Кожна міжнародна організація виконує певні функції: регулювальну, контрольну, координаційно-інформаційну, консультативну. Пріоритетна щодо форм і методів роботи opгaнізації функція визначає xapактep її діяльносі.

Залежно від термінів функціонування, зазначених в установчих документах, організації поділяються на тимчасові та постійно діючі. Поняття «тимчасова» треба сприймати умовно: багато міжнародних організацій засновано на угодах, строком на 10 – 20 років, який можна продовжувати згідно з процедурою організації. З іншого боку, якщо протягом 10 років не відбулося жодної пленарної сесії, організацію вважають такою, що припинила своє існування. При цьому датою завершення її діяльності вважається дата закриття останнього пленарного засідання.

За порядком вступу міжнародні організації поділяються на відкриті, членом яких може стати будь-яка держава на свій розсуд, і закриті, які можуть приймати нового члена лише за згодою першопочаткових засновників та за дотримання ним деяких інших умов.

На практиці частіше використовуються синтезовані (змішані) класифікації. Фахівці Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, наприклад, пропонують таку класифікацію міжнародних організацій: організаційні структури широкого профілю; спеціалізовані організації системи ООН; регіональні організації; угоди, які регулюють торгівлю певними видами товарів; вузькоспеціалізовані агентства.

Класифікація міжнародних економічних і фінансових організацій, запропонована французьким економістом М. Пебро, відбиває європейський погляд на сучасну картину міжнародних організацій. Так, на міжнародну економіку і фінанси впливають: всесвітні органіації (ООН, Бреттон-Вудські інститути, ГАТТ – ВТО); організації, створені з ініціативи Заходу (Організація економічного співробітництва і розвитку, «Великa сімка»); європейські організації (Європейський Союз, Європейський банк реконструкції і розвитку та ін.); органи регіонального або двостороннього спiвробітництва з країнами «третього світу» та Східної Європи.

РОЗДІЛ 2. МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ

2.1 СУТЬ І ГОЛОВНІ ПЕРЕДУМОВИ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

Розвиток продуктивних сил країн неминуче веде їх до виходу на зовнішній ринок, до зростання міжнародних зв’ язків і взаємопереплетення національних економік, сприяє інтернаціоналізації господарського життя. На певному його етапі зближуються національні економічні й політичні структури групи країн, формуються форми взаємодії між ними на основі економічної інтеграції.

Міжнародна економічна інтеграція є вищою формою інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування всіх структур національних господарств.

Економічна інтеграція суттєво відрізняється від економічного співробітництва країн. На етапі економічної інтеграції:

a)                 формується міжнародний господарський комплекс зі своєю структурою та органами управління. Спільні умови господарської діяльності визначаються і погоджуються всередині кожної країни, на міждержавному та наддержавному рівнях;

b)                 зростає можливість об’єднання різноманітних ресурсів для спільного вирішення соціально-економічних проблем;

c)                  основою інтеграційної діяльності є не зовнішньоторговельний обмін, а взаємодія в галузі виробництва, науки, причому на пільгових порівняно з іншими країнами умовах;

d)                 інтеграційне співробітництво має комплексний і довготривалий характер.

Інтеграція має декілька рівнів:

v    взаємодія на рівні підприємств та організацій (створення ТНК, МНК);

v    взаємодія на рівні держав;

v    взаємодія на рівні партій та організацій, соціальних груп, окремих громадян різних країн;

v    інтеграційне угруповання як результат міжнародного об’єднання.

Для розвитку інтеграційних процесів необхідна наявність низки об’єктивних та суб’єктивних передумов, головними із яких є:

                                               сучасна НТР, яка об’єктивно зумовлює формування міждержавного господарського простору з оптимальним поєднанням можливостей і потреб національних економік;

                                               соціально-економічна однорідність національних господарств, що підлягають об’єднанню;

                                               близькі рівні економічного розвитку країн, що інтегруються;

                                               досить тривалий період і досвід взаємного економічного співробітництва групи країн;

                                               цілеспрямована діяльність державних органів країн, партій, соціальних груп і класів щодо інтеграційних процесів.

