На думку М. Кастельса, «архітектура глобальної економіки відображає асиметрично взаємозалежний світ, що організований навколо трьох головних економічних регіонів і все більше поляризується по осі протистояння між продуктивними, процвітаючими, багатими інформацією галузями і галузями знедоленими, економічно і соціально знеціненими». Глобалізація набуває різного значення залежно від того, чи йдеться про окрему компанію, галузь, країну, чи про світове господарство. Для окремої компанії глобалізація визначається тим, наскільки компанія розширила географію надходження своїх доходів і в яких масштабах і пропорціях розподілила свої активи у різних країнах, а також тим, наскільки вона залучена до експорту капіталу, товарів та ноу-хау через структури, що їй належать.
Причини формування глобалізаційних процесів:
· процес інтернаціоналізації, який приводить до поглиблення співробітництва між країнами та посилення їх взаємозалежності;
· науково-технічний прогрес: поява інформаційних технологій, які корінним чином змінюють всю систему соціально-економічних відносин, переносять на якісно новий технічний рівень організаційно-економічні відносини, транспортні та комунікаційні зв’язки (зниження витрат на трансакції);
· загострення проблем, що є загальними для всіх людей і країн світу та є важливими з точки зору збереження та розвитку людської цивілізації.
Основні ознаки процесу глобалізації:
· взаємозалежність національних економік та їхнє взаємопроникнення, формування міжнародних виробничих комплексів поза національними кордонами;
· фінансова глобалізація – зростаюча фінансова єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу;
· послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики;
· розширення масштабів обміну та інтенсифікація процесів руху товарів, капіталів, трудових ресурсів;
· створення інституцій міждержавного, міжнародного регулювання глобальних проблем;
· тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів функціонування [27, с. 34].
На рівні галузі глобалізація визначається тим, наскільки конкурентоспроможність компанії всередині галузі в даній країні взаємопов’язана з її конкурентоспроможністю в іншій країні. Чим більше глобалізована галузь промисловості, тим більше переваг отримує компанія від внесеної технології, виробничого процесу, фабричної марки. Глобалізовані галузі промисловості мають тенденцію домінувати на кожному ринку одним і тим самим набором глобальних компаній, які координують між собою стратегічні дії в усіх країнах своєї активності.
Глобалізація на рівні окремої країни характеризується ступенем взаємозв’язку її економіки зі світовою економікою в цілому. Незважаючи на зростання глобалізації світової економіки, не всі країни в однаковій мірі інтегровані до неї. Існують декілька головних показників, що визначають ступінь інтегрованості економік різних держав у глобальну економіку, серед яких:
· співвідношення зовнішньоторговельного обороту і ВВП;
· прямі іноземні інвестиції (ПІІ), які спрямовуються в економіку країни і з країни, та портфельні інвестиції;
· потік платежів роялті в країну та з країни, що пов’язані з переданням технології [27, с. 35].
Глобалізація на світовому рівні визначається економічними взаємозв’язками між країнами, який зростає та відбивається на зустрічних потоках товарів, послуг, капіталу та ноу-хау, що постійно збільшуються.
Основною рисою процесу глобалізації є формування глобально функціонуючого виробничого процесу, серцевиною якого є сформовані інтернаціоналізовані відтворювальні цикли – ядра, які виступають своєрідним локомотивом світового господарства. В межах цих циклів формується світовий дохід, перерозподіл якого є головним стратегічним орієнтиром і основою зовнішньої політики будь-якої держави.
У сучасному світі глобалізація справляє домінуючий вплив на розвиток будь-якої держави. З одного боку, через розповсюдження інновацій у сфері технологій і менеджменту, активний обмін товарами, послугами, інвестиціями вона сприяє підвищенню ефективності функціонування національних економік, а з іншого – посилює нерівномірність, асинхронність та диспропорційність розвитку.
