Серед зазначених нормативно-правових документів особливо слід відзначити важливість прийняття документів, які сприяють встановленню плідних міжкультурних взаємовідносин між двома країнами, а саме:
- Спільна декларація про основи відносин між Україною та Федеративною Республікою Німеччина;
- Угода про культурне співробітництво від 15.02.1993;
- Угода про направлення німецьких викладачів у навчальні заклади України 10.06.1993;
- Угода в сфері молодіжної політики від 27.08.1993.
Саме вони регулюють відносини в соціально-культурній сфері між Україною та Федеративною Республікою Німеччина.
Далеких віків сягає історія культурних взаємовідносин українського та німецького народів. Різні історичні періоди визначають їх характер, що залежить від державного стану обох народів та їх міжнародного становища. Усупереч різноманітним точкам зору та неоднозначним оцінкам окремих історичних періодів і аспектів українсько-німецьких відносин вони й сьогодні зміцнюються та розвиваються.
Тісний культурний діалог між Німеччиною та Україною започаткований ще у XVIII столітті відомим композитором Людвігом ван Бетховеном та російським дипломатом українського походження, сином останнього гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського Андрієм — вони приятелювали між собою. Бетховен присвятив йому 7-му симфонію та три квартети, а також написав обробку для голосу в супроводі фортепіано української народної пісні "Їхав козак за Дунай". Нині цей діалог триває. Значна заслуга в цьому Гете-Інституту в Україні, який співпрацює з театрами та музеями, мистецькими об’єднаннями, фестивалями, університетами, школами, міністерствами, бібліотеками, окремими митцями та друкованими виданнями. Так, у 2000 році спільно з газетою "День" проведено конкурс фото та есе "Зміна епох", метою якого було висвітлення змін в обох країнах за останнє десятиліття. А в 2002 році вийшла друком книга з однойменною назвою, куди увійшли кращі матеріали авторів та фотокореспондентів, об’єднанні темою "Німеччина — Україна: Що було? Що є? Що буде?". У розповідях переможців — невигадані життєві історії цілих поколінь і окремих людей в Німеччині та Україні.
Враховуючи пріоритетність європейського напряму зовнішньої політики України, особливий науковий та практичний інтерес викликає дослідження основних складових співробітництва між Україною і ФРН у 90-х роках XX століття. Об’єднання Німеччини та проголошення незалежності України, встановлення між ними дипломатичних і партнерських міждержавних взаємин дали поштовх розвиткові політичного, торгoвельно-економічного, науково-технічного та культурного співробітництва.
З огляду на високий розвиток науки ,техніки і культури як в Німеччині, так і в Україні співробітництво між обома країнами ще в 90-ті роки набирало важливого значення. Відомо, що Німеччина з давніх часів вважалася країною, яка дбала про розвиток науки і культури, німецькі університети займали провідне становище в багатьох галузях природничих і гуманітарних наук.
Досліджувана проблема на сучасному етапі ще не знайшла окремого спеціального висвітлення в українській історичній науці. Проте з’являються праці, автори яких висвітлюють певні аспекти українсько-німецького співробітництва, зокрема, політичні, економічні, культурні, а також обґрунтовують їх необхідність для подальшого розвитку обох держав. На нашу увагу заслуговують роботи А. Кудряченко, в яких автор висвітлює об’єктивні напрями пошуку співпраці Української держави з ФРН, обопільний для них як стратегічних партнерів вектор співдії. Розвиваючи цю думку, дослідник наголошує на взаємодоповненні країн і в галузі науково-технічних та гуманітарних проблем.
Головними напрямками співробітництва між Україною й Німеччиною посол Федеративної Республіки Німеччина Ебергард Гайкен вважає науку і культуру. Цим питанням присвячена його стаття, в якій автор розглядає дану співпрацю з німецької сторони через низку посередницьких організацій, що діють в Україні [9]. Ю. Костенко в праці "Курс на стабільне партнерство" вважає однією з вагомих форм українсько-німецької науково-технічної співпраці виконання спільних наукових досліджень, які в 90-ті роки XX ст. набули особливого пожвавлення [27]. Взаємообмін працівників вищої школи між Україною й Німеччиною висвітлює Генеральний консул України в Мюнхені Г. Хоружий [13]. Діяльності німецького Гете-інституту в Україні присвячена стаття М. Макаревич "Посланець німецької культури" [18]. Авторка розкриває схему й основні напрямки роботи німецького культурного центру Гете-інституту на українській землі. Науково-технічні та гуманітарні двосторонні взаємини відображені в статті В. Солошенко [28]. На думку дослідниці, активний розвиток співробітництва в гуманітарній сфері сприяв подоланню стереотипів минулого, активізації двосторонніх міждержавних контактів.
Відновлення багатовікових традицій духовних зв’язків науковців попередніх історичних періодів (широкі науково-технічні стосунки були характерні для відносин України з колишньою Німецькою демократичною республікою) сприяло розширенню українсько-німецького співробітництва в науково-технічній сфері у 90-х роках XX століття, зміцненню контактів і поглибленню співпраці між вченими, спеціалістами, науковими та освітніми організаціями, підприємствами обох країн, вирішенню наукових проблем і здійсненню спільних дослідницьких проектів.
