Найбільш поширеним інструментом протекціоністської політики є тариф або мито – державний податок, застосовуваний при ввезенні (ввізне мито), вивезенні (вивізне мито),або провезенні товарів через країну (транзитне мито). Найбільш поширеним є ввізне мито. Якщо тариф вводиться лише для того, щоб добути гроші для держави, він називається фіскальним. Якщо ж тариф введено для скорочення або усунення імпорту, то такий тариф називається протекціоністським.
Податок на імпорт може стягуватись різними способами:
· вартісний тариф – це податок, який представлений у вигляді відсотка від вартості товару. Наприклад, вартісний тариф розміром в 10% від ціни імпортованого автомобіля в 3000 доларів становитиме 300 доларів;
· специфічне мито – це податок, який стягується у відповідності з фізичною величиною імпорту. Так, податок за кожну тону імпортованої пшениці представляє собою специфічне мито;
· митний тариф – завжди вигідний виробникам товарів, що конкурують з імпортом, навіть якщо сукупний добробут нації при цьому знижується. Але це лише в тому випадку, якщо введення тарифу дійсно призводить до обмеження імпорту і підвищення внаслідок цього цін на вітчизняний товар, або обсягу продаж, або того і іншого.
Митний тариф, якщо він не є забороненим, приносить доход державі, котрий може бути використаний на соціальні потреби, і тоді він слугуватиме зростанню добробуту нації.
В діяльності ГАТТ/ВТО одним з основних напрямів є організація переговорів по укладанню угод про скорочення митних тарифів. Автор підручника « Экономика мирохозяйственных связей» Линдерт П.Х. вважає, що «тарифи можуть бути повністю виправдані лише втому випадку, коли країна бідна, а її уряд настільки безпорадний, що тарифи є життєво важливим джерелом коштів для фінансування соціальних програм та інвестиційної діяльності».
Нетарифні бар'єри – це обмеження міжнародної торгівлі за допомогою квот, системи ліцензування, добровільних експортних обмежень, субсидій та компенсаційних мит, стандартів тощо.
Імпортні квоти застосовуються для захисту вітчизняних виробників або для диверсифікації імпорту з метою уникнути залежності від будь – якої країни. Імпортну квоту розцінюють як більш ефективний (у порівнянні з метою) інструмент стримування міжнародної торгівлі, бо вона повністю забороняє імпорт товару зверх певної кількості.
Експортні квоти встановлюються з метою забезпечення вітчизняних споживачів достатньою кількістю товарів за низькими цінами, попередження виснаження природних ресурсів, підвищення цін на експорт шляхом обмеження обсягу поставок.
Тип квотування, котрий повністю забороняє торгівлю певних видів товарів або всіх товарів, називається ембарго.
За допомогою експортних субсидій стимулюється просування товарів за кордон через використання державних дотацій та пільг.
В сучасних умовах дедалі частіше спостерігається надання субсидій, більш обґрунтованих з економічної точки зору. Це субсидії, які призначені для подолання недосконалості ринку: набір послуг експортером у вигляді інформації, допомоги в організації торгівельних виставок і встановлення контактів для ведення справ за кордоном тощо.
В багатьох країнах потенціальні імпортери і експортери повинні одержати дозвіл на торгівельні операції від органів державної влади. Ця процедура називається торгівельним ліцензуванням. Підвищуючи ціну ліцензій і обмежуючи їх кількість, можна добитися не лише обмеження імпорту або експорту, але й погіршення умов торгівлі у зв'язку з додатковими витратами, затримками в часі і невизначеністю, що викликаються цією процедурою.
Добровільні експортні обмеження – це інструмент обмеження експорту на добровільних засадах. Його мета – уникнути більш жорстких торгівельних бар'єрів.
Демпінг – це інструмент проведення протекціоністської політики через посередництво міжнародної цінової дискримінації. Порушення принципів вільної торгівлі через посередництво демпінгу відбувається тоді, коли через посередництво тимчасового встановлення низьких цін витісняється конкурент з даного ринку. У подальшому рівень цін відновлюється або підвищується. Цьому демпінгу слід протиставити тариф в імпортуючій країні. Але існує демпінг довготривалий. Він є тоді, коли низькі ціни досягаються внаслідок дії принципу порівняльних переваг. Але в цьому випадку можуть бути введені антидемпінгові мита. Вони приносять вигоди імпортуючій країні, примушуючи імпортера ще більш знизити ціну. Дії так званого довготривалого демпінгу може протистояти структурна перебудова економіки на основі принципу порівняльних переваг.
