–змінюють умови оплати праці, розробляють нову систему пенсій, допоміг, стипендій, ставок і окладів у бюджетних організаціях з їхнім фінансовим забезпеченням;
–запроваджують систему індексації зарплати, доходів і збережень населення у зв'язку з інфляцією;
–розробляють загальнодержавні і регіональні програми допомоги окремим верствам населення;
–реалізують заходи щодо захисту внутрішнього споживчого ринку;
–створюють в окремі періоди систему нормованого розподілу продуктів за картками або бонами;
–формують державні страхові фонди продовольства і промислових товарів, якщо б виникла потреба запровадити карткову систему.
Засобами й умовами реалізації державного соціального захисту (підтримки) населення є такі:
–прийняття відповідних законодавчих актів;
–формування соціальних прогнозів;
–визначення показників соціально-економічних нормативів і показників соціального захисту й рівня життя в державних індикативних планах;
–розробка та реалізація соціальних цільових комплексних програм;
–удосконалення системи оподаткування доходів населення;
–регулювання відсоткових ставок на вклади, запровадження системи фіксованих або граничних цін на деякі види товарів і послуг населенню.
Основою системи державного регулювання добробуту і доходів населення є показники соціальних гарантій населенню: мінімальний споживчий бюджет, межа малозабезпеченості, мінімальні рівні оплати праці, пенсій, стипендій, допомог та ін.
Соціальний захист включає в себе систему заходів, які захищають будь-якого громадянина країни від економічної та соціальної деградації не тільки внаслідок безробіття, а у випадку втрати чи різкого скорочення доходів, хвороби, народження дитини, виробничої травми, інвалідності, похилого віку тощо.
Важливим завданням соціальної політики є адресована соціальна підтримка зі сторони держави, в першу чергу найменш захищених верств.
Соціальне забезпечення – система суспільно-економічних заходів, спрямованих на матеріальне забезпечення населення від соціальних ризиків (хвороба, інвалідність, старість, втрата годувальника, безробіття, нещасний випадок на виробництві тощо).
Соціальна допомога надається також за рахунок асигнувань з державного та місцевих бюджетів. Нині діють такі форми соціальної допомоги :
- надання грошової допомоги і пільг сім'ям, що виховують дітей;
- надання натуральної допомоги малозабезпеченим громадянам (забезпечення безплатними обідами, одягом і паливом, пільгами щодо оплати транспорту, житла тощо);
- обслуговування пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних громадян у будинках-інтернатах, територіальних центрах соціального обслуговування пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних громадян, відділеннями соціальної допомоги вдома.
Особливий вид соціальної допомоги - медична допомога. Фонд медичного страхування утворюється за рахунок страхових внесків підприємств та громадян, а також благодійних внесків громадян і підприємств, кредитів банків, інших кредиторів та інших джерел, формування яких не заборонено законодавством України. Медичне страхування забезпечує право працюючих громадян та членів їх сімей на кваліфіковане медичне обслуговування, матеріальне забезпечення у разі захворювання.
Держава надає також значну допомогу безробітним. Перш за все вона проявляється у вигляді виплати офіційно зареєстрованим безробітним державної допомоги по безробіттю. Кошти фонду спрямовуються на фінансування професійної орієнтації населення, професійного навчання вивільнюваних працівників і безробітних, що сприяє їх працевлаштуванню та організації додаткових робочих місць.
В умовах переходу до ринкової економіки відбувається різке збільшення диференціації доходів населення і гостро проявляється проблема соціального захисту населення від зростання цін. Для того, щоб ріст цін на товари і послуги не призводив до катастрофічного зниження споживання і життєвого рівня, частково здійснюється індексація доходів. Це означає, що заробітна плата, пенсії, стипендії, інші види доходів збільшуються в міру зростання роздрібних цін. [6,11]
2. Стан соціальної диференціації в Україні та світі
В Україні на початку XXI століття накопичилося безліч гострих проблем, без вирішення яких неможливий подальший розвиток нашої держави. Серед них проблеми:
–надзвичайно низького рівня доходів і рівня життя основної частини населення, поширення масової бідності, відсутності середнього класу;
–депопуляція, скорочення чисельності населення України внаслідок перевищення смертності над народжуваністю;
–масової міграції найбільш талановитих та кваліфікованих працівників за межі України;
–масового прикритого та прихованого безробіття;
–погіршення здоров'я населення, скорочення тривалості життя;
–зниження якості освіти, погіршення якісних характеристик людського потенціалу України;
–низького рівня соціального захисту та соціальних гарантій для населення України;
–наростання відставання України по основних параметрах людського розвитку від розвинених країн;
–надмірної централізації соціальної політики.
