З моменту заснування в 1989 р. АТЕС, Японія прагне грати провідну роль в діяльності цієї структури багатобічного економічного співробітництва в АТР. На глобальному рівні Токіо розглядає АТЕС як важливий інструмент сприяння розвитку багатобічній торгівлі в рамках СОТ, з одного боку, і як ефективний провідник в АТР угод про багатобічну торгівлю прийнятих у СОТ, - з іншого.

Економічні відносини Японії з країнами-членами АТЕС мають для неї виключно велике значення. На ці країни доводиться до трьох чвертей всього зовнішньоторговельного обороту Японії і близько 40% всіх прямих іноземних інвестицій (ПІІ).

Токіо проводить курс на розвиток всебічних відносин з країнами АТЕС, розглядаючи взаємодію з цією структурою в рамках своєї зовнішньополітичної концепції як «найбільш ефективний» спосіб розвитку взаємної співпраці. По-перше, даний формат дозволяє забезпечувати Японії можливість діалогу основними економічними партнерами, які беруть участь в різних процесах в рамках АТЕС.

По-друге, Токіо намагається з максимальною ефективністю використовувати можливості самого Форуму АТЕС для розвитку регіональної співпраці. Особливість позиції Японії полягає в тому, що регіональна співпраця в рамках АТЕС повинна, по її думці, здійснюватися на користь запобігання регіональному сепаратизму, тобто з упором на інтереси глобального світового співробітництва. Даний підхід припускає, що всі регіональні організації економічної інтеграції повинні мати прагматичну спрямованість в таких областях міжнародної співпраці, як «зони вільної торгівлі», фінансово-кредитна сфера, захист навколишнього середовища, боротьба із злочинністю і т. д.

2.3 Нові контури економічної взаємодії

В умовах економічної глобалізації жодна з ведучих економік світу, жодна з крупних корпорацій, які працюють на ринках «тріади» – Північна Америка–Євросоюз–Японія, – не може не брати участь на макро- і мікрорівні в експорті і імпорті прямих інвестицій. На макрорівні потоки прямих закордонних інвестицій відображають діяльність транснаціональних корпорацій (ТНК) - основних суб'єктів глобалізації, які створюють системи міжнародного виробництва і формують умови конкуренції на основних світових ринках товарів і послуг.

 Разом з тим до останнього часу Японія і де-юре і де-факто залишалася закритою щодо для прямих іноземних інвестицій (далі ПІІ). В даний час приплив ПІІ до Японії і їх накопичення не зіставні ні з ВВП і внутрішніми інвестиціями в країні, ні з об'ємами експорту капіталу японськими компаніями. Внесок іноземного бізнесу в економіку Японії відносно невеликий в порівнянні з роллю ПІІ в економіці таких країн, як США, Німеччина КНР, які являються крупними реципієнтами інвестицій. Головними причинами незначних в порівнянні з масштабами економіки об'ємів ПІІ до Японії є відносна «закритість» внутрішнього ринку країни і висока вартість виробництва.

На початку першого десятиліття XXI ст. спостерігаються істотні зрушення у сфері економічної взаємодії Японії з оточуючим світом, які стосуються характеру участі країни в глобалізаційних процесах. В Японії вперше за всю постмейдзійську історію почала формуватися політика залучення в країну прямих іноземних інвестицій.

В 2003 р. прем'єр-міністр Японії Коїдзумі оголосив про плани подвоєння накопичених прямих зарубіжних інвестицій в Японії протягом п'яти років запропонував цілий пакет невідкладних заходів. Найсуттєвішими з них стали:

1) розповсюдження інформації про ситуацію з ПІІ в Японії і за кордоном; поліпшення підприємницького середовища в Японії;

2) перегляд адміністративних процедур, регулюючих діяльність іноземного бізнесу в Японії;

3) підвищення якості життя для іноземців, які працюють в іноземних компаніях в Японії;

4) розвиток загальнонаціональних і місцевих організацій, зв'язаних із забезпеченням умов для іноземних інвестицій.

 Крупний бізнес в основному підтримує політику уряду по залученню прямих іноземних інвестицій. Проведення цієї політики передбачається на національному і регіональному рівнях. Вона має системний і комплексний характер і охоплює законодавчу, організаційну, фінансову сфери. Іноземний капітал у вигляді прямих інвестицій йде в самі різні сфери японської економіки, але більш за все в сектор послуг, на який доводиться близько 2/3 потоку ПІІ в країну [7].