Глобалізація тісно пов’язана з регіоналізацією світового господарства. З одного боку, це дві суперечливі, різнонаправлені за характером дії та практичними наслідками тенденції, а з іншого – консолідація глобального ринку посилюється діяльністю потужних регіональних коаліцій країн, які, маючи, перш за все, спільні економічні інтереси, об’єднують свої зусилля з метою забезпечення найбільш сприятливих умов для реалізації міжнародного співробітництва в регіональному масштабі, що дозволяє їм досягати мультиплікативного ефекту від співробітництва з іншими членами угруповання та ефективно реалізовувати на міжнародній арені широкий спектр стратегічних інтересів. Найбільш інтенсивна господарська взаємодія спостерігається в межах таких потужних інтеграційних угруповань, як: ЄС, НАФТА, АТЕС, АСЕАН, МЕРКОСУР. Так, на долю НАФТА, ЄС і АТЕС приходиться приблизно 80% світового ВВП, 82% всіх державних бюджетів країн світу і 85% експорту [5, с. 44].
Регіоналізація виступає своєрідним проявом і формою реалізації глобалізації, загострюючи суперечності глобального розвитку. З одного боку, зняття бар’єрів у рухові товарів, послуг, капіталів, робочої сили в межах інтеграційних об’єднань виступає каталізатором зростання міжнародного співробітництва у глобальному масштабі. А з іншого боку, позитивний ефект від впровадження подібної лібералізації обмежується спільними кордонами регіонального інтеграційного об’єднання та супроводжується введенням обмежувальних заходів у відносинах з країнами, які не є членами даного регіонального інтеграційного угруповання. Регіональна інтеграція розвивається на сучасному етапі більш динамічно, ніж процеси глобальної інтеграції.
Але й слід наголосити на суперечностях процесу глобалізації. Глобалізація – це об’єктивний процес планетарного масштабу, який має як прогресивні наслідки, так і негативні. глобалізація економіки – це не лише вигоди від зростанні участі країни в світових економічних процесах, але й висока ймовірність втрат, зростання ризиків. Глобалізація передбачає, що країни стають не просто взаємозалежними з причини формування системи міжнародного інтегрованого виробництва, зростання обсягів світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій, інтенсифікації руху технологічних нововведень тощо, але й більш вразливими щодо негативного впливу світогосподарських зв’язків. Світова практика доводить, що виграш від глобалізації розподіляється далеко не рівномірно між країнами та суб’єктами економічної діяльності.
Отже, до позитивних аспектів глобалізації ми можемо віднести:
· поширення нових інформаційних технологій та пов’язаних з ними переваг (скорочення часу і витрат на трансакції, поліпшення умов праці та життя); перехід на ресурсозаощаджуючі технології;
· посилення уваги до важливих проблем людства та інші.
Однак, до негативних наслідків глобалізації відносяться:
· посилення нерівномірності розвитку країн світу;
· нав’язування сильними країнами своєї волі,
· нераціональної структури господарства, політичної та економічної залежності [5, с. 49].
Саме тому, глобалізація як суперечливий процес, потребує регулювання на національному та міждержавному рівнях.
Висновки
Кожна країна виробляє та реалізує свою власну економічну модель, в якій комбінуються елементи різних підходів до економічного зростання.
У структурному відношенні економічний розвиток будь-якої країни визначається наявністю та якістю чинників виробництва (праця, земля, капітал, підприємливість) і методами й технологіями їх використання (інакше кажучи, економічною політикою в широкому розумінні цього поняття). Сама по собі економічна політика виробляється та реалізується під впливом зовнішнього й внутрішнього економічного середовища, в якому функціонує національне господарство.
Діалектика цивілізаційного поступу свідчить, що визначальним фактором, домінантою певної світової цивілізації є спосіб виробництва матеріальних благ. Протягом кількох тисячоліть, починаючи приблизно з IV- III тис. до н. е., від часів неолітичної революції, аграрна економіка становила ядро цивілізації. Останні 500 років промислова структура почала визначати закономірності й тенденції розвитку всесвітньо-історичного процесу. На рубежі II і III тисячоліть нинішньої доби дедалі виразніше проявляються обриси нової, ноосферно-космічної цивілізації. Головні її ознаки, як і передбачав В. І. Вернадський, полягають передусім у широкій інтелектуалізації виробництва, пріоритетному розвиткові науки, складної розумової праці.
