Арабська Республіка Египет- найбільша за чисельністю населення (75 млн.) і одна з найбільш впливових країн Близького Сходу і Північної Африки, відкрито претендуюча на лідируючі позиції у арабо-мусульманському світі. Залученість Єгипту в різні міжнародні процеси, активність і висока якість його дипломатії, вигідне геополітичне положення, наявність великих природних і колосальних людських ресурсів і найпотужнішої армії у арабському світі роблять його найважливішим актором міжнародних відносин. Процеси, що відбуваються в АРЕ, здатні істотним чином вплинути як на ситуацію у арабському світі, так і в сусідніх субрегіонах, тому в стабільності Єгипту зацікавлено не лише його керівництво і населення, але і численні зарубіжні країни, що розглядають АРЕ як конструкція", що "несе, в системі безпеки в регіоні Близького Сходу і Північної Африки. Сучасна єгипетська зовнішня політика вирішує широкий круг завдань, головним з якої залишається затвердження країни як головна регіональна держава на Близькому Сході. Балансуючи між відстоюванням загальноарабських інтересів і власних планів зміцнення лідируючих позицій в регіоні, Єгипет активно взаємодіє з усіма регіональними і світовими "центрами сили". Основна увага і ресурси Єгипет зосереджує на рішенні завдань, спрямованих на підтримку світу і стабільності в регіоні, забезпечення власних національних інтересів і безпеки.
Значна роль в здійсненні зовнішньополітичної діяльності належить президентові Хосни Мубараку, який за чверть століття свого правління, завдяки обережній і послідовній політиці, зумів переконати велику частину громадськості в Єгипті і за кордоном, що саме він є найбільш прийнятною фігурою на посту глави держави, і тільки він здатний забезпечити стабільність в одній з найбільших країн мусульманського світу, що грає важливу роль в системі міжнародних відносин.
Активна політика Єгипту на Арабському Сході проголошується як головний пріоритет діяльності держави на міжнародній арені. Відродивши стосунки з арабськими країнами, перервані в результаті підписання сепаратного мирного договору з Ізраїлем в 1979 р., Єгипет поставив перед собою завдання очолити політичні і економічні процеси у арабському світі мул і ж стати їх активним учасником. Єгипет прагне грати роль регіонального спонсора в процесі близькосхідного врегулювання, заявляючи, що на нім лежить історична відповідальність перед палестинською проблемою. Каїр виступає посередником в переговорах між палестинцями і ізраїльтянами, що, з одного боку, дозволяє АРЕ підтримувати статус активного дипломатичного центру у арабському світі, а з іншої - накладає велику відповідальність за стан справ в зоні палестино-ізраїльського конфлікту. У основі єгипетського підходу до вирішення цієї проблеми лежить реалізація принципу "світ в обмін на землю", виведення ізраїльських військ з усіх арабських територій, окупованих під час "шестиденної війни" 1967 р., створення незалежної палестинської держави із столицею в Східному Єрусалимі, повернення палестинських біженців.
Зоною життєво важливих інтересів Каїра є район Персидської затоки. Єгипет зацікавлений в підтримці стабільності і безпеки в нафтовидобувних аравійських монархіях, розглядаючи їх як одного з важливих джерел отримання фінансово-економічної допомоги і масштабного споживача єгипетською робочою силою. Згідно заявленої ще в 1980-і рр. президентом Хосни Мубараком позиції, безпека країн Персидської затоки і Єгипту неподільна. АРЕ виражає готовність надати країнам Ради співпраці арабських держав Персидської затоки (ССАГПЗ) усю необхідну допомогу, включаючи військову, в справі захисту їх суверенітету і територіальної цілісності від іноземних посягань. Єгипет намагається впливати на складну обстановку в Іраку, що склалася після вторгнення в цю країну в 2003 р. збройних сил США і їх союзників. Керівництво і громадськість країни дуже хворобливо сприйняли військовий результат кризи навколо Іраку, що свідчив про слабкість арабського співтовариства, про розкол в його рядах і нездатності вплинути на небажаний для більшості арабських країн хід розвитку подій в регіоні. Єгипет, не зумівши запобігти військовому втручанню в Ірак, направив дипломатичні і економічні зусилля на швидке подолання його наслідків, налагодивши активну взаємодію з іракськими внутрішньополітичними силами, державами близькосхідного регіону, країнами "Великої вісімки" і міжнародними організаціями, передусім ООН і Лігою арабських держав (ЛАГ). Зусилля єгипетської дипломатії відносно південного сусіда Судану спрямовані на недопущення розділу цієї країни на північну і південну частині, а також запобігання інтернаціоналізації кризи в регіоні Дарфур.
