«Світ-Система - соціальна система, що має границі, структуру, правила легітимації й погодженість (соherence)». Це - організм, чиє життя визначається конфліктуючими силами; організм, що має життєвий простір (life-span), понад який його характеристики міняються в одному відношенні й не міняються в іншому. Критерій світу-системи - самодостатність (self-contained) його існування. «Світ – система» - не «світова система», а «система», що є «світом». Самодостатність - теоретичний абсолют (як вакуум), що не існує в реальності, але, що робить вимірними явища реальності.
Найбільш стійкі світ-системи – «свти-імперії» (Китай, Рим і т. д) Спосіб виробництва, який є їх основою, – редистрибутивно-данницький (redistributive-tributary) або просто данницький (tributary) [20, 44].
«Лейтмотив (key-note) цього способу виробництва - політична єдність економіки, яка існує не тільки при наявності високої адміністративної централізації («імперська» форма), але й при її відсутності («феодальна» форма)».
Практично І. Валлерстайн у першому випадку має на увазі спосіб виробництва, який зазвичай називають «азіатським» (більш вірним представляється термін «політарний», запропонований Ю.І.Семеновим), у другому - феодальний. Але в теоретичному плані, ніяких способів виробництва, крім винайдених ним самим, І. Валлерстайн не визнає. Самі по собі світи-імперії І. Валлерстайн також не розглядає.
Поряд з світами-імперіями виникають інші світи-системи - світ-економіки.
Світ-економіка - це система, принципово відмінна й від міні-системи, і від світ-імперії. У світ-економіці немає соціальних обмежень для розвитку виробництва, що стає можливим, за Валлерстайном, при звільненню економіки з-під диктату політичної влади. Такий диктат - сутність світ-імперії. Його скасування це перемога нового «способу виробництва» - капіталістичного.
Неміцні світ-економіки минулого швидко гинули, трансформуючись у мирі-імперії. Така доля світ-економік Китаю, Персії, Рима й інших. Вони також перебувають поза полем зору І. Валлерстайна - він досліджує одну і тільки одну світ-систему: сучасну світ-систему (СМС), вона ж - капіталістична світ-економіка (КСЕ), єдина з світ-економік, що не тільки вижив, але й перемогла інші соціальні системи, «втягнувши» їх у себе.
Виникнення КСЕ відноситься до XVI століття. Капіталістична світ-економіка базується на великому (extensive) поділі праці (меншою мірою обумовленому географічно, у більшій - соціально). Його складові частини - ядро, напівпериферія й периферія.
У розробці проблем відносин центру й периферії Валлерстайн іде за прихильниками концепції «залежного розвитку». Ядро в результаті нееквівалентного обміну виграє (розвинені капіталістичні країни), периферія - програє («третій світ»), напівпериферія займає проміжне положення (наприклад, Росія). У ядрі існує світовий лідер - гегемон. У ролі гегемона виступали в XVII-XVIII століттях - Голландія, в XIX столітті - Великобританія, в XX столітті - США. Навколо КСЕ перебували інший світ-системи - зовнішні арени - які були нею згодом поглинені. Населення КСЕ становлять «статусні групи» і «класи». «Класами» Валлерстайн називає «статусні групи», які усвідомлюють свої інтереси, й борються за них. «Класів» може бути не більш двох [12, 62].
Така, у короткому викладі, методологія І. Валлерстайна. При дослідженні проблем КСЕ вона виявляється досить плідною. Безсумнівним досягненням є вивчення горизонтальних зв'язків усередині світ-економіки. Але безсумнівною проблемою для світ-системного підходу виявилося співвідношення світ-економіки й окремих суспільств.
Існування окремих суспільств (Валлерстайн називає їх «національними державами») вважається вторинним, похідним від існування соціальних систем. На думку Валлерстайна, не соціально-історичні організми поєднуються в системи, а, навпаки, системи породжують соціально-історичні організми. Безсумнівно, цей погляд пов'язаний з тим, що головний предмет досліджень Валлерстайна - сучасність. Саме для сучасності характерний досить сильний зворотний вплив міждержавної системи на складові національної держави; Валлерстайн переніс цю ситуацію на минуле, коли подібний вплив був значний слабшим.
