Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра економічної теорії
Реферат на тему:
«Проблеми соціальної диференціації населення в Україні та в світі»
Рівне, 2009
План
Вступ
1. Соціальна диференціація суспільства як економічна категорія
2. Стан соціальної диференціації в Україні та світі
Висновок
Список використаної літератури
Тема, розкрита у рефераті, є надзвичайно актуальною на сьогоднішній день. Кожна людина, як і все суспільство, має свої певні особливості. В чомусь люди подібні, в чомусь відмінні. І ця відмінність виявляється не лише на психологічному, а на соціальному, політичному і інших сферах людської діяльності. Такий розподіл населення за певними показниками називається диференціацією.
Споконвіків люди займаються певними видами діяльності, одержують від них певні результати. На сучасному етапі розвитку суспільства за певну виконану роботу людини одержує певний дохід. Він залежить від праці, розвиненості галузі промисловості чи сільського господарства, потрібності певної професії на ринку робочої сили та багатьох інших показників. Отож, одержуваний дохід різниться, а отже є і різниця у статусі людей. Цей зв’язок прямо пропорційний. Чим вищий дохід, тим вищий статус людини у суспільстві. Хоча не завжди люди з вищим статусом (багаті, привілейовані особи) трудяться більше, ніж прості, пересічні громадяни.
Статус визначає певне місце людини у суспільстві, яке вона має посідати. Чим вищий дохід, вищий статус, тим краще місце людини. І це місце дає певні можливості, перспективи людині. Багаті люди мають змогу краще харчуватись, одержати кращу освіту, мати достатній і різноманітний відпочинок, отримувати кращу медичну допомогу, в той час як багато бідних людей ледь зводять кінці з кінцями, не говорячи вже про освіту та медицину. Життя дорожчає, а заробітні плати не поспішають, росте бідність та безробіття. Що призводить до ще глибшої диференціації населення усіх країн світу, в тому числі і в Україні.
Як бачимо, диференціація населення складна актуальна проблема і потребує вивчення та вирішення. Її досліджують різні науковці, від економістів до соціологів. Але вона багатогранна і включає в себе різні сфери життя людини. Саме тому її потрібно вивчати у взаємозв’язку, взаємодії та взаємовпливі цих сфер. Це і намагалися зробити у свої працях Архангельський Ю., Архангельська Ж., Пахомов Ю.М. та інші, вивчаючи складові диференціації. Певний внесок до вирішення теоретичних та практичних аспектів проблеми доходів і життєвого рівня населення в перехідний період в Україні належить Бабак О., Бабак І. Наукові здобутки вчених дають можливість досліджувати механізм формування і розподілу доходів, їх вплив на рівень життя населення. Ця проблема є досить розробленою і стосується усіх країн світу, особливо розвинених.
Метою моє роботи – розглянути структуру диференціації населення, її складові; розібратися з причинами проблем, їх наслідками і способами подолання та зменшення диференціації в цілому.
Все наше людство існує і розвивається відповідно до закону соціальної диференціації, тобто поступовим збільшенням кількості та якості різних соціальних спільностей: класів, станів, каст, груп, професій, спеціальностей, партій і т. д.
Диференціація - це розподіл суспільства на спільності, фрагментація людської життєдіяльності на безліч відносно обмежених культурних просторів, конкретних функцій і соціальних занять. Іншими словами, соціальна диференціація - це процес появи функціонально спеціалізованих інститутів і поділу праці.
Ще в давні часи люди виявили, що розподіл функцій і праці підвищує ефективність суспільства. Саме з цього абсолютно у всіх суспільствах існує поділ статусів і ролей. Всі члени товариства розподіляються всередині соціальної структури таким чином, що всі різні статуси заповнюються і виконуються всі відповідні їм ролі.
У різні історичні проміжки часу існували і різні критерії відмінності індивідів. Спочатку це були антропологічні та демографічні відмінності. Суспільство поділялося за ознаками статі, віку, раси, етносу і т. д. Пізніше з'явилися відмінності соціального характеру, тобто поділ суспільства на класи, касти, стани, за приналежністю до тієї чи іншої професії і т. д.
Сучасна соціологія виділяє чотири групи чинників, що визначають соціальну диференціацію людей:
1. Антропологічні
Дані чинники мають на увазі формування рас, а в їх межах - етносів, націй, національностей, народів. Групи, на які ділиться суспільство, об'єднуються з природничих ознаками.
2. Демографічні
Тут мається на увазі поділ людей за статтю та віком, що також відбувається природним чином, тому що в природі є два різних статі: чоловічий і жіночий. Також природно і віковий поділ на групи: немовлят, дітей, підлітків, молодь, зріле покоління, літніх людей та людей похилого віку.
3. Професійно-технологічні
Відбувається суспільний поділ праці (працівники розумової та фізичної праці), виникнення різноманітних професій, спеціальностей і спеціалізацій. За цими підставами люди діляться не тільки природним чином, але і за допомогою сили, впливу, добробуту і т.п.