Свою роль центру регіональної дипломатії Єгипет прагне підкріплювати посередницькими місіями для врегулювання міжарабських суперечок і конфліктів. Велику ставку в справі зміцнення і розвитку стосунків на Арабському Сході в Каїрі роблять на ЛАГ, яку Каїр вважає головною міжарабською організацією і зв'язує з нею зміцнення міждержавних відносин в регіоні і здійснення інтеграційних проектів. У 2003 м. Єгипет виступив з розгорнутою програмою ініціатив по її реформуванню, що припускає створення нових органів з метою підвищення ефективності діяльності організації і контролю над виконанням прийнятих рішень. Пропозиції Єгипту були враховані при виробленні програми реформи ЛАГ і модернізації її інституціональної структури, і увійшли до підсумкових документів Алжірського саміту ЛАГ в березні 2005 р.. Про сильні позиції Єгипту в ЛАГ говорить той факт, що п'ятеро з шести генеральних секретарів організації (у тому числі, нинішній - Амр Муса) з моменту її створення в 1945 р. були єгиптянами.
Каїр прагне розвивати економічні зв'язки зі своїми зарубіжними партнерами, при цьому роблячи особливий упор на інтеграцію у рамках арабського світу. Згідно концепції Єгипту, створення єдиного економічного простору повинне стати базою для об'єднання арабських країн. У Каїрі вважають, що здійснення спільних економічних проектів і розвиток багаторівневих економічних зв'язків - це запорука тіснішої взаємодії арабських країн і в політичній сфері. Єгипет став одним з ініціаторів підписання угоди про Арабську зону вільної торгівлі в лютому 1997 р., що набув чинності в січні 1998 р. і передбачає щорічне скорочення митних зборів на 10% протягом 10 років. Це рішення стало важливим кроком на шляху до створення в перспективі Арабського спільного ринку і активізації міжарабської торгівлі, об'єм якої на рубежі XX - XXI ст. складав усього 8% від усього торгового обігу арабських країн.
Єгипет активно використовує своїй вигідне географічне положення і наявні економічні ресурси для збільшення своєї ваги в системі зовнішньоекономічних зв'язків в регіоні. У липні 2003 р. була запущена перша гілка панарабського газопроводу, по якому єгипетський газ поступатиме в низку країн Арабського Сходу з подальшим розширенням проекту на Європу. У арабському світі його назвали "найважливішим проектом міжарабської співпраці, який значно підвищує економічні можливості арабів і спрямований в майбутнє". Таким чином, Єгипет, що не входив упродовж тривалого часу в число арабських країн, що експортують у великому об'ємі вуглеводневі ресурси, на рубежі XX - XXI ст. придбав статус перспективного і потенційно стабільного постачальника енергетичної сировини на світові ринки, і використовує цю перевагу для посилення своїх економічних позицій в регіоні Арабського Сходу.
Стосунки Єгипту і Ізраїлю є однією з головних складових усієї близькосхідної політики. Після ув'язнення в 1979 р. мирного договору Єгипет пов'язував перспективу подальшої співпраці з єврейською державою з розвитком ситуації в зоні арабо-ізраїльського конфлікту. Початок близькосхідного мирного процесу, підписання ізраїльтянами і палестинцями ряду угод в першій половині 1990-х рр. помітно поліпшили єгипетсько-ізраїльські стосунки, які після початку Інтифади Аль-Акса у вересні 2000 р. знову були практично повністю згорнуті. Основні єгипетсько-ізраїльські протиріччя торкаються відмінностей в підходах до рішення близькосхідної проблеми і гегемоністських спрямувань Ізраїлю в регіоні. Незважаючи на різко негативний імідж Ізраїлю у арабо-мусульманському світі, Єгипет має намір і надалі здійснювати тісний контакт з представниками керівництва і різних політичних кругів єврейської держави. Близькосхідний конфлікт чинить великий вплив на єгипетсько-ізраїльські стосунки, і багато в чому визначає їх характер. Єгипет зацікавлений в швидкому закінченні арабо-ізраїльського протистояння, що з одного боку, підтвердить правильність вибраного АРІ курсу по відношенню до Ізраїлю, з яким він першим з арабських країн підписав мирний договір в 1979 р. 10, а з іншої - створить умови для розкриття потенціалу економічних стосунків в регіоні.
