- витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень;
- витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загально виробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом);
- витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища;
- інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо).
Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні.
До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо)пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.
До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при змінні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загально виробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.
Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюються підприємством самостійно.
Відповідно до п. 17 П(С)БО 16 „Витрати”, пов’язані з операційною діяльністю, включаються до собівартості реалізованої продукції.
Вони в свою чергу поділяються на:
- адміністративні витрати;
- витрати на збут;
- інші операційні витрати.
До адміністративних витрат відносяться загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема:
- загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);
- витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;
- витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);
- винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);
- витрати на зв’язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс);
- амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;
- витрати на врегулювання спорів у судових органах;
- податки, збори та інші передбачені законодавством обов’язкові платежі;
- плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;
- інші витрати загальногосподарського призначення.
Витрати на збут включають витрати, пов’язані з реалізацією (збутом) продукції, зокрема:
- витрати пакувальних матеріалів для упакування готової продукції на складах готової продукції;
- витрати на ремонт тари;
- оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торгівельним агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;
- витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);
- витрати на передпродажну підготовку товарів;
- витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;
- витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов’язаних зі збутом продукції, товарів (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);
- витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов’язані з транспортуванням продукції відповідно до умов договору поставки;
- витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;
- витрати на страхування призначеної для подальшої реалізації готової продукції, що зберігається на складі підприємства;
- витрати на транспортування готової продукції між складами підрозділів підприємства;
- інші витрати, пов’язані зі збутом продукції.
До інших операційних витрат включаються:
- витрати на дослідження та розробки відповідно до П(С)БО 8 „Нематеріальні активи”;
- собівартість реалізованої іноземної валюти, яка для цілей бухгалтерського обліку визначається шляхом перерахунку іноземної валюти в грошову одиницю України за курсом Національного банку України на дату продажу іноземної валюти, плюс витрати, пов’язані з продажем іноземної валюти;
- собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського обліку складається з їх облікової вартості та витрат, пов’язаних з їх реалізацією;
- сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів;
- втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курси валюти за операціями, активами і зобов’язаннями, що пов’язані з операційною діяльністю підприємства);
- втрати від знецінення запасів;
- нестачі й втрати від псування цінностей;
- визнані штрафи, пеня, неустойка;
- витрати на утримання об’єктів соціально-культурного призначення;
- інші витрати операційної діяльності.
Класифікація витрат операційної діяльності за економічними елементами відбувається в такій послідовності:
- матеріальні витрати;
- витрати на оплату праці;
- відрахування на соціальні заходи;
- амортизація;
До фінансових витрат відносяться витрати на проценти (за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов’язані із залученням позикового капіталу.
Витрати від участі в капіталі є збитками від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, які обліковуються методом участі в капіталі.
До складу інших витрат включаються витрати, які виникають під час звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але не пов’язані безпосередньо з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг). До таких витрат належать:
- собівартість реалізованих фінансових інвестицій (балансова вартість та витрати, пов’язані з реалізацією фінансових інвестицій);
- собівартість реалізованих необоротних активів (залишкова вартість та витрати, пов’язані з реалізацією необоротних активів);
- собівартість реалізованих майнових комплексів;
- витрати від не операційних курсових різниць;
- сума уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій;
- витрати на ліквідацію необоротних активів (розбирання, демонтаж тощо);
- залишкова вартість ліквідованих (списаних) необоротних активів;
- інші витрати звичайної діяльності.
Надзвичайні витрати включаються до фінансової звітності за вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від діяльності підприємства внаслідок збитків від надзвичайних подій.
Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.
Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюється підприємством самостійно.
Класифікація витрат за елементами використовується при визначенні собівартості продукції в середньому по галузі, по промисловості, на окремих підприємствах незалежно від типу виробництва, номенклатури продукції, виробничої структури [1, c.375-379].
На практиці не має відповідальності між дійсними витратами на виробництво й собівартість продукції. Водночас є і такі витрати, які включаються в собівартість продукції, але не мають прямого зв’язку з виробництвом: оплата часу виконання обов’язково працівникам підприємства, скорочення робочого дня для підлітків.
Непродуктивні витрати підприємства пов’язанні з виробничою діяльністю у межах встановлених норм включаючи у фактичну собівартість продукції, а втрати від порушення вимог з іншими підприємствами відшкодовується за рахунок прибутку.
Склад витрат, які включаються в собівартість можуть змінюватися, але загальна тенденція таких змін має бути, як омога повністю відображатися в собівартості дійсних витрат на виробництво продукції. Таке уточнення необхідне з огляду на те, що трапляється калькуляція одиниці продукції. Слід відрізняти витрати, які утворюють вартість продукції в певному періоді (списання на неї) і реальні грошові виплати.
1.4 Визначення калькуляції та розрахунок собівартості продукції
Калькуляція – це класифікація відповідного розподілу затрат для визначення собівартості продукції (обчислюється окремо виробнича собівартість).
Основною ознакою калькуляції є отримання інформації про виробничу собівартість для організації управління процесом виробництва і контролю за рівнями витрат.
Калькуляція потрібна для вирішення економічних завдань:
1. Обґрунтування цін на виробництво.
2. Обчислення рентабельності виробництва.
3. Для аналізу витрат на виробництво одиниці виробів на різних підприємствах.
4. Для визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів.
На підприємстві складаються планові та фактичні калькуляції. Різновидом планової калькуляції є проектно-кошторисна калькуляція, яка розробляється на разові замовлення, на нові виробництва. Особливістю цієї калькуляції є те, що обчислення в них є приблизним.
Незалежно від конкретного особливого виробництва і продукції калькуляції передбачається визначення об’єкта калькуляції, вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат та методів їхнього обчислення.
Об’єкт калькуляції та продукції собівартості, яких обчислюється. До них належить: основна, допоміжна продукція, послуги та роботи, головним об’єктом калькуляції – готові вироби.
Калькуляційна одиниця – це одиниця його кількісного виміру. Обчислення виробничої собівартості здійснюється за схемою:
1. Формують виробничі витрати та визначають обсяги господарської діяльності за центрами витрат.
2. Визначення витрат, які формують виробничу собівартість звітного періоду.
3. Визначення витрат за об’єктом калькуляції та виробнича собівартість одиниці продукції.
Під час калькуляції витрати групуються за калькуляційними статтями, номенклатура яких залежить від особливого виробництва. Установлення статей витрат необхідно дотримуватися таких вимог:
1. Максимальну частку витрат, які включають собівартість треба обчислювати прямо на окремі вироби.
2. Статті непрямих витрат необхідно формувати так, щоб їх можна цілком обґрунтувати розподілом між виробництвом.
При умовному випускі різних видів продукції калькуляція ускладнюється і є менш точною, оскільки виникає проблема розподілу непрямих витрат.
Існує два вида розрахунку калькуляційних витрат:
- система обліку і калькуляція за змінними витратами;
- система обліку і калькуляція за повними витратами.
Система обліку і калькуляція за змінними витратами ґрунтується на розподілі всіх затрат на змінні і постійні і передбачають, що собівартість продукції визначається тільки за змінними витратами. До виробничої собівартості належать прямі витрати, в яких є змінні. За змінними витратами оцінюють і залишають готову продукцію.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13
