На думку респондентів, низький рівень залучення ПІІ в Україну частково викликаний її несприятливим інвестиційним кліматом (у правовому, економічному й інфраструктурному аспектах), а також недоліками політики приватизації. Непрямим свідченням помилок у приватизаційній політиці може служити той факт, що більшість респондентів (зокрема 60% транснаціональних корпорацій) інвестували в Україну через новостворені проекти чи спільні підприємства з приватними компаніями, а не через приватизаційний продаж. [9]

Результати опитування показали, що визначальним стимулом для іноземних інвесторів в Україні є пошук нових ринків. Цей стимул істотно переважає над іншими, зокрема над можливістю використовувати дешеву і кваліфіковану робочу силу. Більшість інвесторів залучає великий внутрішній ринок України з майже 50 мільйонами споживачів. При цьому наявність дешевої робочої сили виявилося істотним тільки для інвесторів-підприємців, що завжди дуже реагують на дешеві фактори виробництва.

Хоча заробітна плата в Україні менше, ніж в інших країнах Східної Європи, цю важливу перевагу нівелює більш низька продуктивність праці, недостача капіталу, слабкий менеджмент і регуляторні перешкоди, адже ці фактори визначають більш високу, у порівнянні із сусідніми країнами, собівартість продукції.

Хоча Україна і є однією із самих ризикованих для ведення бізнесу країн Східної Європи, бажана внутрішня ставка прибутковості для гнітючої більшості інвесторів коливається в межах від 10 до 30%. Великі транснаціональні компанії, що можуть залучати капітал під більш низькі відсотки, звичайно вимагають меншої ставки прибутковості (нижче 20%), чим інституційні інвестори й інвестори-підприємці. Міжнародні фінансові організації, що також оперують капіталом порівняно низької вартості і які враховують політичні цілі, роблять інвестиції в Україну, орієнтуючись на прибутковість, виражену однозначним числом. Утім, їхні фінансові ресурси не покривають інвестиційних потреб України. Тому часто ці організації не можуть робити інвестиції без участі західного підприємства, що працює у відповідній галузі.

Згідно даним Flemings/SARS, за станом на день опитування респонденти інвестували чи зобов'язалися інвестувати в Україну понад $6 млрд. Ця сума складає майже 2/3 загального обсягу прямих іноземних інвестицій, притягнутих в Україну.

Серед опитаних 34 компаній 19 мають штаб-квартири в США, одна - у Канаді, інші - у країнах ЄС і інших європейських країнах.

Транснаціональні компанії складали 2/3 респондентів опитування. У межах вибірки був установлений широкий спектр обсягів інвестицій. Але найчастіше мова йде про прямі іноземні інвестиції середнього обсягу ($10-100 млн), що, власне, і домінують в Україні.

У число опитаних не ввійшли російські компанії, що складають вагому групу інвесторів в українську економіку. Чому? Як пояснює Flemings/SARS, - "ми намагалися зосередити увагу на компаніях з передовою світовою практикою ведення бізнесу". Крім того, на думку іноземних дослідників, російським компаніям властива велика, у порівнянні з західними компаніями, міра закритості в питаннях надання інформації про свою діяльність.

2.2 Обсяги та розподіл іноземних інвестицій в Україні

Серед країн світу лідерами прямого інвестування в українську економіку є США (509 млн. дол., або 18% від загального обсягу), Нідерланди (264 млн. дол.10%), Німеччина (232 млн. дол., 8%). Наведені дані свідчать, що кілька років поспіль лідерами прямого іноземного інвестування в українську економіку залишаються промислове розвинуті країни. За даними статистики, більшість вкладень здійснено суб'єктами з Європи - це наслідок полюсного розміщення міжнародних інвестицій. Порівняно значні вкладення зроблені інвесторами з невеличких країн (Нідерланди, Кіпр, Ліхтенштейн, Швейцарія) (таблиця 2.6).

Таблиця 2.6

Частка прямих іноземних інвестицій ТНК у ВВП та

інвестиціях у основний капітал

Аналіз даних таблиці дає змогу зробити висновок, що прямі іноземні інвестиції ще не відіграють значної ролі у відтворювальних процесах. Відношення прямих іноземних інвестицій до ВВП коливається на рівні 1,12 - 1,69% (у розвинутих країнах - 5-7% і навіть більше). Незначна частка прямих іноземних інвестицій і в обсязі валових інвестицій. Проте винити у цьому треба не іноземного інвестора, а малопривабливий інвестиційний клімат української економіки.

Окремо слід зупинитися на регіональній структурі іноземного інвестування в Україні. Річ у тім, що, як свідчить практика, іноземні ділові кола враховують регіональний фактор під час прийняття рішення про інвестування. Тому державна політика щодо заохочення капіталовкладень із-за кордону повинна брати цю обставину до уваги.

Значні прямі іноземні інвестиції у конкретну галузь у регіоні найчастіше пов'язані з упровадженням великого проекту: Наприклад, можна згадати про такі інвестиції ТНК в економіку України:

Київська область - "Кока-Кола Аматіл"

Нестле у Львівську кондитерську фабрику “Світоч" (харчова промисловість), Запорізька область - ДЕУ (машинобудування), інвестиції транснаціональної компанії JTI у розвиток тютюнової галузі, Siemens

У розвинутих країнах світу вільних інвестиційних ніш практично немає, тоді як у нашій країні вони є, причому практично в усіх галузях і регіонах. У цьому на сьогодні наша перевага.