6. Економічні інститути, що регулюють міжнародну торгівельну політику
Світоторгівельні зв'язки нині – це досить розгалужена система, котра регулюється різними спеціалізованими міжнародними економічними інститутами. Найважливішими з цих інститутів є:
· Світова організація торгівлі (СОТ);
· Конференція Організації Об'єднаних Націй з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД);
· Міжнародний торговельний центр (МТЦ);
· Комісія Організації Об'єднаних Націй з прав міжнародної торгівлі (ЮНСIТРАЛ);
· Міжнародні організації з урегулювання світових товарних ринків.
Договір про створення ГАТТ був підписаний 23 країнами в 1947 році на конференції ООН в Гавані, та набрав чинності в 1948 році.
Світова організація торгівлі (СОТ) – головний міжнародний регулятор світової торгівлі. Вона перетворена з Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) 31 грудня 1995 року. Оскільки основні положення й принципи ГАТТ увійшли до СОТ, іноді організацію означають спільною абревіатурою: ГАТТ/СОТ.
Головною метою ГАТТ було забезпечення умов для розвитку міжнародної торгівлі, послаблення торговельних бар'єрів й регулювання торговельних спорів. Текст Генеральної угоди містив такі основні положення:
· визначення сфери застосування режиму найбільшого сприяння в міжнародній торгівлі;
· порядок митного оподаткування;
· правила торговельної політики в міжнародній торгівлі (національний режим щодо внутрішнього оподаткування, застосування податків, субсидії в торгівлі тощо);
· сприяння розвиткові зовнішньої торгівлі країн, що розвиваються.
Основною формою діяльності ГАТТ було проведення міжнародних багатосторонніх торговельних переговорів – раундів, на яких обговорювались актуальні проблеми торговельної політики і визначались юридичні норми, правила й принципи світової торгівлі. Таких раундів (а кожний з них тривав по декілька років) до 1995 року відбулося вісім. Восьмий, Уругвайський раунд (1986 – 1993) і прийняв рішення про перетворення ГАТТ у Світову організацію торгівлі (СОТ).
СОТ налічує 133 держави – члени. Україна, так само як і інші країни СНД, поки ще не прийнята до цієї організації, хоча заявку до вступу подала. Штаб – квартира СОТ знаходиться в Женеві.
Головною метою СОТ є лібералізація міжнародної торгівлі, усунення дискримінаційних перешкод на шляху потоків товарів та послуг, вільний доступ до національних ринків і джерел сировини. Досягнення цієї мети забезпечить зміцнення світової економіки, зростання інвестицій, розширення торговельних зв'язків, підвищення рівня зайнятості й доходів в усьому світі.
Функції Світової Організації Торгівлі (СОТ):
· нагляд за станом світової торгівлі й надання консультацій з питань управління в галузі міжнародної торгівлі;
· забезпечення механізмів улаштування міжнародних торговельних спорів;
· розробка й прийняття світових стандартів торгівлі;
· нагляд за торговельною політикою країн;
· обговорення нагальних проблем міжнародної торгівлі.
Основні принципи діяльності СОТ:
1. Принцип найбільшого сприяння (принцип недискримінації). Він полягає в тому , що країна мусить надати своєму партерові по СОТ такі самі привілеї, які вона надає будь – якій іншій державі. Якщо уряд країни застосовує якусь нову пільгу в торгівлі з іншою державою, то ця пільга обов'язково пошириться на торгівлю з рештою країн – членів СОТ. Тобто не може бути односторонніх пільг, бо це означатиме дискримінацію інших партнерів.
2. Принцип національного режиму. Його суть в тому, що країни – учасниці повинні встановлювати для товарів своїх партнерів по СОТ такий самий режим, як і для своїх товарів, на власному ринку.
3. Принцип захисту національної промисловості. Якщо все ж таки країна мусить ввести імпортні тарифи для захисту своєї промисловості, то мають бути саме митні тарифи, а не торгівельні – політичні заходи (квоти, дискримінаційні стандарти тощо). Справа, що багато урядів країн намагаються адміністративно обмежити імпорт. Іноді вони вдаються до дотепних заходів. Так, в 60-х роках, в розпад «автомобільних війн» між розвинутими державами, Японія прийняла жорсткі стандарти щодо вихлопу шкідливих речовин з авто, завчасно перебудувавши технологію виготовлення своїх автомобілів. США й країни Західної Європи до цього готові не були, й поставки їх машин в Японію практично припинилися на деякий час.
4. Принцип утворення стійкої основи торгівлі. Це означає, що тарифні рівні, які узгоджені в рамках СОТ, не можуть переглядатися окремою країною – членом в односторонньому порядку.
5. Принцип сприяння справедливій конкуренції має відношення до субсидій і демпінгу. Ці заходи засуджуються. Якщо ж якась країна їх застосовує, то її торговельний партнер має право використати компенсаційні заходи, які б нівелювали ці дії. Але основна позиція СОТ полягає в забороні застосування субсидій та департаменту.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
