Міжнародна спільнота, безумовно, схиляється на сторону Грузії. Це видно з рішень ООН, яка відхилила пропозицію Росії з відповідною заявою щодо Грузії як агресора. Також це видно й по ЄС. Провідні країни ЄС, наприклад, Німеччина, Франція, Польща осудили військові дії Росії. Позиція США теж відома. Президент Буш оцінив військові дії Росії як неадекватні.
Усі факти говорять про те, що міжнародна спільнота стоїть на боці грузинської сторони. Хоча Грузія сама вдалася до власне силових методів за прикладом того, як це намагалася робити Росія з Чечнею. Тобто щодо силових методів Грузія деякою мірою уподібнилася Росії.
Країни ЄС вели політику, спрямовану на мирне врегулювання всіх проблем, пов’язаних з Грузією. Ні Німеччина, ні Франція, ні інші країни ЄС, як і країни НАТО, жодних вказівок Грузії дати не могли, бо політика цих організацій є прямо протилежна тому, що зараз відбувається. Наскільки Франція та Німеччина були чутливими до російських інтересів, ми це побачили на Бухарестському самміті НАТО. Малоймовірно, аби США підштовхнули Грузію до війни з Росією [13].
Очевидно, що в Тбілісі була певна мотивація, аби вдатися до таких крайніх заходів. Не думаю, що в Грузії ніхто не усвідомлює того, що застосування сили проти Південної Осетії наштовхнеться на війну з Росією. Це було досить легко прогнозувати. Але, очевидно, обставини були такі, які змусили Грузію піти на такий надзвичайно ризикований крок з точки зору наслідків для самої Грузії.
Для Росії це дуже добра нагода, тому що в силовому варіанті вона однозначно переважає. Це дасть тепер Росії підставу говорити, що російські війська звідти не підуть. Там постійно перебуватиме кілька воєнних гарнізонів. Таким чином, Грузія втратить будь-який вплив на ті території. А що найважливіше, втратить можливість політичного врегулювання конфлікту в Південній Осетії. Хоча, на відміну від Абхазії, у Південній Осетії залишалася велика кількість етнічного грузинського населення. А це залишало певні сподівання на вирішення конфлікту мирним шляхом [18].
Але сталося так, що конфлікт із грузинсько-осетинського перетік у війну між Грузією та Росією. А війна – це не лише кулі, вибухи і все, що пов’язане з фізичним застосуванням, але це також і ідеологічна війна. Звичайно, російські ЗМІ ведуть таку інформаційну, ідеологічну війну, спрямовану на те, аби дискредитувати прихильників Грузії. З іншого боку – виправдати власні дії. Тому антиамериканські заяви в Росії – це не інакше як інформаційно-пропагандистську війну.
Війна не може не залишити після себе наслідків, а конфлікт такого роду як цей, який торкнувся далеко не тільки внутрішньої політики, а і світової, багато чого змінив у політичних, економічних відносинах між країнами [20].
В першу чергу треба зазначити, що визнання Росією незалежності Абхазії та Південної Осетії супроводжувалося готовністю Москви до конфронтації із Заходом, – це проявилося у тимчасовій відміні деяких угод, пов’язаних із вступом у СОТ, обмеженні співпраці із НАТО, гострій риториці. Вже тепер видно наслідки цих дій у російському, регіональному та глобальному вимірах.
Найбільш суттєві наслідки стосуються СНД, оскільки Росія продемонструвала рішучість та власні можливості (включно із застосуванням сили) у захисті своїх впливів у цьому регіоні. Відтак, можна сподіватися значного зростання тиску на держави СНД, аби вони поважали російські інтереси. Російсько-грузинський конфлікт також зменшив ймовірність отримання країнами ЄУ доступу до альтернативних джерел енергії з простору СНД. Глобальні ж наслідки, пов’язані зі зміною співвідношення сил, будуть розтягнуті в часі й залежатимуть від реакції західного світу та сприйняття Росії в незахідному світі [23, с. 24].