Людина, її творчий потенціал поступово, але неухильно починають посідати домінуючі позиції в усіх виробничо-економічних структурах, перетворюючись із знаряддя праці, об'єкта власності феодала, додатка до машини на головну постать у суспільному житті. Тисячоліттями роздвоєна особистість внаслідок відчуження більшості населення від власності, влади, культури поступово набуває рис цілісної людини. Вільно розпоряджаючись своєю робочою силою, беручи участь у розподілі власності й результатів своєї праці, сучасна людина спроможна досягти більшого ступеня економічної свободи як передумови своєї автономізації та індивідуалізації. Очевидно, у глобальному масштабі йдеться про перехід в економіці від соціального начала, яке домінувало в останні століття, до особистого, духовного.
Якісна специфіка економіки періоду зародження і становлення ноосферно-космічної цивілізації полягає, з одного боку, у вирішальній ролі людського розуму у формуванні й відтворенні головних умов життя суспільства, з іншого - в утилізації людиною космічного простору. Розкріпачення інтелектуального потенціалу людини, прийдешня психологічна революція будуть визначати інтенсивні шляхи становлення нової цивілізації. Освоєння людиною навколоземного простору, інших планет сонячної системи можна вважати екстенсивними напрямами формування суспільно-економічних структур XXI ст. Індустріальна цивілізація виникла на хвилі великих географічних відкриттів на основі розширення «економічного поля» за рахунок залучення до господарського обороту нових земель і територій, а цивілізація XXI ст. отримує могутній поштовх внаслідок космізації і виробництва, і мислення.
Перехідний характер епохи детермінує трансформацію індустріальної цивілізації у ноосферно-космічну й виникнення у зв'язку з цим опосередковуючих ланок. Такою проміжною формою стає інформаційна модель розвитку, яка є продуктом індустріальної епохи та важливою передумовою формування нової цивілізації III тисячоліття.
Ноосферно-космічна цивілізація покликана не лише вирішити найгостріші проблеми і суперечності попередньої епохи, а й накреслити шляхи подальшого розвитку людства. Відомі способи виробництва, соціальні і технологічні детермінанти наприкінці другого тисячоліття втрачають колишні однозначність і жорстку послідовність. Історичний процес значно збагатився й ускладнився, став набувати нових відтінків і граней. Революційні перетворення поступаються місцем еволюційним, реформістським шляхам пристосування суспільно-економічних форм до реалій життя.
Під впливом радикальних змін у сфері економіки, політики, виробництва, торгівлі, фінансів, транспорту, культури, інформації та комунікації на межі двох тисячоліть інтернаціоналізація господарства перейшла на якісно новий етап – глобалізацію всіх сфер суспільного життя в планетарному масштабі. На початку XXI ст. глобальні процеси значно прискорилися і не тільки впливають прямо або опосередковано на економічний, соціальний і політичний розвиток усіх країн світу, а й визначають історичні долі багатьох держав на всіх континентах. У цьому контексті вивчення сутності та наслідків глобалізації економічної діяльності набуває особливо актуального значення. Для того щоб в умовах посилення взаємозалежності інтернаціонального і національного ефективно діяти локально, треба передусім навчитися мислити глобально.
1. Агапова Т. А. Макроэкономика: учебник / Под ред. А. В. Сидоровича. – 4-е изд., перераб. и доп. – М : Дело и Сервис, 2001. – 448 с.
2. Алєксєєв А.А., Алексєєв Д.А. Практичні моделі макроекономіки. – К.: Наукова думка, 2006. – 265 с.
3. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2002. – 368 с.
4. Голиченко О. Г. Микро- и макроэкономическое моделирование воздействий экзогенного научно-технического прогресса на экономический рост // Экономика и математические методы. – 1998. – – В. 2. – С. 134-155.