Разом з тим досить високі показники динаміки притоки і накопичення ПЗІ в Японії не повинні вводити в оману. Стартовий рівень цього процесу був дуже низьким (у 1990 р. накопичення не досягало і 10 млрд. USD). Тому і в даний час кумулятивні об'єми ПІІ в Японії на порядок нижче, ніж в інших промислово розвинених країнах і не відповідають масштабам економіки країни. До того ж динаміка притоку прямих зарубіжних інвестицій до Японії дуже нестійка. Дуже важливо, що японський уряд завдав певний вектор політиці в даній сфері, але багато що залежатиме від стратегії міжнародних і, звичайно, самих японських компаній як партнерів по бізнесу.

Роль ПІІ в економіці Японії

Приблизно до середини 80-х років модель зовнішньоекономічних зв'язків Японії представляла собою класичний варіант «вертикальної» моделі, яка припускає організацію в межах національної території автономного виробничого комплексу, який характеризується низьким ступенем міжгалузевої і внутрішньогалузевої кооперації із зарубіжними країнами та іншими рисами. Ця модель дуже відрізнялась від типової для більшості промислово розвинених країн «горизонтальної» моделі, яка характеризується в зовнішній торгівлі значною часткою взаємообміну продукцією оброблювальної промисловості, поглибленням кооперації і інтеграції між ними.

Додання до японської моделі зовнішньоекономічних зв'язків більшої «горизонтальності» почалося з середини 80-х років, коли країна приступила до масштабного експорту капіталу. При цьому особливістю цього процесу стало те, що трансформація японської моделі йшла не стільки за рахунок розвитку зв'язків з промислово розвиненими державами, скільки за рахунок розширення і поглиблення співпраці з країнами середнього рівня розвитку - новими індустріальними економіками (НІЕ) Азії. В 80-і роки один за іншим Японія почала переводити в НІЕ Азії «нижні поверхи» своєї промислової структури, освоюючи і розвиваючи на власній території високотехнологічні, наукоємні виробництва. Одночасно з року в рік зростали об'єми постачань з цих країн до Японії різної промислової продукції - текстилю, продовольчих товарів, швейних виробів, металів, хімічних добрив, різної побутової електротехніки і електроніки.

В період 90-х років XX ст. - початку першого десятиліття XXI ст. роль країн Східної Азії в зовнішньоекономічних зв'язках Японії ще більш зросла. З одного боку, істотно розширився круг країн (Китай, члени АСЕАН), які стали для Японії значущими партнерами. З іншого боку, відношення з державами цього регіону перетворилися на найбільш зрілий сектор всієї системи зовнішньоекономічних зв'язків країни. І все більше відкриття японської економіки миру, освоєння Японією все більш зрілих форм участі в міжнародному розподілі праці відбуваються, перш за все, за рахунок східноазіатського напряму її зовнішньоекономічних зв'язків.

В структурі торгівлі Японії із Східною Азією відбувається поступове підвищення частки постачань проміжної продукції і відносне зниження обміну готовою продукцією. Таке зрушення є яскравим свідоцтвом поглиблення і розширення процесів розподілу праці між Японією і країнами Східної Азії, формуванням тісних виробничих взаємозв'язків між японськими і азіатськими підприємствами. Матеріальною базою швидкого розширення торгівлі між Японією і країнами Східної Азії є прямі інвестиції японських компаній, об'єм яких на кінець 2005 р. склав більше 86 млрд. дол.

Поступово до Східної Азії вслід за крупними компаніями спрямувалися дрібні і середні підприємства. З їх приходом в регіон розподіл праці між Японією і Східною Азією придбав нову якість. Почався процес формування системи оптимального розміщення виробництва в масштабах всього Східно-Азійського регіону з урахуванням конкурентних переваг, які існують в кожній країні. Проявом цього є численні випадки закриття крупними японськими компаніями своїх підприємств в одних країнах і відкриття - в інших, посилення концентрації виробництва тих або інших деталей, компонентів або виробів кінцевого попиту на певних підприємствах, передача замовлень на певні види субпідрядних робіт азіатським підприємствам. Цей процес набирає все більшу силу і здійснює все більший вплив на розвиток японської економіки і, зокрема, на систему підприємництва.

Японія наших днів не тільки активно діє в багатьох високотехнологічних областях, але відкриває всьому світу шляхи, які ведуть до більш ефективного інноваційного розвитку. Вона орієнтує науково-технічну і економічну діяльність виробників на найбільш перспективні напрями. Розроблені японцями особливі прийоми аналітичного прогнозування істотно підвищують соціально-економічну ефективність наукових досліджень. Результати прогнозів широко використовуються не тільки в Японії, але і за її межами.

