Курсова робота
Участь світового співтовариства у врегулюванні міжетнічних конфліктів на теренах колишньої Югославії (на прикладі Словенії, Хорватії, Боснії та Герцеговини)
Зміст
Вступ
Розділ I. Загострення міжнаціональних відносин у югославській федерації (1980 – 1991 рр.)
Розділ II. Громадянська війна (1991 – 1995 рр.)
Розділ III. Участь міжнародних організацій у врегулюванні конфлікту
Висновки
Список джерел та літератури
Додатки
Балканський півострів, через особливості свого геополітичного положення, був і залишається у фокусі зіткнення інтересів різноманітних держав заходу і Сходу. Вся історія Балкан - це конфлікт національного, етнічного і релігійного чинників.
Варто підкреслити , що іслам наступав на Європу через Балкани і тут був зупинений. Однак, в силу саме цієї обставини, на Балканах склався культурний, економічний і політичний простір, на якому переплелись народи, релігії і культури.
Політична карта Балкан знаходилася в стані перманентної зміни інтересів великих держав, які вони виявляли до цього перехрестя європейських і азіатських доріг, супроводжуючи свої інтереси діями, що найчастіше не враховували інтереси малих держав. Більше того, ці малі держави. по суті, ставали заручниками політики великих держав, їх "розмінною монетою".
Якщо в Європі знов спалахне війна, то це трапиться із-зі якоїсь дурниці на Балканах. (Отто Бісмарк, 1882 р.)
Останнім часом одна з пріоритетних функцій зовнішньої політики - забезпечення національної безпеки - набула дещо нового змісту. Сьогодні для будь-якої держави стабільність та безпека в сусідніх державах, на регіональному та на загальносвітовому рівнях дедалі тісніше пов'язуються з поняттям безпеки національної .
Яскравим прикладом тенденції взаємозв'язку та взаємопроникнення факторів національної безпеки та безпеки на більш глобальних рівнях є спроби держав міжнародного співтовариства на базі існуючих міжнародних та регіональних інститутів (ООН, НБСЄ, НАТО, СНД та ін.), в рамках діючого міжнародного права врегульовувати ті складні конфлікти ситуації, з якими вони зіткнулись наприкінці XX ст. в різних регіонах світу. Зокрема, в таких, як Таджикістан, Шрі-Ланка, Руанда, Сомалі, Придністров'я, Абхазія, Кіпр, Ліван та інших. Одним з прикладів такого роду спроби є дії міжнародного співтовариства в найбільш вибухонебезпечному регіоні сучасної Європи, яким були і залишаються Балкани, особливо з огляду на події, які відбувалися не так давно у Косово на теренах колишньої Югославії, що становлять актуальність написання нашої роботи.
Метою нашої курсової роботи є вивчення ролі світового співтовариства у врегулюванні міжетнічних конфліктів на теренах колишньої Югославії. Для цього слід вирішити наступні завдання:
1) з'ясувати, що сприяло розгортанню міжнаціонального конфлікту;
2) прослідкувати формування нових державних об'єднань в СФРЮ;
3) проаналізувати значення та вплив проголошення республік на розпал громадянської війни в Югославії;
4) порівняти політику міжнародних структур по відношенню до сторін у конфлікті;
5) вивчити основні принципи створення настановчих конференцій з обговорення дій щодо припинення війни в Югославії;
6) вияснити наслідки участі світового співтовариства у врегулюванні міжетнічного конфлікту на Балканах;
7) висвітлити основні події в СФРЮ з 1991 по 1995 роки, які змусили міжнародні та регіональні інститути застосувати необхідні заходи.
Об'єктом дослідження виступають політичні і соціальні перетворення в Югославії на початку 90-их років XX ст.. Предметом курсової роботи є участь світового співтовариства у врегулюванні наслідків перетворень, які призвели до розгортання міжетнічного конфлікту, а згодом і до громадянської війни .
Нами були використані принципи об'єктивності, хронологічної послідовності, історизму.