Усі заходи, які пропонуються для підвищення інвестиційної привабливості української економіки для капіталу нерезидентів, можуть поділятися на дві великі групи: заходи, що впливають на усіх інвесторів, і заходи, що впливають тільки на іноземних інвесторів. Найгостріші проблеми підвищення інвестиційної привабливості української економіки виникають у макроекономічній сфері. Розв'язувати їх слід з урахуванням інтересів і внутрішніх, і іноземних інвесторів.

2.3 Аналіз інвестицій ТНК у табачну промисловість України

Перебудова української економіки, трансформація її у ринкову серед інших якісних перетворень включають налагодження зовнішньоекономічних зв'язків та відкритість.

На прикладі табачної промисловості України розглянемо обсяги та розподіл внесків іноземних інвесторів у розвиток виробництва.

Світовий тютюновий ринок в останні роки живе під постійним тиском антитютюнових рухів - як суспільних так і державних. По прогнозах об’єми ринку вже не будуть збільшуватись за рахунок зростання числа палільників. Великі тютюнові компанії нарощують свої виробничі потужності в основному завдяки освоєнню нових ринків: в останньому десятилітті 20 ст. ними стали ринки Східної Європи. За допомогою мільйонних інвестицій і нових технологій тютюнові ТНК контролюють сьогодні на цьому просторі більше 70% ринку.

Однак повністю монополізувати нові ринки так само, як і ринок США, американським тютюновим компаніям не вдалось: абсолютно рівну конкуренцію їм створила німецька REEMTSMA. Це стало можливим внаслідок того, що в останні роки американські тютюнові монстри переживали період внутрішніх структурних змін (BRITISH AMERICAN TOBACCO тепер володіє ROTHMANS, а JAPAN TOBACCO INTERNATIONAL управляє міжнародним бізнесом R. J. REZNOLDS TOBACCO), а також зазнали втрат у війні з антитютюновими активістами в себе на батьківщині - мусили виплатити мільярдні суми окремим штатам і федеральному урядові у вигляді компенсацій їх виплат на лікування палільників.

Локальні ринки, які відкрились в країнах Східної Європи вимагали від усіх тютюнових компаній неординарних рішень. Найбільшою популярністю тут користуються давно відомі місцеві, а також нові марки, випущені спеціально для місцевого ринку. Саме ці марки найбільш оптимально відповідають вимогам споживачів в категорії ціна/якість. Так, в Польщі конкуренцію місцевим маркам JAN SOBIESKI (BAT), CARO, MOCHE і MARS (REEMTSMA) складають тільки MALBORO L&M (PMI). В Україн і безперечними лідерами залишаються “ПРІМА” і ”ПРІМА ЛЮКС” (REEMTSMA), а в Росії впевнено лідирують “ПРІМА” і “БІЛОМОР", вслід за якими йдуть “ПЕТРО 1" (RJR) і “ЯВА ЗОЛОТА” (BAT).

Оцінити об’єм українського ринку тютюну сьогодні можна лише приблизно, оскільки значна частина продукції поступає на ринок нелегально, тобто не відстежується ні одним із контролюючих органів. За даними Асоціації СОПАТ, в 2000 році нелегальна частка тютюнового ринку країни збільшилась на 20% і сьогодні складає майже 35% всього об*єму ринку тютюну в Україні.

На українському ринку утворилась група лідерів, котра контролює 92% виготовлення тютюнових виробів. Це підприємства, які знаходяться під контролем транснаціональних корпорацій: Прилуцька тютюнова фабрика - BRITISH AMERICAN TOBACCO (BAT), Харківська тютюнова фабрика - PHILIP MORRIS, Кременчуцька тютюнова фабрика - JTI, Київська і Черкаська тютюнові фабрики - REEMTSMA. Розстановка сил на українському ринку дещо відрізняється від загальносвітових тенденцій: стабільне лідируюче становище вже декілька років займає німецька корпорація REEMTSMA, яка займає четверте місце в світі. Доречі, на російському ринку ця компанія за останні два роки завоювала лише 5% ринку. Світовий лідер BAT знаходиться сьогодні на третій позиції в Україні, PHILIP MORRIS займає другу позицію, а четверту - JTI, яка так і не змогла задіяти потужності Львівської тютюнової фабрики.

З 1998 до 2001 року йшло досить різке падіння виробництва цигарок. Це було пов’язано із загальним економічним спадом, порушенням звичних зв’язків з постачальниками сировини і енергоресурсів, традиційними споживачами, зменшенням посівних площ тютюну (в Криму) і відповідно різким скороченням його виробництва, відсутністю державного фінансування і, як наслідок, неможливістю модернізації застарілого виробництва, відтоком частини кваліфікованого персоналу, а також невмінням керівництва пристосуватись до нових економічних умов.

Але головною причиною такого різкого падіння стали імпортні більш якісні сигарети (в основній масі своїй нелегально завезені, а тому і не дуже дорогі). Вони в найкоротші терміни наповнили ринок, сильно потіснивши вітчизняну продукцію. Імпорт в ті роки становив близько половини всього тютюнового ринку, причому не менше 97% всього імпорту було завезено нелегально чи напівлегально.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16