2.4 Реорганізація і переозброєння Сил Самозахисту

Хоч з розпадом Радянського Союзу Сполучені Штати опинились без військової загрози в регіоні, вони опинились перед економічною загрозою з боку Японії, країни дуже слабкої в військовому відношенні, але яка є одною з найбагатших країн світу, економіка якої повністю залежить від зовнішньої торгівлі. Тому США і Японія надаватимуть все більший вплив на геополітику в західній частині Тихого океану.

Як вже розглядалось в попередніх розділах курсової роботи, Японія, економіка якої є другою в світі, повинна імпортувати всі свої сировинні матеріали і експортувати готову промислову продукцію на світові ринки. Шляхами для цієї торгівлі є морські простори Світового океану. Японія повинна бути зацікавлена в гарантованій безпеці торговельних шляхів, яку забезпечували Сполучені Штати з кінця Другої Світової війни. У зв'язку із зміною геополітичного вектора Сполученими Штатами, для захисту цих торговельних шляхів і закордонних інвестицій, Японія повинна збалансувати свої Сили Самозахисту зі своїм економічним положенням в світі.

Після закінчення Холодної війни, Сили Самозахисту Японії через гнучкі інтерпретації японської пацифістської конституції стійко розширювались і переозброювались. В 1990-х - 2000-х роках процес переозброювання Сил Самозахисту прискорився в результаті збільшення відповідальності Японії за безпеку в регіоні. Заохочуване США, прискорення військової реформи викликано зростанням військової та економічної мощі Китаю і брязкання зброєю Північною Кореєю. В цих умовах переозброєння японських Сил Самозахисту не викликало особливого резонансу.

Ряд спірних територій залишаються невирішеними і навряд чи ці питання вирішуються в найближчий час. Це стосується областей, потенційно багатих на природні ресурси, у тому числі острів Токдо у спорі з Південною Кореєю, архіпелаг Сенкаку у спорі з Китаєм, а також так звані «Північні території» або південні Курили у спорі з Росією. Річ у тому, що відповідно до Конвенції ООН по морському праву від 1982р. держава, яка ними володіє, володіє абсолютними правами на господарську діяльність в 200-мільній зоні від берегової лінії. І справа не тільки в рибних багатствах, покладах вуглеводнів, але і у величезних запасах конкрецій (мінеральних утворень округлої форми в осадкових гірських породах). Великий резонанс в Японії викликали відвідини південних Курил президентом Росії Д. Медведєвим восени поточного року. Взагалі ці територіальні спори з сусідами стимулюють націоналістичні відчуття японців.

Японія турбується про вразливість морського постачання сировинних матеріалів, особливо нафти, постачання якої з країн Близького Сходу проходить через Малаккську протоку. Це спонукає Японію збільшувати морські Сили Самозахисту і розширити їхню роль. Японські військові кораблі вже були з місією в Малаккській протоці, Індійському океані і у узбережжя Сомалі.

По визнанню посла Японії в РФ, після бурхливих дебатів на початку 90-х років, в парламенті Японії був прийнятий закон, який вирішив участь Сил Самозахисту в операціях по підтримці миру. В даний час Японія бере участь у ряді миротворчих операцій ООН. Японські солдати підтримували мир в Голландських Висотах, Мозамбіку і Камбоджі. Вони надали значну допомогу в ліквідації стихійного лиха після удару цунамі, яке обрушилось на Південно-Східну Азію в 2004р. Але подальше військове переозброєння Сил Самозахисту натикається на діючу Конституцію Японії.

Закінчуючи другий розділ курсової роботи, можемо підвести наступні підсумки:

1.                 Геополітичними складовими розвитку сучасної Японії можна вважати:

·                   Прагнення зайняти лідируюче положення в регіоні шляхом створення розширеної Східно-Азіатської Співдружності, активну регіональну дипломатію, розвиток відносин в двосторонньому форматі.

·                    Намагання утвердитись в якості одного з лідерів «західного світу» через підвищення свого статусу в ООН, набуття постійного членства в Раді Безпеки, фінансування ООН, участі в миротворчих операціях, що відповідало б економічному положенню Японії в світі.

·                   Військово-політичний альянс із Сполученими Штатами.