5. Грабинський І. Сучасні економічні системи: Навчальний посібник. – Львів: Інтереко, 1997. – 176 с.
6. Долан Э. Д. Макроэкономика: Пер. с англ. / Э. Д. Долан, Д. Э. Линдсей. – СПб.: Питер, 1994. – 402 с.
7. Дорнбуш Р., Фішер С. Макроекономіка. – К.: Основи, 1996. – 814 с.
8. Економічна теорія. Макроекономіка / За ред. З. Ватаманюка та С. Панчишина. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 408 с.
9. Економічна теорія: Підручник. / За ред. В.М. Тарасевича. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 784 с.
10. Економічна теорія: Політекономія / За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання, 2006. – 631 с.
11. Історія економічних учень: Підручник. Базилевич В.Д., Гайдай Т.В., Гражевська Н. І. та ін. / За ред. Проф.. В.Д. Базилевича. – К.: Знання, 2004. – 1300 с.
12. Козик В.В., Панков Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник – 2-ге видання., стер. – К.: Знания-Прес, 2001 – 277 с.
13. Колядич О. І. Розвиток національних економік країн Європейської цивілізації в системі світового господарства та впливом науково-технічної революції (друга половниа ХХ ст..) // Історія економіки та економічної думки: Курс лекцій. – К.: КНЕУ, 2006. – 315 с.
14. Леонтьев В. Будущее мировой экономики. – М.: Международные отношения, 2005. – 212 с.
15. Ломакин В.К. Мировая зкономика. – М: ЮНИТИ, 2000. – 758 с.
16. Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. Пер. с англ. 11-го изд. – К.: Хагар-Демос, 1993. – 785 с.
17. Макроекономіка / Будаговська С., Кілієвич О., Луніна І. та інші. – К.: Основи, 1998. – 517 с.
18. Медведкін Т.С. Методи прогнозування інноваційного розвитку // Вісник Донецького університету. Серія В. Економіка и право. – 2004. – №1. – С.124-132.
19. Мировая экономика и международные экономические отношения. Ученик / Под ред.А.С.Булатова, Н.Н.Ливенцева. – М.: Магистр, 2007. – 654 с.
20. Мунтіян В. Про українську економічну модель // Економіка України. – 1994. – №6. – С.82-84.
21. Мэнкью Н. Г. Принципы макроэкономики: Пер. с англ. – 2-е изд. – СПб.: Питер, 2003. – 573 с.
22. Пахомов Ю.Н., Філіпенко А.С., Лук’яненко Ю.Д., Макогон Ю.В., Граменкова С.В. Міжнародні стратегії економічного розвитку: Навчальний посібник. – Донецьк: ДонНУ, 2001 – 239 с.
23. Прогноз 2009 – Глобальні Сценарії Світових Ринків // режим доступу : http://news.finance.ua/ua/~/2/30/all/2008/12/29/147582.
24. Румянцев А.П., Румянцева Н.С. Міжнародна економіка: Короткий конспект лекцій. – К.: МАУП, 1999. – 104 с.
25. Савченко А. Г. Макроекономіка: Підручник. – К.: КНЕУ, 2005. – 441 с.
26. Світова економіка: Підручник / А.С. Філіпченко, В.С. Будкін, О.І. Рогач та ін. – К.: Либідь, 2007. – 640 с.
27. Семиноженко В. Глобалізація і стратегія гуманітарної економіки. Нова модель економічного зростання // Вісник НАН України. – 2001. – № 4. – С. 29-36.
28. Семюелсон П.А., Нордгауз В.Д. Макроекономіка. – К.: Основи, 1997. – 574 с.
29. Харрод Р.Ф. К теории экономической динамики. Новые вывод экономической теории и их применение в экономической политике. Пер. с англ. – М.: Гелиос, 1999. – 160 с.
30. Экономическая теория: политэкономия: Учебник / Под ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання, 2008. – 870 с.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
