Глибокий історичний екскурс в українсько-словацькі та українсько-чеські взаємини зробив у декількох роботах С.В. Віднянський, визначивши вплив їх минулого на сучасність [11;19]. Були опубліковані і перші спеціальні історичні статті з проблем становлення українсько-словацьких відносин, зокрема, В. Приходька - водночас і автора монографії з історії чехословацької “ оксамитової революції” 1989 р. [60;62]. Етнополітичний аспект українсько-словацьких взаємин вперше в український історіографії висвітлили М.П. Макара та І.І. Мигорич [45–с.160].
На зламі другого і третього тисячоліть, а, точніше, в 1999-2001 рр. поява цілої низки публікацій про двосторонні стосунки, переважно політологічного характеру, була викликана дипломатичним суперництвом України і СР за місце непостійного члена Ради Безпеки ООН та введенням Словаччиною візового режиму. [4-с.6].
Стійкий ріст інтересу українських вчених до історії країн регіону, в цілому, та Словаччини, зокрема, і до розвитку Україною добросусідського співробітництва з ними став, однак, помітним лише з 2000-2002 рр., коли з нагоди 10-річчя незалежної української державності та її зовнішньої політики і дипломатії, а також 10-річчя встановлення Києвом офіційних дипломатичних відносин з країнами Центральної і Південно-Східної Європи почав підсумовувати досвід першого етапу двосторонніх зв`язків та результати європейської і регіональної політики України. Саме в такому ракурсі розглядають українсько-словацькі відносини вчені історики С.В. Віднянський, П.П. Брицький та А.Ю. Мартинов у роботах, присвячених зовнішньополітичній діяльності України в 1991-2001 рр. [14;15]. В Інституті історії України НАН України було підготовлено ґрунтовну двотомну анотовану історичну хроніку “Україна і Європа” [76-с.308] Тут в частині першій міститься і узагальнений хронологічний матеріал з історії українсько-словацьких стосунків 1990-2000 рр. з ініціативи істориків провідних вищих учбових закладів України розгорнулася реалізація масштабних дослідницьких проектів з історії країн Центрально-Східної Європи, в цілому, та Словаччини, зокрема. Під егідою Львівського національного університету ім. І. Франка в 2001 р. було опубліковано першу в Україні ґрунтовну історію Центрально-Східної Європи від найдавніших часів до сучасності, де стисло відображено і розвиток СР у 90-ті роки хх століття [31-с.206]. У 2002 р. львівські вчені ініціювали роботу над підготовкою і виданням “Історії Словаччини”. Вивчення новітньої історії СР протягом останніх років здійснюється також у Рівненському інституті слов`янознавства .
Об`єктом дослідження в дипломній роботі є процес становлення і розвитку цілісної системи добросусідських, партнерських відносин між суверенними українською і словацькою державами в 1990-ті роки.
Предметом наукового аналізу охоплює основні рівні, напрямки, види і форми взаємодії головних складових елементів системи міждержавного українсько-словацького співробітництва протягом вказаного періоду: співпрацю глав держав, урядів, міністерств і відомств та інших органів державної влади і управління, діяльність змішаних українсько-словацьких комісій, механізми міждержавного зовнішньополітичного, зовнішньоекономічного і культурно-освітнього співробітництва, взаємної гарантії прав національних меншин. Разом з тим, не залишено поза увагою безпосередню взаємодію суб`єктів господарської діяльності, політичних і громадських організацій та об`єднань, культурно-національних товариств, неурядових організацій та ініціатив, міжлюдські контакти і загалом масову взаємодію в гуманітарній сфері. Це дозволяє розглядати міждержавні стосунки комплексно.
Хронологічні рамки роботи – 90-роки хх століття обумовлені набуттям національно-державної незалежності Україною в 1991 р., а СР - в 1993 р. та перетворення їх внаслідок цього у суверенних суб’єктів міжнародних відносин і міжнародного права. Головні принципи і напрями двосторонньої взаємодії заклав Договір про добросусідство, дружні відносини і співпрацю між Україною і Словацькою Республікою (29 червня 1993 р.). Еволюція українсько-словацьких стосунків з початку 1990-х років склала перший етап становлення і розвитку основ стратегічного двостороннього партнерств. Рубіжним для завершення цього етапу був 2000 р., коли в другому півріччі-внаслідок ведення Словаччиною візового режиму суттєво змінився характер стосунків в гуманітарній та інших сферах, а наприкінці-підписанням 5-6 грудня 2000 р. в Братиславі комплексу нових двосторонніх угод обидві сторони зробили вагомий крок до інтенсифікації співпраці на сучасному-другому етапі співробітництва.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14