У країнах колишнього СРСР, у тому числі в Україні, переважає тип зайнятості, що відповідає технологічному способу виробництва, який базується на ручній та механізованій праці. Це переважання промислової та сільськогосподарської діяльності з широким застосуванням простої фізичної праці (понад 40% загальної кількості працюючих). Розвинуті країни світу пройшли цей етап у 40-50-ті роки XX ст. Нині там активно формується інформаційний тип зайнятості, тобто переважання у складі працюючих осіб, пов'язаних з відтворенням людини, збиранням, переробкою та наданням інформації у сфері виробництва й обігу та ін. Зростають витрати на підготовку якісної робочої сили у високотехнічних галузях промисловості. У СІНА, наприклад, проходять перепідготовку 75-85% керівників, спеціалістів, робітників. У приватному секторі щороку навчається майже третина зайнятих.
У сучасних умовах здійснюється активне регулювання ринку робочої сили. Держава впливає на попит робочої сили через розвиток державного підприємництва, створення й реалізацію програми громадських робіт (будівництво доріг, мостів тощо), надання премій підприємцям за створення робочих місць в економічно відсталих районах, підготовку та перепідготовку кадрів та ін. Регулювання державою пропозиції робочої сили здійснюється через скорочення тривалості робочого дня, розвиток освіти, охорони здоров'я, допомогу безробітним, їх перекваліфікацію, створення бірж праці тощо.
В Україні на 1 січня 2010 року на 10 робочих місць претендує 83 людини. При цьому, за даними Держкомстату, кількість українців, які перебувають на обліку в Державній службі зайнятості, з початку 2010 року збільшилося на 0,3% – до 547 тис. чоловік (на 1 січня 2010 року – 542,8 тис. чоловік, на 1 січня 2009 року – 930 тис. чоловік). На 1 січень 2010 року потреба підприємств у працівниках на заміщення вакантних посад складала 65,9 тис. чоловік . Зокрема, у лютому 2009 року потреба підприємств у працівниках збільшилася на 0,3 тис. чоловік. За даними Держкомстату, рівень зареєстрованого безробіття у цілому по Україні на 1 березня 2010 року склав 1,9% від кількості населення працездатного віку. [12]
З початком перебудовчих процесів в Україні, як і в інших постсоціалістичних країнах, виникає нова соціальна структура, відбуваються процеси нового соціального розшарування, одним з найбільш ранніх та очевидних проявів якого стало розшарування за рівнем доходів. Відбувається стрімка ескалація процесу поляризації доходів у суспільстві. З одного боку, виникла верства “нових” багатіїв, яка характеризується не тільки небувалим рівнем своїх доходів, але й високою концентрацією майна (зокрема, дорогої нерухомості, престижних авто тощо). З іншого боку, формується “соціальне дно”, яке відзначається не тільки низьким рівнем матеріальної забезпеченості, але й частковою соціальною деградацією та, фактично, соціальною ізоляцією і дезорієнтацією великої частини населення. В низи суспільства сьогодні ризикує потрапити переважна більшість населення України. На фоні загального зниження життєвого рівня основної маси населення та слабких поки що за своєю інтенсивністю процесів його адаптації до ринкових умов відбувається суттєва поляризація доходів. Лише за офіційними даними, у 1994 році середній грошовий дохід 10% найбагатших громадян України перевищував дохід 10% громадян із найнижчими доходами у 6,7 раза. Для порівняння: за даними, наведеними Світовим банком у 1994 році в Китаї децільний коефіцієнт – 3, у США – 6, у країнах Латинської Америки в середньому – 12. Цікаво, що за експертними оцінками фактична диференціація була ,ще глибшою, її об'єктивна оцінка ускладнюється тим, що до даних бюджетної статистики з різних причин не включено групи населення із найвищими доходами. На сьогоднішній день офіційно встановлений децільний коефіцієнт дорівнює 30:1, а не офіційний – 50:1.
Дані офіційної статистики про розміри заробітної плати, різноманітних соціальних трансфертів не відображають реальну картину доходної диференціації, оскільки, з одного боку, існує заборгованість із виплат заробітної плати та соціальних трансфертів значній частині населення, а з іншого – досить значна частина доходів проходить “у тіні” у зв’язку з поширеністю офіційно незареєстрованої зайнятості, існуванням оплати праці не через касу, “в конверті”, існуванням значних обсягів тіньових доходів, самозабезпеченням (коли половина міського населення працює на своїх присадибних і дачних ділянках, вирішуючи продовольчу проблему своєї сім’ї) тощо. Та все ж працездатність, безробіття, рівень життя, заробітна плата відіграють значну роль у диференціації населення, поглиблюючи її в освітні, харчовій, соціальній сферах. [3]
За лютий 2010 в Україні середня зарплата склала 1955 гривень, це на 2% більше ніж у січні 2010 року, і на 13,5% більше в порівнянні з аналогічним місяцем минулого року. У Державному комітеті статистики показали дані про підвищення заробітної плати в різних сферах роботи.
· лісове господарство = +29,2%;
· охорона здоров’я = 20,1%;
· промисловість = +16,2%;
· торгівля та ремонт автомобілів = +16,1%;
· сільське господарство = +13,5%;
· готельний і ресторанний бізнес = +13,2%;
· комунальні та індивідуальні послуги = +13,2%;
· підприємства зв’язку = +12,3%;
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