·                   Розширення і переозброєння Сил Самозахисту для захисту своїх геоекономічних інтересів, шляхів доставки сировинних матеріалів, енергоресурсів, протидії піратству і розповсюдженню наркотиків.

·                   Активізацію в країнах Центральної Азії і Кавказу. Відновлення стародавніх зв'язків між Далеким Сходом і Європою через Середню Азію під контролем Японії.

2.                 Основними геоекономічними напрямками Японії на сучасному етапі розвитку, які витікають з її геополітичних устремлінь, можна вважати:

·                   Активну роль Японії в ОЕСР, намагання зайняти лідируючу позицію в наданні ОДР третім країнам в контексті своїх національних інтересів.

·                   Участь Японії в міжнародних економічних організаціях, таких як СОТ, Всесвітній банк, Міжнародний валютний фонд з метою усунення протекціоністських бар'єрів в міжнародній торгівлі.

·                   Регіональну економічну політику в рамках АТЕС, де Японія грає провідну роль.

·                   Залучення в країну прямих іноземних інвестицій (ПІІ), експорт ПІІ в інші країни.

·                   Створення горизонтальної системи міжнародного виробництва, розподілу праці перш за все за рахунок східноазіатського напрямку її зовнішньоекономічних зв'язків.

ВИСНОВКИ

Найвагомішою загрозою досягнення Японією її стратегічних імперативів в ХХІ ст. є швидке старіння нації і скорочення чисельності її населення. З 1970 р. по 1990 р. частка населення похилого віку приблизно подвоїлась. Цей показник в кілька разів вище, ніж в європейських країнах, що з'явилось критичним непрямим чинником економічного краху 1990 років, так як велика частка непрацюючого населення лягла важким тягарем на економіку країни.

Згідно статистичних даних, загальна чисельність населення Японії скоротилась до 128 млн. осіб в 2004 р., по прогнозах вона скоротиться до 115 млн. осіб в 2030 р. і до 95 млн. в 2050 році. В той же час, між 2010 р. і 2050 р. дитяче населення віком до 14 років скоротиться від 13% сьогодні до менш ніж 9% в майбутньому, а частка населення віком старше 65 років збільшиться від 23% до приблизно 40%. Частина працездатного населення впаде за цей період з 64% до 52% від загальної чисельності населення країни [3].

У зв'язку з погіршенням свого демографічного стану, Японія вже стикається з вичерпанням своїх економічних, політичних і оборонних ресурсів. Продовжиться спад економіки, бюджетні можливості знизяться разом із падінням доходів корпорацій і приватних прибутків, обтяжені великими соціальними виплатами на пенсії і охорону здоров'я (японці мають найвищу тривалість життя в світі). Національні Сили Самозахисту також ослабнуть разом із скороченням військового бюджету. Поки ці зміни викликають лише соціальну і економічну напругу, часті зміни Парламенту і уряду.

Японії потрібно омолодити себе, свою національну енергію. Їй необхідно створити технологічне постіндустріальне суспільство із збільшенням виробництва не дивлячись на зменшення споживання. Зараз Японія знаходиться на роздоріжжі. Багато чого буде залежати від еволюціонуючого глобального оточення. Проте, весь історичний шлях Японії показує, що вона може відродитись і виплеснути таку національну енергію, яка може порівнятися по своїй силі тільки з японським землетрусом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.           Япония: открытая миру //М.: «АИРО ХХІ». 2007 - 304 с.

2.           Tang Siew Man. Japan’s Grand Strategic Shift from Yoshida to Koizumi: Reflections on Japan’s Strategic Focus in the 21-st Century // Akademika 70 (Januari) 2007.

3.           The geopolitics of Japan: An Island Power Adrift // - Stratfor 2009.

4.           Стапран Д.А. Внешняя политика Японии – новые приоритеты и традиционные направления // Япония 2001-2002. Ежегодник. - М.: «МАКС-Пресс». 2002 – 410 с.

5.           Столяров Ю.С. Внешнеэкономическая политика Японии: новые ориентиры// Япония 2001-2002. Ежегодник. - М., 2002 – 410 с.

6.           Нартов Н.А. Геополитика. // Учебник для вузов. - М.: ЮНИТИ, 1999. - 359 с.

7.           У карты Тихого океана. Информационно-аналитический бюллетень №14/2010.

8.           Інтернет #"#">#"#">http://www.dergachev.farlep.net/work/magazine.html

11.        Інтернет http://www.budgetrf.ru/Publications/Magazines/VestnikSF/2000/vestniksf117-05/vestniksf117-05030.htm

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5