Розглянемо насамперед наслідки для внутрішньої та зовнішньої політики РФ. Передусім зауважено зміцнення позиції В. Путіна як російського лідера, спрямовані на послаблення позиції Медвєдєва. Що стосується економічної сфери РФ, то війна в Грузії матиме той наслідок, що в довготривалій перспективі збільшиться сприйняття економіки в Росії як засобу зовнішньої політики, зміцниться роль держави в економіці, а також очікується підпорядкування економічних інтересів політичним. Можна сподіватися зростання видатків на оборонний сектор, концентрації уваги влади на великому бізнесі, збільшення ризику для закордонних інвесторів. Крім того, Росія продемонструвала, що вступ до СОТ не є для неї престижною справою (їй не залежить на швидкому вступі до цієї організації).
Як наслідок у зовнішній політиці можна визначати подальше зростання російського унілатералізму. Конфлікт також унаочнив, що Москва перестала вбачати престижною для себе участь в міжнародних організаціях (наприклад, G8 чи СОТ), натомість російська еліта більш престижним для себе вважає здатність діяти самостійно за американським зразком [29].
Для регіону СНД конфлікт також матиме важливі наслідки, оскільки однією з причин війни в Грузії є прагнення Росії зайняти беззаперечну позицію в СНД і відтак обмежити західну присутність у цьому регіоні в політичній, економічній сферах та сфері безпеки. Цілі в регіоні СНД Росії поки що вдалося реалізувати лише частково. Кремль підтвердив, що має політичну волю та інструменти (в тому числі військові) для впливу на ситуацію в державах СНД, у той час, як останні не можуть розраховувати на серйозну підтримку з боку Заходу, зокрема на військове втручання. Кремль також підтвердив, що має волю і здатність, щоб у випадку потреби дестабілізувати ситуацію в окремих державах СНД, що може призвести до ескалації локальних конфліктів і паралічу ключової енергетичної інфраструктури. Наслідком російської збройної інтервенції в Грузію слід також вважати продовження і de facto узаконення військової присутності Росії в західній частині Південного Кавказу [29].
Експерти стверджують, що поки рано оцінювати, якою мірою держави СНД вирішать обмежити свою співпрацю із Заходом і більше зважати на російські інтереси. Досі ці країни намагалися зберігати нейтральну позицію, запевнюючи Росію у своїх позитивних намірах. При цьому відсутність рішучих дій з боку Заходу буде інтерпретовано як слабкість.
Якщо говорити про енергетичний вимір, то, конфлікт відбився і на Кавказі, і на Центральній Азії. Війна показала реальність загрози стабільності й безпеки транспортування енергетичної сировини через Грузію. Вона також показала, що Росія має реальні засоби впливу на транспортування енергетичної сировини через Південний Кавказ. І хоча Росія на цьому етапі не наважилася їх застосувати, вона може заблокувати зростання значення цього транзитного каналу. Це може також призвести до зменшення значення Заходу і зростання значення Китаю в нафтово-газових секторах держав регіону (підписання договору Китай-Туркменістан про продаж додаткових 10 млрд. кубометрів) [30].
Енергетичний аспект конфлікту на Кавказі зачіпає інтереси багатьох енергетичних гравців регіону та має наслідки для України, яка є і прагне залишатись важливим потенційним транзитером каспійських і центрально-азійських енергоносіїв до Європейського Союзу.
Прагненням Росії є не тільки постачати власні енергоносії переважним чином до Європи та контролювати шляхи їх поставок, а значить отримувати прибутки і від транзиту, але й взяти на себе роль єдиного посередника в поставках газу та нафти з країн Каспію і Центральної Азії.
Наміри Росії вирішити ці проблеми в Чорноморсько-Каспійському регіоні існували задовго до конфлікту з Грузією. Саме тому Росія запропонувала і вживає активних кроків із створення нових енерготранспортних коридорів, до яких слід віднести газопроводи «Північний потік» і «Південний потік», нафтопроводи Бургас – Александруполіс і БТС-2.