Важливе значення для розвитку міжнародної економічної інтеграції має наявність спільних кордонів, спільних історичних, культурних та інших умов існування.

2.2 ЕТАПИ РОЗВИТКУ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ ТА ЇХ ОСОБЛИВОСТІ

У своєму розвитку міжнародна економічна інтеграція проходить ряд етапів:

ü    зона вільної торгівлі;

ü    митний союз;

ü    спільний ринок;

ü    економічний союз;

ü    повна інтеграція.

Кожний із наступних етапів передбачає ширшу інтеграцію і має свої особливості.

Особливості основних етапів міжнародної економічної інтеграції наведені в табл. 2.1.

Як правило, утворення інтеграційних об’єднань починається з простіших форм. Все залежить від того, які завдання ставлять перед собою країни – учасниці утворюваних інтеграційних об’єднань: відновлення економічного потенціалу; прискорення НТП; укріплення позицій на світовому ринку чи інше.

Таблиця 2.1.

ЕТАПИ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ[7]

Найпростішими видами міжнародної економічної інтеграції є зона вільної торгівлі та митний союз.

Угода про вільну торгівлю ґрунтується на міждержавній угоді між країнами-учасницями. Кожен член зони вільної торгівлі (ЗВТ) залишає за собою право на ведення самостійної економічної політики. Сфери співробітництва визначаються угодою про ЗВТ. Для координації діяльності і розгляду розбіжностей у ході вирішення питань технічного характеру, як правило, створюється Секретаріат ЗВТ. Можливе також створення окремого органу (Ради) з наданням йому права прийняття обов’язкових рішень, що стосується питань технічного характеру. Єдиний митний тариф не встановлюється. Кожний член визначає митний збір відповідно до економічних потреб третьої сторони. Необхідною умовою є використання країнами – учасницями ЗВТ єдиної номенклатури опису і кодування товарів.

Митний союз (МС) має єдиний митний кордон. Митниці зберігаються, але діють тільки на зовнішніх кордонах союзу. На території МС діють єдині митні закони і правила щодо ввезення усіх видів товарів у будь-яку з країн – учасниць. В рамках Митного союзу провадиться єдина торгова політика, яка формується усіма країнами – учасницями. Для розробки законів ведення торгівлі усередині союзу та з третіми країнами створюється орган. Між країнами – учасницями МС є вільний доступ до товарів, зроблених у цих країнах, здійснюється вільне просування товарів з однієї країни в іншу, немає митних зборів з товарів. Товари імпортовані з третіх країн на територію МС будь-якою з країн-учасниць, проходять митний контроль у першій країні, куди вони потрапляють. Як правило, країнами – учасницями встановлюється єдиний митний тариф.

2.3 СУЧАСНІ ІНТЕГРАЦІЙНІ УГРУПОВАННЯ КРАЇН

Сьогодні у світі нараховується близько 20 економічних угруповань. Серед них можна виділити: в Західній Європі – Європейський Союз (ЄС) і Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ), у Північній Америці – Північно-американську угоду про вільну торгівлю (НАФТА); в Азіатсько - Тихоокеанському регіоні - Тихоокеанське економічне співтовариство (АТЕС).

Офіційно до 1 листопада 1993 р. провідне інтеграційне угруповання західноєвропейських країн називалась Європейські співтовариства, а неофіційно – Європейське співтовариство, або просто Співтовариство. З 1 листопада 1993р., після набуття чинності Маастрихтських угод офіційна назва цього угруповання – Європейський Союз.

Утворився Європейський Союз в 1967 р. на базі злиття органів трьох раніше самостійних регіональних організацій, створених шісткою провідних європейських країн – ФРН, Францією, Італією, Нідерландами, Бельгією і Люксембургом:

§    Європейського об’єднання вугілля і сталі (угода укладена в 1951 р., а набула чинності в 1952 р.);

§    Європейського економічного співтовариства (Римська угода про створення ЄС укладена в 1957 р., а набула чинності в 1958 р.);

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12