Незважаючи на те, що Валлерстайн виділяє різні типи соціальних систем і різні способи виробництва, стадіальної типології в нього немає - він не вважає, як можна було б припустити, що людство розвивається від стадії міні-систем до стадії світ-систем. Валлерстайн заперечує поняття «прогрес» і «розвиток», вбачаючи в історії тільки зміни, які не мають ніякої спрямованості.
Це помітно при поясненні ним причин появи КСЕ в Європі, що одночасно було, поясненням причин невиникнення КСЕ в інших місцях і в інші часи.
Видалося б, виникнення капіталізму нерозривно пов'язане з виникненням буржуазій із середньовічного бюргерства, зі специфікою європейського міста і т.д. І. Валлерстайн із цим не згодний. Це, на його думку, не більш, ніж «міф XIX століття», що не пояснює ні відставання одних країн від інших, ні способів ліквідації цього відставання. Корінь міфу він бачить у визнанні існування двох пар антагоністичних соціальних груп (буржуазії - пролетаріат, земельна аристократія - селянство), з яких перша пара належить капіталізму, друга - успадкована від минулого. Замість «міфу XIX століття» ним пропонується «Казка Нашого Часу», сюжет якої зводиться до твердження, що феодали перетворилися в капіталістів, а не були ними переможені.
Але ця гіпотеза не пояснює, чому одні феодали перетворилися в буржуа, а інші - ні. Тим більше вразлива «казка» Валлерстайна для пояснення невиникнення КСЕ в Азії. (А таке пояснення Валлерстайну необхідно було представити - адже для нього немає принципової різниці між європейським феодалізмом і іншими «світ-імперіями»: усюди існують «протокапіталістичні елементи» і має місце їх «блокування» політичною владою, отже, капіталістична світ-економіка в принципі може виникнути де завгодно й коли завгодно, необхідний лише сприятливий збіг обставин. Валлерстайн доводить, що такий збіг обставин мав місце в Європі XIV-XVI століть, але не доводить, що він не мав місце в Азії, Африці, доколумбовій Америці в будь-який інший час.) [12, 67].
Представляється, що Валлерстайн, побачивши (на конкретному матеріалі) тенденцію «вбудовування» європейської знаті в капіталістичний ринок, дав цій тенденції невірне тлумачення. Влада дворянства на периферії зв'язана владою буржуазії у ядрі. Існування КСЕ для Валлерстайна первинно стосовно існування окремих суспільств. Виходить, що дворянство й буржуазія становлять єдине ціле. Таким чином, Валлерстайн виявився заручником своєї теоретичної схеми. Можливо, свою роль зіграли і його політичні переконання, у рамках яких припустимо розглядати історичний процес, що направляється злою волею панівного класу - найбільш звичним для Валлерстайна є «однокласовий» стан світ-системи, при якому свої інтереси усвідомлює тільки панівний клас, а інші шари суспільства залишаються «статусними групами».
Валлерстайн, виходячи з висновків про тотожність дворянства й буржуазії, заперечує факт буржуазних революцій. Так, в III томі «Сучасної світ-системи», дійшовши до Великої Французької революції, він відмовляється бачити в ній соціальну революцію, що відбувся у Франції. Валлерстайн заявляє наступне: «Французька революція не відзначена ні базисними економічними, ні базисними політичними трансформаціями. Французька революція, у термінах капіталістичної світ-економіки, це момент, коли ідеологічна суперструктура наздогнала економічний базис». Тобто це не соціальна революція, а світоглядне зрушення, притому яке мало місце не у Франції, а у світ-економіці в цілому. Антиаристократичні гасла Французької революції для нього - гігантське відволікання уваги (diversion), «жарт і ігри» (fun and games), розпочате «аристократією-буржуазіями» для обдурювання селян і санкюлотів [13, 271].
Основних напрямків в еволюції КСЕ з XVII століття до наших днів було два - територіальне розширення, що означало периферизацію, земель, що підкоряються зовнішній арені, і боротьба за гегемонію в ядрі. Обидва процеси протікали відповідно до економічних циклів - за періодом експансії (А-Фаза) випливав період застою ( Б-Фаза). Періоди розширення КСЕ - 1620-1660 рр., 1750-1815 рр., 1880-1900 рр.
І.Валлерстайн і Т.К..Хопкінс у статті «Капіталізм і включення нових зон у світ-економіку» дають наступну картину розширення КСЕ.