Політико-правовою базою для розгортання двостороннього науково-технічного співробітництва стали Спільна Заява Державного Комітету України з питань науки і технологій та Федерального міністерства наукових досліджень і технологій ФРН про науково-технічні відносини від 10 червня 1993 р. та Договір між Україною і ФРН про розвиток широкомасштабного співробітництва у сфері економіки, промисловості, науки і техніки. Зокрема, в статті 13 Договору підкреслювалося, що "сторони в межах своїх можливостей сприятимуть науково-технічному співробітництву… з цією метою вони підтримуватимуть контакти і співробітництво між вченими, спеціалістами, науковими організаціями і підприємствами обох держав при вирішенні науково-технічних проблем і здійсненні спільних дослідницьких проектів" [12, с. 148–149].
В цьому контексті розпочалось активне встановлення безпосередніх ділових стосунків інститутів і підрозділів Академії наук України з відповідними установами ФРН. Цьому великою мірою сприяла письмова домовленість між президентом НАН України Б. Патоном і президентом науково-дослідницького товариства ФРН В. Фрювальдом. Німецьке науково-дослідницьке товариство – це позаурядова організація ФРН, що об’єднує майже всі дослідницькі підрозділи фірм. Товариство фінансує Федеральне міністерство досліджень і технологій ФРН. Про масштаби співробітництва в науковій сфері свідчить той факт, що станом на початок 1994 р. НАН України і Німецьке науково-дослідницьке товариство проводили дослідження з 20 тем, з боку України брали участь 14 інститутів. У центрі уваги вчених було широке коло проблем у галузі фізики, хімії, медицини, геології, матеріалознавства, енергозбереження, історії, археології, а також інших гуманітарних наук [12, с. 149–150].
Наукове співробітництво розвивалось по лінії Міністерства освіти України та вищої школи ФРН. Якщо в 80-ті роки лише дехто з викладачів чи пошукачів мав змогу стажуватись у Західній Німеччині, то із здобуттям незалежності можливості України різко зросли. На 1992–1993 навчальний рік Німецька служба академічного обміну видала науковцям і студентам 81 стипендію для перебування в німецьких університетах, дослідницьких інститутах. На 1993–1994 навчальний рік було виділено близько 100 стипендій. Крім цього, Німецьке дослідницьке товариство і Фонд імені О. Гумбольда сприяли перебуванню у ФРН багатьох українських вчених з метою проведення досліджень. У свою чергу, об’єднаний фонд "Джонсон і Джонсон", що діяв у Німеччині, надавав гранди переважно за програмами, пов’язаними з охороною здоров’я і медициною. Фінансувалися також такі напрями як консультування органів влади з питань медичної науки, підтримка зв’язку української і німецької науки, бібліотек, робота наукових установ. Фонд втілював у життя програму підтримки співробітництва німецьких вчених з вченими країн Східної Європи. Предметом підтримки були спільні, в тому числі й довготривалі проекти, запрошення на стажування, участь в наукових симпозіумах і конференціях, придбання дрібного обладнання та інші витрати, пов’язані зі стажуванням [28, с. 52].
У 1993 р. були укладені партнерські зв’язки між 28 університетами обох країн, що також сприяло активізації науково-технічного співробітництва [12, с. 150].
Значну допомогу надають установи ФРН у розгортанні глобальної комп’ютерної мережі Центральної наукової бібліотеки ім. В. І. Вернадського з іншими науковими бібліотеками України та із західними партнерами. Окрім того, уряд землі Саксонія-Ангальт передав книг на суму 2,4 млн. марок, від Німеччини надійшла необхідна апаратура на 30 тис. доларів [12, с. 150–151]. Особливе значення сторони надають ефективному захисту прав інтелектуальної власності для економічного, промислового і науково-технічного співробітництва, про що йдеться в Договорі про розвиток широкомасштабного співробітництва у сфері економіки, промисловості, науки й техніки. По висхідній розвивалися двосторонні науково-технічні зв’язки і в наступні роки.
Однією з вагомих форм співпраці було виконання спільних наукових досліджень. У 1996 р. лише по лінії основного державного партнера – Федерального міністерства освіти, науки, досліджень і технологій – виконувалося понад двадцять спільних проектів при фінансовій підтримці з німецького боку на суму майже два мільйони німецьких марок. Проекти охоплювали сфери матеріалознавства, технології електрозварювання, математики, фізичної хімії, молекулярної біології. Певних успіхів досягнуто у співробітництві в рамках екологічного дослідницького проекту "Дністер", що виконували університет м. Марбург та Західноукраїнський центр НАН України. Близько 15 проектів спільних фундаментальних досліджень здійснювалися за участю Німецького дослідницького об’єднання [27, с. 15].
Таким чином, українсько-німецьке співробітництво розвивалося і ставало все більш інтенсивнішим.
Велику роль у розширенні культурного співробітництва між Німеччиною і Україною в 90-ті роки ХХ ст. відіграв Гете-інститут у Києві. Представництво Гете-інституту в Києві почало роботу з липня 1993 р.
Завданням Гете-Інституту в Києві як й інших 140 Гете-Інститутів у 76 країнах світу є сприяння обміну між Німеччиною та іншими країнами в галузі культури, а також підтримка німецької мови за кордоном. Для здійснення цієї мети Інститут співпрацював з такими місцевими партнерами як театри, музеї, спілки митців, університети, школи, бібліотеки. За роки його діяльності вдалося зробити немало на терені міжнаціонального співробітництва. Діяльність Гете-інституту стала невід’ємною частиною культурного життя України.
З 1993 р., відколи Україна увійшла в сферу діяльності Гете-інституту, як і в інших закордонних інститутських представництвах працювали три основні відділи: бібліотека, мовні курси, програмний відділ.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
