Розраховано автором на основі статистичних даних Державного комітету статистики України.

Можна бачити, що практично в усіх секторах української економіки існує тенденція зменшення реальної продуктивності праці, що вказує на втрату конкурентоспроможності продукції по фактору праця, а отже, зменшення за цим фактором виробництва фактичної порівняльної переваги у міжнародній торгівлі та зменшення схильності до вкладання прямих іноземних інвестицій в економіку України вертикальними транснаціональними корпораціями.

Підсумовуючи все вищевказане, слід говорити про те, що позитивні структурні зрушення у зовнішній торгівлі України практично не відбуваються. Не дивлячись на існуючий потенціал вигідних можливостей для розвитку зовнішньої торгівлі та приходу прямих іноземних інвестицій в Україну, економічний прорив в найближчій перспективі, на жаль, буде гальмуватись через такі проблеми: стійку схильність економічної системи до корупції; невизначеність зовнішньоекономічного вектора; постійно зростаючі ціни на природний газ, а отже, подорожчання процесів проміжного виробництва; деградацію існуючої інфраструктури; знос та ліквідацію нагромаджених в минулому значних основних фондів, які треба буде хоча б відновлювати для компенсації втраченого; у зв’язку з популістською державною економічною політикою, що базуватиметься на соціальному спрямуванні та економічному протекціонізмі. Остання буде в найближчий час притаманна для будь-якої української влади, метою якої сьогодні є недопущення втрати електорату і поствиборчої підтримки, як з боку вітчизняного бізнесу, так і з боку переважної частини малозабезпеченого населення, які є досить чутливими до структурних змін. Однак, об’єктивні умови економічної глобалізації та зовнішні чинники змусять Україну визначитись в системі конкурентних відносин, поставлять зрештою українських політиків перед фактом проведення комплексної лібералізації економіки і радикальних реформ у виробничо-торгових відносинах, що забезпечить нашій країні певне місце і призначення в світовому господарстві. А от чи буде воно оптимальним, чи ні – покаже час.

Додаток А

Економічна свобода охоплює всі свободи і права у виробництві, розподілі або споживанні товарів і послуг. Найвищою формою економічної свободи є абсолютне право власності, повна реалізація вільного руху товарів і послуг, робочої сили, капіталу і абсолютна відсутність примусу або обмежень економічної свободи, що через формування відповідних рамкових умов має забезпечуватись державою. Однак, повинен існувати певний мінімальний примус держави, необхідний для захисту прав і свобод громадян, для сприяння розвитку громадянського суспільства та для недопущення свавільного і непропорційного розподілу суспільного продукту, отриманого від офіційної економічної та пов’язаної з нею діяльності кожним окремим індивідумом.

Міжнародна методологія вимірювання економічної свободи визначає таких 10 інституційних характеристик:

Бізнесова свобода є показником, який вимірює, наскільки вільно підприємці можуть розпочинати бізнес, отримувати ліцензії та наскільки просто закрити бізнес. Перешкоди щодо цих трьох компонентів стримують ділову, в тому числі інвестиційну активність.

Торгова свобода означає, наскільки імпортери та експортери підпадають під державну торговельну політику в своїй країні та країнах-торговельних партнерах. Тарифи є первинною перешкодою вільній торгівлі, однак нетарифні бар’єри (квоти, бюрократичні затримки, відносно висока ставка ПДВ на імпорт) створюють не менші проблеми. Світова організація торгівлі сприяє створенню глобального вільного торгового простору. Між прямими іноземними інвестиціями та міжнародною торгівлею (як імпортом, так і експортом) часто існує комплементарний зв'язок. Тому торговий протекціонізм з боку держави може гальмувати інвестиційну та зовнішньоторгову активність.

Фіскальна свобода передбачає оптимальні для ведення бізнеса ставки податків, зокрема податку на доходи з фізичних осіб, прибуткового податку (податку з корпорацій), в контексті стабільності і ліберальності системи оподаткування. Для одних груп бізнесу стає вигідним селективна державна фіскальна політика, інші ж вбачають ефективність у принципі загальної недискримінації і однакових умов для всіх суб’єктів оподаткування. В сучасному глобальному світі країни з умовами для ведення офшорного бізнесу мають конкурентну перевагу для руху та нагромадження капіталу.

Свобода економіки від уряду означає, наскільки економіка залежить від державних закупок (трансфертів, виробничих та експортних субсидій) та урядових вказівок (державний капіталізм кейнсіанського зразка), наскільки бізнес пов’язаний з урядом, а також наскільки уряд може привласнювати доходи державних підприємств для своїх цілей. Високий ступінь впливу урядових рішень на економічні процеси веде часто до дискримінації багатьох інвесторів.

Монетарна свобода означає прагнення центрального банку та уряду забезпечувати цінову стабільність через застосування ефективного комплексу грошової, кредитної (в т.ч. облікової), валютної політики та регулювання банківських резервів, який сприятиме впевненості суб’єктів бізнесу в утримуванні загальноекономічної стабільності в країні. Даний інституційний показник враховує ступінь незалежності центрального банку від уряду. Важливим також є ступінь втручання держави в механізм ціноутворення на ресурси, фактори виробництва та товари. Відсутність державного втручання у ціновий механізм на мікро- чи мезорівні є ідеальною державною політикою для забезпечення вільного ринку, руху капіталу.

Інвестиційна свобода є показником, що вимірює ступінь можливостей для входження іноземних інвестицій в країну, які сприять на сучасному етапі економічному піднесенню та збільшують загальну економічну свободу країн. Транснаціональні корпорації є основними носіями прямих та фінансових іноземних інвестицій в країни, рушіями міжнародної торгівлі. Вони зацікавлені в забезпеченні в країнах-реципієнтах максимальної інвестиційної та торгової свободи, зменшення явних та неявних механізмів дискримінування з боку урядів країн-реципієнтів на користь вітчизняного капіталу.

Фінансова свобода передбачає ступінь відкритості фінансової та банківської системи в глобальному просторі. Ускладнене державне регулювання фінансового та банківського сектору, в тому числі стосовно вільного міжнародного руху капіталу зменшує можливості суб’єктів бізнесу при здійсненні міжнародних внутрішньофірмових трансфертів та інвестиційної діяльності і обмежує їхню економічну свободу.

Права власності бізнесу захищені кращим чином тоді, коли в країні земля є товаром, коли відсутня можливість проведення державою експропріації, недобросовісної реприватизації, політичну боротьбу з провокуванням рейдерства, непрозорих аукціонів під час приватизації та інш. Врегульоване чітке законодавство зі забезпечення прав власності, зокрема захисту прав інтелектуальної власності, непідкупна система судочинства є визначальними компонентами у вимірюванні цього інституційного показника.

Свобода від корупції є показником, що показує ступінь залежності бізнесу від корупційних схем: «бізнес-уряд», «бізнес-законодавчий орган», «бізнес-місцеві органи влади», «бізнес-державні інститути», «бізнес-бізнес», «бізнес-працівник», «працівник-державні інститути». Тіньові, в т.ч. кримінальні та неформальні схеми ведення бізнесу є компонентою даного показника.

Свобода фактору праця вважається індикатором ступеню свободи використання бізнесом робочої сили. До обмежень, що звужують цю свободу, є мінімальна заробітна плата, яка встановлюється урядом або законодавчим органом країни, законодавство по недопущенню звільнення працівників, встановлені на законодавчому рівні умови найму працівників, нормування робочих годин, вплив профспілок на умови праці та погодинної оплати.

Додаток Б

Таблиця 3

Індекс економічної свободи в світі та Україні

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7