4. Соціально-економічні
Товариство поділяється на касти, стани, класи тощо. Тут мають місце також і природні, і соціальні відмінності. Підстави, за якими суспільство ділиться на групи, визначаються багатством, доходом, соціальним статусом кожного окремого індивіда. Все суспільство являє собою як би якусь піраміду, розділену по горизонталі на частини. Верхівка - це еліта, як правило, самий нечисленний шар населення. Низ піраміди - це люди (стани, касти, класи і т.п.), що живуть у злиднях, за межею бідності. Ну а середина - це, відповідно, середній клас населення.
Хоча соціальна диференціація і здійснюється за цими чотирма домінуючими чинникам, існують ще безліч різних підстав для її здійснення. Так, соціальна диференціація може здійснюватися за відмінностей між людьми, обумовленим їх фізіологічними і психічними особливостями. Наприклад, можна розділити людей на групи по їх зростанню, характером, темпераментом, кольором волосся, на їхню талановитості, обдарованості та іншими ознаками, які можна перераховувати до безкінечності.
Всі ці статуси, що утворюють соціальну структуру, розрізняються, але вони не обов'язково займають певне місце по відношенню один до одного. Наприклад, статуси брюнетки і блондинки диференційовані, але жоден з них не вважається вищий від другого - вони просто різні.
Виходячи з усього вищесказаного, можна зрозуміти, що соціальна диференціація як би представляє соціальний матеріал, який може стати, а може і не стати основою соціальної градації. Таким чином, у соціальній стратифікації виявляється соціальна диференціація.
Соціальна рівність - характеристика певного суспільного стану, складова частина багатьох соціальних ідеалів. Вимоги політичної і соціальної рівності грали активну, часто революційну роль в історичному процесі. Стоїцизм виробив поняття рівності всіх людей, що корениться в їх загальній розумній природі. Теоретики природного права затверджували рівність як рівноцінність і рівноправ'я всіх людей, в т.ч. рівність всіх перед законом. В Ж.-Ж. Руссо рівність (в т.ч. рівність виховання) виступає необхідною передумовою свободи; в протилежність цьому А. Токвіль вважав, що установка на рівність соціальних умов життя веде до деспотичного егалітаризму і втрати особистої свободи. З критикою обмеженості юридичної рівності і вимогами майнової, економічної рівності як реалізації соціальної справедливості виступали представники різного перебігу соціалістичної думки 19-20 вв. У сучасній суспільній думці піддаються критиці примітивні принципи зрівняльного розподілу і встановлення повної рівності; найбільшого поширення набули концепції, в яких обґрунтовується необхідність забезпечення рівних умов старту для вступаючих в життя поколінь.
Головними показниками, що впливають на диференціацію населення є зайнятість, безробіття, бідність, розподіл доходів та заробітної плати, рівень життя та інші.
Зайнятість та безробіття
Зайнятість з погляду речового змісту - це діяльність людей, спрямована на задоволення особистих, колективних та суспільних потреб. З погляду суспільної форми - це певна сукупність соціально-економічних відносин між людьми з приводу забезпечення працездатного населення робочими місцями, формування розподілу і перерозподілу трудових ресурсів для його участі в суспільно корисній праці й забезпечення розширеного відтворення робочої сили.
Ця сукупність соціально-економічних відносин виявляється у певних економічних категоріях: індивідуальна (сімейна), колективна трудова діяльність, процес праці, інтенсивність та продуктивність, мобільність робочої сили, загальноосвітня та професійна підготовка кадрів, заробітна плата та ін.
Відповідно до Закону України «Про зайнятість», прийнятого Верховною Радою України у 1991 р., до зайнятих належать особи: 1) які працюють за наймом, працюють самостійно (інженерно-технічні працівники, підприємці, творчі працівники, члени кооперативів, фермери); 2) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, громадських об'єднаннях; 3) які проходять дійсну службу у Збройних силах; 4) які одержують професійну підготовку або перепідготовку з відривом від виробництва, учні та студенти денних форм навчання; 5) направлені на виконання громадських оплачуваних робіт; 6) ті, що виховують малолітніх дітей, доглядають за хворими та людьми похилого віку; 7) громадяни інших країн, які працюють у народному господарстві України.
Розрізняють три основні види зайнятості: повну, раціональну й ефективну.
Повна зайнятість - надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (у межах сім'ї) та колективне (з участю фірм, компаній, держави) відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб.
Раціональна зайнятість - зайнятість, яка має місце в суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів, їх статево-вікової та освітньої структури.
Ефективна зайнятість - зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці.
Розрізняють основну й спеціальні форми зайнятості. Основну форму регулюють трудове законодавство і типові правила внутрішнього розпорядку щодо різних категорій працівників. Спеціальні, або нетрадиційні, форми зайнятості (робота вдома, за сумісництвом та ін.) здійснюються відповідно до спеціальних правових норм. У США та Англії такими формами зайнятості охоплено понад 30% робочої сили.
Протилежною стороною ринку робочої сили є безробіття. Безробіття - соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