Однак, розвиток власних транспортних проектів не задовольняв Росію. Все більшу занепокоєність викликали обхідні і неконтрольовані нею шляхи поставок енергоносіїв, починаючи від газопроводу Баку – Тбілісі – Ерзурум та нафтопроводу Баку – Тбілісі – Джейран, до перспектив створення газопроводу Набукко та використання нафтопроводу Одеса–Броди і нафтопроводів Грузії для збільшення обсягів транспортування каспійської нафти до Європи [1, с. 150].
Ці проблеми загострювались на фоні ресурсного дефіциту Росії – зростання обсягів видобутку нафти в Казахстані та газу в Туркменістані і збільшення перспектив перетворення Азербайджану на головного транзитера в Каспійському регіоні.
Не слід виділяти енергетичний фактор як головну причину поведінки Російської Федерації в конфлікті довкола Південної Осетії і Абхазії, але й відкидати його як другорядний не можна.
Цей фактор найбільше вплинув на Туркменістан, Казахстан і Азербайджан, які продовжують активно шукати нових шляхів експорту зростаючих об’ємів власних енергоносіїв в обхід традиційних російських коридорів.
Що стосується глобальних наслідків, то вони наслідки пов’язані передусім із еволюцією глобального розподілу сили. При цьому, однак, війна не зумовила безпосередньої зміни позиції Росії в міжнародному порядку. Захід не визнав імперських амбіцій Москви (у певному сенсі навіть навпаки, оскільки міністри закордонних справ G8 консультувалися без участі представника Російської Федерації) [7].
Конфлікт передусім показав, що єдність Заходу перед лицем Росії є фікцією (принаймні, поки Москва не атакує члена НАТО). Захід не має наміру визнавати за Росією виключне право вирішувати про стан справ у СНД, проте він також не в стані протистояти політиці Кремля. Виявилося також, що можливості Заходу тиснути на Росію є обмеженими, оскільки Москва готова принести в жертву напр. членство в СОТ задля односторонніх політичних дій. При цьому Москва вирішила не замикати собі каналів співпраці із Заходом, прагнучи показати західним державам, що готова їм допомогти, якщо вони визнають її інтереси (про це свідчить напр. збереження транзиту забезпечення для сил НАТО в Афганістані).
Конфлікт продемонстрував, що не може бути й мови про співпрацю Росії та ЄУ у «спільному сусідстві», а збільшення впливу ЄУ в регіоні СНД буде натрапляти на протидію Росії. Конфлікт може зумовити більшу активність щодо держав СНД (економічні чи візові послаблення). Наслідком конфлікту може також стати інтенсифікація дій ЄУ, спрямованих на забезпечення альтернативних до російських джерел поставки передусім газу, а також збільшення зусиль на користь спільної енергетичної політики.
Конфлікт в Грузії показав обмеженість впливів США у глобальному масштабі. Це може сприяти тому, що Росія шукатиме також інші можливості підважити американське домінування. В США з нагоди виборів відбудеться дискусія, чи Сполучені Штати повинні йти на конфронтацію із Росією, чи повинні відмовитися від амбіцій у СНД [11].
Наслідки конфлікту для незахідного світу важко передбачити. Загалом, Росія показала, що може протиставляти себе США, однак це не означає, що інші держави вважатимуть її настільки сильною, щоб входити з нею в близькі союзи. В глобальному вимірі безпосереднім результатом російської інтервенції буде участь європейських держав в новій глобальній гонці озброєнь шляхом збільшення видатків на реформу збройних сил. З іншого боку, слід рахуватися зі збільшеним попитом на російську зброю на світових ринках, що може дати Росії можливість розвивати нові військові технології
Окрема треба сказати про наслідки конфлікту для України. Позиція України безперечно вплинула на російсько-українські відносини. Україна вчинила цілком правильно, тому що в такій ситуації залишати Грузію на одинці з такими колосальними викликами її територіальній цілісності та суверенітету, ми не могли. Тим більше що Грузія є членом ГУАМ. А оскільки ГУАМ важлива структуру для держави, то Україна мала надати підтримку Грузії [15].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