Враховуючи географічне розташування Ізраїлю як безпосереднього сусіда арабських країн, АРЕ розглядає його як природного економічного партнера в майбутньому, великого споживача єгипетської вуглеводневої сировини. В той же час Єгипет виступає категорично проти якої-небудь переваги Ізраїлю над країнами регіону в тій або іншій області, і украй негативно відноситься до спроб єврейської держави стати економічним і військовим гегемоном на Близькому Сході". Вважаючи Ізраїль потенційним учасником інтеграційних процесів на Близькому Сході, Єгипет в той же час виступає проти поспішної нормалізації стосунків між ним і арабськими країнами, оскільки, на думку АРЕ, це може викликати відхід від скоординованої позиції арабів. Важливим стабілізатором в підтримці єгипетсько-ізраїльських контактів є посередницька роль США, під чиїм пильним спостереженням розгортаються взаємини цих двох держав упродовж двох з половиною десятиліть. Вашингтон стимулює розвиток єгипетсько-ізраїльської співпраці, робить обом країнам солідне фінансове підживлення по лінії економічної і військової допомоги.
Єгипет чітко наслідує положення кемп-девідських угод, вирішуючи двосторонні питання і спори, що виникають між Ізраїлем і арабськими країнами, дипломатичним шляхом. Незважаючи на "холодний світ", який встановився після підписання кемп-девідських угод, Єгипет і Ізраїль прагнуть не демонструвати відкрито своїх антипатій, а вирішувати двосторонні питання і проблеми загальнорегіонального характеру за столом переговорів. АРЕ виключає можливість втягування у війну з Ізраїлем для захисту палестинців, заявляючи що "має намір дотримуватися помірного підходу відносно єврейської держави, не дозволяючи емоціям запанувати над політичним прагматизмом" 13. Небажання Єгипту загострювати відносини з єврейською державою проявилося під час військового вторгнення Ізраїлю в Ліван літом 2006 р., коли офіційний Каїр обмежився засудженням дій ізраїльської держави, відмовившись розривати з ним дипломатичні стосунки і підкресливши при цьому, що Єгипет не стане воювати з Ізраїлем за Ліван.
Незважаючи на наявність мирного договору, досить активні контакти на офіційному рівні і маленьку вірогідність виникнення між країнами озброєного конфлікту на сучасному етапі, саме Ізраїль розглядається Єгиптом як основний супротивник в регіоні. Усвідомлюючи потенційну військову загрозу, витікаючу від Ізраїлю на адресу арабського світу, Єгипет продовжує нарощувати свій військовий потенціал, даючи зрозуміти, що його збройні сили, що досягли високого рівня боєготовності і професіоналізму, в змозі захистити державний кордон, а також забезпечити регіональну безпеку і стабільність.
Одній з головних цілей єгипетської зовнішньої політики на рубежі ХХ- ХХІ ст. було і залишається збереження і розвиток привілейованих стосунків з США, основою яких є співпраця в економічній і військово-технічній областях. Щорічно Єгипет отримує від США 1,3 млрд. дол. безвідплатної військової допомоги, займаючи по цьому показнику друге місце у світі після Ізраїлю, має з 1988 р. статус союзника США з числа країн, що не входять в НАТО, що дозволяє користуватися пільговим режимом експортного контролю при закупівлях бойової техніки. Сполучені Штати є одним з видатних торговельно-економічних партнерів Єгипту : в період з 1996 по 2004 рр. середньорічний показник торговельного експорту АРЕ в США складав близько 946,6 млн. доларів, а об'єм товарообігу досяг до 2005 р. 5 млрд. дол. Дуже значною залишається безвідплатна економічна допомога Каїру з боку Вашингтона.
Страницы: 1, 2