В XVI столітті до її складу входить більша частина Європи ( крім Росії й Туреччини) і Іберійська ( іспанська й португальська) Америка.
В XVII столітті включаються Північна Америка й Кариби.
В XVIII столітті - Росія, Туреччина, Індія, узбережжя Західної Африки.
У другій половині XIX століття - інша Азія, Африка й Океанія.
У першу чергу включаються географічно близькі й політично слабкі арени, такі, як Східна Європа. Віддалені, але слабкі Америка й Кариби включаються швидше, ніж близька, але сильна Османська імперія. Ще більш сильна Росія включається в якості напівпериферії, а не периферії.
Включення йде поступово, у міру того, як ядро КСЕ сильнішає. Морська техніка європейців уже в XVI столітті забезпечувала перевагу в Індійському океані, а сухопутна - тільки в XVIII столітті дозволила завоювати Індію. Включення означало, по-перше, переорієнтацію виробництва для роботи на світовий ринок (розвиток гірничодобувної промисловості й плантаційного сільського господарства) і, по-друге, політичні зміни. Державні структури, «класи» і статусні групи уніфікувалися у відповідності зі стандартами КСЕ. Держава (там, де вона зберігалася) змінювалася таким чином,що її структури функціонували тепер «як члени міждержавної системи й під її керівництвом», втрачаючи частину суверенітету.
Час політичної й економічної трансформації кожної нової зони становив 50-75 років.
Включення нових зон у світ-економіку, пише Валлерстайн у III томі «Сучасної світ-системи», супроводжувалося перетворенням сусідніх зон у зовнішні арени. «З погляду капіталістичної світ-економіки, зовнішня арена була зоною, у продукції якої капіталістична світ-економіка бідувала, але яка пручалася ( можливо, лише культурно) ввозу мануфактурної продукції у відповідь і досить сильно підтримувала свої переваги політично». Коли була включена Індія, Китай знайшов якість зовнішньої арени, коли були включені одні частини Османської імперії - Балкани, Анатолія, Єгипет, то інші – «Благодатний півмісяць», Магриб - стали зовнішніми аренами. Те ж відбулося із Центральною Азією після включення Росії, із західноафриканською саваною - після включення західноафриканського узбережжя. Але зрештою опір усіх зовнішніх арен був зломлений і вони були включені в КСЕ [20, 66].
Поки зберігалася можливість екстенсивного росту КСЕ, йшов процес колонізації. В XX столітті, коли ці можливості були вичерпані, КСЕ, переживши кризу, прийшла до нової форми відносин ядра й периферії - неоколоніалізму. Хоча колоніальної системи в сучасному світі немає, відношення «центр-периферія» зберігається.
Здається, що з поля зору І.Валлерстайна випала проблема існування так званого «реального соціалізму» і його взаємин із КСЕ.Але це не так - у Валлерстайна є своя інтерпретація СРСР: це - напівпериферія КСЕ, така ж, як Російська імперія - до й Російська Федерація - після.
Щоб зробити зрозумілою логіку І.Валлерстайна, яка привела його до настільки ексцентричного висновку, необхідно розглянути історію інтеграції Росії в КСЕ і її становище там після інтеграції.
При виникненні КСЕ Росія залишалася зовнішньою ареною. Московське царство, створене Іваном Грозним, було одним з багатьох світів-імперій. Перше зіткнення цього світу-імперії й КСЕ - Ливонські війни - закінчилося внічию. «Якби цар Іван переміг - і значна частина Європи ввійшла б у його світ-імперію й перестала б бути капіталістичною, як це трапилося з Новгородською республікою. Якби переміг Захід – це швидше за все переросло б в остаточний розпад імперії, виникнення слабких держав з наступним включенням їх до складу периферії. Така добре нам відома історична траєкторія Моравії, Речі Посполитої, пізніше Китаю, імперій Османів і Великих Моголів. Периферійне положення у світ-економіці несумісне з існуванням сильної держави. На периферії попросту не вистачає ресурсів для підтримки ефективної системи влади. Московія ж за XVII століття приєднала Сибір, створила потужну для свого часу мануфактурну промисловість,і це дозволило їй при Петрі I увійти в європейську геополітику «зі щитом» [20, 68].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