Можливості вивчення періоду міжетнічної війни в Югославії презентують нам ряд документів, угод, договорів, прийнятих планів, підписаних протоколів, скликаних конференцій, спогадів очевидців, записок і щоденників миротворців, що значно розширює джерельну базу. І завдання нашої роботи полягає у систематизуванні інформації, аналітичному поясненні подій і фактів з даної теми, а також у порівняні різних думок і поглядів щодо даної проблеми.
Так, в записках миротворця В. Пейков розповідає про те, яким чином війна наклала свій відбиток на життя мирного населення і що до цього привело: „Это наша земля - убирайтесь, куда хотите!”, ”Нас больше и мы должны быть здесь хозяевами!” Ось до чого зводяться всі аргументи обох сторін. Конфлікт зайшов так далеко, що обопільна гордість навіть при усвідомленні протистояння не дозволить зробити крок назад. ” Спроби примирення ще довгий час будуть безуспішними. І ось тут потрібна третя сила, яка гарантує безпеку, не дає один одному ”перерізати горлянку” ”[18,3].
Нами були використані плани щодо мирного врегулювання конфлікту в Югославії, а саме: План С. Венса, прийнятий в листопаді-грудні 1991 р., регулював відносини між Югославією та Хорватією, передбачав створення в Хорватії трьох зон UNPA (United Nations Protected Areas) — у Східній Славонії, Західній Славонії, Краіні, містив положення про місцеву поліцію в зонах (вона має бути озброєна лише легким стрілецьким озброєнням); вимогу про повернення біженців до місць постійного проживання; питання перебування військ ООН.
План Т. Столтенберга почав розроблятися від 31 березня 1995 р., охоплював питання стосунків уряду Республіки Хорватія з хорватськими сербами; збільшення чисельності поліцейських наглядачів (CIVPOL); спрямування головної мети підрозділів UNCRO на контролювання угод про припинення вогню та на вилучення важкого озброєння; створення змішаних хорватсько-сербських комісій на всіх рівнях; реалізація планів економічної відбудови.
План Каррінгтона-Кутілейро підготовлений у травні 1992 р. передбачав створення на території Боснії та Герцеговини системи з 10 автономних кантонів-держав.
План Венса-Оуена підписаний в Женеві 30 січня 1993 р. І. Ізетбеговичем, Р. Караджичем, М. Бобаном, передбачав створення кантональної державної системи, надання переважних прав управління місцевим кантональним адміністраціям, а деяких спільних — єдиній владі в Сараєво.
План Столтенберга—Оуена (Invincible Package) був підписаний на борту британського крейсера «Invincible» 30 липня 1993 р. І. Ізетбеговичем. Р. Караджичем, М. Бобаном. М. Булатовичем, С. Мілошевичем та Ф. Туджманом за присутності Т. Столтенберга та Д. Оуена, передбачав створення «Союзу республік Боснії та Герцеговини» - трьох етнічних міні-держав, містив проект кордонів та розподілу територій; конституційні засади Союзу; угоду з військових питань.
План дій Європейського Союзу прийнятий головами держав - членів ЄС 10—23 грудня 1993 р. в Брюсселі мав за основу виконання ворогуючими сторонами плану Столтенберга — Оуена, містив ряд вимог щодо колишньої Югославії та етнічного населення, яке ппроживало на її території. Усі вимоги були підписані 20 грудня 1993 р.
План Контактної групи був підписаний у Женеві 13 травня 1994 р., базувався на факті утворення 18 березня 1994 р. мусульмансько-хорватської федерації і передбачав поділ Боснії та Герцеговини на дві частини, містив карти поділу країни і вводив відповідальність сторін за неприйняття даних пропозицій.
В науковій роботі А.Є. Лапшина ”Політичні підсумки конфлікту в колишній Югославії (1991 – 1995 )” на основі численного документального матеріалу розглядаються основні події того переломного для югославської громадянської війни періоду, внутрішні і міжнародні аспекти конфлікту проаналізовано завершальний етап активної фази балканської кризи, яка припадає на 1995 рік. Професор Йєльського університету США Іво Банак у своїй статті ”Логіка війни: причини і наслідки розпаду Югославії” проливає певне світло на витоки міжнаціональної війни в Югославії й вміщає немало фактичних даних, маловідомих вітчизняному читачеві. На його думку, війна в Югославії є не стільки однією із завершальних битв другої світової війни, скільки породженням більш ранніх і провісником майбутніх європейських і глобальних конфліктів. У цій війні місцеві, приватні проблеми розширились до таких масштабів що викликали крах цілих міжнародних систем.
Радянський, а згодом і російський періодичний друк та й зарубіжні засоби масової інформації досить стримано і скупо освітлювали передумови політичної кризи, яка припинила існування СФРЮ, призвела до війни між республіками, які входили до її складу. Причин цьому не багато. Ймовірно, тут і небажання підлити олію в вогонь конфлікту, і політичні мотиви, і опасання, що відкрите обговорення делікатної проблеми, як міжнаціональні відносини слов’янських народів, стане детонатором ще більш небезпечних конфліктів. Необхідність дослідження трагічних подій в Югославії не викликає сумнівів ні в політичних, ні в наукових колах. Репутація Балкан як порохового льоху Європи не може не породжувати тривоги й запитання про причини того, що відбувається. Так, на думку Д. Юрошевича і В. Казакова, аналіз цього питання можливий на ґрунті теоретичних тез двох галузей соціологічного знання – конфліктології та соціології революції.
Дослідження цієї проблеми може допомогти в окресленні відповіді на фундаментальне для низки соціологічних компетенцій питання: про роль і значення конфліктів у суспільстві. Чи є вони, з точки зору функціонального підходу, руйнівною для суспільства патологією, яка порушує існуючу в ньому рівновагу, чи ж вони сприяють адаптації системи до мінливих умов існування, поновлюють порушену інтегрованість, є одним із засобів саморегуляції цієї системи ?
Неабиякий інтерес становить розгляд розпаду Югославії з позицій сформульованої 1993 року професором Гарвардського університету, директором Інституту Стратегічних досліджень ім. Дж. Оліна при Гарвардському університеті С. Хантінгтон нової парадигми, яка є чи не найвизначнішою з розроблених за останнє десятиріччя наукових концепцій, що відображає новаторські геополітичні ідеї, в яких наведена загальна картина світу.
Однією з головних тез конфлікту є твердження, що він завжди присутній у суспільстві, є нормою, породжений багатьма причинами, які залежать від конкретно-історичних умов: матеріальні (економічні), політичні, національні, цивілізаційні та інші протиріччя. Водночас ”чистих” конфліктів не буває, а поняття ”національний конфлікт ”, ”етнічний конфлікт” є вельми умовними, їх використовують для позначення ситуації, за якої національні протиріччя, національні інтереси стають головними й їх застосовують як найбільш ефективний засіб мобілізації й консолідації соціальних груп населення. Як правило, це відбувається у період становлення національних держав. Національні конфлікти на Балканах н просто постійні, а по суті перманентні: „етнічне черезсмужжя на півострові таке велике, а історія його настільки складна і трагічна, що й мудрості царя Соломона не вистачило б для залагодження всіх розбіжностей” [21,98-99].
Наукова розробка „Конфлікт в колишній Югославії (1991 – 1995 ) в системі міжнародних відносин” А.Є. Лапшина присвячена аналізу ключових геополітичних проблем балканської кризи в її внутрішніх і міжнародних аспектах. Автор пропонує оригінальну концепцію розгляду регіональних конфліктів у рамках сучасної системи міжнародних відносин, що виступає єдиним взаємозалежним організмом. У роботі Лапшин А.Є. надає характеристику результатів балканської політики США, Росії, Німеччини та інших держав, які брали дипломатичну і військову участь у конфлікті.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
